Таким чином, проблема правогенезу пов’язується із соціолого-феноменологічною (комунікативною) теорією.

Важливе значення для становлення права має такий аспект суспільства як етногенез.

Етнос – це певний колектив суб’єктів, що має особливу внутрішню структуру та характеризується оригінальним стереотипом поведінки. У зрівнянні з суспільством етнос має певні особливості, що характеризують становлення права:

─ це система, що складається історично та розвивається;

─ в основу системних зв’язків в межах групи покладається відчуття свого та чужого, а не усвідомлені відносини як у суспільстві;

─ більш значна ступінь залежності від природних факторів, що сприяють виживанню етносу чи його зникненню.

Виникнення права на певному етапі розвитку суспільства забезпечує можливість розширення форм та засобів комунікації. Це пов’язується з чітким визначенням за допомогою права можливої та необхідної поведінки суб’єктів.

З виникнення держави комунікативне значення права виявляється у чіткому визначенні меж правового впливу та можливості примусового виконання державних рішень.

Таким чином,право та комунікація є взаємозалежними категоріями і комунікативна роль права може бути сформована наступним чином:

1) поза суспільством, тобто в природі права не існує;

2) закони природи є вічними і незмінними, а право є динамічною категорією, що не лише змінюється, а і може порушуватись;

3) право виявляється в суспільстві як певний порядок суспільних відносин;

4) учасники суспільних відносин мають певний рівень свободи, що визначається обов’язками інших суб’єктів;

5) міра свободи визначається певними правилами, що мають обов’язковий характер;

6) дія права має комунікативну направленість, оскільки, окрім встановлених прав та обов’язків суб’єктів, передбачає певну кореляцію їх поведінки;

7) комунікативна роль права виявляється і в тому, що воно передбачає два рівні взаємодії людини:

а) по відношенню до інших людей;

б) по відношенню до суспільства в цілому – що і забезпечує публічний характер права;

8) само суспільство є сукупністю різноманітних комунікативних сфер, що зумовлює необхідність встановлення загального порядку та задоволення загальних інтересів;

9) функціонування права пов’язується з виокремленням двох різновидів соціумів:

· первинного – як сукупності всіх людей, що функціонує за допомогою спеціальних засобів, які встановлюються на рівні суспільства та захищаються владними структурами;

· вторинного суспільства – що функціонує як певна організація, що створюється на основі спільності інтересів та регламентується нормами, які мають договірну основу;

10)право завжди має письмовий характер, оскільки лише в такому значенні воно є елементом правової комунікації. При цьому воно формувалося у первинних текстах (нормативно-правових актах) та у вторинних юридичних текстах (індивідуальних нормативно-правових актах);

11)комунікативна роль права виявляється також у взаємності прав та обов’язків суб’єктів, що не лише забезпечує реальність суб’єктивного права, а і створює умови для розширення комунікації;

12)специфічною соціальною умовою виникнення цивілізаційних форм права є наявність держави. Саме вона забезпечує функціонування різноманітних форм права та його взаємодію з іншими засобами соціального впливу.

Таким чином, право є засобом суспільної комунікації, що характеризується еволюційними формами розвитку, залежить від природи людини як соціального елементу суспільства від різноманітних соціальних груп та від держави як засобу управління суспільством.