ЛЕГЕНДА ПРО СТАРОГО КАПЕЛЮШНИКА

Жив собі старий мудрий Капелюшник. З усіх земних багатств мав він лише кольоровий фетр. Але він мав золоті руки й прекрасну мудру душу, тому майстер дарував людям дещо більше за головні убори – капелюхи, кепки, панами й чепчики. Просвітленими та одухотвореними, рішучими й твердими духом виходили з майстерні старого Капелюшника люди, виносячи свої замовлення. Чи варто говорити про те, як славився майстер, як вдячні були йому люди за чудові капелюхи, у яких таїлася велика таємниця великого майстра.

Але минали роки, і прийшов час, коли пішов у інший світ старий Капелюшник, залишивши шістьом синам майстерню, обрізки кольорового фетру та капелюхи. Шість різнокольорових капелюхів. Білий капелюх, чорний, червоний, зелений, жовтий і синій.

“Мабуть, це й є те незвичайне замовлення, над яким у останній час так самозабутньо працював батько, - вирішили сини Капелюшника. – Отже, невдовзі має з’явитись і замовник, який щедро розплатиться з нами за батьківську роботу. Ми розділимо гроші та зможемо вирушити по світу”.

Але скільки не чекали сини приходу таємничого замовника, так і не дочекались. Роботи нема чого, треба ділити батьківську спадщину – розбирати капелюхи та вирушати в різні сторони.

Перші номери:

“Я візьму собі капелюх білого кольору, - заявив перший син. – Він такий витончений, захоплюючий та прекрасний, я буду в ньому красуватись на балах та прийомах. Саме цей капелюх буде говорити про моє “непросте” походження. А то хіба це велика честь бути сином простого капелюшника!”

Володар білого капелюха став досить важливим чином. Він мав повагу людей через свою безпристрасність. Факти, цифри й хроніка подій були для нього важливішими від усього на світі. Але якимось холодом віяло від цією людини, здавалось, що емоції й почуття він утратив назавжди. Прекрасна машина, а не жива людина відтоді ходила землею.

Другі номери:

“А я обираю чорний капелюх, - сказав другий син. – І він не менш витончений, ніж білий, він має багатий вигляд, пасує до будь-якого костюму та події, у ньому я буду одночасно суворим, показним та вишуканим”.

Господар чорного капелюха раптом став бачити все в чорному кольорі. Усе в нього підлягало сумніву й критиці, на Сонці шукав плями, у людині – її тінь, а в світанку бачив неминучий вечір. Часто ця риса рятувала його від поразки й краху в справах, але саме вона позбавила його радості. Радості від сонячного ранку й співів птахів, від зустрічей з людьми та природою, а найголовніше – від власних думок та вчинків. І це, звичайно ж, відбилося на його характері. Завжди похмурим та незадоволеним став господар чорного капелюха.

Треті номери:

“Нехай моїм капелюхом стане червоний, - вигукнув третій. – Як я мріяв завжди вирізнятись з натовпу, як я хотів бути в центрі уваги, щоб мною милувались і захоплювались жінки. А в цьому капелюсі я буду чарівний!”

Власник червоного капелюха з того часу жив під владою емоцій. Радість і сум, туга й подив, страх і гнів, задоволення й розчарування володіли його душею. “Яка безпосередня, щира й жива людина!” – захоплювались люди при зустрічі з ним. “Наче мала дитина, що живе минущістю почуттів”, - казали про нього інші. Як чутлива людина від страждав та радів, любив та ненавидів, захоплювався та співчував. Але часто він не міг упізнати свої емоції й почуття, розібратися в їх причинах та джерелах, не знав, як їх проявляти, і тим більше не міг ними управляти. Найдивовижніше, що не лише оточуючий світ залишався для нього загадкою, часто він не міг зрозуміти й себе самого. Такий загадковий та нез’ясовний він привертав увагу жінок та друзів, але вони через певний час розчаровувались у ньому, оскільки не знаходили в цій людині постійності й відданості.

Четверті номери:

“Що ж, я обираю собі жовтий капелюх, - проказав четвертий. – Жовтий колір – колір сонця, радощів і багатства, а це мені так необхідно! Може бути, що володіючи жовтим капелюхом, я зможу стати щасливим, хто знає?”

