Сутність людини

Важливим питанням філософської антропології є питання: хто ми?

У романі французького письменника Веркора «Люди чи тварини?» розповідається про те, як на одній із «білих плям» планети знайдено істоту – тропі. Герой роману вбив одну з них. І тут постало питання: якщо тропі – це люди, то герой – злочинець, якщо ж вони тварини, то він – експериментатор. За тропі спостерігає священик: якщо тропі люди, то він повинен охрестити їх, якщо тварини – то це буде святотатство. За тропі спостерігає підприємець: якщо тропі люди, то їм потрібно платити заробітну платню, в іншому разі – він нарешті вирішить проблему безкоштовної робочої сили.

Разом з членами парламенту свого роману автор намагається знайти об’єктивні критерії визначення людини:

· Людину відрізняє від тварини релігійний дух, міркує автор, і тут же знаходить контраргумент: є люди, які не вірять в Бога і не перестають бути людьми.

· Людині притаманні інституційні форми соціального – держава, партія, проте в історії людства були періоди, коли подібних інституцій не існувало.

Знесилившись у пошуках, автор робить висновок: взагалі не існує об’єктивних критеріїв, що відрізняють людину від тварин.

Подібну ситуацію знаходимо в анекдотичному сюжеті з Платоном. Аргументуючи, що таке людина, він говорив, що людина належить до виду двоногих тварин, але без пір’я. Діоген вирішив подати свій голос. Відрізавши у курчата крила, він кинув безкрилу птаху в коло: „ Ось, Платон, твоя людина!”

Американський філософ Е. Фромм, вивчаючи проблему людини, залишив нам щось схоже на інвентаризацію людських потреб, які й відрізняють нас від інших істот:

· Потреба в спілкуванні. Хоча бджоли живуть роєм, а вовки зграями, але зв’язки їхні – інстинктивні. Інша справа – людина. Штучно викинута із суспільства, вона втрачає культурні стандарти (У 1920 р. в джунглях Індії були знайдені дві дівчинки – Камала і Амала, які довгий час прожили серед вовків. Старшій – Камалі було приблизно 8 років, Амала була трохи молодшою. Але вони не вміли робити навіть того, що вміє вже робити дворічна дитина, яка виросла серед людей. За шість наступних років дівчатка навчилися лише пити воду зі склянки і вивчили 30 слів. Для порівняння можна згадати, що словниковий запас 6-річної дитини складається приблизно з 3500 слів. Отже, індійські дівчатка, виховані вовками у джунглях “олюднитися” так і не змогли. Хлопчик із Туркменії Джума Джумаєв, проживши 5 років серед вовків, останні роки серед людей – в психіатричній лікарні).

· Потреба в творчості. Люди прагнуть перетворити світ. Прагнуть до піднесеного, романтчного, щоб піднятися над прозою життяю

· Потреба в усвідомленні глибокого коріння, яке гарантує тривкість і безпечність буття. (Пушкін пам’ятав усіх своїх пращурів, починаючи з Ратші, який був сподвижником О.Невського. Зараз у Японії справжній “бум” родоводу. В Україні з’явилося у багатьох прагнення встановити далекі витоки).

· Прагнення до уподібнення, що часто веде до ідолопоклонства. Індивід, закинутий у світ таємничих речей і явищ, часто не може сам усвідомити призначення і смисл оточуючого світу. Тому він повинен весь час перед собою бачити персоніфіковані зразки – чи у найближчому оточенні, чи в більш ширшому колі. Дійсно, в напруженому і суперечливому світі нам, людям, потрібна опора, потрібно співвідносити свою поведінку з якимось образом. Особливо нелегко доводиться людині, коли ідеали переоцінюються історією. Тоді вона губить орієнтири, втрачає сенс життя.

· Прагнення до пізнання і освоєння світу. Людина навіть деколи здатна в ім’я істини пожертвувати своїм життям

Філософська думка завжди проявляла особливий інтерес до вивчення проблеми людини і людського. Яка своєрідність людської істоти? Як в ній пов’язані природне і соціальне, індивідуальне і родове? На що націлені думки і дії людини? Чого вона бажає, у що вірить, на що сподівається? До усвідомлення цих та інших питань людського буття незмінно звертається кожне покоління людей, прагнучи виробити нові шляхи, цілісний підхід до осягнення людини. Але всі філософи, письменники, вчені сходяться на тому, що людина є унікальним творінням Всесвіту. Хоча всі готові сперечатись з приводу того, що саме є незвичайним у людини: розум, дух, потяг до соціального. Всі роблять компліменти на адресу людини. Вона – вінець природи, політична тварина, розумна тростина, людина уміла і т.д. Розглянемо деякі твердження філософів.

