Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


Поняття субстанції.




У філософії під субстанцією розуміють дещо незмінне на противагу змінним станам і властивостям, те, що існує завдяки самому собі і в самому собі, а не завдяки іншому і не в іншому. Залежно від характеру і загальної спрямованості концепції виділяється одна субстанція (дух або матерія), що називається моністичною (mono — один). Ідеалістичний монізм вважає субстанцію ідеальною, духовною (Платон, Берклі та ін.). Матеріалістичний монізм — навпаки, матеріальною (Демокріт, Френсіс Бекон, Карл Маркс та ін.). Якщо філософське вчення відстоює існування двох субстанцій, то це є дуалізм (dualis — двоїстий), наприклад, дух і матерія одночасно. Рене Декарт, наприклад, вважав, що існують одночасно субстанції матеріальна і духовна. Матеріальній субстанції притаманна властивість — протяжність, а духовній — спроможність мислити. Деякі філософи відстоюють існування одночасно багатьох субстанцій. Такий підхід названо плюралізмом (pluralis — множинний), наприклад, монади у філософії німецького мислителя Готфріда Лейбніца, які є безліч простих та різноманітних субстанцій, що однаково є самостійними, активними та мінливими. В історії філософії точилися тривалі дискусії про суть та природу субстанції, і все ж це викликало до життя ще одне їх пояснення: пантеїстичне (від грецьк. pan — все, teos — бог). Прихильники такого розуміння субстанції — Аверроес, Дуне Скотт, Бенедикт Спіноза, Джордано Бруно та ін. У контексті пантеїзму дискусії здійснювались навколо проблем першопочаткового з'ясування субстанцій, відмови від предметного, субстрактного тлумачення та з розщеплюванням буття на пасивну матерію і активний рух, спроби пантеїстичного синтезу субстанцій буття. Така провідна лінія не збігається з малюнком історичних колізій сперечання, але визначає провідну в європейській культурі тенденцію розвитку. Пантеїсти послабили дуалістичні суперечності різних субстанцій тим, що духовне і матеріальне нібито не протистоять, а доповнюють одне одного: через пізнання природи пізнається Бог.

Глибокі судження про природу субстанції висловлені нідерландським філософом Бенедиктом Спінозою, який стверджував, що субстанція тотожна природі, усій різноманітності її властивостей і відносин. Бенедикт Спіноза говорив: «Під субстанцією я розумію те, що існує само в собі і виявляється саме через себе, тобто те, що, виявляється, не має потреби у вияві іншої речі, із якої воно повинно було б утворитися Під атрибутом я розумію те, що розум виявляє у субстанції як суть, що складає її. Під модусом я розумію стан субстанції, інакше кажучи, те, що існує в іншому і виявляється через це інше». Субстанція — не причина атрибутів і модусів, не їх основа. Субстанція в них і через них виступає, кажучи філософськи, їх системою і цілісною єдністю. На думку Бенедикта Спінози, субстанція є причиною самої себе і що «під причиною самого себе (causa sui) розумію те, суть чого вміщує в собі існування, іншими словами те, чия природа може бути представленою не інакше, як існуючою». Звідси саморух, внутрішні взаємодії субстанції, її активне самовідтворення, вічність її у часі і безкінечність у просторі.

Ще у XVII ст. сформувалось і гносеологічне розуміння субстанції. Початок такому розумінню покладено англійським філософом Джоном Локком, який аналізував субстанції як одні із складних ідей у критиці емпірично-індуктивного обґрунтування ідеї субстанції. Відомий англійський філософ, суб'єктивний ідеаліст Джордж Берклі визнавав лише духовну субстанцію. Англійський філософ Давід Юм відкидав і духовну, і матеріальну субстанції і бачив в ідеї субстанції лише гіпотетичну асоціацію сприйнять і певну цілісність, притаманну повсякденному мисленню. З аргументами Давіда Юма погоджуються сучасні представники позитивізму, лінгвістичної філософії. У дальшому розвитку історії філософії поняття субстанції збагачувалось спочатку припущеннями французького філософа Дені Дідро і німецького мислителя Людвіга Фейербаха, а згодом природно-науковим доведенням, що властивості субстанції не зводяться до механічних. Різке збагачення субстанційних властивостей мало два важливих світоглядних наслідки. По-перше, складалася традиція пояснення світу з нього самого, без залучення надсвітового духу, що, мовляв, колись здійснив першопоштовх. По-друге, усвідомлення відносності людського знання, становлення поняття матерії як абстрактної категорії, формування наукової картини світу. Субстанціональне розуміння матерії породжує неминучий, своєрідний субстанціональний тоталітаризм, що приводить до пояснення речей матеріального світу як простих модифікацій матерії, що не мають внутрішніх причин для розвитку. Недолік усувається, якщо категорію субстанції розуміти з позиції принципу системності. Системний розгляд матерії як субстанції дозволяє адекватно відобразити природний спосіб її існування, правильно зрозуміти зв'язок субстанції зі світом різноманітних речей, їх властивостей і відносин і, врешті-решт, осмислити субстанцію не як особливу основу буття взагалі, яка існує десь поза кінцевими, мінливими речами, а саме буття речей не відокремлено, а в єдиній системі взаємодії одних з одними, зі своєю субстанцією.

Сучасна наука при дослідженні явищ світу користується матеріалістично-моністичним розумінням субстанції, передбачає матерію як об'єктивну реальність в аспекті єдності всіх форм її руху, всіх відмінностей і протилежностей, що виникають і зникають у русі. Так, у 80 — 90-х pp. XX ст. у фізичних теоріях для визначення якості субстанції вживається поняття фізичний вакуум, флуктуації якого визначають відомі види фізичної реальності.

Далі у з'ясуванні змісту поняття матерії як субстанції зроблено крок вперед тоді, коли виникла наука синергетика. Якщо класична фізика формулювала закони для ізольованих систем, яких насправді немає, а є лише ідеалізація, то сучасна фізика намагається точніше описувати реальності і тому формулює закони не тільки для ізольованих систем, але й для систем відкритих. Саме такі системи і складають світ, у якому живемо. Такі системи є безперервним процесом змін, рухаються від хаосу до порядку. Отже, синергетика дійшла висновку, зміст якого протилежний положенням класичної фізики і полягає в тому, що закон змін, тенденція змін у світі не в тому, що кінцеве становище, якого прагнуть усі діючі системи, — не хаос, що стверджувався законом збільшення ентропії, а, навпаки, порядок. У межах синергетичного підходу має місце повернення до вчення стародавньогрецького філософа Емпедокла, який стверджував, що світ рахується від хаосу до порядку. Такий підхід дозволяє розглянути з нових позицій усі основні форми матеріального буття.

 

 


Поделиться:

Дата добавления: 2015-04-11; просмотров: 75; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.005 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты