Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Японська модель менеджменту 3 страница

Читайте также:
  1. Amp; 1. Модель життєдіяльності людини
  2. D. Қолқа доғасынан 1 страница
  3. D. Қолқа доғасынан 2 страница
  4. D. Қолқа доғасынан 3 страница
  5. D. Қолқа доғасынан 4 страница
  6. D. Қолқа доғасынан 5 страница
  7. D. Қолқа доғасынан 6 страница
  8. D. Қолқа доғасынан 7 страница
  9. D. Қолқа доғасынан 8 страница
  10. D. Қолқа доғасынан 9 страница

Основні характеристики систем:

  • Наявність керуючої та керованої підсистем.

- керуюча підсистема розробляє способи впливу на організацію і трансформує ці способи в управлінські рішення. До керуючої підсистеми відносять: апарат управління; засоби і технології управління; засоби комунікації, які використовуються в управлінській діяльності;

- керована підсистема складається з виконавців (робітників, спеціалістів); технічних, організаційно-комунікаційних засобів, приміщень, які необхідні для здійснення виробничо-господарської діяльності. Зв’язок між керованою та керуючою підсистемами покладено в основу функціонування системи.

  • Самоорганізація - пристосування організації до нових умов зовнішнього та внутрішнього середовища. Згідно цієї властивості, процес розвитку системи відбувається за принципом зворотного зв’язку. За цим принципом результат діяльності організації (відповідність якості або ціни товару запитам споживача) має аналізуватись керівництвом і приводити до відповідних, взаємоузгоджених змін на вході в систему.

· Гнучкість – здатність до оперативних змін. Гнучкість організації забезпечується принципами:

- побудови гнучкої організаційної структури;

- гнучкістю технологій, які дозволяють швидко перейти на випуск нової продукції;

- засобами комунікації;

- характером виробничих відносин: стиль керівництва, організаційна культура, діяльністю неформальних груп, псилогічний клімат;

- рівень кваліфікації робітників та спеціалістів, управлінського персоналу.

  • Синергізм – інтеграція зусиль в системі, яка приводить до примноження кінцевого результату.
  • Неаддитивність – властивість системи, згідно якої ефективність діяльності змінюється в часі і не дорівнює арифметичній сумі ефектів від діяльності окремих частин. Робота структурних підрозділів однієї фірми ( при загальній організаційній структурі, однакових принципах стимуляції праці) буде різною і залежати від професіоналізму персоналу підрозділу, особистих взаємовідношеннях, стилю керівництва управлінського персоналу підрозділу та лідерів неформальних груп.
  • Мультиплікативність – примноження ефективності системи за рахунок стихійних процесів або управлінських дій ( зміна стилю керівництва, впровадження нової мотиваційної політики, реструктуризації тощо).

· Стабільність - здатність повертати свою рівновагу після внутрішніх змін або дії чинників зовнішнього середовища. Різновидом стабільності виступає адаптивність системи здатність пристосовуватись до зовнішнього середовища. В добре адаптованій системі всі її частини мають бути сумісними між собою.



 

Моделі організації представлено в таблиці 1.

Таблиця 1

Еволюція моделей організації

Назва моделі Автори Сутність
Механістична модель Тейлор Ф., Файоль А., Вебер М. Організація являє собою налагоджену систему управління для забезпечення функціонування стабільних рутинних процесів. Людина виступає не як суб’єкт, а як фактор виробництва.
Природна організація Парсонс Т., Мертон Р., Етціоні А Організація визначається як об’єктивний, самовдосконалюваний процес, в якому присутній суб’єктивний елемент.
Організація – община Е.Мейо Основним регулюючим чинником в організації виступають прийняті норми поведінки.
Соціотехнічна модель Райс А., Трист Е. В основу моделі покладено залежність внутрішньо-групових зв’язків від технології виробництва
Інтеракціоністична Бернард Ч. Організація представлена як система тривалих взаємодій між її членами, які вносять в організацію власні очікування та цінності.
Кібернетична модель Бир С., Форрестер Д., Янг С. Побудова математичної моделі структури організації з урахуванням багаточисельних зворотних зв’язків.
Інституціональна модель Норт Д. Структура та поведінка організації визначаються звичаями, традиціями та нормами.
Конфліктна модель Холл Р. Організація має багато суперечливих цілей і діє в умовах суперечливих інтересів членів організації та її груп.
Органічна модель Бернс Т., Сталкер Д. Суспільство, організація порівнюються із живим ор­ганізмом , в якому всі частини взаємозалежні.
Процесна модель Богданов А. Організація – це потік утворюючих її незалежних процесів виробництва, по­в’язаних циклами розвитку і деградації
Проблемна модель Франчук В. Проблеми організації розглядаються не як перепони для її розвитку, а як виявлення природних потреб та можливостей їх реалізації.

 



Організації класифікують за різними ознаками:

  • за способом та метою утворення;
  • за характером адаптації до змін;
  • за принципами управління;
  • за функціональними ознаками;
  • за кількістю цілей;
  • за взаємодією структурних підрозділів;
  • за формами підприємництва;
  • за величиною;
  • за юридичним статусом.

За способом та метою утворення організації поділяють на формальні та неформальні.

Формальні організації – організації, які в своїй діяльності керуються статутом, положеннями і планами задля досягнення спільної мети.

До формальних організацій належать підприємства, фірми, компанії та їх відділи, підрозділи, департаменти, служби, комітети тощо. Формальні організації називають просто організаціями.

Неформальні організації формуються й функціонують спонтанно на основі особистих інтересів груп осіб, які не мають загальної мети.

До неформальних організацій належать малі групи з одного або кількох відділів, які під час обідньої перерви обговорюють останні політичні події, моди, проблеми виховання дітей, футбольні матчі. Як правило, неформальні організації формують особи, психологічно сумісні, які відчувають задоволення від спілкування. Ядром такої організації виступає неформальний лідер.

 

2. Внутрішнє середовище організації, взаємозв’язок внутрішніх змінних.

Організація як соціотехнічна система відкритого типу складається з внутрішніх взаємопов’язаних частин – внутрішніх змінних, які мають власні характеристики та забезпечують ефективне функціонування організації, на які впливає зовнішнє оточення. Під впливом зовнішнього середовища, наприклад, науково-технічного прогресу, елементи системи зазнають змін, адже підприємство має впроваджувати більш прогресивні технології та підвищувати рівень своєї конкурентоспроможності. Тому фактори внутрішнього середовища організації називають внутрішніми змінними. Дію внутрішніх факторів, хоча вони з першого погляду не настільки помітні, як зовнішні, також не варто ігно­рувати. Відповідно при внутрішньоорганізаційному аналізі доцільно аналізувати кожну змінну для виявлення недоліків та резервів покращення діяльності організації.

Фактори впливу на організацію– це рушійні сили, які впливають на виробничо-господарську діяльність організації та забезпечують певний рівень отриманих результаті.

Фактори визначають перебіг всіх організаційних процесів (виробництва, збуту, постачання, дослідницької діяльності, соціального розвитку тощо), їх класифікують за наступними ознаками:

· середовищем впливу (внутрішнє, зовнішнє) ;

· рівнем впливу (мікрорівень, макрорівень).

За рівнем впливу виділяють:

· мікроекономічні фактори (цілі, структура, завдання, технологія, працівники, ресурси, профспілки, постачальники, споживачі, конкуренти тощо), які діють на рівні підприємств;

· макроекономічні фактори (законодавчі акти, укази, постанови органів державної влади, система економічних відносин у державі, стан економіки, міжнародні події, міжнародне оточення, науково-технічний прогрес, політичні, соціально-культурні обставини, особливості міжнародних економічних відносин), вплив яких виявляється на рівні галузей та держав.

