СЛОВНИК ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИХ ТЕРМІНІВ, А-Б 6 страница

Особистим немайновим відносинам притаманні такі ознаки:

• утворюються в духовній сфері життя суспільства і не мають майнового, економічного змісту (хоча можуть бути пов'язані з майновими правами). У так званих чистих особистих немайнових відносинах відсутній безпосередній зв'язок з майновими відносинами;

• мають особистий характер, оскільки складаються з приводу особливої категорії об'єктів - - немайнових благ (життя, здоров'я, особиста недоторканність, ім'я, честь, гідність тощо), які неможливо відокремити від конкретної особи;

• мають абсолютний характер. Носії цих прав є уповноваженою особою, а всі інші стосовно неї і з приводу цих прав є зобов'язаними особами.
Найважливіші особисті немайнові права врегульовано Конституцією України. Зокрема, у ст. 27—33 Основного акта цивільного законодавства визначено права людини на життя, на повагу до її гідності, на свободу та особисту недоторканність та ін. Закріплення в Конституції особистих немайнових прав має велике значення для розвитку законності в Україні. Більш детально особисті немайнові права врегульовано у главах 20—22 Книги другої Цивільного кодексу України. У главі 20 ідеться про загальні положення щодо особистих немайнових прав фізичних осіб, глава 21 закріплює природні права фізичних осіб, а глава 22 визначає права, що забезпечують соціальне буття фізичних осіб. Слід пам'ятати, що перелік особистих немайнових прав, встановлених Конституцією України, Цивільним кодексом України та іншими законами, не є вичерпним.

Зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи на власний розсуд, без втручання інших осіб, визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя.

Особисті немайнові права фізичні особи здійснюють самостійно. В інтересах малолітніх і неповнолітніх дітей, а також неповнолітніх фізичних осіб, які за віком чи станом здоров'я не можуть здійснювати свої особисті права, їх здійснюють батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники. Обмеження у здійсненні особистих немайнових прав, передбачених Конституцією України, Цивільним кодексом та законами України, можливе лише у випадках, передбачених ними.

Для забезпечення здійснення особистих немайнових прав органи державної влади, органи місцевого самоврядування установи, підприємства, організації, їх працівники, окремі фізичні особи зобов'язані утримуватися від дій, якими ці права можуть бути порушені.

Таким чином, особисте немайнове право - це суб'єктивне право, яке надає управомоченій особі юридична забезпечену можливість вимагати від оточення утримуватися від будь-яких дій, що заважають правильно оцінювати її індивідуальні особливості.

Які особливості захисту особистих немайнових прав?

Як зазначалося вище, різні особисті немайнові відносини мають неоднакове призначення. Це потребує різноманітних засобів їх регулювання. Відповідно до цього охорона особистих немайнових прав повинна здійснюватися шляхом визначення за суб'єктами окремих видів особистих немайнових прав з притаманними їм специфічними засобами захисту.

У Цивільному кодексі України особисті немайнові права фізичної особи поділено на дві групи. Одна група немайнових прав забезпечу є природне існування фізичної особи, а друга — забезпечує й соціальне буття.
Відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до честі та гідності, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вибір місця проживання та на вільне пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технологічної творчості. Цивільний кодекс України розширив, конкретизував та передбачив також інші особисті немайнові права фізичної особи.

Фізична та юридична особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, якими порушено особисте немайнове право, зобов'язані вчинити необхідні дії для його негайного поновлення. Якщо зазначені суб'єкти не вчинять необхідних дій для негайного поновлення порушеного ними права, суд може примусити їх до вчинення таких дій і стягнути завдані ними збитки та компенсувати моральну шкоду.

Тобто кожна фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від будь-яких посягань інших осіб. Якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права було завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.

Конкретні способи такого захисту було розглянуто вище, у частині, присвяченій Книзі першій Цивільного кодексу України.
Таким чином, цивільне законодавство закріплює абсолютне право особи на усунення порушення будь-якого її особистого немайнового права в судовому порядку.

Наприклад, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї неправдивої інформації, вправі вимагати в судовому порядку спростування цієї інформації і відшкодування моральної шкоди. Вважається, що негативна інформація, поширена про особу, є недостовірною. Спростування здійснюється у той самий спосіб, у який була поширена ця неправдива інформація, і тією ж особою, яка поширила цю інформацію. При цьому спростування недостовірної інформації проводиться незалежно від вини особи, яка її поширила.

Поширювачем інформації, яку надає посадова особа чи службова особа при виконанні своїх службових обов'язків, визнається юридична особа, у якій вона працює. Документ, у якому міститься неправдива інформація, який видала юридична особа, має бути відкликаний.

Коли такі відомості поширено у пресі, інших засобах масової інформації (кінофільми, телепередачі тощо), суд може заборонити або припинити їх розповсюдження до усунення такого порушення, а якщо усунення такого порушення неможливе, — вилучити тираж газети, книги, кінофільму, телезапису та знищити його.

Якщо особа, яка поширила інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може подати до суду заяву про встановлення факту неправдивості цієї інформації та її спростування.

Особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих та інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування у тому самому засобі масової інформації.

Коли відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації неможливі у зв'язку з його ліквідацією, такі відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації за рахунок особи, яка поширила неправдиву інформацію.

У разі відмови особи вчинити відповідні дії з виконання судового рішення, спрямовані на усунення порушень особистого немайнового права, вона може бути оштрафована відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Сплата штрафу не звільняє цю особу від обов'язку виконати рішення суду.

Які немайнові права забезпечують природне існування фізичної особи?

Право на життя і охорону здоров'я означає юридичне забезпечену можливість фізичної особи вимагати до суду припинення будь-яких дій, якщо вони погрожують здоров'ю або життю. При цьому норми цивільного права можуть бути застосовані не лише після того, як шкоду здоров'ю вже заподіяно, а й тоді, коли є небезпека, яка загрожує життю та здоров'ю, що створена внаслідок господарської та іншої діяльності. Тому це має велике попереджувальне значення. Зміст права на життя і охорону здоров'я включає такі правила:

• фізична особа не може бути позбавлена життя. Здоров'я забезпечується власним відповідальним ставленням особи до нього, а також системою діяльності державних та інших організацій, що передбачені Конституцією України, Цивільним кодексом України та іншими законами;

• медико-біологічні та інші дослідження й експерименти, що є небезпечними для життя, можуть проводитися лише щодо повнолітньої особи і за її згодою;

• забороняється задоволення прохання особи про припинення ЇЇ життя, а стерилізація може відбутися лише за бажанням повнолітньої особи;

• здоров'я є станом духовного і соціального благополуччя і не пов'язується лише з відсутністю хвороб та фізичних вад;

• штучне переривання вагітності, якщо вона не перевищує 12 тижнів, може здійснюватися за бажанням жінки. Перелік обставин, що дають право на переривання вагітності після 12 тижнів вагітності за медичним та соціальним показниками, визначається законом;

• повнолітня жінка має право за медичними показниками на штучне запліднення та імплантацію зародка;

• особа, яка звернулася за наданням медичної допомоги» має право на вибір лікаря та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій, на достовірну і повну інформацію про стан свого здоров'я;

• медична допомога особі, яка досягла 14 років, надається за її згодою;

• повнолітня особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування;

• забороняється надання за місцем праці або навчання інформації про діагноз та методи лікування особи;

• забороняється вимагати та надавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи;

• у разі смерті фізичної особи члени її сім'ї або інші фізичні особи, уповноважені ними, мають право бути присутніми при дослідженні причин її смерті та ознайомитись із висновками щодо причин смерті, а також право на оскарження цих висновків до суду;

• особа, яка перебуває на лікуванні у стаціонарному медичному закладі, має право на допуск до неї інших медичних працівників, членів сім'ї, опікуна, піклувальника, нотаріуса, адвоката — для захисту своїх прав, а також священнослужителя для відправлення релігійного обряду.

Право на свободу та особисту недоторканність означає юридичне забезпечену можливість фізичної особи без перешкод розпоряджатися собою на власний розсуд і припиняти будь-які протиправні дії, які обмежують особисту свободу, та вимагати до суду припинення дій особи, якщо ці дії обмежують особисту свободу, зокрема свободу переміщення, свободу обирати рід занять та ін.

Право на свободу та особисту недоторканість є одним із найважливіших прав людини. Відповідно до цього права, ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, ніж за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах і в порядку, встановленому законом. Особа не може бути піддана катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню. Шкода, завдана фізичній особі такими діями, підлягають відшкодуванню у повному обсязі. Відшкодуванню підлягає також моральна шкода.
Не допускається фізичне покарання батьками (усиновителями), опікунами, піклувальниками, вихователями малолітніх, неповнолітніх дітей та підопічних.

Взяття органів (тканин) з тіла фізичної особи, яка померла, не допускається, крім випадків і в порядку, встановлених законом. Фізична особа має право розпорядитися щодо передачі після її смерті органів та інших анатомічних матеріалів її тіла науковим, медичним або навчальним закладам.

Право на безпечне для життя і здоров'я довкілля означає юридичне забезпечену можливість фізичної особи на безпечні, сприятливі умови праці, проживання, навчання, на вільний доступ до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, та вимагати до суду відшкодування заподіяної шкоди й заборони господарської та іншої діяльності, яка завдає шкоди довкіллю.

Кожна особа має право на подання до суду позовів про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок негативного впливу на довкілля діяльності підприємств, установ, організацій та окремих громадян. Діяльність суб'єктів, що призводить до нищення, псування, забруднення довкілля, є незаконною. Шкода, заподіяна такою діяльністю, підлягає відшкодуванню в повному обсязі. У відповідних випадках враховуються витрати на лікування й відновлення здоров'я та витрати, пов'язані зі зміною місця проживання, професії, а також не отримані прибутки за час, необхідний для відновлення здоров'я, якості навколишнього природного середовища, відтворення природних ресурсів до стану, придатного для використання за цільовим призначенням, та Інші витрати та не одержані прибутки громадян, пов'язані з погіршенням стану довкілля.

Екологічна інформація є відкритою, засекречувати її заборонено.
Фізична особа має право на безпечні для неї продукти споживання (харчові продукти та предмети побуту), а також на належні, безпечні та здорові умови праці, проживання, навчання тощо.

Право на донорство означає юридично забезпечену можливість фізичної особи бути донором крові, її компонентів, а також репродуктивних речовин та інших тканин. Донорство крові, її компонентів, органів та інших анатомічних матеріалів, репродуктивних клітин здійснюється відповідно до закону. Взяття органів та інших анатомічних матеріалів з тіла фізичної особи, яка померла, не допускається, крім випадків і в порядку, встановлених законом. Особа має право дати письмову згоду на донорство тканин та органів на випадок своєї смерті або заборонити його. Члени сім'ї донора мають право знати ім'я фізичної особи реципієнта.

Право на сім'ю означає юридично забезпечену можливість незалежно від віку та стану здоров'я фізичної особи мати сім'ю і заборону бути проти її волі розлученою з сім'єю, крім випадків, передбачених законом. Особа має право на підтримання зв'язків з членами своєї сім'ї та родичами незалежно від того, де вона перебуває. Ніхто не має право втручатися у сімейне життя фізичної особи, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Право на опіку або піклування означає юридично забезпечену можливість фізичної особи, що є малолітньою, неповнолітньою, недієздатною або обмеженою у дієздатності, мати опікуна та піклувальника. Дієздатна фізична особа, що є немічною за станом здоров'я, має право на призначення їй помічника, яке здійснюється органами соціального захисту відповідно до закону.

Дітям, яким виповнилося 10 років, надається право вибору опікуна, а особи, яким виповнилося 14 років, за винятком недієздатних, мають право на вибір піклувальника.

Які немайнові права забезпечують соціальне буття фізичної особи?

Право на ім'я забезпечує правову індивідуалізацію особи. Право на власне ім'я надає його носієві юридично забезпечену можливість мати з моменту народження певне ім'я, вимагати від оточення, щоб його називали власним іменем. Інші особи не можуть користуватися цим ім'ям чи привласнювати його. Використання імені фізичної особи в літературних та інших творах як персонажа допускається лише за її згодою, а після її смерті - за згодою її дітей, вдови (вдівця), а якщо їх немає, — батьків, братів та сестер.

