Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


Виникнення зороастризму




Іранське нагір'я - це обширні степові простори, бідні на воду і рослинність, обмежені горами, біля яких і виникали життєві центри племен, що з III тис. до н.е. переходили до осілого землеробства і скотарства.

На початку II тис. до н.е. на цю територію проникають індоіранці, арії. Звідси потім пішла назва цієї країни Іран - "країна аріїв".

Є припущення, що предками індоіранських племен були протоіндоіранці, народ, який жив у IV тис. до н.е. десь у південноукраїнських степах і на схід від Волги. На початку III, а може, і на початку II тис. до н.е. вони розділилися на два різномовних народи: індоарійців і протоіранців. Перші відійшли на північ Індії і далі, а другі зайняли територію теперішнього північно-східного Ірану.

Існує інше припущення. Вважають, що прабатьківщиною іранських племен є територія теперішньої Середньої Азії. Розподіл індоіранської спільності на індійську та іранську відбувся на початку II тис. до н.е., коли пройшла перша хвиля індійської міграції через Афганістан і на початку І тис. до н.е., коли хвиля міграції була скерована на Афганістан та Іран.

У І тис. до н.е. там утвердились мідійські та еломітські племена, перші - на півночі, другі - на півдні. У IX-VIII ст. до н.е. вони утворюють велику кількість міст-держав. Тривалий час цей народ був під владою Ассирії.

На початку VII ст. до н.е. на цій території виникає держава Мідія. Вона швидко зміцнюється, навіть разом з Вавилонією в 616-605 рр. до н.е. руйнує Ассирію. Мідія стає світовою державою.

У 550 р. до н.е. Мідія втрачає свої позиції, зазнавши поразки у війні з підлеглим їй царством Персидою. Влада в країні стала належати перській династії Ахеменідів. Країна стала називатись Персією. У 558 р. до н.е. в Персії почав царювати Кір II (558-530 рр. до н.е.). Він остаточно об'єднав усі перські племена, повністю звільнився від мідійського панування. Потім Кір II захопив Мідію (550-549 рр. до н.е.), Лідію (546 р. до н.е.), вийшов до Егейського моря, підкорив значну частину Середньої Азії (545-539 рр. до н.е.), завоював Вавилонію (539 р. до н.е.). Своє вторгнення до Вавилонії Кір II пояснив тим, що її цар Набонід виявив неповагу до богів своєї країни. Після завоювання Кір II сам приніс жертви богу Мардуку і заявив, що він отримав царство від нього. Незабаром під владу персів перейшло все східне Середземномор'я (Сирія, Фінікія, Палестина). У 530 р. до н.е. Кір II загинув під час походу в Середню Азію, владу успадкував його син Камбіс (530-522 рр. до н.е.). У 525 р. до н.е. він завоював Єгипет. Камбіс, як і його батько, теж визнав чужих богів, вклонявся єгипетським богам, оголосив себе фараоном і коронувався за єгипетськими звичаями з участю єгипетських жерців. Після невдалого походу до Ефіопії помер у 522 р. до н.е. на шляху до Персії при досить загадкових обставинах.

З 522 р. до н.е. царем став Дарій І (522-486 рр. до н.е.), який поширив владу Персії на Фракію і Македонію, на значну частину Північної Індії, але зазнав поразки від скіфів.

Так поступово в VI ст. до н.е. Персія стає світового державою.

Усе правління династії Ахеменідів було періодом постійних війн проти повстань підкорених народів. Дарій І вів наполегливу роботу по внутрішньому впорядкуванню держави. Він створив єдину систему управління імперією, поділивши її на сатрапії із загарбаних країн. У них зберігалися місцеві закони, релігія і культура. У державі Ахеменідів, в умовах релігійної строкатості, існувала досить широка віротерпимість.

Після завоювання нових територій і народів перські царі зберігали традиційні релігії, приносили місцевим богам жертви, брали участь у релігійних церемоніях місцевих храмів, підтримували місцеве жрецтво. Отже, перська держава була країною з різними релігіями, на які покладалося завдання служити єдиному цареві. Це було незручно ї неефективно. Назрівала потреба в єдиній релігії і в єдиному богові.

Ще за часів Дарія І почалися греко-перські війни, які тривали з 500 до 449 рр. до н.е. Вони значно послабили державу Ахеменідів, і в 330 р. до н.е. її завоював Александр Македонський.

Але повернемося до часів розквіту цієї держави.

Потребу в єдиній релігії, як виявилося, задовольнити було не так уже й важко.

Отже, була потреба в єдиній релігії, яка об'єднувала б цю клаптикову світову державу. Така релігія потрібна була і для обґрунтування династичних прав тих членів династії, які добиралися до престолу. Справа в тому, що коли Дарій став царем, його батько і дід ще були живі, тож права на престол у нього були досить умовні. Його сип Ксеркс, у свою чергу, мав династичні проблеми. Він став царем, незважаючи на те, що жив його старший брат Артобазан, який був сином Дарія від першої дружини. Ці обставини призвели до жорстокої боротьби за владу, і в цій боротьбі і Дарій, і Ксеркс мали спиратися на релігію. Це теж стимулювало релігійні пошуки.

Походження зороастризму становить предмет тривалих наукових суперечок. Одні вчені вважать, що зороастризм виник спочатку на заході Ірану, в Мідії, і звідти поширився на схід. Це - мідійська концепція походження зороастризму. Інші твердять, що зороастризм виник на сході Ірану, в Бактрії (тепер - Середня Азія). Звідти він поширився на захід, аж до Мідії, де його підтримали жерці з племені магів. Остання точка зору переважає в сучасному сходознавстві.

Так чи інакше, але вже в VІІ-VІ ст. до н.е. у стародавньому Ірані виникло релігійне вчення, яке зв'язують з ім'ям мислителя Заратуштри, який начебто одержав це вчення шляхом одкровення. Ця релігія дістала назву зороастризму.

Цю релігію ще називають маздеїзмом - від імені верховного Ахура-Мазди, або ж релігією Авести - від назви її священної книги; прибічників її часто звуть вогнепоклонниками - за підкреслено важливе значення культу вогню. Зороастризм - перша з релігій одкровення, тобто релігій, учення яких одержано пророком від єдиного, неповторного Бога. За нею йдуть іудаїзм, християнство та іслам.

Зороастризм виникає в умовах жорстокої боротьби племен східного Ірану за традиційну племінну демократію, яку не визнавав ахаменідський захід. Саме тоді у вченні Заратуштри були сформульовані певні демократичні мотиви, а сам зороастризм був ідейною основою значних народних рухів.

Зороастризм мав ідеологічно обґрунтувати перехід до землеробства й осілого тваринництва політичним об'єднанням у стабільну державу з міцною владою. Для цього потрібен був якщо не цілковитий монотеїзм, то хоч би стала тенденція до нього.

Зороастризм спочатку рішуче заперечував усі культи всіх народів, стверджуючи лише культ Ахура-Мазди. Але вій не міг не увібрати в себе попередню культову традицію. Поступово дозороастрійські божества індоіранських племен знаходять собі місце в зороастрійському культі, дозороастрійська культова творчість вливається в зороастрійські культові тексти.

Якщо виникнення зороастризму має відчутні "білі плями", то його становлення як державної релігії за часів Дарія і Ксеркса більш-менш зрозуміле.

Аналізуючи напис, що зберігся на двох кам'яних таблицях - "Антидевівський напис Ксеркса", В.В.Струве висунув припущення, що Ксеркс здійснив релігійну реформу, усунувши культи місцевих племінних богів-девів і запровадив зороастризм, визнавши єдиним богом Ахура-Мазду. Але це ще не було торжеством зороастризму, бо Дарій і Ксеркс боролися з культом старих богів-девів, але, водночас підтримували жертовні ритуали магів, зблизили їх з новим культом Авести. Проте вони ще не були цілковитими зороастрійцям. їх не згадує Авеста, бо редактори Авести, мабуть, відкидали намагання і Дарія, і Ксеркса самим стати посередниками між Ахура-Маздою і людством замість Заратуштри. В епоху Ахеменідів на сході Ірану Заратуштра був ще невідомий, релігія Ахеменідів ще не була зороастризмом. В.В.Струве вважає, що релігія ахеменідів і релігія Зороастра мали лише спільне джерело.

