Усне ділове і фахове мовлення

Основні питання теми:

® Культура мови та мовлення, її ознаки.

® Завдання культури мови.

® Культура фахового мовлення.

[ Ключові слова:мовлення людини, культура мовлення, культура мови, ознаки культури мовлення, культура фахової мови, нормативність, адекватність, естетичність, поліфункціональність мовлення, комунікативні якості.

& Культура мовлення нерозривно пов’язана з розумовою діяльністю людини. За висловом видатного педагога В.О. Сухомлинського: «Мовна культура – це живодайний корінь культури розумової, усього розумового виховання, високої справжньої інтелектуальності».

Мовлення людини – це своєрідна візитна картка, це свідчення рівня освіченості людини, її культури, а разом з тим, через сукупну мовленнєву практику мовців – це і показник культури суспільства.

Кожен, хто прагне досягти успіху, створити себе, неодмінно має володіти культурою мовлення, тобто навчитися дотримуватися усталених норм усної і писемної форм літературної мови, використовувати усі її виражальні засоби залежно від стилю, жанру, типу.

Культурою мовлення називають дотримання усталених мовних норм усної і писемної літературної мови, а також свідоме, цілеспрямоване, майстерне використання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування [8].

Культура мовлення – це система вимог, регламентацій стосовно вживання мови в мовленнєвій діяльності (усній чи писемній).

Розрізняють поняття культури мови і культури мовлення.

Культура мови – це високий рівень розвитку самої мови, нормативності, її формують усі усталені ресурси – фонетико-орфоепічні, лексичні, фразеологічні, морфологічні, синтаксичні та стилістичні.

Культура мовлення виявляється у найбільш раціональному, стилістично вмотивованому користуванні всіма мовними одиницями, тобто тим, з чого витворилася культура мови.

Культура мовлення формується багатьма чинниками. До позамовних відносять знання предмета мовлення й законів мислення, практичний досвід мови, його психологічні особливості, мету спілкування.

Висока культура мовлення – не інтелігентська забаганка, а життєва необхідність для народу.

Основні ознаки культури мовлення:

1) змістовність (потрібно продумувати текст і основну думку висловлювання; розкривати їх повно; говорити й писати лише те, що добре відомо; не говорити й не писати зайвого; добирати матеріал, якого не вистачає);

2) правильність і чистота (дотримуватися норм літературної мови);

3) точність (добирати слова і будувати речення так, щоб найточніше передати зміст висловлювання);

4) логічність і послідовність (говорити і писати послідовно, забезпечувати реченнями в тексті; складати план виступу чи лекції; систематизувати потрібний матеріал; уникати логічних помилок);

5) багатство (використовувати різноманітні мовні засоби, уникати невиправданого повторення слів, однотипних конструкцій речень);

6) доречність (урахувати кому адресовано висловлювання, як воно буде сприйняте при певних обставинах спілкування);

7) виразність і образність (добирати слова і будувати речення так, щоб найкраще, найточніше передати думку, бути оригінальним у висловлюванні та вміти впливати на співрозмовника).

Названі комунікативні якості підпорядковані дотриманню основної ознаки культури мовлення – правильності. Правильність передусім пов’язана з поняттям нормативності. Для того, щоб мовлення було правильним, необхідно дотримуватися сучасних норм вимови, наголошування, уживання слів і стійких зворотів, словозміни, побудови синтаксичних конструкцій, вибору мовних засобів відповідного стилю, а також норм орфографії та пунктуації.

Слушною є думка Цицерона про значення цієї якості мовлення: «...уміння правильно говорити... ще не заслуга, а не вміти – вже ганьба, тому що правильне мовлення, по-моєму, не стільки достоїнство вправного оратора, скільки властивість кожного громадянина». Правильність мовлення досягається роботою з різними словниками, довідниками, навчальними посібниками й мовною практикою писемного спілкування.

