У сфері інтелектуальної власності

§ 1. Загальні положення про цивільно-правовий договір

Договір — це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК).

Той факт, що ЦК був прийнятий в умовах становлення рин­кових відносин і проголошення інтеграції України до світової спільноти, значно вплинув на правове регулювання цивільних відносин. Досить наглядним підтвердженням цього є розширення принципу свободи договору.Відповідно до статей 6, 627 ЦК сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Вагому роль у цьому відіграло законодавче закріплення спів­відношення актів цивільного законодавства і договору(ст. 6 ЦК). Перш за все знайшли відображення традиційні для цивільного права положення: сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає за-

Глава 27. Загальна характеристика договорів у сфері інтелектуальної...

гальним засадам цивільного законодавства, а також врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Такий підхід пояснюється тим, що в силу різнобарв'я цивільно-правових відносин нормативно регламентувати усі їх не видається можливим. Оскільки цивільне законодавство не містить вичерп­ного переліку договорів, можна укласти як законодавчо врегульо­вані договори, так і договори, які не передбачені нормативними актами. В останньому випадку сторони вправі врегулювати свої відносини на власний розсуд, однак висувається одна вимога: до­говір не повинен суперечити засадам цивільного законодавства. У такий спосіб відбувається подолання прогалин у правовій регла­ментації.

Водночас з'явилася нова для законодавства України норма: сто­рони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ч. З ст. 6 ЦК). Це дає можливість говорити про допустимість кон­куренції договору й акта законодавства.

У цьому випадку мова також іде про розширення принципу свободи договору. Однак існують певні обмеження: сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного за­конодавства у випадках, якщо:

1) у цих актах прямо вказано про це (наприклад, відповідно до
ч. 2 ст. 259 ЦК позовна давність, встановлена законом, не може бу­
ти скорочена за домовленістю сторін);

2) обов'язковість для сторін положень актів цивільного
законодавства випливає з їх змісту;

3) обов'язковість для сторін положень актів цивільного законо­
давства випливає із суті відносин між сторонами (зокрема, оскіль­
ки договори дарування і позички за своєю сутністю є безоплат­
ними, то їх умови не повинні містити положення про плату).

Таким чином, сторони договору мають можливість самостійно врегулювати свої відносини або скористатися нормативно перед­баченими конструкціями. Якщо ж суб'єкти цивільного права вибрали останній із зазначених варіантів, то необхідно дотри­муватися закріплених у ЦК положень стосовно цих договорів.

Розділ VI. Договори у сфері інтелектуальної власності

§ 2. Поняття та види договорів у сфері інтелектуальної власності

Нематеріальний характер об'єктів інтелектуальної власності, обмеження прав на них у часі та просторі та низка інших відмінностей порівняно з речами послугували причиною неможливості використання існуючих законодавчих конструкцій стосовно речей до сфери інтелектуальної власності. Виникла потреба самостійного регулювання абсолютних і відносних право­відносин у сфері інтелектуальної власності.

Спочатку договори в цій сфері в Україні регламентувалися на рівні окремих законів, що регулюють певні види об'єктів інте­лектуальної власності, зокрема Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 р. у редакції від 11 липня 2001 p., Закон України «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі» від 15 грудня 1993 р. у редакції від 1 червня 2000 p., Закон України «Про охорону прав на промислові зразки» від 15 грудня 1993 p., Закон України «Про охорону права на знаки для товарів та послуг» від 15 грудня 1993 р. тощо.

На сьогодні договірні конструкції стосовно всіх об'єктів інте­лектуальної власності поєднані в главі 75 ЦК, яка називається «Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності», та главі 76 ЦК «Комерційна концесія». Тобто незалежно від того, укладається договір щодо літературного твору, винаходу чи торговельної марки, необхідно керуватися перш за все поло­женнями ЦК, а потім вже спеціальними законами і лише в тій частині, в якій вони не суперечать нормам прийнятого пізніше ЦК.

У ЦК серед договорів у сфері інтелектуальної власності виокремлено групу договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

Договори щодо розпоряджання майновими правами інтелек­туальної власності — це група договорів у сфері інтелектуальної власності, спрямованих на набуття, зміну або припинення майнових прав на об'єкти інтелектуальної власності.

ЦКу ст. 1107 ЦК закріплює такі види договорів щодо роз­поряджання майновими правами інтелектуальної власності:

Глава 27. Загальна характеристика договорів у сфері інтелектуальної...

1) ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної
власності;

2) ліцензійний договір;

3) договір про створення на замовлення і використання об'єкта права інтелектуальної власності;

4) договір про передання виключних майнових прав інтелек­туальної власності;

5) інший договір щодо розпоряджання майновими правами
інтелектуальної власності.

Невичерпний перелік зазначених договорів зумовлений не­можливістю законодавчого врегулювання всіх договірних від­носин у сфері інтелектуальної власності.

Відразу звертає на себе увагу та обставина, що серед видів дого­ворів зазначено ліцензію на використання об'єкта права інтелек­туальної власності, яка насправді є одностороннім правочином. Той факт, що видача ліцензії може слугувати підґрунтям для укла­дення ліцензійного договору, не перетворює її у вид договору. У цивільному праві аналогічна ситуація існує стосовно довіреності як одностороннього правочину і договору доручення, який може опосередковувати її видачу.

Можна провести певну аналогію між традиційними кон­струкціями цивільно-правових договорів і договорами у сфері інтелектуальної власності. Так, аналогом договорів на передачу майна у власність (зокрема, договорів купівлі-продажу, дарування тощо) є договір про передання виключних майнових прав інтелек­туальної власності, аналогом договорів на передачу майна у кори­стування (договорів найму (оренди) та позички) — ліцензійний договір, договорів із виконання робіт — договір про створення на замовлення і використання об'єкта права інтелектуальної власності. Однак договори у сфері інтелектуальної власності не поділяються залежно від оплатності чи безоплатності.

Доречно звернути увагу на те, що незважаючи на той факт, що ЦК розширив предмет договорів купівлі-продажу, дарування та найму (оренди) майновими правами, сюди не належать майнові права інтелектуальної власності, оскільки у цій сфері існують самостійні договірні конструкції, передбачені главою 75 ЦК. Для

Розділ VI. Договори у сфері інтелектуальної власності

більш чіткого законодавчого регулювання цих відносин у ЦК потрібно передбачити, що предметом договорів купівлі-продажу, дарування та найму (оренди) можуть бути майнові права, окрім майнових прав інтелектуальної власності.

Таким чином, договірні конструкції, передбачені главою 75 ЦК «Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності», охоплюють договори з відступлення майнових прав інтелек­туальної власності, видачі дозволу на використання об'єктів права інтелектуальної власності та їх створення. Однією зі складових предмету договору комерційної концесії, передбаченого главою 76 ЦК, без якої він не може існувати, також є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності. Враховуючи це і неви­черпний перелік цивільно-правових договорів, доцільно поєднати глави 75 і 76 ЦК та назвати їх «Договори у сфері інтелектуальної власності».

Хотілося б звернути увагу, що на практиці інколи неправильно називають договірні конструкції у сфері інтелектуальної власності або взагалі не конкретизують назву договору чи використовують назву, яка не передбачена законодавством. У цьому випадку для правильної кваліфікації правовідносин слід виходити з суті та змісту договору, що дасть можливість правильно визначити вид договору і відповідно правильно застосувати норми законо­давства. Зокрема, сама по собі назва «Авторський договір» свід­чить лише про те, що сторони уклали договір стосовно майнових прав інтелектуальної власності на об'єкт авторського права. Однак це може бути ліцензійний договір, договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності чи будь-який із договорів у сфері інтелектуальної власності.

Якщо сторони самостійно не зможуть дійти згоди щодо характеру укладеного договору, то вони можуть звернутися до суду, який має право постановити рішення про тлумачення змісту правочину (ст. 213 ЦК). При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакові для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відно­син значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення

Глава 27. Загальна характеристика договорів у сфері інтелектуальної...

термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо з урахуванням вищевикладеного немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила право-чин, то до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх перего­ворів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Сторонами договоріву сфері інтелектуальної власності можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Однією зі сторін договору є правоволоділець, тобто особа, що має майнові права інтелектуаль­ної власності: автор, власник охоронного документа (патенту чи свідоцтва) чи їх правонаступники.

Оскільки творчість не знає вікових обмежень, то автором чи ви­нахідником може бути особа будь-якого віку. У зв'язку з цим здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуаль­ної, творчої діяльності можуть навіть малолітні особи (ч. 1 ст. 31 ЦК). Однак розпоряджатися майновими правами інтелектуальної власності фізичні особи можуть, лише досягнувши чотирнадцяти років (ч. 1 ст. 32 ЦК).