За середовищем впливу вирізняють:

· фактори внутрішнього середовища організації (формують організацію із середини);

· фактори зовнішнього середовища організації (впливають на організацію ззовні).

Залежно від особливостей та стану виробничо-господарської діяльності на підприємстві, фактори внутрішнього та зовнішнього середовища можуть виявляти як позитивний, так і негативний вплив.

Внутрішні змінні - це ситуаційні фактори всередині організації.

· Оскільки організації являють собою створені людьми системи, то внутрішні змінні, в основному, є результатом управлінських рішень. Так, в ході прийняття управлінських рішень визначаються структура організації, повноваження працівників тощо. Слід однак зазначити, що існує обмеженість впливу керівництва на внутрішні змінні. Так, наприклад, у науково-дослідній організації обов’язково повинен бути підрозділ, функцією якого є наукові дослідження, а працівники - мати освіту відповідно напрямків науково-дослідних робіт.

Основними факторами в будь-якій організації є:

· цілі,

· структура,

· завдання,

· технологія,

· люди,

· ресурси.

Цілі. Щоб вважатися організацією певна група осіб повинна відповідати наступним обов'язковим вимогам:

1. Наявність принаймні двох людей, що вважають себе частиною цієї групи.

2. Наявність принаймні однієї мети (тобто бажаного кінцевого стануабо результату), що приймають як загальну всі члени даної групи.

3. Наявність визначеного наміру, який згуртовує членів групи задля досягнення значимої для всіх мети.

Ціль – це конкретний кінцевий стан або бажаний результат на визначений період часу, якого прагне домогтися група, працюючи разом.

Зазвичай формальні організації складаються з декількох рівнів управління та підрозділів, що на основі спеціалізації праці підвищує ефективність роботи. Іншою назвою для підрозділів може бути термін функціональні області або функціональні зони, що не еквівалентне поняттю функції менеджменту. Поняття функціональна зона стосується специфічного виду робот, що виконує підрозділ для організації в цілому, наприклад, маркетинг, виробництво, навчання персоналу або планування фінансів. Цілі бізнесу і вибір напрямків його господарської діяльності значною мірою визначаються соціально-економічним середовищем його функціонування.

За кількістю цілей виділяють прості організації (мають одну ціль) і складні організації (ставлять перед собою комплекс взаємопов'язаних цілей), яких в економіці переважна більшість.

Цілі можуть бути класифіковані: за змістом та тривалістю.

За змістом цілі поділяються на технологічні, економічні, виробничі, адміністративні, маркетингові, науково-технологічні, соціальні.

За тривалістю – стратегічні (довгострокові, загальноорганізаційні), середньострокові та короткострокові.

Структура. В процесі виконання поставлених цілей працівники розподіляються або об’єднуються відповідно до видів робіт, виконуваних обов’язків, утворюючи так звану організаційну структуру управління.

Формування організаційної структури засноване на вертикальному та горизонтальному поділі праці, врахуванні норми керованості та необхідності координації робіт.

Організаційна структура управління - це логічні взаємовідносини рівнів управління і видів робіт (функціональних зон), які виконують служби або підрозділи, побудовані в такій формі, яка дозволяє найбільш ефективно досягати цілей організації.

Горизонтальний поділ праці в менеджменті – це розподіл роботи в організації на складові компоненти та об’єднання управлінців та працівників за спеціалізованими лініями в межах функціональних зон у підрозділи організації [мескон, хміль].

Вертикальний поділ праці передбачає розподіл обов’язків відповідно ієрархії управління (на інституційний, управлінський, технічний рівні), що забезпечує координацію робіт в організації.

Норма (масштаб) керованості або зона контролю - це чисельність працівників, які підпорядковуються безпосередньо одному керівникові. Якщо зона контролю широка і при цьому є невелика кількість рівнів управління, структуру називають плоскою, багаторівневі структури мають кілька рівнів управління й вузькі сфери контролю.

Завдання. При виконанні своїх функціональних обов’язків кожний працівник має виконувати певні завдання.