Інший історик стародавнього Ірану, М.А.Дандамаєв, вважає, що в ахеменідському Ірані існували три релігії: перського народу, ахеменідських царів і магів. Першою був комплекс дозороастрійських релігійних уявлень племінного характеру, друга і третя - різними варіантами зороастризму, причому зороастризм магів був більш послідовним. Якщо ахеменідські царі ховали своїх мерців звичайним способом, то маги виставляли трупи на поїдання тваринами і птахами. Заратуштра ще не згадується в ахеменідських написах. Тим не менше вже за Дарія І зороастризм стає державною релігією Ахеменідів.

Дарій І в "Бехістунському надписі" неодноразово, майже в кожному абзаці, згадує, що він одержав своє царювання і свої перемоги від Ахура-Мазди.

Втім ще й досі існує сумнів: чи були перші Ахеменіди (Кір, Дарій, Ксеркс) зороастрійцями чи ні? Мабуть, вони були активними провідниками в синтезі культур Ірану і Середньої Азії. Про це, зокрема, свідчить младоавестійський календар, у якому назви місяців і днів утворені з імен богів і персонажів зороастрійського пантеону і в якому використані досягнення єгипетської культури в галузі обчислення часу.

 

< Попередня ЗМІСТ Наступна >

Заратуштра

 

Особа засновника зороастризму, Заратуштри, спричинила дуже багато різних версій про його існування - від цілковитого заперечення до створення фантастичного образу надприродної істоти. Заратуштра (Заратустра) - це іранська форма імені пророка; існує інша, грецька - Зороастр ("той, хто приносить жертви зіркам").

 

Версії про роки його життя лежать у межах від XIV ст. до н.е. і до першої половини VI ст. н.е. Відома дослідниця зороастризму Марі Бойс висловлює думку, що Заратуштра жив між 1500-1200 роками до нашої ери. Історик XIX ст. А.Мензис вважав, що його життя стосується часу десь близько 1400 р. до н.е. Припускають, що він жив за VI-VII тис. років до Александра Македонського. А інші - всього за 258 років. Чи те, що він жив у VI ст. до н.е. і був сучасником Дарія І. Найбільш вірогідно те, що, на думку І.М.Дьяконова, Заратуштра жив не пізніше VII ст. до н.е.

 

Місцем його народження називають і Східний Іран, і Середню Азію, і Афганістан. Те саме стосується і місця його діяльності. Зороастрійська історіографія схиляється до думки, що Заратуштра народився в місті Рага (поблизу сучасного Тегерана), де жили його батьки з роду магів Спітама. Але вона ж вважає й інше - він народився у 589 р. до н.е. в м. Урмії. Викладемо біографію Заратуштри в зороастрійському варіанті.

 

Усе життя Заратуштри від народження до смерті сповнене чудесами. Ще змалку він володів надзвичайною волею і творив чудеса: ходив, наприклад, по воді, як по суші. Премудрості він навчався у халдеїв і досяг у цьому великої досконалості.

 

Коли він здобув освіту і став дорослим, бог Ахура-Мазда (Ормузд) закликав його на гору Альборджа і повідомив про своє вчення: будь чистим серцем, правдивим, відмовся від користолюбства. Вказав на джерело зла - злий дух Аріман. Заратуштра прохав у бога безсмертя, щоб повідомити цей закон і майбутнім поколінням. Але Бог відмовив йому в цьому, сказавши, що якби він подарував йому безсмертя, то він сам же незабаром попросив би у нього смерті. Ахура-Мазда навчив Заратуштру Авесті, тобто свого слова і поклоніння вогню.

 

Після бесіди з Ахура-Маздою Заратуштра ще двадцять років прожив у пустелі. Потім він прийшов до царя Гістапа і став викладати нове вчення. Супроти нього відразу виступили маги, почали вимагати чудес і випробувань. Його зв'язали, облили їдким зіллям, а потім розтопленою міддю. Але Заратуштра брав у руки вогонь і роздавав його іншим, бо вогонь з його рук уже не обпікав. Він посадив кипарис, який за кілька днів виріс у дерево в десять обхватів, на верхівці якого помістився палац.

 

Творячи чудеса і перемагаючи ворогів, Заратуштра успішно проповідував при дворі Гістапа. У нього було три дружини, він мав трьох синів і три дочки. За іншими джерелами, Заратуштра мав двох дочок.

 

Слава про нього дійшла до Індії. До Заратуштри приїхав брамін Ченгречхачаха, почав з ним дискутувати, але був переможений і повернувся до Індії проповідувати зороастризм.

 

Останні роки життя Заратуштра прожив тяжко: при дворі Гістапа точилася релігійна боротьба, у пророка було багато ворогів. Заратуштра пішов у місто Балк, де й помер у 512 р. до н.е. своєю смертю (за версією стародавнього історика Зердуст-Наме), а згідно з переказом і за словами Меджіді і Шах-Наме - був убитий туренцями.

 

За іншими джерелами, Заратуштра походив з родини священнослужителів, із семи років сповідував стародавню релігійну традицію. У тридцятирічному віці він одержав одкровення під час набирання води для виготовлення священного напою - хаоми. Облитий чистим потоком води, в чистому ранковому повітрі він побачив сяючого Boxy-Монах, тобто бога Благої Думки, який привів його до Ахура-Мазди та інших богів. Після побачення з Ахура-Маздою він став вважати його єдиним, неповторним, одвічним творцем добра.

 

Ще інші повідомляють, що Заратуштра, справді, у себе на батьківщині був визнаний пророком, але мав піти у вигнання, був радо прийнятий царем Каві Віштаспою в невеликій давньоіранській державі біля озера Хамун (тепер - на кордоні Ірану і Афганістану). Там він знайшов послідовників і продовжувачів своєї справи. Дружина Віштаспи - Хутаоса першою зі своїми придворними стала послідовницею Заратуштри,

 

Щодо смерті Заратуштри є різні версії: чи то він загинув від блискавки, чи то від кинджала жерця якоїсь племінної релігії під час молитви, і було це в 583 p., коли йому виповнилося 77 років.

 

Безумовно, Заратуштра був конкретною історичною особою. Його ім'я в перекладі з авестійської дослівно означає "той, хто володіє старим верблюдом". Це просте селянське ім'я, яке навряд чи дали б богоподібній особі.

 

Значна розбіжність у фіксуванні фактів з життя Заратуштри не є бажанням заплутати це питання, довести, що ця особа не була реальною. Зовсім ні. Сумніву в тому, що Заратуштра - історична особа, немає. Ця розбіжність пояснюється тим, що зороастризм - яскравий спалах релігійної думки, і тому навколо особи його головного засновника склалося чимало таких самих яскравих міфів та легенд, а міфологізація особи завжди веде до втрати реальних орієнтирів. Це - по-перше. А по-друге, яскравість, з якою зороастризм проіснував майже півтори тисячі років, спричинила відповідний спалах ненависті і зневаги до нього збоку його релігійних конкурентів тоді, коли він мусив зійти з історичної сцени. Усі світові релігії одностайно нищили і піддавали забуттю все зороастрійське, хоча щедро запозичували в нього і віроповчальне, і культове. Адже Авеста, яка в усній традиції збереглася протягом багатьох століть, у фіксованому письмовому вигляді була майже вимита з іранської культури. Близько семисот років зороастризм був відсутній у культурному багажі людства, він не існував для християнської та ісламської цивілізацій.

 

< Попередня ЗМІСТ Наступна >

Авеста

 

Усі релігії одкровення мають свої священні книги, в яких викладаються основні ідеї віровчення і основні принципи релігійного культу. В зороастризмі такою священною книгою є Авеста. Вважають, що це слово означає "настановлення", "звеличення", "уславлення".

