Є) які засоби називають ранні гуманісти визначальними у вихованні громадян, як вони пояснюють поняття патріотизму і громадського служіння.

Характеризуючи українську філософську думку другої половини XVI − початку XVII століття, відмітимо, що тогочасна філософська думка в умовах протистояння католицизму носила відчутний релігійний характер і в ідейному плані концентрувалась довкола ідеї збереження віри. Організаційно тогочасний національно-релігійний рух оформився у братства, друкарні, школи.

"Розум, що даний людині Богом є неодмінною підставою і провідником доблесних вчинків або "засадничою метою" ... Справжня мудрість і правдива наука тісно пов'язані з чемністю, уникають титулів, виявляють благородство й не втручаються до чужих справ. Отож, підбирай для себе людей не за титулами, а дивись на їхні справи... Таких людей у давнину називали філософами, бо вони давали королям такі знання, які потрібні були для правління... Король має бути й філософом (який не під дахом, а під небом мешкає)...".

(Станіслав Оріховський)

"...Король вибирається для держави, а не держава існує задля короля. На цій підставі гадаємо, що держава набагато шляхетніша й достойніша за короля. Закон же, якщо він є душею і розумом держави, значно кращий за непевну державу і вищий за короля... а король − вуста, очі й вуха закону, а точніше інтерпретатор закону...".

(Станіслав Оріховський)

"Я русич і хвалюся цим, і охоче про це заявлю; пам’ятаючи про свій грецький рід і руську кров, про місце, де я народився і виріс... Церква у рутенців утвердилася задовго перед тим, як до них прийшли поляки-католики. Але й пізніше довго ще не виникало суперечок через розбіжності релігійних обрядів. Кожен пильно оберігав те, що від предків успадкував (звідки б не був узятий початок...)".

(Станіслав Оріховський)

Сутність філософських поглядів діячів руху в певній мірі засвідчують наведені нижче уривки творів. Зверніть увагу на те, як українські мислителі ставляться: а) до знання та освіти; б) до ролі історичної традиції в житті народу.

"...дуже зашкодило Руській державі, що не розширювано в них шкіл і наук, бо якби мали науку, тоді в своїй невідомості не прийшли б до такої погибелі... Не маючи своєї науки, почали своїх дітей давати в науку римську, а ті з наукою призвичаювалися й до віри, і так помалу привели вони через свою науку (школу) до римської віри все панство руське...".

("Перестороги")

"Горе мені, злиденній, ой леле, нещасній, звідусіль в добрах моїх обідраній, ой леле, на ганьбу тіла мого перед світом із шат роздягненій!... Колись гарна й багата, тепер споганіла й убога. Колись королева, всьому світові люба, тепер усіма зневажена і опечалена... Діток народила і зростила, а вони зреклися мене... привели до занепаду... Священників моїх осліпили, пастирі мої (не бажаючи знати, що про душу йдеться) оніміли, старші мої одуріли, молодь моя здичавіла, дочки мої до розпусти вдались...".

(Мелетій Смотрицький)

Які мотиви рухають полемічним запалом І.Вишенського? Чим він опікується найбільше? З ким із мислителів Західної Європи споріднює його прагнення повернутись до звичайної народної мови?

"Де бо сьогодні в Ляцькій землі віра? Де нація, де любов? Де правда й справедливість суду? Де покора? Де євангельські заповіді, де апостольська проповідь, де закони святих, де зберігання заповідей божих?Де непорочне священство, де хрестоносне життя чернече? Де просте побожне й релігійне християнство? Чи не все перемінилося в життя й безвір'я, далеко не чесніше, ніж у всіх народів нечистих?".

(Іван Вишенський)

"Оповім вам велику таємницю: диявол має таку заздрість до словенської мови, що ледве живий од гніву. Радо би її вигубив дощенту, і усю боротьбу свою на те подвигнув, щоб викликати до неї омерзіння... А то через те диявол підняв боротьбу супроти словенської мови, що вона є найплідніша з усіх мов та наймиліша богові, оскільки без поганських хитрощів, тобто без граматик, риторик, діалектик,... а через просте старанне читання... підносить святий дух... Отож, знайте, що словенська мова перед богом більшу честь має, ніж елінська та латинська".

(Іван Вишенський)

Наведені цитати із творів видатних представників української ренесансної філософії другої половини XVI − початку XVII століття вимагають розуміння та прояснення таких питань: