Поняття "матерія" у філософії

Спроби дати у філософії визначення матерії (лат. materia -вещество) виходили з необхідності вирішення проблеми об'єктивної, загальної основи, субстанції окремо нескінченно різноманітних предметів світу, що оточує нас, природи.

У древній філософії (Древні Індія, Китай, Греція) в основі визначення матерії лежало поняття матеріалу (першоматерії), з якого "виліплені" усі речі. У античній філософії перші спроби визначити таке поняття здійснювалися шляхом наївного ототожнення матерії із стихіями, з водою (Фалес) або повітрям (Анаксимен). Анаксимандр зрозумів, що не можна одна з існуючих речовин прийняти за матерію як таку. Він переніс буття первовещества в нескінченне минуле, виділивши гіпотетичну, логічно первинну речовину (апейрон, букв. з греч. нескінченне) з єдиною якістю - бути первовеществом. Гераклит обрав первовеществом вогонь і як матеріал, і як силу, джерело безперервної зміни. Діалектична натурфілософія (філософія природи) Гераклита була однією з перших форм вирішення проблеми єдності матерії і як "матеріалу" і як джерела руху.

Демокрит дозволяв труднощі проблеми єдності матерії і руху, сформульовані элеатами (в першу чергу Парменидом: буття єдине, нерухомо; окрім буття нічого немає; руху теж немає, т.к не в чому рухатися, немає порожнечі, незаповненої), у своїй системі атомізму. Існують, по Демокриту, два види матерії-атоми і порожнеча. Атоми (букв. з греч. (далі) неделимое) - матеріал тіл, порожнеча - простір для руху тел. За допомогою атомістичної гіпотези пояснюється можливість "побудови" нескінченно різноманітних поєднань з первинних одинякісних елементів. Проте рішення Демокрита розкривало лише можливість предметного різноманіття, складеного з неделимых, тотожних атомів. Питання про дійсне перетворення речей, про динамічний стимул, двигуні цих незліченних поєднань залишався відкритим.

Згідно з Арістотелем, матерія - це тільки загальна можливість предметного різноманіття ("те, з чого", можливість без яких або позитивних, фізичних якостей). Дійсність речового різноманіття, його стимул і мета - це форма (ідея), як самодовлеющее активний початок. Іншими словами, ідеальний образ, проект (ідея) речі виявився цільовим імпульсом, кінцевою причиною руху, перетворення, становлення речей в їх конкретності і неповторності. Глині виявився потрібний гончар - деміург, бог. Сформульований Арістотелем дуалізм матерії - як пасивного, пасивного початку і духу як початку активності, творчості, надовго визначив вирішення проблеми матерії у філософії. В середні віки арістотелівська дуалістична концепція, перетворена згідно релігійним навчанням християнства і мусульманства, зайняла пануюче положення.

У механістичному матеріалізмі Нового часу в основі визначення матерії лежить вже не поняття матеріалу, а поняття основних, первинних, незмінних властивостей, загальних для усіх матеріальних предметів. У субстанціальний (лат. substantia - щось, що лежить в основі), матеріальний фундамент речей входить ряд механічних властивостей : протяжність, непроникність, фігура, тяжкість, переміщення. Ці властивості не є для матеріалізму 17 ст. умоглядні допущення, але визначаються строго геометрично і фізично. Проте залишається проблема, що є субстратом, носієм цих загальних властивостей. Найчастіше таким носієм визнаються неділимі атоми.

Декарт у своїй теорії субстанцій знімає питання про носія первинних властивостей, взагалі ототожнюючи матерію з єдиною її властивістю - протяжністю : ".. Природа матерії, тобто тіла, що розглядається взагалі, полягає не в тому, що воно - річ тверда, вагома, забарвлена або яким або іншим чином збуджуюча наші почуття, але лише в тому, що воно є - субстанція протяжна в довжину, ширину і глибину".

