Правова природа, окремі проблеми нормативного визначення поняття та видів господарських санкцій.

Термін „санкція” походить від латинського слова „sanktio”, що означає найсуворіша постанова”. Цей термін, як і „відповідальність”, використовується у законодавстві та юридичній літературі в різних значеннях. У законодавстві під ним іноді розуміється схвалення, ствердження, дозволення якої-небудь дії.

У деяких випадках ним позначаються засоби впливу, що застосовуються державними органами до порушників правових приписів. Але частіше цей термін вживається у розумінні впливу на порушника, його покарання за вчинене правопорушення.

Для юридичної літератури також є характерним змістове різноманіття поняття „санкція”. До цього часу тут не вироблено визначення санкції, яке було б загальноприйнятим.

Одні автори визначають санкцію як форму відповідальності (Є. Бріних), інші – як засіб відповідальності, треті – як обов'язковий елемент (частину) логічної структури правової норми (П. Недбайло), четверті – як атрибут правової норми (О. Лєйст) і т. д.

У науці господарського права переважає визначення санкції як засобу відповідальності, засобу примусового впливу на інтереси правопорушника, як наслідок, передбачений законом (договором) у випадку невиконання його приписів (В. Мамутов, В. Овсієнко, В. Юдін). З таким визначенням в цілому погоджується і В. Щербина, низка інших науковців-юристів.

У ч. 1 ст. 217 ГК України сформульовано легальне визначення господарських санкцій, якими визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі (негативні) економічні та/або правові наслідки.

Поняття „господарських санкцій” та їх виокремлення в самостійну групу є новим явищем у законодавстві і охоплює широке коло заходів, перелік та порядок здійснення яких встановлено статтями Розділу V ГК України.

Залежно від економічного та правового результатів, на які вони спрямовані, законодавство (зокрема ч. 2 ст. 217 ГК) розрізняє три види господарських санкцій:

1. Відшкодування збитків (ст. 224-229 ГК України), що має на меті поновлення матеріальної сфери потерпілого від господарського правопорушення.

Традиційно для українського законодавства збитки включають реальну шкоду, тобто зазнані потерпілим витрати, втрату або пошкодження майна та неотриманий прибуток.

Проте Господарський кодекс України, на відміну від Цивільного кодексу України (ч. 2 ст. 22), не передбачає можливості стягнення витрат, які мають бути зазнані потерпілим.

Неотриманий прибуток визначається як доходи, котрі міг би отримати потерпілий за звичайних умов, якщо його право не було б порушено.

2. Стягнення штрафних санкцій (ст. 230-234 ГК України), що є своєрідним покаранням за допущене правопорушення; розмір штрафних санкцій визначається у твердій сумі або у відсотках до вартості продукції, робіт, послуг і передбачається, переважно, договором.

3. Оперативно-господарські санкції (ст. 235-237 ГК України), що виконують запобіжну функцію і мають на меті припинення порушення господарських обов'язків та недопущення або мінімізацію їх негативних наслідків.

Крім зазначених господарських санкцій, ч. 3 ст. 217 ГК України передбачено можливість застосування до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності адміністративно-господарських санкцій (ст. 238-250 ГК України).

Адміністративно-господарські санкції покликані охороняти та впорядковувати правовідносини суб'єктів господарювання з органами державної влади та місцевого самоврядування. При застосуванні цих санкцій використовуються владні й адміністративно-розпорядчі функції державних органів, а стягнення з порушників проводиться не на користь їх контрагентів, а до державного бюджету чи до бюджету органів місцевого самоврядування.

Ч. 4 ст. 217 ГК України встановлено загальне правило, згідно з яким одна частина господарських санкцій (відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції) застосовується за ініціативою учасників господарських відносин, а друга (адміністративно-господарські санкції) –уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Таким чином, Господарський кодекс України розмежовує господарські й адміністративно-господарські санкції, насамперед за критерієм суб'єкта, який застосовує ці санкції.

Але при цьому деякі запитання викликає сама побудова ст. 217 ГК України, яка іменується, як „господарські санкції...”, і в той же час в їх переліку (ч. 2) відсутні, а навпаки, виділяються окремо у ч. 3 адміністративно-господарські санкції. То чи є підстави, таким чином, саме так називати цю статтю? Інша проблема полягає у тому, що оскільки адміністративно-господарські санкції не є різновидом господарських санкцій, то, зважаючи на положення ст. 216 ГК України, чи можна їх застосування вважати саме господарсько-правовою відповідальністю?

Існують і деякі інші дискусійні питання та проблеми як нормативного, так і правозастосовного характеру у цій сфері.

Для удосконалення господарських та адміністративно-господарських санкцій необхідні, насамперед, повнота, несуперечливість, чіткість формулювання вимог законодавства, забезпечених цими санкціями, а також, відповідно, підстав і порядку їх застосування.