Чи унікальна людина?Так, людина не схожа на панцирну черепаху, білокрилу чайку, чи саблезубого тигра. Але хіба кожна жива істота, яка населяє нашу планету, не відрізняється оригінальністю. Неповторністю природного проекту? Однак людина унікальна серед унікальних. Можливо тому, що має дар слова на противагу німим тваринам. Хоча у західній літературі склалась і протилежна думка, яка абсолютно відмовляє людині в оригінальності. Сучасні соціобіологи (М. Рьюз, М. Мидгли) стверджують, що ніякого бар’єру між звіром і людиною на існує. А як же традиції, культура, мораль? Хіба вовка мучить совість, а бджолу цікавлять традиції? Вас бентежить слово «соціальне»? Але ж вовки збиваються у стаї. Бджоли живуть роями. І все це, за соціобіологами, соціальне життя. Тварини мають почуття, спілкуються за допомогою жестів. Адже слони проявляють інтерес до своїх мертвих братів, що собою нагадують карнавали шимпанзе? Що заставляє кита викидатись на побережжя? Тому то всі традиційні уявлення про унікальність людини – це лише пережитки.

Людина – вінець природи?Еволюція всього живого не завершилась появою людини.Вже після появи володаря природи з’явились і інші біологічні види. Вимерли мамонти, динозаври, рідкісні види рослин. Природа часто викидає невдалі проекти на смітник. Та й складність організму у природі не завжди говорить про його наперед визначену досконалість. Унікальність людини складно вивести із чисто еволюційних поглядів. Заслуга представників філософської антропології саме в тому і полягає, що вони поставили такі запитання:

· Які особливості людини як біологічного виду?

· Чи дійсно людина ввібрала у себе досконалість природного замислу?

І тут філософи наштовхнулись на непередбачуваний висновок: людина досить погано вкорінилась у природі. Згідно з філософськими антропологами, людина зовсім не є вінцем природи, унікальною досконалістю. А навпаки, вони розцінили її як біологічно шкідливу істоту.

Гармонію спостерігають у природі. Деякі дослідники підкреслюють, що подружня вірність зустрічається у птахів частіше, ніж у ссавців. Тварини здатні до самопожертви, до безмежної відданості. Тварина на здатна до самогубства, як це може зробити мисляча істота.

Тому філософи далі шукали шляхи пояснення, чому людський рід супроводжує безумство. Це добре простежується у книзі англійського письменника і філософа Артура Кестлера «Привид у машині». Автор показує, що згідно з доктриною неодарвінізму, еволюція, яка веде від згустку слизу до людини, здійснюється завдяки природному відбору із загальної кількості мутацій, тих, які корисні для виживання. Людський мозок – це жертва еволюційного прорахунку. Вроджену ущербність людини, на його думку, характеризує постійний розрив між розумом і емоціями, між критичними здібностями і ірраціональними переконаннями, які продиктовані почуттями.

Дійсно, людині ніхто не гарантував абсолютної досконалості, гармонії.

Все сказане дозволяє зрозуміти, що в пошуках унікальності людини не можна ідеалізувати її біологічну природу. Якщо ми підходимо до людини, як до тварини, то ми ігноруємо її деякий нетваринний залишок у натурі. Якби людина була просто тварина, то цей залишок був би рівний нулю. Однак фразу „людина-тварина”, слід розуміти, як визначення тваринного начала у людині.

Розум – благословенний дар?Більшість філософів вважають, що людина є унікальною за наявність у неї розуму. В кінці ХІХ ст. проти розуму виступив поет і філософ Уільям Морріс. У праці „Вести ниоткуда, или Эпоха счастья” він показав суспільство, яка вільне від інтелектуальних напружень і тому щасливе. Саме розум породжує конкуренцію, нерівність. Тому авторитет розуму веде до відказу соціальної рівності, а розвиток інтелекту веде до деформації особистості. У психіатрії розум починають розуміти як прокляття. „Усвідомлення самого себе, розум і сила уявлення зруйнували гармонію”, яка є характерною для тварин. З їх появою людина стає аномалією, причудою” – пише Еріх Фромм. Саме розум на думку французьких нових філософів як здібність людини до відволікання від реальності мав важкі наслідки. Раціональна діяльність людини виявила себе як насильницька, направлена на підкорення світу. Розум не лише завойовує особистість всередині, але й – всупереч її бажань та участі – підкорює ззовні, насильно диктує свої беззаперечні істини. Але варто так нападати на розум? Саме він возвеличує людське буття, демонструє спосіб тверезості, раціональності.