Зазвичай правоволоділець, виходячи з принципу свободи дого­вору, самостійно вирішує питання доцільності укладення того чи іншого правочину. Однак стосовно секретного винаходу чи секретної корисної моделі можна видати ліцензію чи передати майнові права тільки за погодженням із Державним експертом із питань таємниць (пункти 6, 7 ст. 28 Закону «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»).

§ 3. Форма договорів у сфері інтелектуальної власності та їх державна реєстрація

Стосовно всіх договорів у сфері інтелектуальної власності законодавством України встановлена вимога письмової форми. До того ж, на відміну від загального правила щодо недотримання письмової форми, для розглядуваних договорів передбачені спеціальні правові наслідки: при недодержанні письмової форми

Розділ VI. Договори у сфері інтелектуальної власності

договори у сфері інтелектуальної власності є нікчемними, тобто не породжують жодних правових наслідків (ч. 2 ст. 1107, ч. 1 ст. 1118 ЦК). Таким чином, із 1 січня 2004 р., у випадку відсутності у письмовому вигляді договору у сфері інтелектуальної власності, між суб'єктами не виникають правовідносини, оскільки відсутня можливість доказувати існування договору іншими способами.

Як виняток, законом можуть бути встановлені випадки, в яких зазначений договір може укладатися усно. Так, в усній формі може укладатися договір про використання (опублікування) твору в періодичних виданнях (газетах, журналах тощо) (п. 1 ст. 33 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).

За загальним правилом, ліцензія на використання об'єкта пра­ва інтелектуальної власності, ліцензійний договір, договір про створення на замовлення і використання об'єкта права інтелекту­альної власності та договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності не підлягають обов'язковій державній реєстрації. Однак за бажання чи на вимогу сторони будь-який із договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності може бути зареєстрований у порядку, встановленому законом. Така реєстрація, зокрема, дає можливість інформувати суспільство про вчинення правочину, оскільки є підґрунтям не лише внесення відомостей до відповідного Держав­ного реєстру, а й публікації в офіційному бюлетені «Промислова власність» відомостей в обсязі та порядку, встановлених Держав­ним департаментом інтелектуальної власності.

Оскільки державна реєстрація зазначених договорів є факуль­тативною, то її відсутність не впливає на чинність прав, наданих за ліцензією або іншим договором, та інших прав на відповідний об'єкт права інтелектуальної власності, зокрема на право ліцензіата на звернення до суду за захистом свого права (ч. 1 ст. 1114 ЦК).

Із наведеного загального правила щодо державної реєстрації договорів є один виняток: факт передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, які відповідно до ЦК або іншого закону є чинними після їх державної реєстрації, підлягає державній реєстрації (ч. 2 ст. 1114 ЦК). Отже, договір про

Глава 27. Загальна характеристика договорів у сфері інтелектуальної...

передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок, торговельну марку, компонування інтегральної мікросхеми, сорт рослин чи породу тварин є чинним лише з моменту його державної реєстрації в Державному департаменті інтелектуальної власності України. Така вимога пояснюється потребою відображення в існуючих Державних реєстрах об'єктів інтелектуальної власності будь-яких змін, в тому числі і щодо правоволодільців.

Оскільки авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення, то не існує необхідності реєстрації договорів стосовно цих об'єктів. Однак відповідно до п. 5 ст. 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права» суб'єкт авторського права для засвідчення авторства чи авторського права на оприлюднений чи не оприлюднений твір, факту і дати опублікування твору чи дого­ворів, які стосуються права автора на твір, у будь-який час протя­гом строку охорони авторського права може зареєструвати своє ав­торське право у відповідних державних реєстрах.

Державна реєстрація авторського права і договорів, які стосу­ються права автора на твір, здійснюється відповідно до Порядку державної реєстрації авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1756 від 27 грудня 2001 р.