Використання імені фізичної особи з метою висвітлення її діяльності або діяльності організації, в якій вона працює чи навчається, що ґрунтується на відповідних документах (звіти, стенограми, протоколи, аудіо, відеозаписи, архівні матеріали тощо), допускається без її згоди.

Ім'я особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину або адміністративної провинності, може бути використане (обнародуване) лише у разі набрання чинності, відповідно, вироком суду чи постановою адміністративного органу. Ім'я потерпілого від правопорушення, а також ім'я учасника цивільного спору, який стосується особистого життя сторін, може бути обнародуване чи використане іншими особами лише за його згодою.
Особа, якій виповнилося 14 років, має право у порядку, встановленому законом, за згодою батьків або одного з батьків, з ким вона проживає, чи піклувальника змінити своє прізвище та ім'я. Ім'я по батькові може бути змінене у разі зміни батьком свого імені. Прізвище фізичної особи може бути змінене відповідно до закону у разі реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу або визнання його недійсним.

Право на честь, гідність та ділову репутацію є юридичне забезпеченою можливістю фізичної особи вимагати від оточення осіб утриматися від будь-яких дій, які порочать її честь, гідність та ділову репутацію.

Честь і гідність - - це важливі духовні нематеріальні блага, втілені у самій особі. Кожен має право на повагу до його гідності, честі та право на недоторканність своєї ділової репутації.

Честь — це певна соціальна оцінка фізичної особи, яка визначається вчинками, професійною діяльністю та поглядами конкретної особи в контексті норм суспільного життя.

Гідність — це самооцінка особою своїх ділових, моральних та інших соціальних якостей. Є певні об'єктивні критерії при визначенні честі та гідності, які підлягають оцінці на предмет їх порушення чи непорушення.
Ділова репутація — суспільна категорія, дуже близька до честі та гідності. Як і честь та гідність, ділова репутація базується на певній суспільній оцінці фактичних ділових якостей фізичної особи.

Фізична особа, людська гідність, честь або ділова репутація якої зганьблена усно, письмово чи будь-яким іншим чином, має право звернутися для їх захисту з позовом до суду.

Кожен зобов'язаний шанобливо ставитися до тіла особи, що померла, а також до місця поховання особи. У разі глуму над тілом особи, що померла, або над місцем її поховання, члени її сім'ї, родичі мають право на компенсацію завданої їм матеріальної і моральної шкоди.
Право на індивідуальність, особисте життя та його таємницю означає, що кожна фізична особа має право на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, що не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.

Особа сама визначає своє особисте життя і можливість ознайомитись із ним інших осіб. Обставини особистого життя особи можуть бути розголошені іншими особами лише за умови, що вони містять ознаки правопорушення, підтвердженні вироком, рішенням (постановою) суду.
Право на інформацію і на особисті папери дає фізичній особі змогу відповідно до закону шукати, одержувати та поширювати інформацію. При поширенні інформації особа зобов'язана переконатися в її достовірності. Вважається, що інформація, яка подається посадовою, службовою особою при виконанні нею своїх службових обов'язків, а також інформація, яка міститься в офіційних джерелах (звіти, стенограми, повідомлення засобів масової інформації, засновниками яких є відповідні державні органи чи органи місцевого самоврядування), є достовірною. Особа, яка поширила таку інформацію, не зобов'язана перевіряти її достовірність і не відповідає у разі її спростування.

Збирання, збереження, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи проти її волі не допускається.
Не допускається також збирання інформації, яка є державною таємницею або конфіденційною таємницею юридичної особи.

Особисті папери (документи, фотографії, щоденники, записки, особисті архіви, матеріали тощо) фізичної особи є її власністю. Кожному надається свобода у створенні, веденні та накопиченні особистих документів.
Право на особисті папери дає особі змогу не допускати третіх осіб до особистої документації. Цьому праву відповідає і обов'язок оточення утримуватися від отримання інформації, що міститься в особистій документації особи.

Особа, якій належать особисті папери, може усно або письмово розпоряджатися ними на власний розсуд, у тому числі на випадок своєї смерті. Ознайомлення з особистими матеріалами, їх використання, у тому числі шляхом опублікування, допускається лише за згодою фізичної особи.
Право на місце проживання і на недоторканність житла. Фізична особа має право на вибір місця проживання та його зміну. Новонароджена дитина одержує право на місце проживання за місцем проживання своїх батьків (усиновителів).