Завдання - це види робіт, які необхідно виконати певним способом та в обумовлений термін, застосовуючи предмети, знаряддя праці, інформацію, людей тощо.

Завдання організації традиційно поділяються на три категорії - це робота з людьми, предметами (машинами, сировиною, інструментами) та інформацією. Наприклад, на будівництві завдання робітника складається з роботи з предметами, завдання майстра, виконроба полягає переважно у роботі з людьми, а завдання бухгалтера - це робота з інформацією.

Останнім часом збільшується кількість різноманітних завдань навіть для здавалося б простих операцій, адже спеціалізація завдань підвищує прибуток, тому що збільшення продуктивності знижує витрати на виробництво.

Технологія- четверта важлива внутрішня змінна.

Технологія - це спосіб перетворення вхідних елементів (матеріалів, сировини тощо) на вихідні (продукт, послугу).

Історично технологія формувалась у процесі трьох переворотів: промислової революції, стандартизації (використання стандартних взаємозамінних компонентів у виробництві), механізації та автоматизації із застосуванням конвеєрних складальних ліній.

Класифікація технології по Вудворд. З усіх існуючих систем класифікації типів технологій найбільшою популярністю користується система Джоан Вудворд - британської дослідниці в галузі менеджменту. Вивчаючи виробничі фірми, вона виявила, що всі технології виробничих фірм можна поділити на три категорії.

1. Одиничне, дрібносерійне або індивідуальне виробництво, де одночасно виготовляється тільки один або мала серія однакових виробів. Часто такий виріб виготовляється для визначеного покупця по його специфікаціях або є дослідним зразком. Це, наприклад, літаки, кораблі, одяг, меблі на замовлення.

2. Масове або крупносерійне виробництво застосовується при виготовленні великої кількості виробів, що ідентичні один одному або дуже схожі. Такий тип виробництва характеризується механізацією, використанням стандартних деталей і конвеєрним способом зборки. Майже всі споживчі товари виготовляються на базі технології масового виробництва.

3. Безперервне виробництво використовує автоматизоване устаткування, що працює цілодобово для безперервного виготовлення однакового по характеристиках продукту у великих обсягах. Прикладами безперервного виробництва можуть служити переробка нафти, сталеливарне виробництво, робота електростанцій [21].

Класифікація технології по Томпсону. Соціолог і теоретики організацій Джеймс Томпсон розробив для класифікація технологій систему, що відрізняється, але не суперечить попередній . На його думку, технології можна розділити на три наступні категорії:

1. Багатоланкові технології характеризуються серією взаємозалежних задач, що повинні виконуватися послідовно. Складальні лінії масового виробництва є типовим зразком такого виду технології. Кожна операція по зборці автомобіля повинна виконуватися у визначеній послідовності. Наприклад, не можна установити двигун до того, як буде зібрана рама.

2. Посередницькі технології характеризуються зустрічами груп людей, таких, наприклад, як клієнти або покупці, що є або хочуть бути взаємозалежними. Наприклад, банківська справа - це посередницька технологія, що пов'язує вкладників і тих, хто бере позики в банку.

3. Інтенсивні технології характеризується застосуванням спеціальних прийомів, навичок або послуг, для того, щоб зробити визначені зміни в конкретному матеріалі, що надходить у виробництво. Прикладом такої технології можна вважати монтаж фільму.

Люди - найважливіший внутрішній ситуаційний фактор організації.

Існує три основних аспекти людської змінної в ситуаційному підході до управління: поведінка окремих людей, поведінка людей у групах, характер поведінки керівника, функціонування менеджера в ролі лідера і його вплив на поведінку окремих людей і груп.

Ролі людей в організації визначаються здібностями, схильністю, обдарованістю, освітою, кваліфікацією, потребами, сприйняттям, поведінкою, ставленням до праці, особистою позицією, розумінням цінностей, оточенням (склад групи, до якої входять), наявністю якостей лідера тощо.