Людина – політична тварина?Людина – істота суспільна і ця її властивість відрізняє від інших живих істот. Дійсно людина хоче жити у стаді, аніж сама . Хоча деякі філософи вважають, що людина не пристосована до суспільного життя. Вона надто егоїстична. Можливо, людина – унікальна комунікативна істота. Чи не тут і розгадка? „Людський світ в першу чергу характеризується тим, що між істотою і істотою виникає щось таке, рівне чому неможливо віднайти в природі” – стверджує М. Бубер. Людина тягнеться до собі подібних, щоб спільно вирішити якусь життєво важливу проблему або створити що-небудь, що перевищує можливості людини. Так і виникла культура. Адже жодна тварина не створила „другої природи” тобто феномену культури. Але тварини створюють свою природу: павук – павутину, як свій пейзаж, бджола, як архітектор вибудовує свої ніші для воску. Так сфера, створена людиною, більш широка. Це кібернетика, інформатизація. Ми вважаємо нашу культуру вираженням унікальності людини, А можливо це міраж? Дуже логічно уявити, що наші міста – це ті ж мурашники. Потреба у спілкуванні, це безумовно дар, але яка міра унікальності людини саме у цьому дарі?

Людина – точка перетину двох світів?Людина начебто не має нічого унікального, схожа до тварини. І все ж-таки принципово не зводиться до набору тваринних якостей. Людина щось «інше» Безмежність натуралістичних версій в кінцевому рахунку ще більше посилює відчуття нерозгаданості людини. Дійсно унікальним у людині є її відкритість, незавершеність як створіння. Людська самосвідомість двоїста. Людина відчуває себе великою і нікчемно малою, царственною і залежною, благородною і ницою. Але як підійти до таїни людини? Сам факт існування людини – це розрив в природному світі. Творчий акт людини у природі має космогоністичне значення.

Отже, людина – це поєднання конечного і безкінечного. Будучи мікрокосмосом, вона дає уявлення про макрокосмос. Вища самосвідомість людини незрозуміла з природного світу і залишається загадкою для неї. Вона є абсолютною межею для всього наукового пізнання. Ось чому філософська антропологія має справу не з фактом людини як об’єкта наукового пізнання, а з фактом людини як істоти вищої самосвідомості, з фактом поза природним і поза світовим. Унікальність людини у тому, що вона виступає містком між макро і мікрокосмосом. Тому антропологічне пізнання передує будь-якій філософії. Тільки через людину можна прорватися до таємниць світотворення. Людина – особливий рід сущого.

Висновок. Вихідним пунктом філософського осягнення людини стає “Я”, котре пізнає і яке завдяки власній автономії, свободі та розумності, оволодіває світом в свідомості і практиці. Наука характеризує людину як вершину еволюції живих істот. Філософія відмічає серйозні вади, притаманні науково-природничому розумінню людини:

а) як біологічна істота вона значно слабша у порівнянні з багатьма тваринами і, разом з тим, стала сильнішою за них;

б) вона немає природжених інстинктів, які забезпечують виживання, однак володіє здатністю гнучкої адаптації;

в) вона не народжується завершеною людською істотою, а змушена ставати нею в процесі культурного розвитку.

Філософія вбачає в ній духовну, розумну, діяльну істоту. Людині притаманні релігійна віра, ціннісні орієнтації, пам’ять про минуле і надія на майбутнє, почуття гумору, переживання своєї смертності. Завдяки розуму вона здатна контролювати свої інстинкти і потяги. Створюючи науку і техніку людина не тільки осягає закони дійсності, але й перетворює її. Багатоманітність, різнорідність, суперечливість людського одночасно стимулює і утруднює усвідомлення його цілісної визначеності.

Дати визначення , що таке людина, важко. Якщо ж спробувати звести різні підходи до цієї проблеми в історії філософії до певної системи, то сукупним результатом буде визначення людини в її найбільш загальних характеристиках:

· Людина – частина природи. Вона не Бог, не дух, не відчуття, а «природа». У людини є тіло, вона живе у природному середовищі, споживає природні речі, природним чином продовжує свій рід.

· Людина – діяльна істота. Завдяки діяльності вона перетворює природу, виготовляє засоби для існування. Завдяки діяльності людина виділяється з природного середовища, робить всю природу власною частиною

· Людина – предметна істота. В предметах, що є результатом її діяльності, людина втілює своє розуміння світу, свій розум, інтереси, потреби, почуття. Світ, що оточує людину, це світ, утворених нею предметів. Людина предметно ставиться до інших. В предметах вона відтворює свій внутрішній світ.

· Людина – мисляча істота. Вона свідомо ставиться до свого буття, пізнає світ, подвоює його в уяві. Свідомість – виключно людська ознака. Навіть якщо припустити, що тварина мислить, то людська свідомість вища за тваринну, бо ґрунтується на понятійному мислення, опредмечена в мові, має мисленну форму існування, логіку.

· Людина – суспільна істота. Вона входить у свій світ разом із собі подібними, протистоїть природі взаємодією, поєднанням зусиль. Спілкування формує мову, розвиває мислення. Предметність зумовлює особливий, відмінний від тварин спосіб життя, що закріплюється різними інститутами, нормами, символами, сукупність яких становить світ великої людської культури.