 

 

Авеста виникла в першій половині І тис. до н.е. Таке датування дуже приблизне - адже мова йде про діапазон часу в 500 років! - тоді як датування окремих новозавітних книг визначається з точністю до кількох десятиріч.

 

Тривалий час Авеста зберігалася і передавалась в усній традиції, бо ще в часи Заратуштри його послідовники вважали, що письмо є винаходом злого бога Анхра-Майнью і не користувалися ним для зберігання думок. Потім, очевидно, з І ст. до н.е. Авеста була вже в записі, зробленому при Аршакідах; до нас цей текст не дійшов. Вважають, що найбільш вірогідний запис і, мабуть, остаточна редакція Авести була зроблена в IV ст. до н.е. за часів сасанідського царя Шапсура II (310-379 до н. е.), але він не зберігся. Цей запис при кодифікації тексту було зроблено спеціальним шрифтом з великою кількістю знаків, що дало змогу більш точно передати вимову термінів. Поряд з цим текстом був текст мовою пехлеві (письмова мова при Сасанідах). Основний запис називався "Авеста" ("основа", "головний текст"), а другий - "Зенд" ("викладання", "пояснення"). Звідси з'явилася в подальшому неточна назва цієї священної книги "Зенд-Авеста" і навіть хибне твердження про зендську мову.

 

Усі дослідники вважають, що Авеста є продуктом тривалого ретельного добору різних релігійних гімнів і молитов, багато з яких існували ще в доавестійський період. Це - залишок великої традиції, яка існувала до неї. Текст Авести поступово вдосконалювався, змінювався, доповнювався, він є продуктом творчості багатьох поколінь. Але найвагоміший внесок у його створення зробив, очевидно, все таки Заратуштра. Дослідники виділили найстародавнішу частину священної книги, яка одержала назву Гат. Гати вражають глибиною і піднесеністю змісту, їх цілком можна визнати пам'яткою, достойною початку великої релігії, як вважає історик XIX ст. А.Мензис. Початково Авеста складалася з 21 книги (носк), більшість яких загинула при вторгненні в Персію Александра Македонського; залишилася лише одна носка.

 

Авестійська мова, тобто мова, якою написана Авеста, має два діалекти: гатський, яким написана її найстародавніша частина - Гати, і пізньоавестійський — мова так званої Молодшої Авести, яка ніколи не була розмовною, відразу склавшись як мова жрецтва, "мертва" мова, що має виключно релігійно-культове призначення. Так вона вживається послідовниками зороастризму і тепер.

 

Найбільш стародавній рукопис Авести датується 1288 р. н. е., усі попередні оригінали і псевдооригінали загинули. Існують тексти Авести тільки авестійською мовою, так звані чисті тексти, і тексти, доповнені перекладами на перську мову та коментарями. Їх звичайно називають "Зенд-Авестами".

 

Вперше Авеста була перекладена з авестійської мови французькою в 1771 р., а потім і іншими мовами. Перекладу Авести українською мовою немає.

 

Питання про батьківщину Авести таке ж спірне, як і питання про батьківщину зороастризму в цілому. Останнім часом остаточно утвердилась думка, що нею є Середня Азія.

 

Основний сюжет Авести - боротьба бога добра Ахура-Мазди з богом зла Ахра Манью (Аріманом). На тлі цієї боротьби викладається весь віроповчальний комплекс і культові положення зороастризму.

 

Існує дві редакції Авести. Перша - збірник уривків з різних частин повного комплексу, який до нас не дійшов. Цей збірник компілятивний, це, так би мовити, книга для широкого вжитку. Друга - п'ять книг з цього комплексу, які збереглися, хоч і в далеко неповному вигляді. Вони й дають нам уявлення про Авесту, яка колись існувала.

 

Перша книга Відевдат (Вендідат) - "Закон проти демонів-девів" - це звід юридичних і ритуальних положень, які мають літургійне застосування.

 

Потім іде книга Ясна ("богослужіння", "поклоніння", "жертвоприношення"). Це молитовні співи, текст зороастрійського богослужіння, який складається з магічних формул. До них входять найбільш стародавні тексти Хом-Яшт, Гати і Ясна-Хаптахаті. Вважають, що автором Гат є Заратуштра. Гати є ядром, основою Авести, тобто це і є Авеста в найточнішому розумінні слова, а решту тексту збірника називають Молодшою Авестою. З'ясовано, що Гати було написано специфічною релігійною мовою одного із стародавніх іранських племен, вона і увійшла в мовознавство як авестійська мова.

 

Стародавність Ясни вбачають у тому, що в ній яскраво висловлені ідеали первісної племінної демократії, вихваляється мирна землеробська праця, що свідчить про перехід до землеробства і осілого скотарства, висловлюється співчуття бідним.

 

Ясну доповнює книга Віспрат чи Вісперед, що означає - "всі глави, всі головні". Вона містить 24 розділи, звернені до окремих божествглав. Четверту книгу становлять Яшти - гімни, які присвячені окремим богам. Завершується цей комплекс Малою Авестою (Хуртак-Апастак) - виписками з попередніх текстів для широкого використання, тобто щось подібне до молитовника.

 

Дослідники вбачають в Авесті історію формування зороастризму, його розвиток послідовниками Заратуштри, його доповнення віруваннями і обрядами тих племен і народів, серед яких ця релігія поширювалася. Політичні, ідеологічні та релігійні особливості минулих історичних епох, безумовно, відбились у змісті Авести, але не настільки, щоб стерти значення Гат, вони таки залишилися визначальною частиною цієї книги.

 

Разом з тим Авеста містить неабиякий пізнавальний філософський, історичний, географічний та інший матеріал. З Авести можемо багато чого дізнатися про життя іранських і середньоазійських племен, навіть часів розпаду первіснообщинного ладу. Це дало підставу історику В.П.Лівшицю виокремити в історії таджицького народу період, який він назвав "Суспільством Авести".

 

Авеста увібрала в себе багато матеріалів, які дають дуже важливі відомості про народи, серед яких поширювався зороастризм, і про ті часи, коли це відбувалося. Адже науково-історичне значення Авести важко переоцінити, вона не тільки релігійна, а й культурна, мовна, історична та філософська пам'ятка.

 

< Попередня ЗМІСТ Наступна >

Віровчення зороастризму

 

Зороастризм, як і всяка сформована релігія із своїм сакральним писанням, має повний комплект анімістичних, міфологічних, фетишистських і магічних уявлень та ідей. З них і формується віровчення й культ.

 

Розглянемо спочатку віровчення зороастризму. Віровчення Зороастра має своїх релігійних попередників у первісних релігійних віруваннях стародавніх індоіранців. Протоіндоіранці, які жили в посушливих степах і пустелях, обожнювали воду, яку уособлювала богиня Апас. На її честь здійснювали магічні церемонії - узливання особливої суміші з молока і соку хаоми (галюценогенної рослини). Другим об'єктом обожнювання був вогонь у вигляді бога Атара (Агні), якому приносили жертву з ароматичних речовин і жиру, які спалювали. Ці жертви і були атрибутами щоденних богослужінь, які називалися "ясна". Місце, на якому здійснювалися ясна, називалося "паві", тобто "чисте місце". Чистими мали бути і всі предмети та посуд, які застосовували під час церемонії.

 

Крім названих Апас і Атари, протоіндоіранці поклонялися ще чималій кількості богів, серед яких називали Мітру, Варуну і верховне божество Ахура-Мазду.

 

Протоіндоіранці мали уявлення про душі і загробне життя, справляли поховальні церемонії. Інакше кажучи, вже володіли певним комплексом релігійних уявлень.