Здібності – це можливості людини займатися певним видом діяльності. На основі здібностей працівників вирішується питання щодо їх обов’язків, обіймання ними той чи іншої посади. Відбір людини, яка краще інших здатна виконувати певну роботу, - це основа збільшення вигоди від спеціалізації. Основою здібностей є спадкові особливості людини (інтелектуальні чи фізичні). Зазвичай здібності людини потрібно розвивати за допомогою спеціалізованої освіти, набуття кваліфікації. Однак, не зважаючи на отриманні теоретичні знання, для ефективного виконання роботи потрібно, щоб індивідуум виявив бажання їх реалізовувати. Для цього потрібно, щоб людина мала схильність, обдарованість та потребу в реалізації здібностей.

Схильність - це наявний потенціал людини відносно виконання якої-небудь конкретної роботи. Будучи результатом сполучення як уроджених якостей, так і набутого досвіду, схильність, обдарованість стають запорукою розкриття таланту в певній галузі. Вплив обдарованості часто є найбільш очевидним в мистецтві, спорті.

Схильність у певній області зазвичай полегшує набуття здібності ефективно виконувати конкретну діяльність. Наприклад, схильність до керування дуже важлива при визначенні кандидатів на керівні посади.

Потреба є внутрішній стан психологічного або фізіологічного відчуття нестачі чого-небудь. Якщо потреби не будуть задоволені, людина несвідомо буде прагнути до їхнього задоволення. Ґрунтуючись на минулому досвіді й оцінці поточної ситуації, люди формують очікування щодо результатів своєї поведінки, які, в свою чергу можуть вплинути на бажання індивідуума повною мірою використовувати власні здібності.

Водночас, працюючи в колективі, працівник повсякчас порівнює свій внесок у загальну справу з отриманою винагородою та внесок та винагороду інших співробітників, що обумовлено суб’єктивністю сприйняття. Сприйняття розуміють як інтелектуальне усвідомлення стимулів, одержуваних від відчуттів. Сприйняття сильно впливає на очікування. Ще один аспект відмінностей між людьми - це їх особиста позиція, відношення до чого-небудь або соціальні установки. Відносини в колективі формують наше необ'єктивне сприйняття навколишнього середовища й тим самим впливають на поведінку. Цінності - цезагальні переконання, віра із приводу того, що добре й що погано в житті. Цінності формуються в ході навчання у школах, релігійних закладах, їх виховують у дітях батьки.

Ресурси - це природні, сировинні, матеріальні, фінансові та інші цінності, які можуть бути використані для створення товарів, надання послуг, одержання певних результатів.

Йдеться про ресурси, які організація має у власності, але ще не використовує у своїй діяльності.

Основними ресурсами для забезпечення виробничо-господарської діяльності підприємства є:

· трудові (робоча сила);

· матеріальні (сировина, матеріали, комплектуючі вироби тощо);

· фінансові (власні кошти, кредити, інвестиції та ін.), інвестиційні;

· інформаційні (результати маркетингових досліджень, замовлення, запити, оферти (пропозиції щодо укладання угод), повідомлення тощо);

· технологічні (техніка, технологія тощо), інноваційні;

· енергетичні (паливо, мастила та ін.).

Усі внутрішні перемінні взаємопов'язані. У своїй сукупності вони роз­глядаються як соціальні підсистеми. Зміна однієї з них у певній мірі впливає на всі інші. Вдосконалення однієї перемінної, наприклад, такої, як технологія, скоріше за все призведе до зміни структури кадрового складу працівників та їх посадових обов'язків.

 

3. Зовнішнє середовище організації. Оцінка факторів зовнішнього середовища.

Зовнішнє середовище організації – це середовище з яким організація знаходиться у постійній взаємодії.