Чоловік у жовтому капелюсі радів сонцю, кожному дню, відкрито йшов назустріч пригодам та відкриттям. Ніщо не лякало його, не зупиняло, адже попереду лише світло, добро та теплота людських рук. Ця свята віра та наївність не раз підводили його, але ніщо не могло приголомшити цього оптиміста. У звичайному камені він бачив дорогоцінні кристали, у росинці – сонячну веселку, а в повсякденні – дива. “Мрійник, романтик, не від цього світу дурень, безсрібник”, - казали про нього одні. “Багатої душі людина, - казали інші. – Хто ж він – багатий чи бідний – вирішувати не нам”.

П’яті номери:

“Зелений капелюх нагадує мені весняний луг і льотне поле, широке та безкрає, яке дарує можливість польоту. Тисячу разів я літав уві сні над зеленою прекрасною Землею, може бути, зелений капелюх допоможе здійснитися моїй мрії”, - мрійливо проказав п’ятий син.

А власник зеленого капелюха опинився в дивовижному світі творчості. Усе, що він бачив, чув, відчував, перетворювалось на поезії та музику, картини та скульптури, романи, повісті, оповідання, п’єси для театру й кінематографа. Його талантом захоплювалися люди, знаходили в його творах відповіді на свої запитання. Але як часто він, який жив у світі своїх творів, опинявся беззахисним перед суворою дійсністю, непристосованим до життя в реальному світі.

Шості номери:

“Мені ж залишається синій капелюх, і я дуже радий цьому. Синій колір – колір очей нашого батька, безкраїх морських та небесних просторів. Осягти їхню глибину й висоту – ось моє покликання. Чи вистачить на все задумане сил, рішучості й часу?” – думав шостий із синів Капелюшника.

Володар синього капелюха став вічним мандрівником та мислителем, який блукав лише йому відомими шляхами, орієнтуючись на лише йому відомі знаки й символи, не відхиляючись від мети, не поспішаючи й не уповільнюючи своєї ходи. Помічаючи багато чого, він обирав лише те, що важливо в даний момент для досягнення поставленої мети. Саме ці якості дозволили йому спуститись на морське дно й піднятися в небесну височінь. “Щасливий чоловік – досягнув того, чого хотів”, - казали одні. “А чи зможе він поділитись своїми відкриттями, знахідками, думками й почуттями з іншими, щоб заразити їх жагою відкриттів, звершень і перемог?” – питали інші. Але я поки не маю відповіді на це питання.

Загальна частина:

Настав той день, коли сини Капелюшника знову зустрілись під дахом батьківської майстерні. Довгі зимові вечори провели вони за розповідями про свої мандри, зустрічі, розлуки й життєві уроки. Дивувались брати тим змінам, що відбулися в кожному з них. І лише зараз почали вони розуміти, яке казкове багатство залишив їм у спадщину великий майстер. І кожному захотілося примірити на себе капелюх іншого, щоб стати неупередженим і критично мислити, уміти бачити позитивні сторони і не боятись почуттів, навчитись творити й невідступно йти до наміченої мети.

· БІЛИЙ КАПЕЛЮХ: збір фактів і цифр, не оцінюючи інформацію, статистика;

· ЧЕРВОНИЙ КАПЕЛЮХ: емоційне мислення;

· ЧОРНИЙ КАПЕЛЮХ: критичне мислення;

· ЗЕЛЕНИЙ КАПЕЛЮХ: творче, креативне мислення;

· ЖОВТИЙ КАПЕЛЮХ: оптимістичне мислення;

· СИНІЙ КАПЕЛЮХ: продуктивне управління процесом мислення.

Завдання:

БІЛИЙ КАПЕЛЮХ. Викладіть факти, послідовність подій у даній проблемі. Інформацію, отриману за допомогою білого капелюха, запишіть або викладіть у вигляді такої схеми подій:

СПОЧАТКУ → ЗГОДОМ → ПОТІМ → І ТОДІ → І НАРЕШТІ...

Перевірте, чи правильно з ваших слів записана послідовність подій?

ЧОРНИЙ КАПЕЛЮХ. Розкажіть, що для вас у цій ситуації найгірше, найнеприємніше. Спробуйте зазирнути в майбутнє та уявити, які негативні наслідки можуть виникнути.

Що найстрашніше може відбутись?

Складіть список негативних наслідків, після чого складіть резюме. Почніть зі слів: “Отже, завдяки чорному капелюху ми дізнались, що найнеприємніше в такій ситуації – це... Крім того, через те, що все це відбулось, тепер може трапитись... Це дуже важлива інформація”.