 

Заратуштра впорядкував анімістичну систему протоіндоіранців, виділивши з пантеону богів двох найголовніших. Це Ахура-Мазда (Мазда, Ормуду) і Ахра Манью (Ахріман, Аріман). Це вони головні дійові особи зороастрійського космогонічного вчення. Згідно із зороастризмом, світ безмежний у просторі й часі. У ньому відбувається творча діяльність Ахура-Мазди, який панує в світі безмежного світла і добра. Ахра Манью - у світі безмежної темряви і зла.

 

Ахура-Мазда в безмежному часі створив обмежений час - еон, який триває 12 тисяч років і складається з чотирьох періодів. Перший період - це творення світу у вигляді ідей. Наприкінці цього періоду з'являється Ахра Манью. Вражений світлом і молитвами Ахура-Мазди, він утікає в морок і починає війну з Ахура-Маздою.

 

У другий період починається перевтілення ідей у речі, з'являється матеріальний світ, у якому є продукти творення Ахура-Мазди і Ахра Манью. "Антидевівський напис Ксеркса" повідомляє: "Бог великий Аурамазда, котрий створив цю землю, котрий створив добробут для людини, котрий зробив Ксеркса царем..." Ахура-Мазда створив Землю, Місяць, Сонце, зорі, а Ахра Манью - планети, комети і метеори, які не підпорядковуються видимому рівномірному рухові небесних тіл. Ахура-Мазда створює благодатні місця для життя людей на землі, Ахра Манью - лихі. Волею Ахри Манью виникають хижі тварини, отруйні рослини, стихійні лиха. Ахура-Мазда створює першого бика і першу людину - Гайа Мартан. Ахра Манью домагається їх смерті. Але із сімені бика народжуються корисні тварини, а з сімені першої людини - перше подружжя Машйа і Машйої, які поклали початок людству. Перші два періоди складають еру творіння світу, створення основи - Бундахішн.

 

Наступні 3 тисячі років - третій період, час боротьби добра і зла.

 

У зороастрійському віровченні цей період дістав назви ери змішання, коли світ поєднує в собі добро і зло. Саме в цей період Заратуштра одержує одкровення, людство дізнається, що воно разом з добрими богами має перемогти зло і зробити світ таким, яким його замислив Ахура-Маздра, тобто досконалим.

 

Це історія різних правителів та іранського народу у містифікований, але досить образній художній формі. З Авести до нас доходять окремі уривки цього викладу. Головна ідея цього викладу: доведення божественної суті верховної влади, необхідності влади відповідати цій суті.

 

Четвертий період - це ті 3 тисячі років, які світ буде існувати після Заратуштри. Отже, за зороастрійськими уявленнями людству лишилось жити десь 300-400 років! Під час четвертого періоду до людства прийдуть через кожну тисячу років три рятівники. Всі вони - сини Заратуштри, їх звуть Саушіантами. Справа в тому, що коли Заратуштра купався в озері Канав'я, вій залишив там своє сім'я. І коли в цьому озері будуть у якийсь певний час купатися дівиці, то вони завагітніють рятівником і народять його. Коли прийде третій рятівник, відбудеться останній бій між добром і злом. Тоді почнеться третя ера історії людства, ера розділення, коли добро буде відділене від зла, а останнє - знищене вогнем і розтопленим металом. Добро стане загальним, смерть переможена, світ буде оновлений і в такому вигляді існуватиме вічно. Перед нами - яскрава есхатологічна картина, яка малює майбутній кінець світу і настання царства добра і справедливості. Зороастризм уперше в історії релігії висунув детально розроблену, систему есхотологізму.

 

Отже, основою вчення зороастризму про світ є дуалістичне вчення про два першопочатки світу: добро і зло.

 

Ця концепція проходить червоною ниткою і в зороастрівському розумінні людини, за яким людина - продукт божого творіння, її створив Ахура-Мазда і призначив для добра. Але людина має свободу волі, вона може піддаватися впливові зла і сприймати його. Ахра Манью зовсім не байдужий до людини. Він є покровителем войовничих кочівників, які нападають на землеробів. Ахра Манью також опікується дикою фауною (гадами, комахами, термітами тощо), які шкодять землеробству. Тому людина повинна коритися Ахура-Мазді, який є покровителем землеробів, осілого життя, домашніх тварин. Вірний Ахура-Мазді повинен цінувати добро і світло, займатися землеробством, знищувати дику фауну.

 

Боротьба добра і зла неодмінно завершиться перемогою добра. Тоді все людство об'єднається, виникне єдина держава з єдиною мовою. Оскільки людина має безсмертну душу, то при участі в боротьбі на боці Ахура-Мазди її душа осягне райське блаженство від загробного світу Сраоша, а ті, хто підтримує Ахра Манью, будуть піддані очищенню вогнем у пеклі.

 

Який же характер анімістичного пантеону зороастризму: пантеїстичний чи монотеїстичний? На це є різні точки зору.

 

Дослідники помітили, що в Гатах Заратуштри біля Ахура-Мазди нема ніяких інших богів. Це дало підставу говорити, що зороастризм монотеїстичний, чи, принаймні, має сталу тенденцію до монотеїзму. Цим, так би мовити, підносився авторитет зороастризму серед релігій стародавнього світу, які всі до одної були політеїстичними.

 

Але насправді зороастризм ще весь у полоні політеїзму, хоч і проводить досить послідовну концепцію ієрархії богів. Проголошуючи Ахура-Мазду верховним богом, він не визнає його єдиним - поруч з ним весь час діє Ахра Манью. Ахура-Мазда веде невпинну боротьбу з Ахра Манью. Він могутній, але не всемогутній, він сам не може знищити зло і його джерело - Ахра Манью і потребує в цій справі допомоги богів і людей. Таким чином, зороастризм уникає суперечності між усемогутністю бога і наявністю зла, яке він не знищує, суперечності, яку не можуть розв'язати послідовно монотеїстичний іслам і християнство, яке намагається бути монотеїстичним.

 

Разом з Ахура-Маздою зороастризм визнає й багатьох другорядних богів. Насамперед це Амеша Спента ("безсмертні святі") - шість еманацій і помічників Ахури-Мазди, яких він створив за допомогою Спента Манью ("духа святості").

 

Амеша Спента входять до почту Ахура-Мазди, підкреслюючи його благі якості. Кожен з Амеша Спента керує певною частиною божественного господарства Ахура-Мазди, до якого входять:

 

Boxy Мана (Вогу Мано, Баман) - "блага думка, розум, глава і страж живого творіння Ахура-Мазди";

 

Аша-Вахішта (Аша Вагіста, Арцібегешт) - "істина, велика святість, геній вогню";

 

Армайта (Спента Арматі, Спендармат) - "святий спокій, божественне благочестя, богиня землі";

 

Хшатра Вар'я (Кматра Вайр'я, Шахревар) - "бажана, досконала влада, володар металів";

 

Хаурватат (Гаурватаг, Кордат) - "цілісність, добробут, здоров'я";

 

Амертат (Амеретат, Амердит) - "безсмертя".

 

Разом з Ахура-Маздою вони утворюють "Сімку єдиноіснуючих", сім верховних духів, які протегують сімці благих творінь: людині, худобі, вогню, землі, небу, воді і рослинам.

 

Але це ще не все. Зороастрійський пантеон має численних функціональних богів. Життя від сходу сонця до полудня перебуває під захистом бога Хавані, бог Рапітвіна переймає цю естафету від полудня до другої половини дня, потім іде частина дня до заходу, якою керує божество Узайярина. Від заходу до півночі ця роль належить Айвісутрімі. З півночі до сходу сонця ніччю володіє Ушахіна. Так добро розподіляється на п'ять страж, у кожній стражі вичитуються молитви відповідним божествам. Звідси пішов потім п'ятиразовий намаз у мусульман.

