Визволення України

Сталінградська битва (17 липня 1942 р. — 2 лютого 1943 p) стала початком визволення території Укр. Внаслідок розпочатого в ході Сталінградської битви контрнаступу вже 18 грудня 1942 р. було визволено перший український населений пункт — с. Півнівку Міловського району Луганської області.Успішний наступ Червоної армії на широкому фронті продовжувався аж до лютого 1943 р. За цей час було визволено значну частину Донбасу і Харківщини. Завдяки операції «Зірка» радянські війська оволоділи Харковом. 16 березня Харків знову було захоплено фашистами.Влітку 1943 р. На початку вересня визволили Донецьк і вийшли до Дніпра в районі Дніпропетровська,визволили Маріуполь,Мелітополя,Суми,Переяслав-Хмельницький.Визволити столицю Укр. Щоб полегшити форсування Дніпра, передбачалося викинути на правий берег сильний повітряний десант — дві бригади. Проте десантування пройшло невдало, раптовість було втрачено. Наступ було розпочато, і на світанку 6 листопада Київ було взято, але ціною величезних втрат. Помилки командування, нестача техніки та боєприпасів часто зумовлювали невиправдані людські жертви.Форсування Дніпра і взяття Києва зірвало плани Гітлера стабілізувати лінію фронту, створити неприступний «Східний вал». У січні 1944 р.Червона армія розпочала визволення Правобережної України та Криму. Успішне досягнення цієї мети в січні—лютому під Корсунем-Шевченківським. 25 березня 1944 р. війська вийшли на державний кордон з Румунією.

№42..Партизанський рух в Україні в роки великої відчизняної війни

Радянський партизанський рух — партизанський рух проти німецьких окупантів та їх союзників на теренах України у 1941—1944 роках, підпорядкований органам ВКП(б) та НКВС. Загальна чисельність бійців ПР на території Укр. складала в 1941-43 роках - від 5 до 30 тисяч бійців, в 1944 році - від 30 до 50 тисяч бійців. Радянський ПР на території Укр. поступався чисельністю партизанському руху УПА. В силу непопулярності радянської влади на території України, після голодоморів і репресій 20-30 років.

Організація руху опору в Україні у 1941—1942 рр. була пов'язана з величезними труднощами. Концепція війни, що панувала напередодні війни, не передбачала діяльності партизанських загонів та створення належної людської, збройної та матеріальної бази для функціонування в умовах окупації.

Частина червоноармійців, які не потрапили в полон у 1941 році, а відстали від своїх частин, осідали у селах під різними легендами.

В 1941 році в Україні знаходилася величезна кількість військовополонених. Майже всіх полонених тримали в шталагах — концентраційних таборах для військових.

Перші радянські загони партизанів з'явились наприкінці 1941 року під Черніговом, Сумами та Брянськом під керівництвом Миколи Попудренко та Сидора Ковпака. Ці групи й стали зародком пізнішого руху радянських партизан у лісах Пн України. Вони почали виявляти незначну активність щойно навесні 1942, встановивши радіозв'язок з Москвою. Їм на допомогу скинуто на парашутах розвідників червоної армії. До цих загонів приєднались також групи радянських військ.У 1943 році партизани контролювали лісові райони Пн-Сх Укр., завдаючи значних втрат тиловим німецьким підрозділам, адміністрації та інфраструктурі цих районів. З наближенням Червоної армії восени 1943 рух радянських партизан в Україні пожвавився. Якщо на 1 січня 1943 в Україні було 13 300 партизан, то на 1 грудня 1943 — вже 43 500. На початок 1944 їх число зросло до 47 800. За наказом Укр. штабу партизанського руху (УШПД) загони С. Ковпака і О. Сабурова з жовтня 1942 до березня 1943 пройшли рейдом пн України — з Брянських лісів на Полісся. У травні-жовтні 1943 загін Ковпака здійснив відомий рейд в Україні з Путивля через Волинь у Карпати з завданням «перерізати шляхи відступу фашистам».1 серпня 1943 під Делятином німці розбили загін Ковпака, а розпорошені малі його рештки були частково знищені УПА. За Армстронґом, з 3500 ковпаківців залишилося ледве 500. Але рейд Ковпака мав психологічний успіх, бо підірвав довір'я українського населення до сили німців і створив той хаос у Галичині восени 1943.

УПА.

Перші партизазанські загони українських націоналістів виникли на Поліссі та Волині й спочатку, як не дивно, не були пов'язані з ОУН. Як тільки вибухнула нацистсько - радянська війна, місцевий український діяч Тарас Бульба - Боровець, близький до петлюрівського уряду УНР, що перебував на вигнанні у Варшаві, сформував нерегулярну частину під назвою "Поліська Січ" з метою очищення свого регіону від залишків Червоної армії. Коли під кінець 1941 р. німці спробували розпустити його частину, він повів своїх бійців "у ліси", щоб воювати як і з німцями, так і з більшовиками. У 1942 р. невеликі підрозділи створили на Волині члени ОУН, що ховались від переслідувань Коха.

Наприкінці 1942 р. ОУН вирішила сформувати великі партизанські сили, поклавши тим самим початок регулярної українській армії. Завдяки широкій та ефективній підпільній мережі ОУН УПА швидко розрослася у велику, добре організовану партизанську армію, яка захопіла контроль над значними частинами Волині, Полісся, а згодом і Галичини. Хоч багато українських еміграційних джерел стверджують, що в апогеї своєї сили чисельність УПА сягала близько 100 тис., більш обгрунтовані підрахунки встановлюють цифру 30 - 40 тис. бійців. Порівняно з іншими рухами окупованої нацичтами Європи УПА не мала чужеземну допомогу. Тому зростання її свідчить про дуже відчутну підтримку українців.

Коли під час відступу радянських війск берієвські прислужники розстріляли у західноукраїнських тюрьмах тисячі невиних, а війська вермахту зупинили цей кривавий терор, їх зустріли як визволителів. Але "новий порядок" виявився не менш жорстоким.

Виходячі із реальної сітуації в Україні, Головний провід ОУН у постанові від 4 грудня 1941 р. окреслив стратегічне завдання організації: "Готуватися до довгої, затяжної та упертої боротьби з німецькими окупантами і дотримуватися тактики накопичення сил".