Контрольна робота

>Пространственно тимчасова структура світу

План:

1. Загальне поняття простору й часу

2. Специфіка просторово-часових властивостей у різноманітних галузях світу

Список використаної літератури

1. Загальне поняття простору й часу

Будь-яке рух передбачає однак розуміється зміну розташування у просторі, здійснюване в однакпонимаемом часу. Попри що здається очевидність понять простору й часу, вони належать до як фундаментальних, а й одних з найскладніших характеристик матерії. Наука ХХ ст. наповнила дані поняття настільки неоднозначним змістом, що вони нерідко ставали предметом самих жорстоких філософських дискусій. У чому причини сенс такого пильної уваги до цих категоріям?

Найстрашніше загальне розуміння простору й часу спирається на наш безпосередній емпіричний досвід. Поняття простору виник як з характеристики окремо взятої тіла, завжди має протяжність, що з фактувнеположности безлічі існуючих об'єктів, мають різне просторове становище.

Існуюче визначення простору таке: вона є форма буття матерії,характеризуемая такими властивостями, як протяжність, структурність, існування й взаємодія. Поняття часу також виник як з різних станів однієї й тієї ж об'єкта, які виникли внаслідок тривалості свого існування неминуче змінює свої властивості, що з фактусменяющейся послідовності різних об'єктів щодо одного й тому самому місці. Час, в такий спосіб, також є форма буття матерії,характеризуемая такими властивостями зміни та розвитку систем, як тривалість, послідовність зміни станів. Поняття простору й часу співвідносні: в понятті простору відбивається координація різнихвнеположних одна одній об'єктів до одного і хоча б час, а понятті часу відбивається координаціясменяющих одне одного об'єктів щодо одного й тому самому місці простору.

У чому полягала істота суперечок навколо цих понять?

Історично склалося так два підходу у витлумаченні простору й часусубстанциональний іреляционний. Перший пов'язані з розумінням простору й часу, як самостійних сутностей поруч із матерією. Простір зводилося до безкінечною порожнечі, яка вміщає все тіла, час – до «чистої» тривалості. Ця ідея, загалом сформульована щеДемокритом, набула свого логічне завершення концепції абсолютного простору й часу Ньютона. Відповідно до цю концепцію існує абсолютно порожній простір, вакуум, яке безперервно за своїй - природі. Саме завдяки порожнечі у просторі може здійснюватися рух дискретних матеріальних тіл. Простір та палестинці час становлять абсолютну систему відліку, у якій належним чином розподілені тіла (інертні матеріальні освіти), рух яких може здійснюватися завдяки зовнішньому, привнесеному дії.Субстанциональная концепція простору й часу, сформульована Ньютоном як фізична модель світу, в науці, і філософіїХVII –ХVIII ст. домінуюче значення. Ідея абсолютного простору й часу добре вписувалася у повсякденне розуміння речей і подій: наявність механічного руху здавалося незаперечним доказом існування нерухомого абсолютного простору.

>Реляционний підхід, що намітився ще в Аристотеля, розвивали Р. Декарт, Р. Ляйбніц, Д.Толанд. Головне у цій концепції те, що простір та палестинці час розглядаються у ній не як особливі субстанції, бо як форми існування речей. Ляйбніц, наприклад, підкреслюючи відносний характер простору й часу, називає простір «порядкомсуществований», а час – «порядком послідовностей».

>Субстанциональная і реляційна концепція пов'язані однозначно з матеріалістичним чи ідеалістичним тлумаченням світу, обидві розвивалися того і той основі.Диалектико-материалистическая концепція простору й часу було сформульовано контекстіреляционного підходу.

Слід розрізняти реальне,перцептуальное і концептуальне простір; реальне,перцептуальное і концептуальне час. Реальне простір та палестинці час – об'єктивні форми буття що просувалася матерії, загальні структури співіснування та речей у фізичному світі.Перцептуальное простір та палестинці час пов'язані з співіснуванням та послідовної зміною наших відчуттів, тобто. постають відбитка реальних простору й часу людиною.

Зблизька психічних об'єктів все здається незвичним, безплотним, поза часом та простору. Психічні образи уявити не можуть винятку. Та все ж казати про протяжності зорового уявлення. Вона залежить від полем зору, перспективи якої і розумової установки. Якщо великий предмет (наприклад будинок) перебуває неподалік очей, то голові спостерігача виникає не цілісний образ предмета, а лише його фрагмент, який відбиває частина об'єкта. Окремі частини нам здаються набагато меншими, ніж таку ж розташовані поблизу. Зоровий образ, подібно фотографії, може становити і той ж предмет у великому і зменшеному плані. Просторове співвідношення психічних образів залежить від об'єктивних просторових відносин самих предметів, обумовлюється ними. Якби це були інакше, то людина не міг би правильно орієнтуватися у світі. Також згадати іперцептуальном часу. Воно є відбитком реального часу, зміни станів реальних процесів, але з тим залежить від станів нашої нервової системи, нашого організму загалом. Коли ми із яким нетерпінням очікуємо довгождане чи, навпаки, небажане подія, той час найчастіше хіба що розтягується, сповільнюється. Іноді нам, навпаки, здається, що час прискорює свій біг, спресовується. Подумки протягом миттєвостей ми можемо “погортати” події багато років життя. Але тим щонайменшеперцептуальное час відповідає реальному, порядок зміни відчуттів визначається порядком реальних подій.

Концептуальне час і – це спосіб описи реальних простору й часу, їх різні теоретичні моделі. Прикладами концептуальних просторів є тривимірнеевклидово простір,четирехмерное простір-час теорії відносності, математичні простору й ін.