До основних чинників школи зовнішнього середовища відносять:

· зовнішнє середовище, проявляє себе як набір сил загального характеру та є головним елементом процесу формування корпоративної стратегії;

· організація має адекватно реагувати на сили зовнішнього оточення, якщо хоче працювати на даному ринку;

· керівництво є пасивним елементом стратегічного процесу, задачею якого виступає ідентифікація зовнішніх сил й забезпечення адаптації організації до факторів зовнішнього середовища;

· організації гуртуються в особливих нішах екологічного типу, де вони залишаються поки не занепадають їх ресурси або ворожість середовища не стає надмірним. Потім організації припиняють своє існування.

Зовнішнє середовище організації складається з таких елементів:

- економічні;

- екологічні;

- правові;

- політичні;

- соціокультурні;

- міжнародне оточення;

- технологічні;

- покупці (споживачі);

- постачальники;

- конкуренти;

- ринок робочої сили;

- органи державної влади.

Всі вищезазначені елементи діють на організацію прямо або опосередковано:

· фактори прямої дії чинять прямий, безпосередній вплив на діяльність організації : покупці; постачальники; конкуренти; правові; органи державної влади тощо;

· фактори непрямої дії чинять непрямий, опосередкований вплив на діяльність організації: технологічні, соціокультурні, економічні, міжнародні події та міжнародне оточення тощо.

Характеристики зовнішнього середовища:

· Складність - велика кількість чинників зовнішнього середовища, на які реагує організація і рівень варіативності кожного чинника. Наприклад, організація має враховувати законодавчі та нормативні акти, ситуацію на ринку енергетичних та людських ресурсів, географічні, економічні, соціокультурні особливості регіону ( або регіонів) тощо.

· Взаємозв’язок чинників зовнішнього середовища – зміна одного чинника веде до зміни інших . Наприклад, економічна ситуація в країні (рівень безробіття, відсоткові ставки) може вплинути на купівельну спроможність споживача.

· Рухливість середовища – всі процеси та елементи зовнішнього середовища постійно змінюються: приймають нові закони, змінюється економічна ситуація, з’являються наукові та технологічні інновації, змінюються можливості конкурентів та постачальників.

· Турбулентність зовнішнього середовища – зміни у зовнішньому середовищі організації відбуваються непередбачувано, з високим ступенем невизначеності. Навіть за умови сучасних комп’ютерних програм аналітикам важко прорахувати всі зміни чинників у зовнішньому оточенні та їх взаємо обумовлюючий вплив.

· Некерованість зовнішнього середовища – обумовлена обмеженими можливостями організації щодо впливу на чинники зовнішнього середовища. Як правило, організації мають постійно адаптуватись до змін зовнішнього середовища. Проте, деякі заходи (лобіювання законопроектів, створення об’єднань організацій та фактичних монополій, власних стандартів якості тощо ) здатні частково стабілізувати зовнішнє середовище бізнесу.

Зовнішнє середовище організації умовно поділяють на:

· безпосереднє середовище (мікро середовище, локальне середовище бізнесу), яке оточує організацію;

· макросередовище ( загальне, генеральне середовище), яке створює загальні умови для знаходження організації у зовнішньому середовищі.

Макросередовище організації.

У більшості випадків макросередовище організації не має специфічного характеру для кожної конкретної організації. Вплив факторів макросередовища на різні організації є різним. Це пов’язано :

· із сферою діяльності організації ;

· із внутрішнім потенціалом організації ( чим більша організація, тим більший вплив макрооточення вона відчуває. Наприклад, на Запоріжсталь макросередовище буде впливати більш потужно, ніж на перукарню, яка працює у спальному районі вашого міста).

Макросередовище організації складається з наступних елементів:

- економічні;

- екологічні;

- правові;

- політичні;

- соціокультурні;

- міжнародне оточення;

- технологічні.

1. Економічний елемент зовнішнього середовища відображає загальну економічну ситуацію в країні, регіоні, в якому функціонує організація.

Вивчення економічної компоненти зовнішнього середовища передбачає аналіз ряду показників:

· розміру валового національного продукту;

· темпів інфляції;

· рівня безробіття в країні та в регіоні;

· рівня процентної ставки;

· продуктивності праці;

· норм оподатковування;

· рівня доходів населення;

· загальної структури видатків населення;

· еластичності попиту та пропозицій;

· привабливості ринку для іноземних інвесторів.

2. Екологічний елемент зовнішнього середовища організації пов’язаний із природними чинниками, які можуть впливати на її діяльність : клімат, наявність природних ресурсів, ступінь забруднення навколишнього середовища, тощо.

3.Правовий елемент. Будь яка організація в Україні функціонує на засадах базових законодавчих актів. Серед них можна виділити:

· Закон України “Про підприємництво”;

· Закон України “Про підприємства в Україні”;

· Закон України “Про господарські товариства”

· Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” і багато інших.

Зміна в законодавстві, навіть безпосередньо не пов’язаному із діяльністю організації, може суттєво вплинути на бізнес.

За Ф. Котлером [15], законодавство, яке регулює діяльність організації, має такі задачі:

1. Захист компаній від діяльності інших організацій. Звичайно, що бізнес без конкуренції не можливий. Проте, в своїй діяльності організації можуть даватись до несумлінної конкуренції. Задля нейтралізації такої поведінки розробляються відповідні закони. Наприклад, щодо антимонопольної діяльності.

2. Захист споживачів від несумлінної ділової практики. Наприклад, при рекламі лікарських засобів зазначається терапевтичний ефект, без побічної дії препарату. На Україні діє закон, який визначає та захищає права споживачів. Окрім законів та нормативів, поведінка організацій також визначається соціальними нормами та правилами професійної етики.

3. Захист інтересів суспільства від неупорядкованої діяльності організацій. Організації мають нести відповідальність за свої товари, послуги, за захищеність свого персоналу перед суспільством.

4. Політичний елемент макросередовища бізнесу пов’язаний з загальною зовнішньою та внутрішньою політикою уряду, стабільністю політичної ситуації, політичною підтримкою та політичними гарантіями.

Політична компонента зовнішнього середовища складається з політичних обставин, що склались у процесі:

- формування державного устрою;

- проведення реформ;

- розвитку суспільства;

- політичної боротьби.

Політичну компоненту необхідно вивчати для того , щоб мати чітке уявлення щодо [5, 6]:

· намірів органів державної влади щодо впровадження нових програм;

· як уряд відноситься до різних галузей економіки та регіонів країни;

До базових характеристик політичної системи відносять :

- ідеологію, що визначає політику уряду;

- стабільність уряду;

- наскільки уряд може впроваджувати свою політику;

- ступінь суспільного незадоволення;

- силу опозиційних політичних структур.

Деякі організації безпосередньо залежать від політичного процесу, оскільки їх система управління може корінним чином змінитись після проведення парламентських або президентських виборів. До такого роду організацій відносяться державні адміністративні структури. На приватні організації політична компонента діє опосередковано. Хоча, факт підтримки померанчової революції організаціями недержавної форми власності, підкреслює значення політичного оточення для їх діяльності.

На місцевому рівні політичний чинник становить такий же вплив на діяльність організацій, як і на загальнодержавному та світовому.

5. Соціокультурний елемент макросередовища визначають норми та цінності населення. Наприклад, останні роки в Україні відмічається тенденція до збереження здоров’я. Тому, компанії мають бути готові до зниження попиту на сигарети, продукти з вмістом шкідливих домішок та барвників, підвищення попиту на їжу із зниженим вмістом холестерину, низькокалорійну,негазовану мінеральну воду, соки, йогурти тощо. Разом з цим може спостерігатись підвищення попиту на активний відпочинок.


Дата добавления: 2015-04-04; просмотров: 37; Нарушение авторских прав


<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Японська модель менеджменту 2 страница | Японська модель менеджменту 4 страница
lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2017 год. (0.214 сек.) Главная страница Случайная страница Контакты