Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



МОВА ЯК СУСПІЛЬНЕ ЯВИЩЕ

Читайте также:
  1. Види культурних норм та їх суспільне призначення
  2. Візантійська культура – визначне явище світової культури
  3. Війна як антигуманне явище
  4. Експериментальне дослідження процесу ЛФ. Явище постдеформації у вуглецевих сталях
  5. Індуктивність контура. Явище самоіндукції. Енергія магнітного поля
  6. Компоненти проблемних ситуацій:факт, подія, явище.
  7. Культурно-суспільне життя
  8. МАГНЕТНЕ ПОЛЕ РУХОМОГО ЗАРЯДУ. ЯВИЩЕ
  9. Означення 2. Якщо дисперсія залишків змінюється для кожного спостереження або групи спостережень, тобто , то це явище називається гетероскедастичністю*.

 

Основні питання теми:

® Поняття державної, національної та літературної мови.

® Ознаки літературної мови.

® Версії про походження української мови.

® Специфіка мови професійного спілкування.

 

[Ключові слова:мова, мовлення, державна мова, національна мова, літературна мова, українська літературна мова, ознаки української літературної мови, діалекти, професійні та соціальні жаргони, розмовна мова, мова професійного спілкування, ознаки мови професійного спілкування,професійне мовлення.

 

& Мова – це характерний для людського суспільства специфічний вид знакової діяльності, який полягає у застосуванні історично усталених у певній етнічній спільноті артикуляційно-звукових актів для позначення явищ об’єктивної дійсності з метою обміну між членами спільноти осмислюваною інформацією та її фіксації.

Жодне суспільство, на якому б воно рівні не перебувало, не може існувати без мови. Мова – це скарбниця духовних надбань нації, досвіду життя, праці та творчості багатьох поколінь. У її глибинах – філософський розум, витончений естетичний смак, поетичне чуття, сила надзвичайної чутливості до найтонших переливів людських почуттів і явищ природи. Мова нерозривно пов’язана з мовленням, бо вона реалізується у процесах мовлення і залишається в результатах цього мовлення (у сказаному, написаному). Доля мови залежить від кожного з мовців. Обслуговуючи потреби людини та суспільства у спілкуванні, мова виконує цілу низку функцій.

Мовлення – спілкування людей між собою за допомогою мови, процес реалізації мовної діяльності, єдиний об’єктивний прояв мови.

Державна мова – це закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов’язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, в сферах зв’язку та інформатики [ 6 ].

У процесі розвитку багатонаціональної держави виникає проблема державної мови, якою, зазвичай, є мова більшості корінного населення країни. У ст. 10 Конституції України державною визначено українську мову, оскільки в Україні корінним народом є українці.

Статус державної мови передбачає обов’язкове використання її в різних галузях діяльності, що мають ознаки офіційності: державній, політичній, господарсько-управлінській, науково-освітній, культурній. Це означає, що українська мова функціонує в законодавчій, економічній, дипломатичній, адміністративно-канцелярській сферах, науці, освіті, засобах масової інформації, культурі.



Водночас держава враховує інтереси багатонаціонального населення України, надаючи кожній нації чи народності право реалізувати свої комунікативні потреби рідною мовою. Це також зазначено у ст. 10 Конституції України: «В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України».

Відповідно до цього положення в місцях компактного проживання громадян різних національностей працюють національні дошкільні та дитячі культурно-освітні заклади, школи та класи з національною мовою викладання, радіо та телеканали, видаються газети різними мовами національних спільнот тощо.

Реалізації положень Конституції України мають сприяти конкретні дії уряду, зокрема Постанова Кабінету Міністрів України від 02.10.03 № 1546 «Про затвердження Державної програми розвитку та функціонування української мови на 2004-2010 роки».



Поняття національна мова охоплює загальнонародну українську мову – як літературну, так і

w діалекти – місцевий різновид мови, говірка, наприклад: чурапи – взуття;

w професійні та соціальні жаргони, наприклад: лазер – лазерний принтер; мило – електронна пошта, e-mail; клава- клавіатура;вінт – вінчестер;

w суто розмовну лексику, наприклад: жувальник, ряха, будка, табло – обличчя.