ЧЕРВОНИЙ КАПЕЛЮХ. У червоному капелюсі кажуть лише про почуття. Якщо ви не одразу зможете сформулювати свої почуття, тоді вам допоможе схема, яку складе група “в білому капелюсі”. Уважно розгляньте схему подій і розкажіть про ті почуття, які відчували на кожному етапі й у ситуації в цілому.

При цьому якщо не вистачає словникового запасу для опису своїх почуттів, допоможіть один одному в формулюваннях, наприклад: “Те, про що ви розповідаєте, схоже на почуття інтересу (або образи, страху, сорому, задоволення)”.

Подумайте, що ви відчували, коли все відбувалось?

Роботу з червоним капелюхом закінчіть фразою: “Коли все це закінчилось, ми відчували...”

ЖОВТИЙ КАПЕЛЮХ. Він допоможе поглянути на цю ситуацію з позитивного боку. Без сумніву, уміння це робити – дуже важлива якість, ви навчаєте свій розум та душу бачити позитивне. За правилами гри завдання вашої групи – знайти позитивне в ситуації, що склалась: - Обговоріть, що доброго в тому, що сталось?

Закінчіть роботу з жовтим капелюхом складанням резюме: “Виявляється, не буває ситуацій лише негативних або лише позитивних. Навіть коли все навколо темне, треба згадати про жовтий капелюх та швидко його одягнути. І тоді ви побачите, що в будь-якій ситуації є щось добре. Наприклад,...”

ЗЕЛЕНИЙ КАПЕЛЮХ. Це капелюх творчості. Відкрийте свої творчі здібності. Навіть неприємність може викликати натхнення. Головне, не втрачати почуття гумору й не забувати про зелений капелюх.

Намалюйте ситуацію, складіть про неї частівку або невеличкий віршик, інакше кажучи, творчо відобразіть її.

СИНІЙ КАПЕЛЮХ. Він допоможе дізнатись, який життєвий урок принесла ця ситуація й чому для вас буде важливим цей досвід. Кожна ситуація нас чогось навчає.

Ваше завдання – допомогти виділити сутність життєвого уроку. Наприклад, є ситуації, які навчають терпінню, співчуттю, вчать не відчаюватись, своєчасно давати здачі, навчають дисципліни й відповідальності. Визначте, у чому полягає життєвий урок, обговоріть, у яких життєвих ситуаціях знадобиться цей досвід.

Питання для рефлексії:

· У процесі роботи сформулюйте запитання у відповідності із запропонованою систематикою.

· Сформулюйте свої досягнення при виконанні завдання й причини, завдяки яким вони відбулися.

· Як ви почувались, коли “приміряли” кожен капелюх?

· У якому капелюсі вам найбільше “сподобалось”?

· Наскільки відверто ви говорили? Чому?

· Чи легко було працювати в групах? Чому?

Додаток Б. Канікули в Простоквашино

Автор: А тим часом у тихому селищі Простоквашино з дядьком Федором та його друзями трапилась цікава пригода.

Стукіт.

Хто там?

Пєчкін: Це я, листоноша Пєчкін, приніс посилку для вашого хлопчика.

Матроскін: Яку ще посилку, ми не чекаємо ніяких посилок. Ходять тут усякі, а потім у моєї корови молоко пропадає!

Пєчкін: Я не знаю, що в посилці, але якщо вона вам не потрібна, то я віднесу її назад, на пошту здам.

Шарик: Зачекай, зачекай, який ти швидкий. А якщо там щось потрібне нам?

Матроскін: Та що потрібне може бути в такій маленькій посилці?

Пєчкін: А посилка ця з-за кордону, тут ось іноземною мовою написано!

Шарик: Та ми ж іноземної мови зовсім не знаємо!

Матроскін: Та ти, Шарику, ніколи нічого не знаєш, навіть фотографії від тебе ніколи отримати не можна, ти якийсь темний!

Дядя Федір: А що тут написано? UNICEF – Дитячий Фонд Організації Об’єднаних Націй.

Пєчкін: А що могли надіслати вам з ООН? Ні, я вам взагалі цю посилку не віддам, може тут бомба якась?!

Шарик: То давайте відкриємо цю посилку й подивимось.

Відкривають посилку.

Пєчкін (читає): “Сіль йодована”.

Матроскін: А Людмила Гурченко в кінофільмі “Любов і голуби” сказала, що сіль – це біла смерть. І навіщо її нам з-за кордону прислали? Хочуть усіх нас отруїти.