З ознакою правильності пов’язана ознака точності. Точним називають таке мовлення, в якому слова вживаються у властивих їм значеннях, що дає змогу адекватно співвідносити зміст повідомлюваного з об’єктивною дійсністю. Доречним до цього визначення є відомий вислів: «називайте речі своїми іменами». Отже, точність досягається, по-перше, знанням предмета мовлення, по-друге, знанням і володінням мовними ресурсами.

Точність заперечується логічністю мовлення. Логічність як комунікативна якість виявляється у викладі думок, що включає зміст, форму й мовне вираження.

Важливою є змістовність мовлення. Кожне висловлювання завжди повинно мати основну думку, ідею, містити певну інформацію, а не бути простим набором слів.

Доречність мовлення передбачає добір мовних засобів відповідно до мети й умов спілкування. Для цього слід ураховувати особливості функціональних стилів, які існують у літературній мові. Деякі слова й вирази літературної мови, які використовуються у розмовному стилі, можуть бути не тільки недоречними за офіційно-ділових умов спілкування, навіть свідчитимуть про низьку загальну культуру мовця, якщо будуть звернені до незнайомої чи малознайомої людини. Водночас мовні штампи, канцеляризми, ужитті поза офіційно-діловим стилем, теж викладатимуть небажану реакцію співрозмовника.

Багатство мовлення створюється бажанням мовця поповнювати свій індивідуальний словник, виховувати чуття мови. Це пов’язано не лише з уживанням необхідного слова, а й зі знанням його точного значення. Якщо слово багатозначне, то це теж слід ураховувати, щоб не викликати двозначної реакції аудиторії.

Бажання уникнути одноманітності викладу потребує знань слів-синонімів або їх фразеологічних відповідників: не могти – не мати змоги, не мати можливості; не хотіти – не мати бажання, не мати наміру та ін. При цьому слід зважати на стилістичну маркованість слів і стійких зворотів, щоб доречно використовувати їх у певній сфері спілкування.

Необхідно знати українські відповідники до іншомовних слів і надавати їм перевагу, наприклад: домінувати – переважати, локальний – місцевий, симптом – ознака тощо. Звичка вживати запозичення з інших мов без особливої потреби теж вважається недоліком. Цілком закономірно, що людина повинна бездоганно знати рідну мову.

Виразність є однією з комунікативних якостей мовлення й ознак його культури. Говорити виразно – це означає говорити вільно, невимушено, використовуючи при цьому виражальні засоби мови.

Головним завданням культури мови є:

– виховання навичок літературного спілкування;

– пропаганда й засвоєння літературних норм у слововжитку, граматичному оформленні мови;

– у вимові та наголошуванні;

– несприйняття спотвореної мови або суржику.

Якщо ж людина володіє культурою мовлення, то про неї кажуть, що це людина розвинутого інтелекту і високої загальної культури. Мова є критерієм освіченості та індивідуальності людини. Як зазначав український мовознавець Олександр Потебня (1835 – 1891), «мовна індивідуальність виділяє людину як особистість і чим яскравіша ця особистість, тим повніше вона відображає мовні якості суспільства»[9].

У чому ж виявляється культура мовлення?

Насамперед, у таких аспектах, як: нормативність, адекватність, естетичність, поліфункціональність мовлення.

Нормативність – це дотримання правил усного та писемного мовлення: правильне наголошування, інтонування, слововживання, будова речень, діалогу, тексту, це дотримання загальноприйнятих стандартів. Наше завдання розвинути в собі здатність оптимального вибору мовних засобів відповідно до предмета розмови.

Український народ здавна відзначався культурою мовних стосунків. Турецький мандрівник Евлія Чембі, після перебування в 1657 р. в Україні писав, що українці – це стародавній народ, а їхня мова всеосяжніша, ніж перська, китайська, монгольська.

Сьогодні культура і мова виявилися об’єднаними в царині духовних вартостей кожної людини і всього суспільства. Між рівнем освіченості, загальної культури і рівнем мовної культури людини існує співмірність і залежність. Освічена людина може осягнути кілька мов. Однак важливо, щоб чужі мови не заступали мову своєї нації.