Одним із складників загальнонародної мови є літературна мова– відшліфована форма національної мови, яка є взірцевою і має певні норми в граматиці, лексиці, вимові, наголошуванні. Літературна мова виникає на основі писемної, зафіксованої форми живої загальнонародної мови і в своєму усному й писемному різновидах обслуговує культурне життя нації.

Підґрунтя нової української літературної мови закладено в кінці ХVIIІ – першій половині XIX ст.. у творах українських письменників, що спиралися у своїй творчості на середньонаддніпрянські говори. Ці говірки мають перевагу, по-перше, тому, що вони постали зі схрещення головних дотогочасних говірок, а водночас позбулися архаїзмів (застарілих слів), які ускладнювали фонетичну й граматичну систему мови. По-друге, тому, що саме ці території стали тоді осередком найшвидшого культурного та економічного розвитку України. Формування основ нової української літературної мови має відображення у творчості І. Котляревського і Т. Шевченка, які мову своїх творів засновували на використанні полтавської основи. Новітня українська літературна мова зробилася мовою всеукраїнською. Норми її, що поступово вироблялися, й були відтворені в мові найкращих майстрів українського слова – письменників, публіцистів і науковців.

Головними ознаками української літературної мови, за І.Огієнком, є:

1) чистота, відсутність діалектних нашарувань у лексиці й граматиці;

2) наявність єдиного правопису, укладеного вченими-мовознавцями;

3) народність у широкому розумінні слова на відміну від простонародності;

4) уживання запозичених слів за традицією літературної мови;

5) уникнення запозичень у тих випадках, де є відповідні українські слова; зокрема русизмів та полонізмів, які можуть негативно впливати на мову;

6) уникнення архаїзмів;

7) збагачення словникового запасу літературної мови новотворами, що є легко зрозумілими і утвореними за законами мови;

8) ясність стилю, яку в українській мові варто досягати за допомогою складносурядних, а не складнопідрядних речень, уникнення варваризмів та неологізмів;

9) плекання культури літературної мови;

10) багатство фразеології;

11) правильність, що ґрунтується на знаннях основ літературної мови;

12) орієнтування на західноєвропейські традиції.

Згідно з вимогами Державної програми розвитку і функціонування української мови на 2004–2010 роки Міністерство освіти та науки України розробило заходи щодо реалізації зазначених у ній концептуальних засад, напрямів і завдань.

Одна з найважливіших ознак сучасної української літературної мови – її унормований характер.

Вищою формою національної мови є літературна мова.

Отже, українська літературна мова– це оброблена майстрами (письменниками, вченими, іншими групами освічених осіб), унормована, відшліфована літературна форма загальнонародної мови від часів І. П. Котляревського, Т. Г. Шевченка і до тепер.

У світі налічують близько 5000 мов. Усі вони між собою об’єднуються у 40 мовних сімей. Найчисленнішою є індоєвропейська мовна сім’я: до неї входять 150 мов, якими користуються приблизно 2 млрд. 172 млн. осіб.

Мови індоєвропейської сім’ї поділяють на 10 груп: індійську, романську, германську, іранську, балтійську, кельтську, грецьку, албанську, вірменську і слов’янську. Слов’янська група, у свою чергу, містить три підгрупи: східну, західну, південну.

До східної підгрупи належать: українська, російська, білоруська. Західну підгрупу представляють польська, чеська, словацька, верхньолужицька, мертва полабська мови. Південну підгрупу становлять сербська, хорватська, болгарська, македонська, словенська та мертва старослов’янська мови.

За кількістю людей, які розмовляють українською мовою, вона посідає 15-20 місце у світі (близько 45 млн. осіб).

Існує багато версій про походження та формування української мови. За пам’яткою «Влесова (Велесова) книга», початок формування мови збігається з початком формування нашого народу, сягає ХІІ ст.. до нашої н.е.

За відомостями, зафіксованими в пам’ятках писемності, історія східних слов’ян почалась у VI ст. на північно-східних схилах і передгір’ях Карпат, де утворився військовий союз слов’ян, очолюваний дулібським князем. Подібні форми політичної організації суспільства були властиві й іншим племенам.

Зі слів М. Грушевського: «За поріг історичних часів для українського народу можна прийняти IV століття нашої ери, коли ми маємо вже відомості, котрі можна прикласти спеціально до нього. До цього часу ми можемо говорити про нього, як про частину слов’янської групи племен».

Унаслідок міграційної взаємодії дулібського та інших племінних об’єднань, а можливо, за певної участі й неслов’янських племен, сформувався етнос, котрий на початку XI століття створив державу під назвою Київська Русь.

Чи існувала єдина давньоруська мова, чи населення Русі користувалося діалектами, а за мову писемності правила запозичена разом із християнськими книгами церковнослов’янська (давньоболгарська) мова? На ці питання немає єдиної відповіді, як і на питання, коли почали формуватись українська, білоруська та російська мови.

Найважливіші фонетичні, граматичні та лексичні особливості української мови почали зароджуватись й розвиватись ще з XI ст.; у ХІV-ХVІ ст. у своїй фонетичній системі, граматичній будові й словниковому складі вона вже сформувалася як окрема східнослов’янська мова мова українського народу, українська національна мова. Цей факт відображає офіційно-науковий погляд на походження української мови.

Офіційність цього твердження не випадкова. Початок утворення російської мови належить до кінця XII ст., коли на північному сході створюється Володимиро-Суздальське князівство. Початок української мови також пов’язується з кінцем XII ст., коли відбувається відокремлення північно-східної Русі від південної. Виходить, якби не відокремилась північно-східна частина Русі, то не почала б формуватись українська мова, а точніше мова, якою розмовляли на території Київської Русі, не трансформувалась би в напрямку майбутньої української мови.

Проте чимало авторитетних учених (Ф. Міклошич, А. Шляйхер, О. Бодянський, П. Житецький, О. Потебня та ін.) вважали, що українська мова виникла значно раніше XIV ст. і бере свій початок із спільнослов’янської мови. Академік А. Кримський писав, що українська мова вже в XI ст. існувала «як цілком рельєфна, певно означена, яскраво-індивідуальна одиниця».

Розвиток української мови тривав аж до XVIII ст., наприкінці якого на народно-розмовній основі почала формуватися нова українська літературна мова. Основи сучасної загальнонародної української літературної мови остаточно було закладено у творчості І.П. Котляревського та Т.Г. Шевченка.

Мова професійного спілкування є поліфункціональною підсистемою літературної мови і виконує загальномовні та специфічні функції.

В основу мови професійного спілкування покладено сучасну літературну мову. Однак у конкретній професійній мовленнєвій ситуації вона змістовно редукується (зменшується, спрощується) залежно від галузі знання і предмета спілкування стає монотематичною, збагачується професійною лексикою і фразеологією. Це відбувається за умови, коли суб’єкти комунікації переходять на професійний рівень свідомості та спілкування.

Мова професійного спілкування, окрім вищеназваних, має й інші особливості. Характерною її ознакою є діалогічність. Адже професійна діяльність потребує обміну думками, обговорення певних проблем чи окремих питань, мовці вступають у безпосередній словесний контакт, і комунікативний процес між ними протікає як активна мовленнєва взаємодія. Кількість учасників спілкування може бути різною – два і більше, а отже, діалог може переростати в полілог.

Безпосередній контакт мовця і слухача, використання невербальних засобів (жестів, міміки), зорієнтованість на висловлюванні співрозмовника позначається на синтаксичному оформленні фахового мовлення. Найчастіше використовуються речення різної модальності: розповідні, незакінчені тощо.

Професійній мові, як і науковій, властиві певні комунікативні якості: змістовність, абстрагованість, логічність, точність, ясність, об’єктивність. Крім того вона має бути чистою, виразною, естетичною.

Чистота професійної мовиполягає передусім у відповідності сучасній літературній мові. Вона простежується на всіх рівнях її структури і використання: на рівні орфоепії – літературно-нормативна вимова; на рівні орфографії – грамотне письмо; на рівні лексики – відсутність діалектизмів, вульгаризмів, суржику, невмотивованих повторів; на рівні граматики – правильна, завершена побудова речень; нормативні словоформи; з погляду стилістики – відповідність меті, завданням, ситуації професійного спілкування, стилям, підстилям і жанрам мовлення.

Складниками виразності професійної мови є інформаційна (змістова) і виражальна (чуттєва – мовна) виразність. Тому вважають, що виразність – це ознака структурної специфіки тексту, а не лише слів; вона є ознакою культури мови всіх стилів.