Реальне простір та палестинці час мають метричними ітопологическими властивостями. Перші висловлюють просторову і тимчасову протяжність, вони пов'язані з виміром і характеризують їх кількісний аспект.Метрическими властивостями простору є гомогенність, ізотропність, кривизна; часу – однорідність.Топологические властивості висловлюють просторову і тимчасову упорядкованість, якісний аспект простору й часу.Топологическими властивостями простору є тривимірність, безперервність; часу – одномірність.

2. Специфіка просторово-часових властивостей у різноманітних галузях світу

Загальні властивості просторово-часових відносин, сформульовані з урахуванням вивчення макропроцесів, Андрійовича не виключають, а, навпаки, припускають специфіку їх у різних рівнях організації матерії. У неживої природі якісні особливості мікро-, макро-,мегамира багато чому пояснюються своєрідністю їх просторово-часових зв'язків. Так було в мегасвіті істотну роль грає кривизна простору-часу.Эйнштейновские рівняння гравітаційного поля дозволяють сформулювати безліч космологічних рішень. Однією з них запропонована радянським фізиком А.А. Фрідманом модель розширення Всесвіту, за якою речовина, відчуваючи дію сил тяжіння, призводить до розширенню Всесвіту. Відповідно до цієї моделлю припускають, що речовина Всесвіту в сингулярному (точковому) стані виглядісверхплотного надгарячої кулі із неймовірно великим значенням кривизни простору-часу, а «розбігання» галактик пов'язані з «великим вибухом».

Дедалі більше значення проблема простору й часу посідає у хімічних процесах.Стереохимические ефекти, орієнтація, принцип симетрії і асиметрії та інші мають прямий стосунок до вивчення просторово-часових відносин матеріальних систем хімічного рівня будівлі матерії. Просторові характеристики хімічних об'єктів описуються з урахуванням їхньої багаторівневого будівлі. Актуальність дослідження просторово-часових відносин хімічних речовин пов'язана з тільки з особливостями їх будівлі, але й тим впливом, що вони надають на якісно які від них рівні будівлі матерії.Пространственно-временная структура об'єктів хімічного рівня впливає багато складних явища лише на рівні життя.

Серед перших питання єдності простору, часу, матерію та руху на біології поставив В.І Вернадський. Відштовхуючись ідеї Л. Пастера, вона розгортає принцип єдності симетричності і асиметричності просторово-часової організації живого.Асимметричность, а її рівні неживої природи постає як випадковість, лише на рівні життя виступає необхідним властивістю, які забезпечують пристосувальний характер живих систем. Наприклад, припрослеживании розвитку зародка можна чітко бачити послідовні стадії організації біологічного простору, у кожному у тому числі процес морфогенезу проявляється тоді навіть там, де це дозволяє координувати його з усім процесом загалом. Біологічна простір функціонально, у ньому події є процеси,локализированние в часі та просторі, а чи не просто траєкторії. У науці більшість учених сходяться на думки, що є безліч біологічних просторів. Специфічні особливості біологічного часу знаходять своє вираження в часі ритмі. «Біологічний годинник» є тим механізмом, завдяки якому вона здійснюється багаторівневе функціонування всіх підсистем будь-якого живого організму.

Ще глибокі й різні зв'язки виявляються на соціальному рівні. Об'єктивними характеристиками соціального взаємодії є соціальний простір і соціальний час. Життя людини постійно вносить зміни у просторово-часові відносини людської діяльності. Соціальне простір – це загальна форма існування різних соціальних суб'єктів, починаючи з чоловіки й закінчуючи суспільством. Воно порядок співіснування структурність і довжина громадських систем, соціальних діянь П.Лазаренка та процесів. Залежно від місця розташування, доступності використання, ж розмірів та інших особливостей різне соціальні значення матимуть, наприклад, корисні копалини, водні басейни, ліс, земля тощо. Соціальне час – це форма громадського буття, що характеризує становлення людської роботи і послідовність різних стадій в історичному розвитку.

Соціальне простір та палестинці час складаються об'єктивно у процесі життєдіяльності суспільства. До соціальному простору належить непросто географічна територія, освоєна людиною. Істотнішим ознакою є локалізація, співіснування, ступінь сумісності різних видів діяльності. Соціальне простір не можна розглядати окремо від соціального часу, яким можна будувати висновки про координування й насиченості соціальних процесів і дій. Соціальне простір та палестинці час виступають активними регуляторами громадських відносин.Пространственно-временная організація соціального життя пов'язані зпространством-временем всіх структурних рівнів. Це наочно можна простежити, наприклад, історією містобудування й архітектури, дослідженні проблем комунікації тощо. Сучасний місто не можна сплутати з містом античності чи середньовіччя. Архітектура міста своєрідно відбиваються як історична епоха, а й національні особливості, соціально-економічні і соціально-політичні відносини, природні особливості.

Простір та палестинці час – сутнісні характеристики діяльності, а оскільки це, та над людиною стоїть проблема освоєння простору й часу. З одного боку, діяльність людини у час вже подолало межі цієї планети і з прогресом космічної техніки вона розширюватися. З іншого боку, щонайменше важливо удосконалювати просторові структури життєдіяльності людини, починаючи з індивідуального рівня. Складність громадських зв'язків і стосунків обумовлює нерівномірністьтемпоральной структури діяльності. В усіх життєвих сферах діяльності – матеріальну годі й духовної, духовно-практичної – ціна часу зростає. Звісно, людина неспроможна штучно уповільнити чи прискорити протягом природних процесів, але вона має прагнути змогли ефективно використати час, удосконалювати тимчасові відносини різних систем суспільства, однієї з них є сама людина.

Світ – це безліч систем різних порядків труднощі й всі вони рухається, взаємної зв'язку й зумовленості. Кожній їх відповідає своя просторово-тимчасова структура разом із тим світ єдиний, і єдність їх у матеріальності.