Соціологічний підхід до розуміння права

Законодавчі акти, які не реалізуються, не застосовуються в ре­альному житті, перестають бути правом, вони відмирають і стають “мертвим правом”. Живе право — це такі норми, які закріп­лені в законодавчих актах, усвідомлені населенням і діють, реа­лізуються в конкретних правовідносинах. Без реалізації закони залишаються “шматком макулатури” або історичними пам'ятни­ками права.

Право є антипод правопорушень, а правопорушення не зво­дяться до пошкодження того чи іншого кодексу чи закону. Пра­вопорушення наносять шкоду і мають соціальну небезпеку для реальних матеріальних і духовних цінностей суспільства, держа­ви і людей.

Крім того, потрібно підкреслити, що в суспільстві бувають ви­падки, коли закони не прийняті, а правовідносини сформува­лись на підставі моралі, угод, договорів, свідомості тощо.

Таким чином, в суспільстві можуть існувати правовідносини без законодавчих актів. Ці правовідносини можуть існувати та­кож на підставі звичаєвого права, прецедентного права, дого­вірного права, релігійного права (там, де існує система релігій­ного права).

Підводячи підсумки, можна підкреслити, що право може мати також природний характер, як сукупність суб'єктивних прав, сво­бод і обов'язків людей і організацій, які виникають в результаті вступу людей в економічні, політичні, торгові, сімейні та інші соціальні відносини. Природне право може бути оформлене і закріплене в законодавчих актах після діяльності правотворчих органів. Право, яке створене державою, іноді називають пози­тивним, об'єктивним правом, оскільки воно не залежить від волі конкретної особи. Право, яке зводиться до конкретних прав, свобод і обов'язків громадянина, підприємства, організації і дер­жави, називають суб'єктивним правом.

Таким чином, може існувати природне право, об'єктивне по­зитивне право і суб'єктивне право. В західних країнах ставлять питання і про існування права соціальних груп, колективів тощо.

Таким чином, право — складне явище, оскільки воно відобра­жає дуже складні економічні, політичні та інші соціальні відно­сини. Право, законодавство повинно відображати економічні, політичні закономірності розвитку суспільства, тоді закони бу­дуть мати правовий характер.

На підставі аналізу цих концепцій можна дати багато визна­чень права. Воно зводиться до нормативної концепції плюс мо­ральний, соціологічний, генетичний (природний) підходи. Пра­во — це система або сукупність формально виражених норм (правил поведінки), які відображають і регулюють найбільш важливі економічні, політичні та інші соціальні відносини (закономірності їх розвитку), встановлені або санкціоновані державою, мають загальнообов’язковий характер, виражають міру справедливості, рівноправності, свободи і відповідальності учасників суспільних відносин, охороняються державною владою від порушень, закріплюють юридичні права і обов'язки суб'єктів правовідносин, охо­роняють соціальні цінності суспільства, держави і громадян і на­правлені на розвиток демократії, зміцнення законності і право­порядку.