Естетичність професійної мови спирається на точність, логічність, чистоту, виразність, доречність, лаконічність, різноманітність, образність, які у взаємодії та пропорційності створюють гармонію усного та писемного тексту. Одноманітний, нечіткий, невиразний, засмічений суржиком, випадковими словами текст ніколи не справить враження гарної, вишуканої мови і не викличе почуття естетичного задоволення. Естетика професійної мови досягається оптимальним добором мовних засобів, потрібних для певної комунікативної настанови, гармонійною цілісністю тексту. Почуття естетичного задоволення викликає ввічливе, дотепне мовлення.

Професійне мовлення– це сукупність мовленнєвих дій, мета яких випливає із загальної мети ділового спілкування у різних ситуаціях професійної діяльності фахівців.

Підпорядкованість мови певному виду професійної діяльності вимагає дотримання закріплених за цим видом діяльності норм мовленнєвої поведінки. Ступінь відповідності мовленнєвої поведінки учасників спілкування професійним ролям характеризує професійність мови і є визначальним чинником у професійній діяльності (наприклад, у мові партнерів при укладанні угоди, фаховому мовленні менеджера, який дає вказівки тощо). Якщо професійні ролі учасників спілкування збігаються, то перехід на професійну мову відбувається невимушено.

У випадку різної професійної належності суб’єктів комунікації або різного ступеня відповідності мовленнєвої поведінки професійним ролям використання професійної мови може ускладнювати спілкування.

У таких випадках використовують її знижений варіант. На функціонуванні мови професійного спілкування позначається також неоднорідність спілкування між фахівцями (однодисциплінарне – між особами одного фаху; різнодисциплінарне – між особами різних професій).

Поширеним у сучасному житті є спілкування між фахівцем і нефахівцем. Прикладами цього є науково-популярні видання з різних галузей науки, передачі по радіо, телебаченню тощо.

Терміни «мова професійного спілкування» і «ділова мова» не тотожні. Діловою мовою послуговуються представники різних професій, а мова професійного спілкування функціонує в межах певної професійної сфери. Ділова мова – це реалізація офіційно-ділового стилю, зафіксованого в документах; у мові професійного спілкування реалізуються також науковий стиль та розмовний.

Водночас елементи ділової мови і мови професійного спілкування можуть використовуватися паралельно, наприклад, в офіційних переговорах, ділових бесідах тощо. Отже, мова професійного спілкування забезпечує різні комунікативні потреби мовців у професійній сфері. Щоб досягти значних успіхів у професійній діяльності, необхідно досконало володіти мовою професійного спілкування.

Важливу роль у розвитку культури української фахової мови, формуванні високої мовної культури студентів як складової культури професійного спілкування менеджера, економіста та викладача економіки, професійної мовнокомунікативної компетенції особистості відіграє сьогодні інтегрований курс «Українська мова (за професійним спрямуванням)».

Введення до Галузевого стандарту вищої освіти та освітньо-кваліфікаційних програм підготовки бакалаврів і магістрів з економіки та підприємництва, менеджменту, туризму, торгівлі й інших напрямів та економічних спеціальностей нормативної дисципліни «Українська мова» (за професійним спрямуванням)» передбачає вивчення та засвоєння майбутніми фахівцями не тільки загальних відомостей з курсу, а й стилістичної диференціації сучасної української літературної мови, специфіки професійної, наукової і ділової мови, текстових норм наукового й офіційно-ділового стилів, культури та етики наукового, ділового і фахового мовлення та професійного спілкування, мовного етикету, мовних та жанрових особливостей наукових робіт і службових документів, правил оформлення результатів наукових пошуків студентів та аспірантів, дослідників та науковців у вигляді рефератів, курсових, дипломних і магістерських робіт, доповідей, статей, повідомлень, тез доповіді, кандидатських дисертацій та авторефератів.

Вивчення української мови професійного спілкування – важлива складова циклу гуманітарної підготовки економічних, управлінських та науково-педагогічних кадрів у вищих навчальних закладах України.

Українська мова професійного спілкування є новою галуззю наукових знань. Її зародження припало на кінець XX – початок XXI ст. і засвідчило реалізацію накресленої в Національній доктрині розвитку освіти стратегії мовної освіти в Україні XXI століття, нові підходи до визначення місця та ролі державної мови і цієї інтегрованої навчальної дисципліни у вищій економічній школі та підготовці нового типу майбутніх фахівців економічного профілю і викладачів економіки.

Як універсальний засіб мовленнєвої діяльності менеджера, економіста, підприємця, банкіра, фінансиста та фахівців інших спеціальностей, обміну досвідом практичної професійної діяльності, цінною науковою інформацією з мови обраного фаху, історії економічної думки України, сучасних економічних теорій, поширення інформації про здобутки і розвиток світової та вітчизняної науки, результати економічної, управлінської, наукової, науково-педагогічної та інших форм людської діяльності українська мова професійного спілкування є невід’ємною складовою мовної та професійної підготовки майбутніх фахівців.

Як органічний складник розгалуженої системи наук українська мова професійного спілкування є чи не найповнішою галуззю наукових знань, яка вже сформувала свій предмет, мету та головні завдання курсу, що побудований на нових наукових засадах мовної підготовки майбутніх фахівців. Як галузь знань вона наповнила програму курсу новим змістом, визначила місце і роль цієї навчальної дисципліни в системі вищої економічної освіти та підготовці менеджера, економіста, викладача-дослідника економічної теорії, фахівців у галузі банківської справи, фінансів, інформаційних комунікацій, обліку та аудиту, туризму й інших спеціальностей.

Науковий стиль української літературної мови використовується з пізнавально-інформативною метою в галузі вітчизняної науки та освіти на всіх етапах їх розвитку, однак лише після проголошення незалежності України та переходу на навчання студентів і викладання всіх навчальних дисциплін у вищих навчальних закладах державною мовою українська мова перетворилася на важливий засіб виробництва нового наукового знання, творення, вираження та поширення новітньої економічної думки, мовного оформлення наукових праць і нових наукових знань та результатів науково-дослідницької діяльності аспірантів, докторантів, здобувачів наукових ступенів, співробітників наукових підрозділів установ різного профілю, організаторів науки і НДД в економічних університетах та інших ВНЗ України.

Оволодіння українською літературною мовою і її різновидами – науковою і фаховою мовою та мовою професійного спілкування сприяє розвиткові гуманістичного творчого мислення, ефективному проведенню наукових досліджень і літературному оформленню результатів наукової роботи, обміну науковою інформацією (ідеями, знаннями, повідомленнями), активізації наукової комунікації.

Українська мова професійного спілкування виступає у вищій економічній школі та освіті України у трьох різновидах: як нова галузь наукового знання, як система знань про мову обраного фаху та субмови спеціальностей і як важливий засіб підготовки майбутніх менеджерів, економістів, фахівців банківської справи інших економічних спеціальностей до різнобічної фахової діяльності та професійного спілкування державною мовою України в різних сферах практичної життєдіяльності.

Як нова галузь наукового знання українська мова професійного спілкування органічно входить у всі галузі сучасної вітчизняної науки, являє собою розгорнуту систему мовних одиниць, наукових понять і термінів, що є невід’ємним компонентом словникового складу української літературної мови, мови обраного фаху та сфери пізнавальної діяльності людей.

Як галузь наукових знань українська мова професійного спілкування є невід’ємною частиною та різновидом сучасної української літературної мови, входить до змісту науково- дослідної діяльності вчених, науковців і дослідників, є інтегральною системою знань про вітчизняну науку та її методологію, особистість ученого-економіста і його роль у розвитку наукового знання та нового економічного і критично-конструктивного мислення, процес та методи наукового дослідження, термінологічний інструментарій сучасної економічної теорії та практики господарювання фахівців з економіки, банківської справи, фінансів, менеджменту, туризму, торгівлі й інших спеціальностей.

Українською мовою за роки незалежності України підготовлено кандидатські та докторські дисертації, інструментарій наукових досліджень, термінологічний словник ученого та термінологічні словники з банківської справи, фінансів, оподаткування, менеджменту, маркетингу, обліку та аудиту, економічної кібернетики, економіки та підприємництва, мікроекономіки, макроекономіки, туризму, правознавства, соціології, політичної економії, психології та педагогіки, економічної теорії та інших наукових дисциплін і галузей сучасної науки.

Щодня зростає обсяг наукової інформації українською мовою, яка розкриває сутність науки, її роль і функції у суспільному житті, розвитку вищої економічної освіти. Українська мова допомагає досліджувати проблеми економіки та узагальнювати знання про економічну дійсність, формувати систему об’єктивних знань, що її відображають, створювати в Україні нові наукові праці – монографії, статті, підручники, навчальні посібники та інші види наукової продукції вчених, дослідників, науковців, бакалаврів, магістрів і викладачів вищої школи.

Українська мова професійного спілкування використовується нині студентами та аспірантами з метою пізнання надбань світової і вітчизняної наукової думки, підготовки наукових праць, оформлення результатів науково-дослідницької діяльності, написання доповідей і повідомлень на всеукраїнські та університетські наукові конференції, виступів з ними на наукових семінарах, конференціях, круглих столах, олімпіадах з гуманітарних, фахових та фундаментальних дисциплін. Українська мова як знакова система, що використовується з метою комунікації і пізнання сучасного світу, історії, економіки, науки та освіти України, є важливим засобом вироблення і теоретичної систематизації наукових знань про досягнення і можливості розвитку сучасної науки в Українській державі, підготовки наукових кадрів її державною мовою.

Прогрес економічної освіти і науки в Україні, на нашу думку, залежить не тільки від кількості наукових знань, успадкованих від попередніх поколінь зарубіжних та українських учених-економістів і дослідників важливих проблем розвитку економічної теорії та інших наук, а й від досконалого знання, творчого застосування і вмілого використання сучасної української мови як державної та її різновиду – української мови професійного спілкування у науковому пізнанні й науково-дослідній діяльності вчених, наукових працівників, аспірантів, викладачів і студентів, які цікавляться проблемами вищої школи та розвитку науки і освіти, переосмислюють функції української та інших мов у професійній, науковій, практичній і пізнавальній діяльності людини, вміло використовують набуті знання для досягнення своїх наукових цілей.

Як система теоретичних знань про основні функції мови у суспільстві, мову обраного фаху, професійну термінологію, субмови економічних спеціальностей та особливості української економічної і комп’ютерної субмов, здобутки сучасного українського мовознавства, української та зарубіжної лексикології, лексикографії і термінографії, функціонування української мови в суспільно-економічному житті та вищій школі України, освіті, науці, культурі й інформатиці і дисципліна «Українська мова (за професійним спрямуванням)» сприяє ефективному вивченню мови спеціальності, формуванню та вдосконаленню навичок і вмінь професійного спілкування державною мовою, усвідомленню майбутніми фахівцями її виняткової ролі для перспективної професійної діяльності менеджерів, економістів, підприємців, маркетологів, фінансистів, банкірів і банківських працівників та фахівців інших спеціальностей.

Як важливий засіб формування професійної мовнокомунікативної компетенції та культури мовленнєвої діяльності фахівця українська мова професійного спілкування, вбираючи в себе цінну інформацію про різнобічну професійну діяльність менеджерів, економістів, підприємців, фінансистів, банкірів, маркетологів, фахівців з банківської справи, обліку та аудиту, економічної кібернетики, статистики, туризму, торгівлі й інших спеціальностей, допомагає усвідомити всебічні зв’язки між мовою та професією, осягнути покликання української мови та україномовних курсів за професійним спрямуванням у системі підготовки бакалаврів, спеціалістів і магістрів до майбутньої фахової діяльності та професійного спілкування не тільки російською, а й українською літературною мовою.

Досвід науково-педагогічної діяльності у вищій школі переконує нас, що багато викладачів фундаментальних і професійно орієнтованих навчальних дисциплін навчають студентів професії та професійного спілкування російською мовою, але не прагнуть запалити в них зацікавленість до самостійної роботи над теоретичним матеріалом україномовних підручників і навчальних посібників, прилучити до систематичного читання рекомендованої літератури, виданої державною українською мовою.

А насправді нова наукова та навчальна література з гуманітарних, фундаментальних, загальноекономічних і професійно орієнтованих дисциплін, написана й видана сучасною українською літературною мовою, сприяє цілісному баченню місця та ролі державної мови України у вищій школі, поглибленню наукових знань студентів про функції і значення української мови професійного спілкування у формуванні наукового світогляду, національної, мовної та економічної свідомості і цивілізаційних компетенцій творчої особистості, оволодінні сукупністю наукових знань про місце української мови в системі наук, вищій економічній школі та освіті України.

Початок XXI ст. ознаменувався перетворенням рідної мови українського народу на важливий чинник розвитку вітчизняної науки і освіти, інтеграцією змісту економічної та мовної освіти, розширенням функцій державної мови у вищій школі, дослідженням можливостей української літературної мови і її різновидів (фахової, наукової, ділової мови професійного спілкування, української мови за професійним спрямуванням) у навчанні та вихованні студентів, підготовці нових поколінь економістів, менеджерів, маркетологів, банкірів і фахівців банківської справи та інших спеціальностей до професійної діяльності та спілкування державною мовою України.

Отже, українська мова професійного спілкування є новою та перспективною галуззю наукового знання і нормативною навчальною дисципліною, яка комплексно вивчає функції, призначення та роль державної мови України в суспільстві і системі вищої економічної освіти та підготовки управлінських, економічних і науково-педагогічних кадрів нового типу, теоретичні засади формування професійної мовнокомунікативної та інших цивілізаційних компетенцій майбутніх фахівців, культури фахового мовлення і професійного спілкування економіста, менеджера, фінансиста, банкіра та фахівців інших економічних спеціальностей сучасною українською літературною мовою, досліджує, систематизує й узагальнює дані про її місце серед інших мов світу та мов навчання у вищих навчальних закладах нашої країни.

 

J КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. У чому полягає різниця між мовою і мовленням?

2. Що таке національна мова?

3. Що таке літературна мова?

4. Яку роль виконує мова у суспільному житті?

5. Яку роль виконує рідна мова у формуванні особистості?

6. У чому полягає особливість мови професії?

7. Яка мета курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням»?

8. Які різновиди української мови професійного спілкування ви знаєте?

œ ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

Завдання 1. Прочитайте висловлювання про мову. Яке значення мови в житті суспільства та людини?

1. Мова є формою існування людської свідомості, найістотнішою з ознак, якими людське суспільство відрізняється від тваринного стада. Мовна діяльність є основним засобом організації та координації всіх інших видів суспільної діяльності, в тому числі в галузі виробництва, обслуговування, побуту, культури, освіти, науки (Д.О. Мельничук).

2. Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сповідання, розум, досвід, почування (Панас Мирний).

3. Мова – то цілюще народне джерело, і хто не припаде до нього вустами, той сам всихає від спраги.

4. Без поваги, без любові до рідного слова не може бути ні всебічної людської вихованості, ні духовної культури (В.О. Сухомлинський).

5. Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може й сам викликати поваги до себе (О.Т. Гончар).

6. Мова – душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб…Звичайно не сама по собі мова, а мова як певний орган культури, традиції. В мові наша стара і нова культура, ознака нашого національного визнання…І поки живе мова – житиме й народ як національність (І.І. Огієнко).

 

Завдання 2.Доберіть із різних джерел і запишіть 4-5 висловлювань учених, письменників, відомих політичних діячів про українську мову. Підготуйтесь до бесіди «Вплив мови на формування особистості».

 

Завдання 3. Прочитайте, порівняйте визначення і з’ясуйте різницю між ними.

1. Літературна мова – унормована мова суспільного спілкування, зафіксована в писемній та усній практиці, одна з форм національної мови, що існує поряд з іншими її формами, діалектами (територіальними, соціальними), просторіччям, мовою фольклору.

2. Державна мова – закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов’язкове в органах державного управління, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у закладах освіти, науки, культури, у сфері зв’язку та інформатики.

 

Завдання 4. Розкрийте різницю між поняттями «національна мова» і «літературна мова».

Завдання 5. Назвіть дві форми реалізації літературної мови. Чому обидві форми однаково важливі для суспільства?

 

Завдання 6.Обґрунтуйте тезу: «Українська літературна мова сформувалася на основі середньонаддніпрянських говорів».

 

Завдання 7. Підготуйте повідомлення на тему: «Версії про походження української мови».

 

Завдання 8. Назвіть відомі вам версії походження української мови. Якій із версій ви надаєте перевагу і чому? Відповідь обґрунтуйте.

 

Завдання 9. Напишіть твір-роздум «Мова – душа народу». Обґрунтуйте своє розуміння цього крилатого вислову.

Завдання 10.Перекладіть текст українською мовою.

 


Дата добавления: 2014-11-13; просмотров: 57; Нарушение авторских прав


<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
ПРЕДМЕТ, МЕТА ТА ЗАВДАННЯ КУРСУ | УНОРМОВАНІСТЬ ТА СТИЛЬОВА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ
lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2018 год. (0.028 сек.) Главная страница Случайная страница Контакты