 

Численні яшти (гімни) в Авесті присвячені окремим богам: яшт 5-й - богині вод і родючості Арві-Сурі, яшт 14-й - богу війни і перемоги Вертрагне, яшт 17-й - богині доброї долі і щастя Аші, яшт 19-й - божеству землі - Заму, найдовший гімн "Міхр-яшт" присвячений богу Мітрі. Пантеону богів, яких очолює Ахура-Мазда, відповідає пантеон девів, які є військом Ахра Манью. Так, богові Boxy Мамах протистоїть дев Ака-Мацах (Зла думка), богові правди Аша - дев брехні Друг. Серед девів зла: Араска - заздрість, Зарван - старість, Варена - хтивість, Азі - жадоба, Айшма - гнівливість. Девам допомагають їату (ворожбити) і паріна (пері), що шкодять природі та людині, нові і корпани - ворожі зороастризму князі та жерці, ашемаугі - зловчителі, шкідливі істоти храфетра - змії, жаби, комахи тощо. Ось такий величезний злий світ протистоїть Ахура-Мазді, тож не дивно, що він потребує допомоги в боротьбі з цим.

 

В зороастризмі є свій символ віри. Він міститься в Авесті. Його текст такий: "Визнаю себе шанувальником Мазди, послідовником Зороастра. Зрікаюся демонів-девів, приймаю віру Ахури. Вклоняюся Амеша Спенті, молюся Амеша Спенті. Ахура-Мазді, доброму, всеблагому, належить усе благе". Далі йде визнання дуалізму світу, вимога зрікатися зла і боротися з ним, визнавати авторитет Ахура-Мазди в усьому, суворо додержуватися зороастрійських моральних вимог. Такий характер має віровчення зороастризму.

 

< Попередня ЗМІСТ Наступна >

Зороастрійська мораль

 

Порівняно з релігіями, які передують зороастризмові, він набагато переконливіший у справі обґрунтування і захисту загальнолюдських норм моралі. Попередні релігії обмежувались соціальними нормами, вони визначали; насамперед, ставлення людини до своїх суспільних обов'язків, а потім уже ставлення до інших людей. Зороастризм підсилює увагу до особи, і тут він підноситься до рівня релігій одкровення. В зороастризмі складається певна етична система.

 

Зороастрійська етика в своїй основі має тріаду, яку становить добра думка, добре слово і добра справа. Віруючий усе своє життя мусить збирати ці елементи тріади, нагромаджувати їх запас.

 

Найбільшим злом зороастризм вважає смерть, яка йде від Ахри Манью. Вона з'являється з волі бога зла вже в час творіння і діє весь час ери змішання. Смерть змушує душі залишати матеріальний світ і повертатися в нематеріальний. Але це не просте повернення, а проходження вищого суду. Суд цей вершить бог Мітра, йому допомагають боги Сраона і Рашну. На посмертному суді бог справедливості Рашну кидає на одну чашу терезів усе добре, зібране віруючим, а на іншу - усе зле: злі думки, злі слова, злі справи. Наслідком зважування є вирішення долі душі людини: її відправляють чи в рай до Ахура-Мазди, чи в пекло до Ахра Манью. Якщо душі належить бути в раю, то її широким мостом угору, до раю веде чарівна дівчина - даена, яка уособлює совість кожної людини; якщо ж людина приречена на пекло, то міст стає вузьким, як лезо кинджала, а потворна відьма хапає душу і тягне вниз, у пекло. Вважають, що автор цих образних уявлень сам Заратуштра. Запам'ятайте ці образи, ви їх зустрінете в ісламістському віровченні.

 

Значущість зороастрійської моральної тріади підкреслюється гімном Ахура-Мазді, який зветься Ормалу-яшт. У початковій частині він має молитовне вираження: "Прославлю благодуманням, благослов'ям і благодіянням благодумання, благослов'я і благодіяння. Віддаючись усьому благодумному, благословенному і благодіянному, зрікаюсь від усього лиходумного, лихословного і лиходіянного" (Авеста Яшті Ормадіяшт).

 

Моральна концепція зороастризму вважає, що справжній послідовник Ахура-Мазди не може бути пасивним, бездіяльним. Ось тому зороастризм засуджує чернецтво, пустельництво, відречення від світу. Те саме стосується й аскетизму, він вважається виявом перемоги духів зла над людиною. Головне благочестя зороастрійця - землеробство і скотарство, своєю працею він виявляє повагу до Ахура-Мазди і ганьбить девів. "...Коли з'являється зерно, деви пітніють, - пишеться у Відеваті, - коли з'являється млин, деви бентежаться; коли з'являється борошно, деви починають голосити; коли з'являється хліб, деви лякаються ще більше" (Цит. 11, 184). Собаку, яка охороняє худобу, Авеста шанує майже як людину, вимагає добре годувати її, не дозволяє бити. А вовка велить знищувати.

 

Зороастрійська мораль становить певний крок у розвитку загальнолюдської моралі, хоч вона досить абстрактна.

 

Зороастрійський культ

 

Зороастрійський культ розвинувся з первісного фетишизму і первісної магії і спочатку був примітивним. Послідовники Заратуштри приносили свої молитви Ахура-Мазді на вершинах гір і пагорбів, на берегах річок перед домашнім вогнищем. Жерцями були старійшини роду чи родини. Їм допомагали виконавці ритуалів і обрядів, фахівці цієї справи атравани. Весь культ був спрямований на додержання культової чистоти і утримання від нечистого. Ідея очищення найкраще уособлювалась вогнем. Тому в культі зороастризму особливе місце надається вогню, який начебто має універсальну силу очищення від усього лихого, недоброго.

 

Згодом зороастрійський культ ідейно і ритуально ускладнюється. Кожне слово, кожна дія, кожний рух набувають потайного змісту. На долю жрецтва випадає тлумачення їх. Атравани стають знавцями віровчення і традицій, вони - в центрі культових церемоній.

 

Коли зороастризм став державною релігією могутніх імперій, культ набрав ускладнення і пишноти. Були побудовані величні храми з вівтарем, оберненим на південь, інші культові споруди. Але в них не було зображень богів.

 

Обов'язковою частиною зороастрійського культу є молитви. Головна молитва, яку склав сам Заратустра, називається "Ахуна-Ваїра", чи "Ахунвар". Її текст такий:

 

"Як найкращого владику, так і суддю вибирають у згоді з істиною! Утверджуй силу, яка йде від життя, з благим помислом заради Мазди, заради владики, пастиря бідних". Читають її авестійською мовою, що надає їй, на думку віруючих, особливої магічної сили.

 

Під час зороастрійського богослужіння відбувається символічне жертвоприношення: богам приносять у дар Хауму - сік особливої рослини з наркотичними якостями, що змішується з молоком, так звану сому. Офірують також прісний корж - драунах і фруктову їжу - міазду. Дар може бути приготовлений лише жерцями з продуктів, що їх приносять віруючі. Дари частково спалюють на вогні, який запалюють з особливими церемоніями, а те, що залишилося, з'їдають жерці і віруючі. Під час цих церемоній читають Авесту.

 

Зороастрійці носять спеціальний одяг, який свідчить про їх належність до цієї віри. Це - стахр пайсанха, або судра - натільна сорочка, розписана зірками з невеликим гаманцем біля комірця на ознаку того, що віруючий усе життя мусить збирати добрі думки, слова і справи. Віруючому також належить носити авіанхану - шнур, яким користуються як поясом, ним тричі підперізуються (нагадуючи цим три принципи етики зороастризму) і зав'язують вузлом спереду і ззаду.

 

Зороастрійський культ включає в себе чимало свят. Це, насамперед, сім щорічних свят на честь Ахура-Мазди і його Амеша Спенти. Ці свята встановив особисто Заратуштра.

 

Ряд свят запозичений із дозороастрійського часу життя і доіранських племен. Це свята, пов'язані з певним періодом року, вони називаються гаханбарами чи гахамбарами. Їх шість: перший гаханбар усередині весни, другий - в середині літа, третій - на початку осені, це свято збирання врожаю, четвертий відзначає кінець осені, повернення худоби з пасовищ додому, п'ятий - в середині зими, шостий - початок весни, в дні весняного рівнодення. Гаханбар триває п'ять днів. Він складається з двох частин: афрінгану - богослужіння з молитвами з Авести і бадж - богослужіння з жертвами.

