Поняття та предмет міжнародного приватного права.

Україна здійснює активне і повномасштабне входження до світового співтовариства, розвиває тісні зв’язки з іншими країнами в єдиній міжнародній спільноті. Економічне, політичне та культурне співробітництво між державами знаходить своє вираження у дуже різноманітних відносинах, що складаються як між самими країнами, так і між окремими громадянами, громадськими об’єднаннями, суб’єктами господарювання.

У сучасному світі виокремлюють національні правові системи, що існують в межах юрисдикцій суверенних держав, та систему міжнародного права, що складається з норм, які є загальними та обов’язковими для усіх країн. Відносини, що виникають між державами та міжнародними організаціями становлять сферу регулювання міжнародного публічного права. Відносини, що виникають між національними суб’єктами права в межах певної країни, регулюються нормами внутрішнього законодавства даної держави. Але постає питання – що ж становить правову основу для регулювання приватних відносин, які виникають між фізичними та юридичними особами різних країн, або між окремими державами та іноземними громадянами чи підприємствами? Таке питання дедалі частіше виникає у практиці правозастосування, адже сучасні приватноправові відносини відзначаються інтернаціоналізацією та глобалізацією – постійно зростає кількість правочинів в процесі міжнародної торгівлі; посилюється міграція населення та робочої сили, в результаті чого виникають відносини з укладання та розірвання «змішаних» шлюбів; здійснення іноземних усиновлень; отримання спадку за кордоном; стягнення шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортних пригод та інших випадків, що мали місце в іноземній державі тощо. Зазначені відносини виходять за межі юрисдикції однієї держави, вони набувають міжнародного характеру, отже виникає необхідність їх комплексного врегулювання, з урахуванням особливостей національних правових систем різних держав. Єдиною галуззю, яка призначена для правового регулювання приватноправових відносин, що виникають в процесі міжнародного обігу є міжнародне приватне право (далі – МПП).

Предмет регулювання МПП – це приватноправові відносини, ускладнені іноземним елементом.

Відповідно до п. 2 ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право»[2], іноземним елементом вважається ознака, яка характеризує приватноправові відносини, та виявляється в одній або кількох з таких форм:

1) хоча б один учасник (суб’єкт) правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою;

2) об’єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави;

3) юридичний факт, який впливає на виникнення, зміну або припинення правовідносин, мав чи має місце на території іноземної держави.

Для того, щоб проілюструвати особливості функціонування міжнародного приватного права слід звернутися до ситуацій, які повсякденно виникають у практиці правозастосування.

Наприклад, громадянка України укладає шлюб із громадянином Судану на території США. У зазначених правовідносинах можна виокремити дві форми іноземного елементу: суб’єкт – одним з подружжя є іноземець (громадянин Судану) та юридичний факт (укладання шлюбу), що мав місце за кордоном. У такому випадку виникає ціла низка правових питань: яка установа є компетентною зареєструвати подібний шлюб? Законом якої держави буде визначатися здатність осіб укладати шлюб? Чи буде такий шлюб визнаний дійсним на територіях України, Судану або третіх держав?

Або інша ситуація: громадянин України купує у громадянина Росії квартиру із меблями та побутовою технікою на території Російської Федерації, у цьому випадку іноземними елементами, що ускладнюють приватні правовідносини є об’єкт (нерухоме та рухоме майно, що знаходиться за кордоном) та суб’єкт – продавець (громадянин РФ). Щодо наведеного прикладу також виникає чимало правових питань: законодавством якої країни буде визначатися форма та зміст договорів купівлі-продажу нерухомого та рухомого майна? Судовим органам якої з держав можуть бути підсудні спори, що випливатимуть з даного договору? Та багато інших.

Отже суттєвою ознакою, що дозволяє виділити у окрему категорію зазначені правовідносини є їхній зв'язок з правопорядками двох або більше країн.

Термін «міжнародне приватне право» використовується у правовій науці, законодавстві та судочинстві понад 150 років[3], але до цих пір він викликає суперечки серед науковців, насамперед щодо двох складових елементів – «міжнародне» і «приватне».

По-перше, в контексті поняття «міжнародне приватне право» термін «міжнародне» має специфічне значення. Адже традиційно під міжнародним правом розуміють сукупність загальнообов’язкових принципів та норм, що як правило, закріплені в міжнародних угодах і є спільними для усіх країн, тобто знаходяться поза межами окремої держави. Коли мова йде про міжнародне приватне право, то термін «міжнародне» означає, що воно регулює відносини, які не замикаються у межах однієї країни, а містять іноземний елемент. МПП є галуззю національного права, і кожна держава має свою власну, відмінну від інших, систему норм МПП.

По-друге, чимало дискусій викликає вживання у назві цієї галузі терміну «приватне», адже сімейні, трудові, господарські відносини, що виникають між особами мають також публічно-правовий аспект, який часто зумовлює появу таких відносин і не може розглядатися у відриві від них.

Отже, термін «приватне» в даному випадку тлумачиться більш широко і означає, що під сферу дії МПП підпадають відносини приватного характеру, учасники яких автономні та юридично рівноправні, на відміну від публічних відносин, де присутній елемент підпорядкування одного суб’єкта іншому.

Слід зазначити, що науковці на протязі десятиліть намагалися більш адекватно відобразити у назві даної галузі специфіку правовідносин, що нею регулюються. Так видатний український правознавець В.М. Корецький навів перелік близько 50 найменувань, що пропонувалися в літературі у 20-х роках минулого століття: міжнародне цивільне право; міжнародне господарське право; розмежувальне право; теорія конфлікту законів в галузі приватного права; конфліктне право тощо[4]. У сучасних дослідженнях пропонуються поняття транснаціонального права, трансмуніципального права та багато інших.

Але на сьогоднішній день практично повсюди використовується поняття «міжнародне приватне право» (International Private Law (англ.); Internationalen Privatrechts (німец.); Droit International Privé (франц.); Diritto Intemazionale Private (італ.)), хоча сфера його дії, місце в правовій системі, предмет регулювання та інші важливі питання по-різному визначаються у праві й судовій практиці різних держав.