ОСНОВНІ ТЕРМІНИ. Цивільне право як галузь права – це сукупність правових норм, які регулюють шляхом диспозитивного методу особисті немайнові та майнові відносини

Цивільне право як галузь права – це сукупність правових норм, які регулюють шляхом диспозитивного методу особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Цивільна правоздатність– це здатність фізичної особи мати цивільні права та обов’язки.

Цивільна дієздатність– це здатність фізичної особи своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Юридична особа – це організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, наділена цивільною правоздатністю і дієздатністю, яка може бути позивачем і відповіда­чем у суді.

Правочин – це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Право власності– це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Цивільно-правовий захист права власності – це система активних заходів, які застосовує власник, компетентні державні чи інші органи, спрямована на усунення порушень права власності, покладення виконання обов’язку з відновлення порушеного права на порушника.

Зобов’язання– це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо), або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Спадкування – це перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Договір– це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміни або припинення цивільних прав та обов’язків.

Односторонній договір– це договір, в якому одна сторона бере на себе обов’язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов’язку щодо першої сторони.

Двосторонній договір– договір, в якому правами та обов’язками наділені обидві сторони.

Публічний договір– договір, в якому одна сторона – підприємець – що взяла на себе обов’язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться.

Договір на користь третьої особи– договір, в якому боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена в договорі.

Договір приєднання– договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладено лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.

Попередній договір– договір, сторони якого зобов’язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Зобов’язання з відшкодування шкоди (деліктні зобов’язання) – це цивільно-правові зобов’язання, що виникають внаслідок протиправного заподіяння шкоди, і в зв’язку з чим потерпіла сторона (кредитор) має право вимагати від особи, яка відповідає за завдану шкоду (боржника), виконання обов’язку відшкодувати заподіяну шкоду шляхом надання майна в натурі або відшкодування збитків.

Право регресу– це право зворотної вимоги особи, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Джерело підвищеної небезпеки – діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб.