Укр землі у складі ВКЛ та їх соц-ек розвиток. Литовські статути

У 13-15 вв. ослаблені золотоординським ярмом, укр. землі стали об'єктом захоплення іноземними державами. Захоплення більшої частини укр. земель Великим Князівством Литовським. Здійснення захоплення білоруських і укр. земель велося князями: Миндовгом; Вітовта і Гедимином; Ольгердо, що захватили велику частину укр. та російських земель (від сучасних Волині до Білгородської області на сході, від Брянської області на півночі до Херсонської і Миколаївської на півдні; . Ольгердом був узятий Київ); Витовтом , що захватили південно-укр. степу аж до Чорного моря в районі Одеси. Причини швидкого захоплення: а) Русь була ослаблена «золотоордынским ярмом»; б) багато князівств добровільно входили до складу Литви. Політика Литви на захоплених землях - укр. і білоруські землі складали 9/10 території литовської держави: а)це вносило специфіку в життя усього Великого князівства Литовського, державна мова - староруська, закони складені на основі «Російської правди» і ін.; б)ВКЛ, незважаючи на тенденції до централізації, що проявилися при Вітовті, було схоже на федерацію численних земель, у внутрішнє життя яких литовський князь майже не втручався, і влада там була в руках місцевої укр. і білоруської знаті, що одержала значну автономію в справах. Тому М. С. Грушевський вважав, що ВКЛ зберегло традиції Київської Русі більше, ніж Московія.

Стату́т Вели́кого кня́зівства Лито́вського — основний кодекс права Великого князівства Литовського. Протягом 16 ст. було видано три Литовські статути: 1529 («Старий»), 1566 («Волинський») і 1588 («Новий»). Л. с. використали поточне законодавство, судові постанови, німецьке, польське, римське та звичаєве право Литви, Польщі, України тощо. Норми Л.с. спрямовані на захист приватної власності (особливо земельної), закріплювали станові привілеї землевласників, визначали правові підстави феодальної експлуатації селянства.

Так, за 1ЛС 1529р. було узаконено невільництво.

За 2 – шляхта отримує широкі права, вони можуть утв.сейми з маршалком на чолі

Найрозробленішим був 3ЛС 1588, в якому значною мірою зберігались основні засади давньоруського права. Цей статут, що діяв, зокрема, у Київській, Подільській та Волинській губерніях до 1840, юридичне запровадив кріпосне право. Закріплював феодальну власність на землю, передбачаючи і власність на неї селян. Третій статут оформив створення єдиного стану кріпосних селян шляхом злиття закріпачених слуг з ін. розрядами залежних селян.

Статут Великого князівства Литовського увібрав у себе норми римського, руського, польського і німецього кодованого і звичаєвого права. Його положення діяли на землях Литви і Русі аж до середини ХІХ століття.

Магдебурзьке право

Правове становище міст і містечок в українських землях, їх адміністративний устрій, порядок управління були різними. За своїм правовим становищем міста і містечки поділялися на королівські, великокнязівські, приватновласницькі і церковні. У ХІV - ХV ст. окремі міста було переведено на самоврядування на основі магдебурзького права. Цей процес знайшов законодавче відбиття у ІІІ Литовському статуті, який поділяв міста на привілейовані і непривілейовані.

У королівських та великокнязівських містах органи управління формувалися польським королем або великим князем Литовським. Представниками державної адміністрації в містах були воєводи, старости і війти. Воєводи і старости на свій розсуд призначали інших дрібних службових осіб міської адміністрації. Стосовно великих королівських міст допускалися окремі елементи самоврядування. Верхівка міщанства мала право обирати "радовців", які були помічниками війта, що призначався центральною владою практично на необмежний строк.

За магдебурзького права міста(Володимиро-Волинськ, Львів, Житомир, Луцьк, Камянець та інші) отримували самоврядування і судову незалежність, право власності на землю, пільги ремісникам і торгівцям, право проводити ярмарки, а також звільнення від феодальних повинностей. Отримавши магдебурзьке право, місто сплачувало в державну казну назначену суму грошей. Частина натуральних повинностей ліквідувалася, встановлювались єдині податки з ремесел та торгівлі. Місто звільнялося від управління і суду королівських чи великокнязівських намісників. Органом місцевого самоврядування був магістрат, який поділявся на дві колегії - радники та лавники. Всі ці органи були обраними, крім війта – начальника.