Житло особи є недоторканним. Це право ґрунтується на Конституції України (ст. 30), у якій встановлено, що ніхто не має права без вмотивованого рішення суду увійти до житла проти волі осіб, які проживають у ньому.

Відповідно до права на недоторканність житла, уповноважена особа може діяти у своєму житлі на свій розсуд і перешкоджати будь-яким способом вторгненню у нього поза волею осіб, які там проживають, крім випадків, прямо зазначених у законі. Це означає, що ніхто не вправі вказувати особі, як вона має право поводитися у своєму житлі, організовувати свій побут тощо.

Закон встановлює низку винятків, коли можливе проникнення у житло третіх осіб поза волею особи, яка таї.. проживає. Зокрема це може бути: пожежа, вибух газу, профілактичні роботи з контролю за газовим обладнанням, обшук за рішенням суду та ін.

Особа не може бути виселена з житла, крім випадків, передбачених законом або договором.

Право на вибір роду занять і на пересування означає, що фізична особа не може бути присилувана до виконання примусової чи обов'язкової праці, а сама має право на вибір та зміну роду занять. У випадках, встановлених законом, фізичній особі може бути заборонено виконувати певну роботу або обіймати певні посади.

Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.
Особа, якій виповнилося 14 років, має право на вільне пересування по території України і вибір місця перебування. Особа, якій виповнилося 16 років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України, а особа, яка є громадянином України, має право на безперешкодне повернення в Україну.
Фізична особа не може бути видворена з обраного нею місця перебування, доступ до якого не заборонений законом. Законом можуть бути встановлені особливі правила поступу на окремі території, якщо цього потребують інтереси державної безпеки, охорони громадського порядку, життя Та здоров'я людей.

Військовослужбовці строкової служби, а також особи, які відбувають альтернативну (невійськову) службу, можуть бути обмежені у здійсненні права на пересування.

Право на свободу об'єднань і на мирні зібрання означає, що фізичні особи мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації. Законом, статутами об'єднань громадян можуть встановлюватися вимоги до особи, згідно з якими вона може бути засновником цього об'єднання або його членом. Належність чи неналежність особи до об'єднання не є підставою обмеження її прав, надання їй пільг чи переваг.
Фізичні особи мають право вільно збиратися на мирні збори, конференції, засідання, фестивалі тощо. Органи державної влади можуть заборонити або припинити проведення зібрань, якщо вони порушують громадський порядок, створюють загрозу життю та здоров'ю їх учасників та інших осіб, відповідно до закону.

Право на таємницю кореспонденції дає змогу фізичній особі перешкоджати третім особам у доступі до власного листування, телефонних розмов та інших видів кореспонденції.

Листи, телеграми та інші види кореспонденції можуть бути доведені до відома третіх осіб, у тому числі шляхом опублікування, лише за згодою особи, яка направила кореспонденцію, і адресата. Якщо кореспонденція стосується особистого життя іншої особи, то на її опублікування потрібна її згода.

Порушення таємниці кореспонденції може бути дозволено лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігання злочинові чи з'ясування істини під час Розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Охороняючи інтереси особи, яка зображена на фотографіях та у творах образотворчого мистецтва, Цивільний кодекс України визначає, що фотографія, твір мистецтва, де зображено особу, можуть бути публічно показані, відтворені, розповсюджені лише за згодою цієї особи, а в разі її смерті — за згодою близьких родичів. Фотографія може бути розповсюджена проти волі особи, яка зображена на ній, якщо це зумовлено необхідністю захисту її інтересів або інтересів інших осіб.

Фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Згода, яку дала фізична особа, зображена на фотографії, іншому художньому творі, може бути після її смерті відкликана близькими родичами, які повинні відшкодувати витрати особі, що здійснювала публічний показ, відтворення чи розповсюдження фотографії, іншого художнього твору.

Якщо фізична особа позувала авторові за плату, фотографія, інший художній твір може бути публічно показаний, відтворений або розповсюджений без її згоди. Після смерті такої особи її діти та вдова (вдівець), батьки, брати та сестри можуть вимагати припинення публічного показу, відтворення чи розповсюдження фотографії за умови відшкодування автору або іншій особі пов'язаних із цим збитків.