 

Особливо врочистим є святкування Нового року - Ноурузу, який відбувається в останній день шостого гаханбара, в день весняного рівнодення. Зазначимо, що в зороастрійців історично існувало кілька календарних систем. Їхній рік налічує 360 днів, п'ять останніх днів року - це дні особливих молитов за душі предків, на четвертий рік до них додається ще один день. Останній день шостого гаханбара - це день народження Заратуштри.

 

Під час усіх свят, віруючі обов'язково вживають священний напій хаому, який спричинює у них почуття релігійного піднесення і, на думку віруючих, має особливо позитивне магічне значення.

 

На завершення огляду зороастрійського культу розповімо про зороастрійські поховальні обряди.

 

Як уже сказано, смерть у зороастрійців - найбільше зло. Коли настає година смерті, жрець вимагає від вмираючого каяття і вливає йому в рот та вуха хауму. Це виглядає як причащання. Дослідник релігії С.Рейнан вважає, що, можливо, тут ми знаходимо походження аналогічного християнського обряду. Мертве тіло є продуктом перемоги злих сил, вони втілюються в це тіло, ховаються в ньому. Звідси - все пов'язане із смертю, з трупом - нечисте. Землю, де вмерла людина, протягом року не можна ні зрошувати, ні засівати. В дім, де померла людина, вогонь можна запалити чи внести знадвору взимку через 9 днів, а влітку - через місяць.

 

Багато чого в поховальних обрядах зороастрійці запозичили у своїх предків.

 

Давньогрецький історик Страбон (64/63 рр. до н.е. -23/24 рр. н.е.) розповів про поховальні обряди стародавніх каспіїв, які жили на південному узбережжі Каспійського моря. Вони морили голодом тих, кому виповнювалося сімдесят років. Трупи померлих вони виносили в пустельні місця і спостерігали: якщо їх з'їдали птахи, то це була ознака посмертного блаженства, якщо звірі чи собаки - відносне щастя. Але якщо трупи ніхто не чіпав - це вже нещастя для покійника.

 

Цей принцип поховання успадкували зороастрійці. Мертвих не слід закопувати в землю, пускати на воду чи вогонь, бо це оскверняє природні стихії. Їх виносили на високі, сухі, кам'янисті місця і закріплювали так, щоб не можна було розтягти їх кістки. Коли трупи з'їдали птахи - недобре, звірі - це вже погано. Кістки ж складали у спеціальні сховища.

 

Тепер зороастрійці ховають померлих у круглих вежах мовчання - дакмах, які всередині мають три концентричні амфітеатри із заглибленнями для розміщення мерців: у зовнішньому - чоловіків, середньому - жінок, внутрішньому - дітей. Голі тіла померлих були поживою шулік. Об'їдені кістки скидалися до колодязя, що був у центрі дакми. Вважалося, що в дакмі збираються на свої бісівські ігри деви, це закляте місце, його можуть відвідувати лише обрані служителі.

 

Зороастрійський культ як найбільш консервативний бік релігії лишається незмінним уже десятки століть.

Культ Мітри

 

У стародавньому Ірані, поряд з зороастризмом, досить значного поширення набрав культ Мітри (Міффи). Мітра - один з індо-іранських богів, що шанувався в Стародавній Індії і Мітанні. Він висловлював доброзичливе ставлення до людини, був богом світла, сонця, життя, істини, його функцією було встановлення рівноваги в суспільстві, саме слово "мітра" в індоіранській мові означає "угода", "згода".

 

Виникнення культу Мітри відносять до початку І тис. до н.е. Із становленням і поширенням у Стародавньому Ірані зороастризму Мітра потрапив до пантеону зороастрійських богів. Але мав і самостійне значення. Артакіеркс II (405-362 pp. до н.е.) з Ахеменідів, за кілька десятиріч до загибелі династії від меча Александра Македонського, надав йому статус офіційного культу, який дістав назву мітраїзм.

 

Мітраїзм мав виразну гуманістичну спрямованість. Він проголошував рівність, солідарність і взаємну підтримку серед своїх послідовників, тим, хто сповідував мітраїзм, обіцяв безумовне потойбічне блаженство. Мітрі приписувалися також роль рятівника, месії.

 

Мітраїзм розвивав і поглиблював зороастрійську дуалістичну концепцію, а також зороастрійську етику.

 

Гуманістична спрямованість мітраїзму стимулювала його поширення і живучість. Він продовжував бути популярною релігією в елліністичному світі, в. І ст. н.е. - добре відомий римлянам, а з ІІ-го - і в усій Римській імперії. Мітраїзм відіграє роль одного з джерел і серйозного конкурента християнства. Саме з мітраїзму християнство взяло поглиблену ідею потойбічного існування, воскресіння і безсмертя, переміщення ідеї врятування в етичну площину.

 

Культ Мітри був пов'язаний з поклонінням сонцю. Народження цього бога святкувалося в дні найнижчого сонцестояння, а саме - 25 грудня, коли день починав зростати. У мітраїстів це було головне релігійне свято.

 

Мітраїсти вчиняли релігійні збори, на які допускалися лише чоловіки з числа посвячених у дійсні члени мітраїстських общин. Збори відбувались таємно. На них справляли обряд жертвоприношення Мітрі, відбувалися культові трапези.

 

Культ Мітри особливого поширення набрав в епоху Сасанідів у III-VII ст., а потім був витіснений ісламом.

 

Розквіт зороастризму

 

При Ахеменілах зороастризм переживав часи свого першого розквіту, хоч цілковиту й повну належність до нього Кіра, Камбіза і Дарія впевнено твердити не можна. Справа у тому, що швидке розширення території світової імперії, яка народжувалася, робило більш доцільною політику віротерпимості, ніж активну підтримку державної релігії і навернення до неї. Кір, який загинув у 530 р. до н.е., не був похований за зороастрійським культом, тіло його забальзамували і поклали до склепу.

 

Син Кіра Камбіз, який став царем Ахеменідської держави, теж не дуже виявляв прихильність до зороастризму, хіба що утвердив і особисто впровадив у практику шлюб між кровними родичами - хваєтвадату. Коли він вирішив одружитися зі своєю рідною сестрою, то спитав у суддів, чи є такий закон, який дозволяє чоловікові брати за дружину сестру. Судді відповіли, що такого закону вони не знайшли, але вони знають інший закон, який дозволяє цареві персів робити те, що він забажає.

 

І Камбіз, і його спадкоємець Дарій І, та й інші перські царі теж не були поховані за зороастрійською традицією.

 

Але, тим не менше, за Ахеменідів зороастризм став державною релігією світової на той час імперії.

 

У 331 р. до н.е. в Малу Азію вдерся Александр Македонський і за п'ять років завоював усю Ахеменідську державу. Він виявив достатньо державну мудрість і теж проводив політику віротерпимості, хоч, як видно з історичних джерел, зороастрійські общини потерпали від звичайних для тих часів воєнних погромів і пограбувань.

 

Після смерті Александра Македонського територія Ірану становила елліністичну державу Селевкидів.

 

У середині III ст. до н.е. між Іраном і Туркменією утворилась Парф'янська держава. До неї згодом увійшла вся територія Ірану.

 

У Парф'янській державі не було єдиної релігії. Найбільш поширеним був культ сонячного бога, до якого належали боги різних релігій. Це семітський Баал, іранський Ахура-Мазда, Мітра, навіть Зевс. Отже, релігійні запозичення були цілком дозволені. До того ж у Парф'янській державі поступово починає поширюватись християнство, а на сході стверджується буддизм. В умовах такої релігійної конкуренції простору для розвитку зороастризму в Парф'янському царстві не було.

