Принципи виміру й термінологія

Існують дві системи типографських вимірів: англо-американська система, або система Піка (Pica), і система Дидо (Didot).

Система Піка застосовується у Великобританії, Америці й у більшості країн іншого миру, крім континентальної Європи. Система Дидо застосовується в більшості країн континентальної Європи й у Росії. В обох системах основною одиницею виміру є типографський пункт (point); але в той час як в англо-американській системі він дорівнює округленно 0,351 мм, пункт у системі Дидо ледве більше - округленно 0,376 мм.

Величина шрифту в наборі виражається в кеглях. Розмір кегля визначається в пунктах. Оскільки ці поняття складалися в часи металевого набору, кеглем уважається величина площадки, на якій розміщається буква (знак). Наприклад, кегль 10 пунктів дорівнює 3,76 мм (3,51 мм у системі Піка), але саме очко знака, природно, менше, тому що необхідно передбачити місце для надрядкових і підрядкових елементів знака (діакритичних знаків).

Професійні найменування кеглів різного розміру широко вживаються дотепер у типографській справі й фігурують у спеціальній літературі:

• кегль 3 пункти - діамант
• кегль 4 пункти - діамант;
• кегль 6 пунктів - нонпарель;
• кегль 7 пунктів - міньйон;
• кегль 8 пунктів - петит;
• кегль 9 пунктів - боргес;
• кегль 10 пунктів - корпус;
• кегль 12 пунктів - цицеро;
• кегль 14 пунктів - мітель.

У більшості сучасних фотоскладальних систем застосовується перетворення пунктів і пік у міліметри або дюйми. Вони більше зручні для типографських вимірів при наборі, ніж пункти й піки, наприклад, якщо необхідно задати точний розмір заголовка або здійснити набір у строго обмеженому просторі.

Для полегшення подальших обчислень можна користуватися наступною таблицею перекладу.

У часи металевого набору рядки відділялися одна від інший фізично - вставкою пробельного елемента шириною у два пункти (так званої шпони). Соотвественно, характеристика набору повинна була містити назву гарнітури (наприклад, Таймс), величину кегля (наприклад, 10 пунктів) і кількість шпона для вказівки інтерліньяжу (наприклад, на дві шпони, або 10 на 12).

У сучасних технологіях немає необхідності задавати розміри цим традиційним способом, оскільки фотоскладальне зображення не має обмежень, властивих металевому набору: зображення може бути досить точно поміщене в будь-яке місце, однак традиційний спосіб усе ще використовується, навіть у фотоскладальних системах, оскільки дозволяє гнучко переходити від одних одиниць виміру до інших: міліметрам, дюймам, цицеро, пікам або пунктам.

При завданні більших розмірів літер або літер, "плаваючих" усередині певної зони, часто буває зручніше використовувати як розмір висоту малої літери х для даної гарнітури ( x-heights) або висоту прописних букв ( cap-heights), або ж ширину стовпця (measures); всі ці розміри краще виражати в міліметрах або в дюймах. Задавати позицію літер усередині порожнього простору легше в міліметрах або в дюймах, чим у піках і пунктах.

Будь-яка буква, цифра або знак складального алфавіту зветься символ (character) або літера (sort). Розмір символу в пунктах виміряється відповідно до певного для нього типом одиниці виміру, і відлічується від вершини виступаючого над символом выносного елемента до кінця нижнього выносного елемента. Ширина символу в різних шрифтах одного розміру може істотно мінятися. Виготовлювачі шрифтів використовують різні способи завдання ширини для кожного із символів шрифту: найчастіше вони використовують як одиниці виміру частки ширини малої літери "m". Для монотипних шрифтів, наприклад, "m" ділиться на 96 часток, а для вираження ширини кожного символу використовується кількість цих часток.

Половина значення ширини "m", називана "n", застосовується як одиниця виміру ширини для складальних шрифтів. Для середнього складального шрифту з розміром 11 пт одиниця ширини "n" складе 5 пт, або 1,75 мм, тобто на одному дюймі вміститься ледве більше 14 символів. Для порівняння в друкуючих машинках в одному дюймі розміщається 10 або 12 символів (див. розділ 5.1.2). Нижче показані деякі з характеристик, що описують друковані символи.