Зазначений нормативний акт передбачає, що Міністерство освіти і науки України в особі Державного департаменту інте­лектуальної власності, що діє у складі зазначеного Міністерства, здійснює прийом і розгляд заявок на реєстрацію авторського пра­ва і договорів, які стосуються права автора на твір, державну реєстрацію, публікацію відомостей про цю реєстрацію, видачу свідоцтв про реєстрацію авторського права на твір, а також ведення Державного реєстру свідоцтв про реєстрацію авторського права на твір і Державного реєстру договорів, які стосуються пра­ва автора на твір. Оскільки зазначені дії стосуються об'єктів ав­торського права, то на сьогодні їх здійснює безпосередньо Державне підприємство «Українське агентство з авторських та суміжних прав» Міністерства освіти і науки України (далі — Установа).

Розділ VI. Договори у сфері інтелектуальної власності

Заявка на реєстрацію договору, який стосується права автора на твір, обов'язково повинна містити:

а) заяву, викладену українською мовою, що складається за фор­
мою, затвердженою Державним департаментом інтелектуальної
власності;

б) примірник твору у матеріальній формі;

в) примірник авторського договору, що засвідчує передачу
(відчуження) майнового права або надання права на використан­
ня твору. Якщо передачу (відчуження) майнових прав або права на
використання твору здійснює особа, яка має виключне майнове
право на твір, але не є автором, до заявки додається документ, що
підтверджує її виключне майнове право на цей твір;

г) документ про сплату збору за підготовку до реєстрації догово­
ру, який стосується права автора на твір, або копію документа, що
підтверджує право на звільнення від сплати збору;

ґ) довіреність, оформлену в установленому порядку, якщо заявка від імені суб'єкта авторського права подається довіреною особою, або копію довіреності, засвідчену відповідно до законодавства.

За підготовку Установою до державної реєстрації авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір, сплачуються збори, розміри яких затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1756 від 27 грудня 2001 р. Наприклад, за підготовку до державної реєстрації авторського права юридичні особи сплачують 9,5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а фізичні осо­би — 3,25, за підготовку до державної реєстрації договорів, які стосу­ються права автора на твір, юридичні особи сплачують 11,5 неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян, а фізичні особи — 4,25.

Про реєстрацію авторського права на твір Установою видається свідоцтво. На підставі внесених до реєстру даних Установа складає і періодично видає каталоги всіх державних реєстрацій, які дають можливість зацікавленим особам дізнатися, які існують твори науки, літератури та мистецтва і яким особам належать майнові права на них.

Таким чином, договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності щодо об'єктів, майнові права на які підтверджуються патентом чи свідоцтвом, підлягає обов'язковій

Глава 27. Загальна характеристика договорів у сфері інтелектуальної...

державній реєстрації, а щодо об'єктів авторського права вона є фа­культативною.

Що стосується договору комерційної концесії, то він також повинен бути укладений у письмовій формі. Однак у законодавстві встановлено різні моменти набуття чинності цим договором для сторін і третіх осіб: для сторін договір комерційної концесії є дійсним із моменту укладення у письмовій формі, а для третіх осіб — лише з моменту його державної реєстрації (ст. 1118 ЦК).

Договір комерційної концесії підлягає державній реєстрації органом, який здійснив державну реєстрацію правоволодільця. Якщо правоволоділець зареєстрований в іноземній державі, реєст­рація договору комерційної концесії здійснюється органом, який здійснив державну реєстрацію користувача.

Якщо договір комерційної концесії сторони не зареєстрували, то правоволоділець, наприклад, у випадку висунення до нього ви­мог споживачами стосовно неналежної якості товарів, робіт чи по­слуг зобов'язаний буде задовольнити їх у повному обсязі, оскільки він не може посилатися на договір комерційної концесії і від­повідно на той факт, що його комерційні позначення використо­вує інша особа.

Оскільки негативні наслідки відсутності реєстрації стосуються перш за все правоволодільця, то за загальним правилом саме на нього покладено обов'язок реєстрації договору.

Питання для самоконтролю:

1. Які договори щодо розпорядження майновими правами інтелек­туальної власності ви знаєте?

2. Хто може виступати сторонами у договорах у сфері інтелектуальної

власності?

3. Яка форма вимагається для укладення договорів у сфері інтелек­
туальної власності?

4. Чи є обов'язковою державна реєстрація договорів щодо розпо­рядження майновими правами інтелектуальної власності?

5. Як здійснюється державна реєстрація договорів, що стосуються права автора на твір? Які документи для цього необхідно подати?

6. У якій формі повинен укладатися договір концесії?

РозділVI. Договориу сфері інтелектуальної власності