Радіочутливість риб

Риби найбільш радіочутливі в ембріональній стадії свого розвитку.

Коефіцієнти накопичення радіонуклідів ікрою риб залежать від типу радіонукліда і виду риб і коливаються від 1,2 для 90Sr в ікрі щуки до 40,5 для

144Рr в ікрі лина (з розрахунку на сиру масу ікри). Поглинені дози випромінення, за весь період розвитку ікри від її відкладення до виходу мальків, в разі об'ємної активності у воді радіонуклідів 3,7 · 104 Бк/л (10-6

Кі/л) коливаються від 0,001 Гр (0,1 рад) для ікри лина й окуня в розчині 106Ru

- 106Rh до 0,03 Гр (30 рад) для ікри окуня в розчині 90Sr – 90Y. Такі низькі дози зумовлені малими розмірами ікринок і невеликими значеннями коефіцієнтів

накопичення радіонуклідів, що в свою чергу пояснює відсутність

відмінностей щодо контролю у швидкості розвитку ембріонів і кількості нормальних чи аномальних личинок, що виходять з ікри при її перебуванні у воді, де об'ємна активність радіонуклідів становить (0,037-3,7) · 106 Бк/л (10-5

- 10-4 Кі/л). Ікра певних видів риб стійка і до більших доз випромінення.

Зокрема, для ікри щуки, що розвивалася в розчині 90Sr - 90Y активністю 3,7 ·

107 Бк/л (10-3 Кі/л) цих радіонуклідів, встановлено лише дворазове збільшення виходу виродливих мальків (до 21% порівняно з 10% у контролі). Це пояснюється тим, що дози, отримані ікрою за період розвитку в розчині

радіонуклідів, малі і становлять не більш ніж 0,3 Гр. Водночас в разі гострого одноразового опромінення ікри лина на стадії двох бластомерів загибель

личинок можна зареєструвати лише за поглиненої дози 2 Гр і вище, а деяке підвищення виходу аномальних форм - при 0,5 Гр і більше.

Вплив у ембріональний період (на стадії ікри) поглиненої дози випромінення 0,25-2,5 Гр не супроводжується підвищенням радіочутливості мальків що вивелися, до наступного опромінення. При наступному одноразовому гострому опроміненні таких мальків в дозі 40 Гр виявляється, що найбільш радіочутливими будуть ті з них, які взагалі не були опромінені,

і ті, котрі зазнали впливу сумарної дози 2,5 Гр. Мальки ж, що отримали дозу опромінення 0,25-1 Гр, виявляються більш радіорезистентними, ніж неопромінені. Такий ефект попереднього опромінення на різні об'єкти добре відомий і, можливо, пов'язаний із іонізуючою стимуляцією, яка

спостерігається внаслідок поглинання біологічними об'єктами відносно низьких доз.

Хронічне ж опромінення ікри риб, що розвивається, за поглиненої дози до 1 Гр не є небезпечним. Накопичення такої дози можливе при потужності поглиненої дози 0,1 Гр/добу в разі хронічного опромінення чи поверхневій активності радіонуклідів (11,1-14,8) · 1012 Бк/км2, або (3-4 · 102

Кі/км2).

Загалом, у популяцій риб, є величезний «запас міцності» при розмноженні, адже з багатьох тисяч ікринок, викинутих однією самкою,

доживає до репродуктивного стану звичайно 1-3. Тому можна вважати, що навіть дози опромінення, що призводять до загибелі частини мальків, не

будуть позначатися на життєздатності популяцій риб. Доросла ж риба більш радіорезистентна, ніж її ікра, і тому проживання риби у водоймищах, забруднених радіонуклідами в дозах, що не перешкоджають розвитку ікри, є практично нешкідливим.