 

З початку І ст. до н.е. Парфія вимушена була вести боротьбу з Римом, потім з Персидою і врешті-решт увійшла до складу утвореної на основі Персиди нової іранської держави Сасанідів. Вона швидко утвердилась і завоювала Південну Аравію, Сирію, Палестину, навіть Єгипет, створила серйозну загрозу Візантії.

 

Сасанідська держава була державою феодального ладу, який народжувався в іранському суспільстві. Разом із становленням феодальних відносин удосконалювався і зороастризм, остаточно склалися його догми, був записаний канон Авести.

 

В Ірані часів Сасанідів в умовах підсилення централізованої державної влади вплив зороастризму невпинно зростає, він тіснить своїх релігійних конкурентів і стає державною релігією. У цей період будують пишні зороастрійські храми. Вони були споруджені так, щоб туди не потрапляло сонячне світло, бо у вівтарі підтримувався невгасимий священний вогонь. У храмі відбувались молебні зі співами і читанням священних текстів, які переписували і поширювали переписувачі. Храми володіли чималими землями, а жерці входили до панівної верхівки населення.

 

В епоху Сасанідів у зороастризмі під впливом монотеїзму іудаїзму і християнства виникає тенденція підсилення в ньому монотеїстичної лінії. Так, Ахура-Мазду і Ахрімана вже називали породженням якоїсь вищої сили чи то безмежного простору - Тваші, чи безмежного часу - Зрвана.

 

Втім, як і будь-яка інша велика феодальна держава, Сасанідіський Іран весь час зазнавав впливу відцентрованих феодальних устремлінь, феодальна влада прагнула до політичної незалежності від шахської влади. Це значно послабило державу, і вона не могла протистояти арабській експансії. У VII ст. неараби-мусульмани завоювали Іран і почали насаджувати іслам, викорінюючи зороастризм.

Маніхейство

 

У III ст. н.е. в Ірані виникає нове релігійне вчення, яке є певним синтезом зороастризму і християнства. За ім'ям свого засновника Мані (бл. 216 - бл. 277) воно дістало назву маніхейства.

 

Мані проповідував в Ірані, Середній Азії та Індії. Вважають, що він є автором сімох релігійно-етичних творів. Він був знатного походження, почав проповідувати своє вчення ще в молоді роки, відвідав Індію, де заснував перші громади, а коли повернувся до Ірану, то був прихильно зустрінутий шахом і отримав дозвіл на поширення свого вчення. Але згодом виявилося, що маніхейство, хоч і пасивно, але спрямоване проти феодальної держави і феодального суспільного устрою. Шах Бахрам І ув'язнив Мані, там він і помер.

 

Соціальне вчення маніхеїв поділяє суспільство на п'ять верств: вища - 12 апостолів (посланників), друга - 72 єпископи, третя - 360 пресвітерів (старійшин), четверта - "вибрані", ті, що посвячені у провідну частину громади, і п'ята - численніша частина громади - "слухачі".

 

Мані вчив, що людина має віддавати всі свої сили в боротьбі світлого начала з темним. Тому вона повинна утримуватись від убивства усього живого, приборкувати свою плоть, дотримуючись вегетаріанства і безшлюбності.

 

Мані запозичив у зороастризму дуалістичну концепцію співвідношення добра ї зла, а в християнства - моральну концепцію. Він вчив, що зло пов'язане з матерією, з усім матеріальним, а добро є втіленням світла, духу. І добро, і зло рівні в світі, вони протистоять один одному, ведуть запеклу боротьбу, ця боротьба є змістом світової історії. Зло домоглось певного успіху, тому частина світла тепер у полоні - темряви, завдання людства - звільнити світло від неї. Але для людства це не так просто. Справа в тому, що людина - це творіння диявола, хоч він і створювався за божественним зразком. Лише завдяки тому, що в людині є частка світла, вона зможе звільнити світло від темряви, тоді н настане царство боже. Але для цього релігія мусить удосконалити людину. Маніхейство зазнало гоніння в період свого виникнення від зороастризму, а християнство розглядало його як одну із шкідливих єресей. Тим не менше, воно було дуже поширене і в Європі, і в Азії. Але остаточного удару йому завдало торжество ісламу в часи халіфату.

 

Маздакізм

 

Тоді ж, у 111 ст. н.е., в Ірані виникло вчення маздакізму. Маздакізм теж виходив із зороастрійського дуалізму добра і зла. У світовому розвитку відбувається невпинна боротьба добра і зла. Добро - розумне і закономірне, зло - хаос. Боротьба між ними буде завершена вже в цьому світі, переможе добро, тому треба негайно вставати на його бік. Починати боротьбу із злом потрібно шляхом колективізму, солідарності, взаємодопомоги, знищення соціальної та майнової нерівності. Бог дарував людям рівність, її треба встановлювати як добрим словом, так і силою, ділом.

 

Таке перенесення зороастрійської ідеї про добро і зло в космічному плані в чисто соціальний план зробило маздакізм певною політичною силою та ідейною основою руху селян та міської бідноти в кінці V - на початку VI ст. в державі Cacaнідів, яке дістало назву маздакітського руху.

 

На той час в Ірані посилилася боротьба шахської влади з аристократією та зороастрійським жрецтвом, що перетворювалось у феодальну верхівку і домоглося децентралізації влади в державі. Шах Кавал І підтримав маздакітський рух, за що тимчасово був усунений від влади. З поверненням на трон він підніс керівника руху Маздака (за ім'ям якого було названо і рух, і вчення, хоча останнє виникло на 200 років раніше), навіть провів деякі реформи в маздакістському дусі. Але в 20-х роках VI ст. рух почав занепадати і був ліквідований.

 

Зв'язок царя Кавада з маздакітським рухом мав чисто меркантильні інтереси, він розглядав його як засіб приборкання аристократичної знаті, яка намагалась обмежити царську владу, а водночас обмежити духовенство, яке було спільником феодальної аристократії. Про сумнівність його моральних поглядів свідчить той факт, що він без сумніву погодився на страту одного з відданих йому маздакитів Сіявуша, який допоміг йому втекти з в'язниці під час тимчасової перемоги аристократії над Кавадом, тоді як Сіявуш вступив у конфлікт з тією самою знаттю, до миру з якою йшов Кавад.

 

Про вчення, мужність і смерть мученика Маздака розповідає в поемі "Шахнаме" поет Фірдоусі. Коли Кавад зрікся вчення Маздака, він наказав своєму синові Хосрою знищити маздокитів. Той закопав три тисячі маздокитів у землю вниз головою, залишивши на поверхні землі їхні ноги. Коли цей ліс живих ніг побачив Маздак, він знепритомнів. Його повісили вниз головою і після тривалих мук убили стрілою. "Так скінчив Маздак свій неправедний шлях", - завершує розповідь поет.

 

Маздакізм був рухом народних мас, прикладом застосування релігійних ідей в інтересах трудящих.

Доля і заслуги зороастризму

 

Після загибелі Сасанідської держави зороастрійські громади зазнавали збоку мусульман численних утисків, були великі труднощі в переписуванні Авести, тому ті її частини, які не мали безпосереднього відношення до культу, тобто не були текстами обрядового значення, при переписуванні опускалися і поступово втрачалися. Для нас це прикро, тому що такими втраченими текстами були історичні і філософські та богословські твори, які входили в повний текст Авести.

 

У VII—VIII ст. н.е. встановилось панування Халіфату, зороастризм прийшов у цілковитий занепад. Вперті зороастрійці, що не бажали приймати нову релігію, мусили тікати до Індії, де їх нащадки - парси сповідують цю релігію й тепер. В Ірані зороастрійці, що залишились, звуться гебрами.

 

До зороастрійців тепер відносять єзидів (езидів), що живуть в Іраку. У своє віровчення вони внесли певні елементи християнства та ісламу. Вони вклоняються не тільки добрим, а й злим духам. Злого духа вони уособлюють у вигляді павича. Відповідно до цього у них існують свої ритуали. Мусульмани і християни звуть єзидів "чортомолами", "шанувальниками диявола". До єзидів пристає частина курдів в Іраку та Ірані.

