Потрібно знати

У шлюбі без чоловічої влади дружина повинна:

· поважати і коритися чоловіку;

· бути вірною чоловіку;

· допомагати чоловіку в його турботах про благо сім’ї;

· сладувати за чоловіком, якщо він змінює місце проживання (якщо дружина не слідує за чоловіком, то шлюб розривається);

мала право:

· одержувати звання і громадське положення чоловіка;

· бути власником приданого;

· вимагати повернення майна;

· мала право на ½ скарбу, знайденого чоловіком.

Чоловік повинен:

· бути вірним ружині упродовж всього існування шлюбу;

· давати утримання дружині відповідно до розміру одержаного приданого;

· оплатити всі витрати на похорони дружини, яка не залишила по собі спадку і якщо вона не принесла приданого;

мав право:

· вимагати повернення дружини від батька ( і завжди з третіх рук);

· бути законним представником дружини (виступати за неї в суді);

· бути хранителем приданого.

У Римі за внутрішнім життям та моральністю в сім’ї спостерігав цензор.

Фамілія поділялася на дві частини – міську і сільську. До міської належали раби, які займалися ремеслом та обслуговули господаря (слуги), до сільської – раби, зайняті сільським господарством. Переведення із міської фамілії до сільської розцінювалося як тяжке покарання.

Про народження дитини сусідів сповіщали вивішеними вікнами на дверях.

Батько піднімав дитину, покладену перед ним на землю: це означало, що він визнав своє батьківство. Якщо не визнав, то дитину викидали (тільки в ІІІ ст. н. е. викидання було проголошено злочином). Як правило, немовлят приносили на овочеві ринки і ставили біля колон. Вони гинули або ставали рабами тих, хто їх підібрав.

Розлучення в Римі були дозволені законом, але заборонені релігією та мораллю.

Розрив шлюбу розглядався як безчесне діяння; жерці відлучали чоловіка, і він жертвував частину свого майна, щоб умилостити тих богів, під заступництвом яких укладався шлюб.

Перше розлучення у Давньому Римі відбулося в 447 р. до н. е.

Правильний шлюб (з чоловічою владою) можна було розірвати тільки з ініціативи чоловіка і тільки тоді, коли був факт перелюбства або пияцтва з боку дружини.

Інколи Римська держава виділяла придане бідним нареченим.

Початком юридичного примусу до шлюбного життя був податок на холостяків, введенням якого почав у 331 р. до н. е. свою громадську діяльність Камілл в званні цензора.

У період ранньої Республіки сформувався звичай зберігати в домі у спеціально відведених місцях для того шафах (лараріях) воскові маски, зняті з померлих, які вважалися сімейними ларами.

Мати сімейства називалась мтроною і користувалася повагою: діти слухались матерів не менше, ніж батьків. На вулиці чоловіки поступалися їм дорогою, на їх похоронах виголошувалися хвалебні промови, як на похоронах магістратів. Більше інших шанували матрон, які мали лише одного чоловіка і які мали свій храм патриціанської цнотливості. Порівняно з дружинами в Греції, римлянки вели більш відкритий спосіб життя: ходили в гості, були присутніми на банкетах.

Ульпіан свідчить, що за законом Папія Помпея, чоловіки у віці від 25 до 60 років і жінки від 20 до 50 років були зобов’язані бути у шлюбі. За невиконання закону передбачалося позбавлення правоздатності у питанні спадкування. Відносно вдів і розлучених застосовувалися такі ж санкції, якщо вони не вступали в новий шлюб: вдови впродовж двох років по смерті чоловіка, розлучені – протягом вісімнадцяти місяців.