І для античних матеріалістів, і для механистов пошуки матеріального субстрату усього конкретного характеризуються трьома загальними рисами. В перших, матерія протиставляється окремим речам, як щось незмінне - мінливому. У других, в основі визначення лежить критерій об'єктивності : первинні, визначають матерію ті властивості, ознаки, які лежать поза нами, існують незалежно від нас. У третіх, матеріальна субстанція виявляється шляхом знаходження загального первовещества або загального первопризнака, однакового для усіх окремих матеріальних предметів. В результаті такого "виділення" матеріальної основи усередині кожного предмета він розпадається на дві "половини" (матерія і форма; первинні і вторинні якості); але ці виділені "половини" вже не можуть пояснити єдиний конкретний предмет.

У філософії Бруно і далі Спінози виступає нове визначення матерії. Як субстанція матерія - це світ в цілому (по відношенню до окремого предмета), тобто матерія дорівнює природі. ". Суть всесвіту єдина в нескінченному і в будь-якій речі, узятій як член його. Завдяки цьому вселена і будь-яка її частина фактично єдині відносно субстанції" (Бруно). Усі речі визначені до дії зовнішньою причиною, і тільки Природа як ціле - причина самій себе, causa sui (Спіноза).

У епоху Просвітництва (18 повік) Гольбах в Дидро намагалися зв'язати концепції "матерії - природи" і "матерії - сукупності механічних властивостей". Для Гольбаха єдина, нескінченна природа Всесвіту виступає в окремому предметі як його особлива природа - згусток механічних якостей протягу, рухливості, подільності, твердості, тяжкості, сили інерції. При цьому Гольбах і Дидро виявляють розуміння найважливішого недоліку усіх попередніх визначень матерії. Матерія - це якраз те, що відбивається в наших відчуттях, але з добавкою: те, що викликає ці відчуття.

Для Дидро, як потім і для Фейєрбаха, стає цілком ясним, що якщо не можна усі властивості матерії звести до механічних, а усі форми руху - до механічного руху, значить, поняття матерії - це абстрактна категорія, відволікаюча від усіх матеріальних предметів їх загальні властивості і якості або загальні особливості законів їх розвитку. Але тоді встає питання: що спочатку - єдність в думки (чисте буття абсолютної ідеї) або матеріальну єдність предметів?

Визнання матерії за загальний початок віщої, за щось субстанционально-общее в речах - це лише одна сторона визначення матерії. Абсолютизувати цю сторону - означає ототожнити абстрактне поняття про матерію з самою матеріальною дійсністю.

У марксистській філософії (Маркс, Енгельс, Ленін) вважають, що поняття матерії може бути визначене тільки в межах основного питання філософії (про первинність буття або свідомості, матерії або ідеї), тобто через протиставлення матерії - свідомості (матеріалізму - ідеалізму). Ленінське визначення матерії по своїй формі має теоретико-познавательный характер (з боку пізнання суб'єктом об'єкту) : "Матерія є філософська категорія для позначення об'єктивної реальності, яка дана людині у відчуттях його, яка копіюється, фотографується, відображується нашими відчуттями, існуючи незалежно від них". Тут матерія визначається через віддзеркалення у свідомості, мабуть, виходячи з того, що єдиною відносно відмінною від матерії якістю є свідомість. Відбиваючись у свідомості, предмет існує двічі: як об'єктивний предмет думки і як думка про предмет. Енгельс визначає матерію схожим чином: "Ми відволікаємося. від якісних відмінностей речей, коли об'єднуємо їх, як тілесно існуючі, під поняттям матерії" ("Діалектика природи").

У сучасній філософії, з одного боку, мають місце тенденції відмовитися від використання загального терміну "матерія" як метафізичного, порожнього за змістом (як відмовилася від нього природна наука, замінивши його поняттям речовини, сили, енергії, частки) - в позитивізмі, так і прагнення трактувати це поняття з точки зору різноманітних форм прояву, рухи матерії (фізичною, хімічною, біологічною, соціальною) - в діалектичному матеріалізмі.