Інтелектуальне зростання кожної молодої людини передбачає інтенсивне вивчення державної мови, оволодіння її літературними нормами, вироблення вміння користуватися всіма мовними одиницями залежно від умов спілкування, мети і змісту мовлення, бо мова є засобом інтелектуально-культурних досягнень особистості і способом їх презентації в суспільстві.

Культура фахової мови є конкретно-історичним явищем, яке реалізується в повсякденній мовній практиці кожного фахівця. Мовна культура фахівця виявляється у дотриманні норм літературної мови, володінні професійною мовою, вмінні висловлюватися правильно й виразно, використовуючи вміло і за призначенням різні стилістичні засоби української мови. Важливу роль у розвитку культури фахової мови відіграє мовна освіта, метою якої є формування професійної мовнокомунікативної компетенції індивіда. Мовна освіта не обмежується тільки мовним навчанням, вона передбачає також мовне виховання і формування усвідомленої позитивної мовної поведінки.

Фахова підготовка економіста передбачає не лише досконале знання законів, а й високий рівень культури мовлення, який дає змогу точніше висловлювати думку, краще розуміти співбесідника, найповніше реалізувати себе, свої здібності в обраній сфері, що разом становить основу професіоналізму.

Фахова діяльність економістів значною мірою пов’язана зі спілкуванням, яке, безперечно, не обмежується середовищем колег. Економісти спілкуються з людьми, різними за віком, фахом, ступенем освіченості тощо, і в повсякденному житті, і в надзвичайних ситуаціях. Економіст має володіти силою слова, повинен уміти бути переконливим, тактовним, щоб у разі потреби уникнути небажаних суперечок та якомога швидше виконати поставлене перед ним завдання.

J КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. У чому полягають специфічні риси усного ділового і фахового мовлення?

2. Що таке спілкування?

3. Які існують види усного ділового мовлення?

4. Про що говорить вміння запитувати, спілкуватися, слухати?

5. Яке значення має культура мовлення у професійному спілкуванні?

6. Як ви розумієте поняття «мовлення людини», «культура мовлення», «культура мови»?

7. Які основні ознаки культури мови вам відомі?

8. У чому полягає головне завдання культури мови?

9. У яких аспектах виділяється культура мовлення?

10. Що передбачає фахова підготовка економіста?

œ ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

Завдання 1. Випишіть із 11-томного «Словника української мови» значення слів: ввічливий, вихований, галантний, гречний, делікатний, коректний, обхідливий, поштивий, люб’язний, тактовний, шляхетний.

Завдання 2.Продовжіть перелік мовленнєвих одиниць, що супроводжують прохання:

будь ласка, будьте ласкаві, будьте люб’язні, прошу Вас...

Із 5-ма мовленнєвими одиницями (на вибір) складіть речення, якими можна скористатися під час ділової зустрічі.

Завдання 3. Перекладіть з російської мови на українську нижчезазначені словосполучення:

вы правы –

мы весьма обязаны –

пользоваться случаем –

отдавать отчет –

становиться правомочным –

решающий голос –

в области (деятельности) –

обоюдное согласие –

за исключением вопросов –

в одном экземпляре –

Завдання 4. Уявіть, що ви директор великої фірми й проводите виробничу нараду з питань реклами та маркетингу, а провідний спеціаліст із цього питання без поважних причин не з’явився на нараду. Усно змоделюйте бесіду, яку ви проведете зі своїм підлеглим у такому випадку.

Завдання 5. Зробіть тематичні виписки для повідомлення на тему «Культура мовлення фахівця-економіста» з рекомендованої літератури.

Завдання 6.Підготуйте повідомлення для обговорення за круглим столом «Уміння спілкуватися – це справжнє мистецтво» на одну з нижченаведених тем:

1. Секрети ділового спілкування.

2. Національні традиції і ділові стосунки.

3. Культура ділового службовця під час ділових прийомів.

4. До характеристики мовлення студентів ВНЗ.

5. Невербальні засоби спілкування – невід’ємна частина усного мовлення.

Завдання 7. Зробіть синхронний переклад (для виконання завдання розділіться на пари).