Юридичних осіб в МПП.

Юридичні особи визнавалися суб’єктами права ще за часів Давнього Риму й сьогодні цей правовий інститут використовується для оформлення колективних інтересів як у сфері підприємницької діяльності, так і в некомерційних цілях.

На протязі багатьох століть у різних правових системах сформувалося чимало підходів до визначення поняття юридичної особи, її організаційно-правових форм, обсягу правоздатності тощо. Проте аналіз національного та зарубіжного законодавства дозволяє виокремити певні загальні уявлення, що притаманні усім правовим системам. У загальному вигляді юридична особа визначається як організація чи установа, що виступає самостійним учасником цивільних правовідносин. З положень чинних законодавчих актів, рішень судів та наукових доктрин виводяться такі ознаки юридичної особи:

1) незалежність існування юридичної особи від учасників, що входять до її складу;

2) юридична особа володіє самостійною волею, що не залежить від волі окремих осіб, що входять до неї;

3) юридична особа має майно, відокремлене від майна учасників;

4) юридична особа несе самостійну відповідальність за своїми зобов’язаннями майном, що їй належить.

5) юридична особа може укладати від свого імені правочини, що дозволені законом;

6) юридична особа вправі позиватися та відповідати у суді від свого імені.[100]

В силу своєї правової природи юридична особа може приймати участь у правовідносинах лише через фізичних осіб, які розглядаються законом або як органи юридичної особи, що діють від її імені в межах встановленої компетенції, або як законні чи добровільні представники.

Особливості економічного розвитку країн, що належать до різних правових сімей, зумовлюють велике розмаїття організаційно-правових форм юридичних осіб та їх назв, проте виокремлюються загальні критерії, що дозволяють визначити найбільш поширені у світі класифікації цих суб’єктів права. Так, залежно від порядку створення виокремлюються юридичні особи публічного права (створені на підставі публічного (адміністративного) акту розпорядчим шляхом) та юридичні особи приватного права (створені згідно з приватноправовим актом нормативно-явочним або дозвільним шляхом). Залежно від характеру об’єднання виокремлюються «об’єднання осіб» (повні та командитні товариства у континентальній системі права, або партнерства в – англо-американській) та «об’єднання капіталів» (акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю – в континентальній системі права, або корпорації – в англо-американській).[101]

Слід зазначити, що підходи до правового регулювання статусу юридичних осіб поступово уніфікуються внаслідок взаємних запозичень правових понять, конструкцій та інститутів у процесі законотворчої діяльності. Так, японський Закон про акціонерні товариства 1951 року майже повністю відтворює законодавство США про підприємницькі корпорації, а форма товариства з обмеженою відповідальністю, яка уперше була створена в Німеччині, тепер розповсюджена по усьому світу[102], можна навести дуже багато прикладів таких запозичень. Достатньо наближеними з цих питань є й нормативні акти держав СНД.

Особливо інтенсивний процес уніфікації законодавства про компанії спостерігається в країнах ЄС, де гармонізовані окремі вимоги до товариств з обмеженою відповідальністю, процедури фінансової звітності а також злиття та поглинання компаній. Крім того, регламентами ЄС затверджено статут Європейської компанії, положення про Європейську асоціацію, Європейське об’єднання взаємодопомоги та Європейське кооперативне товариство[103].

Але однакові підходи до врегулювання правового статусу окремих видів юридичних осіб в різних країнах не долають національного характеру таких суб’єктів, адже у кожній державі існують особливості щодо тлумачення правових понять та встановлені власні імперативні вимоги щодо порядку створення підприємств у різних сферах господарювання.

Інтернаціоналізація суспільного життя, розвиток ринкових відносин та міжнародна економічна конкуренція призводять до того, що усе частіше діяльність юридичних осіб не обмежується територією однієї країни. Значно сприяє приходу іноземних компаній на національні ринки членство країн у Світовій організації торгівлі та наявність розвинутого законодавства про залучення іноземних інвестицій.

Таким чином, на компанії, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, а також на представництва різноманітних державних органів, міжурядових та громадських організацій за кордоном впливають щонайменше дві правові системи – правова система держави, згідно якої така юридична особа вважається національною («своєю»), та правова система держави, на території якої вона здійснює певну діяльність.

Нормами міжнародного приватного права визначаються критерії поділу юридичних осіб на національні та іноземні; обсяг їхньої право- та дієздатності а також умови діяльності на території певної держави; регулюється правовий статус таких особливих суб’єктів як транснаціональні корпорації, офшорні компанії, міжнародні юридичні особи тощо.