Дядько Федір: Зачекай-зачекай, Матроскін, адже сіль не проста, а йодована. А ось у газеті написано, що йод потрібний нашому організмові для захисту від перевтоми, від захворювань та від передчасного старіння.

Шарик: То ж я й дивлюсь, що в мене хутро стало випадати й хвіст відвалюється, а причина в дефіциті йоду!

Пєчкін: Який ще дефіцит йоду? Ось у нас на полиці стоїть йод, намаж свій хвіст і все буде добре.

Дядько Федір: Ні, друзі мої! Це зовсім не той йод. Цей йод організмом не засвоюється. У газеті написано: “Сіль – єдиний мінерал, який додається в їжу безпосередньо, без спеціальної хімічної обробки, вона використовується всіма щодня. Тому йодована сіль корисна для всіх людей.

Шарик: А для тварин? Котів, наприклад, чи собак?

Матроскін: І котів, і собак, і навіть корів! Моя корівка тепер удвічі більше молока даватиме, проживе до ста років і щороку по теляті приноситиме! І я буду найбагатшим котом у світі!

Пєчкін: Я буду бігати швидше за велосипед і сумку вдвічі важчу носитиму!

Шарик: Я виросту більшим за водолаза!

Матроскін: Та в тебе, Шарику, два хвости виросте й хутро стане таким, що ніяких грошей на перукарню не вистачить, ти до них щодня бігатимеш!

Дядько Федір: Друзі мої, не сперечайтесь. Головне, що з їжею слід вживати йодовану сіль. І цю інформацію ми повинні передати всім своїм знайомим, близьким, родичам, щоб усі люди на Землі буди здоровими та щасливими!

Позакласний захід з біології для учнів 10-11-х класів

“Йододефіцит – проблема ХХІ сторіччя. Здійснення й знаходження рішень”

(автор – Г.С. Ричкова, вчитель-методист, учитель біології ССЗОШ № 162, м. Харкова)

Мета: сформувати в учнів поняття “йододефіцитні захворювання”, допомогти їм дослідити проблему, одержати теоретичні знання щодо профілактики ЙДЗ.

Освітня мета: сформувати практичні вміння та навички попередження ЙДЗ, навчити виконанню санітарно-гігієнічних навичок.

Виховна мета: виховувати моральну відповідальність за стан свого здоров’я, формувати активну громадянську самосвідомість.

Розвивальна мета: розвиток критичного та логічного мислення, навичок приймання рішень, громадської ментальності, надії на майбутнє, розвиток навичок спілкування, самооцінки, взаємодопомоги, самодисципліни, толерантності, заохочувати учнів до самовираження та уміння обґрунтовувати власну точку зору.

Обладнання:

роздатковий матеріал: “Вміст йоду в продуктах харчування”, “Йододефіцитні захворювання”, “Ознаки ЙДЗ”, “Сім кроків до знаходження рішення”;

плакати: “Люди вимолюють своє здоров’я в богів, їм невідомо, що вони самі відповідальні за своє здоров’я” (Гіппократ), “Держава забезпечує охорону здоров’я дітей” (Стаття 24 Конвенції ООН про права дитини), “Дитина має право вільно висловлювати свої думки” (Стаття 13 Конвенції ООН про права дитини);

стенди: “Здоровий спосіб життя”, “Молодь проти шкідливих звичок”, “Йододефіцитні захворювання та профілактика”;

дерево бажання та листики до нього.

Метод проведення: комунікативно-діалогічна модель з елементами критичного мислення.

Принцип роботи: “Якщо не висловлено протилежної думки, немає з чого вибирати найкраще” (Геродот).

Мотивація: Біологи підрахували, що тривалість життя будь-якої істоти може перебільшувати період часу, за який вона досягає зрілості, у 14 разів. Людина досягає зрілості у 20 років, тривалість життя могла б бути 280 років. Начебто неймовірно! Проте тривалість життя деяких тварин, особливо морських, спростовує всі наші заперечення. Так, щуки живуть до 300 років, черепахи, кити – 200-300 років, крокодили до 500 років.

У США на узбережжі Атлантичного океану, у Флориді, є дивний ліс, в якому ростуть секвої, яким до 5 тис. років. Від чого залежить наше довголіття? Від середовища, від способу життя, від стану медичного обслуговування, від того, які продукти ми споживаємо, чи містять вони мікроелементи.

Хід заняття