Рис. 2.1. Анатомія букви і її елементи

А – очко літери (Face of Character).

B – кегельна площадка ( Em-Square).

C – кегль (Size).

D – лінія шрифту (Baseline).

E – висота (ріст) прописного знака ( Cap-height).

F – висота (ріст) рядкового знака ( x-height).

G – межбуквенный просвіт (Letterspace).

H – напівапрош (Side bearing).

I – інтерліньяж (Linespace).

1. oсновной штрих (Stem).
2. сполучний штрих (Hairline).
3. зарубка, сериф (Serif).
4. верхній выносной елемент (Ascender).
5. нижній выносной елемент (Descender).
6. наплив (Stress).
7. внутрібуквений просвіт (Counter).
8. овал (Oval).
9. півовал (Bowl).
10. кінцевий елемент (Terminal).
11. каплевидный елемент (Ball).
12. крапка (Dot).
13. діакритичний знак, акцент (Accent).

Найменшою одиницею сімейства різних видів подання літер є шрифт: повний набір символів однакового розміру й накреслення. У шрифт входить алфавіт заголовних букв, капітельні знаки, алфавіт малих літер, і всі необхідні лігатури, цифри, розділові знаки, знакові символи.

Для цифр звичайно використовується вирівнювання (вони мають ту ж висоту, що й заголовні букви); але можуть застосовуватися й разновысокие цифри (висота цифри дорівнює висоті малої літери з верхнім выносным елементом), що краще сполучається з малими літерами.

Розділових знаків, використовуваних у типографській справі, набагато більше, ніж застосовуваних для друкарських машинок і текстових процесорів. Дефіси, роздільники у вигляді довгого або середнього тире різні по виду й мають різне призначення. Дефіс являє собою коротку рису шириною приблизно в одну чверть одиниці ширини "m", він використовується для з'єднання частин складених слів і переносів слів наприкінці рядка. Символ тире більше тонка й довгий, ширина його становить половину одиниці ширини "m" (у два рази більше, ніж для дефіса), і він використовується для написання дат (1997-98) і при відображенні списків як маркер. Довге тире використовується з тією же метою, що й дужки.

Рис. 2.2. Основного складового стандартного шрифтового комплекту

Гарнітури описують повний набір шрифтів, що мають символи аналогічного дизайну, але різних розмірів (8 пт Helvetica Medium, 9 пт Helvetica Medium, 10 пт Helvetica Medium і т.д.).

Сімействами називаються серії шрифтів, схожих один на одного по дизайні, але, що розрізняються в окремих елементах: нахил, насиченість або ширина символів. Основними складеними елементами сімейства можуть бути курсив (italic) і напівжирний (bold). По насиченості шрифти можуть бути сверхсветлыми ( extra-light), світлими (light), нормальними (normal), середніми (medium); напівжирними (bold), жирними й сверхжирными ( extra-bold); по ширині символів - сверхузкими, вузькими, нормальними, широкими й сверхширокими.

Комп'ютерні програми набору можуть використовувати ці ефекти для створення нахилу, стиску, розширення або додання тіні для будь-якого символу в тексті.

Символи в рядку розташовуються в межах заданої лінії, а самі рядки можуть бути вирівняні вліво, вправо або центровані (выключка вліво, вправо, по центрі). Звичайно при наборі рядок вирівнюється по всій ширині блоку (по форматі); при наборі з вирівнюванням уліво рядок займає не всю відведену для неї ширину, залишаючи вільний простір праворуч.

Межсловные пробіли в рядку можуть бути або фіксованими, у випадку, коли не застосовується вирівнювання по ширині , або змінними, у випадку выключки по форматі (по ширині). Величина фіксованих пробілів установлюється пропорційно ширині "m" для даного шрифту. Звичайно для тексту застосовується середня величина межсловных пробілів або половина середньої ширини "m" символу.

При выключке по форматі, де межсловные пробіли варіюються, щоб забезпечити однакову довжину рядків, мінімальний пробіл відповідає "малому проміжку", або 20% від "m", і може досягати величини "m" або навіть більше - хоча рядок виглядає при цьому розрідженій. До цих параметрів ми повернемося в розділі 2.4.