Лекція № 13: Право власності. Захист права власності

План

1. Поняття речового права

2. Поняття та зміст права власності.

3. Форми власності на Україні.

4. Захист права власності.

Що включає поняття речового права?

Речове право — це право, яке забезпечує задоволення інтересів уповноваженої особи шляхом впливу наріч без участі інших осіб. Тобто задоволення охоронюваних законом інтересів власника здійснюється шляхом взаємодії з належними йому речами при забезпеченні відповідної поведінки з боку третіх осіб. Речові права встановлюються законом, а у випадках, передбачених законом, можуть встановлюватися правочином (договором) або рішенням суду. Перехід права власності на майно від власника до інших осіб не є підставою для припинення речових прав інших уповноважених осіб на це майно, якщо інше не передбачено законом або договором.
Речовими правами є право власності; володіння; сервітутні права; емфітевзис; суперфіцій; застава та інші права на чужі речі. До прав на чужі речі відносять: володіння як окремий цивільно-правовий інститут, сервітути, або право обмеженого користування чужою річчю чи майном; емфітевзис та суперфіцій як правові форми користування чужою землею; нарешті, заставні права, які також мають речовий характер, хоча й виконують забезпечувальну функцію виконання зобов'язань.

Права на чужі речі відомі правовим системам багатьох країн світу. Однак до прийняття нового Цивільного кодексу України цивільне законодавство нашої країни не знало цих цивільно-правових інститутів.
Об'єктами речових прав можуть бути речі та речові права, але не можуть бути об'єктом речових прав речі, що вилучені з цивільного обігу.
Суб'єктами речових прав можуть бути фізичні та юридичні особи, територіальні громади, Автономна Республіка Крим і держава.
Речові права в разі їх порушення захищаються позовами, предметом яких є безпосередньо речі (речові позови). Ці позови йдуть слідом за речами і подаються до того, хто на даний момент незаконно володіє річчю або створює перешкоди у користуванні нею. Речові права уповноважених осіб підлягають такому самому захисту, як і права власника.

Які повноваження має власник? Які форми власності є в Україні?

Власність — це відносини між людьми з приводу речі. З однієї сторони цих відносин — власник, який ставиться до певної речі як до своєї, з другої -- невласник, всі інші особи, зобов'язані ставитися до цієї речі, як до чужої.
Привласнюючи конкретну річ, власник тим самим усуває від неї всіх інших осіб, вступаючи в такий спосіб у відносини з ними. Особа, яка є власником майна, безпосередньо впливає на це майно, спираючись на закон. Право власності безстрокове. Усі інші особи зобов'язані утримуватися від вчинення будь-яких дій, що порушують право власності.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном та право захисту від будь-якого порушення цих прав. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, в тому числі використовувати його для підприємницької діяльності. Право власності є непорушним, і держава не втручається у здійснення особою свого права власності.

Випадки позбавлення права власності чи обмеження його здійснення допускаються лише на підставі Конституції України або іншого закону. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі та в порядку, встановленому законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості, крім випадків в умовах воєнного або надзвичайного стану, коли майно може бути примусово відчужено у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості.

Всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення їхніх прав. Але здійснюючи свої права, власник зобов'язаний не порушувати права, свободи, гідність інших осіб, та інтереси суспільства, що охороняються законом, не погіршувати природу, якість землі, води, інших об'єктів природи. Власник несе тягар утримання майна, що йому належить, а також ризик випадкового знищення чи випадкового пошкодження (псування) свого майна, якщо інше не передбачено договором чи законом.

Об'єктами права власності Українського народу є земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні Ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони.

Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України. Кожен громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності Українського народу відповідно до закону. Особливості здійснення права власності на національні, культурні та історичні цінності також встановлюються законом.

Право приватної власності належить фізичним та юридичним особам. Ці суб'єкти цивільного права мають право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном. У власності фізичних та юридичних осіб — суб'єктів права приватної власності може перебувати будь-яке майно, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть належати фізичним особам. Склад, кількість та вартість майна, яке може перебувати у власності цих суб'єктів, не обмежуються — крім випадків, якщо такі обмеження встановлено законом.