Організація заробітної плати на металургійних підприємствах

Організацію оплати праці в Україні регулює закон "Об оплаті праці" [14]. Визначається заробітна плата як винагорода, що обчислена, як правило, у вигляді грошей, які за трудовим договором власник, або уповноважений їм орган виплачує робітнику за виконану роботу.

Нижній рівень заробітної плати (мінімальна заробітна плата) встановлює держава, як оплату за простий некваліфікований труд. Менш цієї, виплати не можуть існувати. У випадку порушення цього положення закону різницю повинен компенсувати роботодавець.

Заробітна плата може існувати як самостійна виплата (основна заробітна плата), а також як основна, в сполученні з додатковими та іншими компенсаційними виплатами.

Основна заробітна плата це – винагорода за виконану роботу відповідно встановленим нормам праці (норми часу, видобутку, обслуговування, посадовим обов’язкам). Вона установлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) та відрядних розцінок для робочих і посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад встановлених норм, за трудові успіхи, винахідливість та особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені діючим законодавством, премії, пов’язані з виконанням виробничих задач та функцій.

Інші заохочені та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагороди за роботу протягом року, премії за спеціальними системами та положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами діючого законодавства, або які здійснюються понад встановлених актами норм.

Сучасні металургійні підприємства, навіть з урахуванням інновацій, які здійснюються при їх реконструкціях та будівництвах, залишаються відносно складними за своїми виробничими структурами, технологіями та штатом персоналу, що поділений за функціональною ознакою . Під персоналом підприємства розуміють сукупність постійних та тимчасових працівників, які мають відповідну професійну підготовку і практичний досвід [15] . Його складають чотири основні категорії:

- робітники;

- службовці;

- спеціалісти;

- керівники.

Робітники безпосередньо приймають участь або забезпечують виготовлення продукції. Наприклад, в бригаді прокатного стана є основні робітники: оператор, вальцювальники, кранівник, нагрівальник, а також допоміжні: електрик, механік та прибиральник.

Службовці здійснюють підготовку і оформлення документації, господарське обслуговування, облік і контроль, експедиторську діяльність (діловоди, касири, архіваріуси, коректори технічної документації, стенографісти, табельники, обліковці та інші).

Спеціалісти мають певну професійну орієнтацію і займаються інженерно-технічною, економічною, бухгалтерською, постачальною, збутовою роботою (інженери, бухгалтери, механіки, економісти, редактори, товарознавці, маркетологи, нормувальники, соціологи, енергетики, юрисконсульти, постачальники, менеджери та інші).

Керівники – це працівники, яких наділили владою і певними повноваженнями по відношенню до інших людей. Вони можуть займати посади на будь-якому рівні (директори, генеральні директори, голови, начальники, управляючі, завідуючі, головні спеціалісти, майстри, бригадири, а також заступники, що займають перелічені посади).

Всі професії, що використовуються в межах України, в тому разі і на підприємствах металургійного профілю, поєднані у національному класифікаторі професій [16].

Кожний з працюючих на підприємстві виконує свої професійні обов’язки відповідно кваліфікаційній характеристиці [17], посадовій інструкції та специфічним вимогам, що існують на підприємстві, наприклад розпорядку дня, а також планам і графікам виконання добових, місячних та річних виробничих завдань.

В залежності від вимог, що висуваються до роботи (складність, важкість, ступінь відповідальності, шкідливість для здоров’я та інше), призначається тип взаємовідносин між роботодавцем та виконавцем роботи, а також розмір його оплати. Сьогодні відомі дві основні системи праці: безтарифна та тарифна.

Основу безтарифної системи оплати праці складає договір (контракт) між роботодавцем і робітником. Суть цих взаємовідносин відбивають розділи:

- обов'язки роботодавця;

- обов'язки виконавця;

- відповідальність сторін.

На крупних підприємствах безтарифну систему використовують мало. Якщо вона і зустрічається, то з додатковим урахуванням коефіцієнта кваліфікаційного рівня (ККР), і для окремих категорій працівників, які, наприклад, працюють у системі забезпечення виробництва та реалізації товару. Для них існують стимули у вигляді оплати по кінцевому результату (заробітна плата, бонуси, премії та інші додаткові виплати, що обмовлені контрактом ).

В основі тарифної системи лежить якість праці виконавця. Під цим розуміють складність (кваліфікація, відповідальність), напруженість, важкість, інтенсивність (витривалість, працьовитість), шкідливість, відсутність привабливості (терплячість) та інші показники в діяльності робітника, які він може подолати завдяки своєму умінню. Таким чином якість продукції, це перш за все, уміння робітника. Щоб дати об’єктивну оцінку його праці існує тарифна система, яку реалізують за допомогою чотирьох складових:

- тарифно-кваліфікаційні довідники;

- тарифні сітки;

- тарифні ставки та посадові оклади;

- доплати та надбавки