 

У 1976 р. кількість зороастрійців в усьому світі становила 129 тис. чоловік. З них: в Індії - 82, Пакистані - 5, Ірані - 25 (з них в Тегерані - 19), у Великобританії, Канаді і США - З тисячі.

 

З 60-70-х років з'являються місцеві асоціації зороастрійців, в 1960 р. відбувся 1-й Всесвітній конгрес зороастрійців у Тегерані, 2-й і 3-й - відбулися в 1964 і 1978 роках у Бомбеї.

 

Отже, в зороастризмі вперше в історії релігійної думки виникли ідеї про походження зла, його місце в світі в цілому, про роль та діяльність людини у світовому процесі, про потойбічну відплату і у зв'язку з цим - зовсім нові уявлення про потойбічний світ.

 

Ідеї зороастризму мали великий вплив на розвиток філософської і релігійної думки. Цей вплив позначався на стародавній грецькій філософії (зокрема, на філософії Піфагора, стоїків, Сенеки тощо), а через неї - на всій світовій історії філософії. Безпосередній вплив зороастризм мав на іудаїзм та християнство, особливо на їхні секти і течії, такі як гностицизм, маніхейство. Під впливом зороастризму перебував і буддизм, його північний напрям - махаяна. Відчув цей вплив і іслам. Інакше кажучи, зороастризм наклав свій відбиток і на релігії стародавнього світу, і на сучасні світові релігії. Але сам зороастризм світовою релігією не став, хоч, здавалось би, мав для цього досить підстав.

 

У період з VI ст. до н.е. до VII ст. н.е., протягом усього часу існування грандіозної, світової на той час імперії Ахеменідів, потім Парф'янської, Сасанідської держав, зороастризм був найвпливовішою релігією епохи. Він успішно протистояв елліністичному і римському Заходу, був серйозною загрозою цілісності християнства. Це - перша в історії релігії релігія Одкровення.

Релігія крито-мікеноької культури

 

Наше дослідження історії релігії переноситься до Європи. Саме тут відбувся розвиток цивілізації, яка була безпосереднім предком сучасної Європи і безпосереднім ґрунтом розквіту християнств - релігії, яка наклала найбільший відбиток на історію людства. Це - антична цивілізація.

 

Південь Балканського півострова, острови Егейського моря і вузенька смуга західного узбережжя Малої Азії, а пізніше - численні колонії навколо цих територій - це Еллада, колиска європейської цивілізації. Заселення Еллади почалося близько 100 тис. років тому.

 

Цивілізація в Європі народилася на межі IV і III тисячоліть до н.е. Уся Європа в той час ще переживала період переростання первісного суспільства в цивілізоване. Вкрита лісами і болотами, вона була ще дикою. Лише на півдні (теперішня Італія та Іспанія) і південному сході (Греція, Подунав'я, південноукраїнські степи) існували окремі вогнища землеробських і землеробсько-скотарських культур.

 

Але дослідження англійського археолога А.Еванса (1851-1943) відкрили на острові Крит найстародавнішу європейську культуру - критську, або мінойську (за ім'ям міфічного царя Міноса, найвидатнішого діяча того історичного періоду). А період цей немилий: від 3000 до 1200 рр. до н.е. - майже 18 століть.

 

Критська культура, яку представляли ранні рабовласницькі держави Кносс, Фест та інші, досягла значного розквіту в XX-XV ст. до н.е. і швидко згасла, починаючи з XIV ст. до н.е. У цих державах існувала теократична влада. Цар був одночасно і верховним жрецем. Управління державою і відправлення релігійного культу практично становили один процес. Мінорці (так умовно називають населення цієї держави) вклонялися Великій богині - матері людей і тварин, і богові - бику, що уособлював руйнівні сили природи. Цим богам цар-жрець приносив жертви в палаці, що одночасно був і житлом, і храмом.

 

У кінці XV чи на початку XIV ст. н.е. на Крит з континенту вторглися греки (ахейці) і зруйнували мінойську цивілізацію.

 

Ще одним центром давньогрецької цивілізації була мікенська (ахейська) культура (1770 р. до н.е. - 1200 р. до н.е.).

 

Греки-ахейці з'явилися на Балканах майже одночасно з появою цивілізації на Криті. Вони прийшли з півночі, з долини Дунаю. Злившись з місцевим населенням, вони утворювали нові культурні вогнища. Розкопки в Мікенах, а потім у багатьох інших місцях Греції розповідають про войовничий народ, що створив могутню державу, яка домоглась особливого розквіту в XVI-XIII ст. до н.е. Існували й інші ахейські держави. Вони вели між собою безперервні війни.

 

Стародавні греки обожнювали природу. В їхньому уявленні надприродні особи-були всюди: в струмках жили наяди, в гаях - деревні німфи, дріади і сатири, в скелях - ореади, в морі - нереїди і тритони, небо заселяли зірки і боги вищого рангу.

 

У 50-х роках минулого століття була розшифрована міг кепська писемність. Щоправда, більша частина розшифрованих глиняних табличок містила різні господарські записи, але були відомості і про релігію Так, виявилося, що були раби, які вважалися власністю того чи іншого бога. Може, було і щось подібне до храмового господарства. Принаймні, була якась колективна релігійна власність. Склався чималий список богів. Серед них Зевс, Гера, Посейдон, Афіна, Артеміда. У богів-чоло-віків були жіночі "візаві": у Посейдона - Посідея, у Зевса - Лівія. Існував культ Діоніса, але не бога, а людини.

 

Близько XII ст. до н.е. на мікенські землі вторглися дорійські племена з півночі півострова. їхня культура злилася з мікенською, а суспільство дістало поштовх до розвитку в рамках розкладу общин.

Релігія грецького полісу

 

Наступний етап в історії Стародавньої Греції дістав назву архаїчного. Він тривав з VIII по VI ст. до н.е. У цей період стародавні греки колонізують північне узбережжя Егейського моря, узбережжя Чорного моря, південь Апеннінського півострова і навіть проникають на Африканське узбережжя Середземного моря. Колонізація активізує економічний розвиток країни: стимулюється ремісництво, ремесло остаточно відокремлюється від землеробства, торгівля зближує сусідні і далекі країни, греки чимало чого запозичують зі світу, що відкрився перед ними. У Стародавній Греції у VIII ст. до н.е. встановлюється полісний устрій: виникають міста-держави з класовим розшаруванням, з розвиненими товарно-грошовими відносинами.

 

З усіх полісів найбільшими були Афінська і Спартанська держави.

 

Народ Афінської держави складався з чотирьох філ (племен). Кожна філа в свою чергу поділялася на три фратрії, а кожна фратрія - на тридцять родів. Плем'я і рід були органами управління і релігійними общинами, функції фратрії обмежувалися шлюбами і реєстрацією народжень.

 

Суспільне життя в полісах набирало дедалі організованішого порядку, удосконалювалося створенням правових відносин.

 

У 621 р. до н.е. Драконт записав чинне звичаєве право в Афінах, що було деяким обмеженням інтересів аристократії, яка до цього не була зв'язана ніякими законами. І це до певної міри захищало інтереси народу. Але за законами Драконта було лише одне покарання - кара на горло. Тому вираз "драконтові закони" став крилатим.

 

За реформами Драконта ведення релігійних справ остаточно переходило до держави. Усі жителі Аттики мусили поклонятися богам і визнаним родами героям.

 

Особливо важливою була законотворча діяльність Солона (між 640-635 - бл. 559 рр. до н.е.), який в 594 р. до н.е. ліквідував боргове рабство, увів єдині для всієї країни міри маси і гроші, встановив свободу заповітів. Солон дбав про економічну незалежність країни і розвиток ремесел. Залежно від майнового стану розділив суспільство на чотири класи і заборонив представникам самого бідного класу - фетам займати державні посади, але всі мали виборче право.

 

Незабаром після 509 р. до н.е. Клісфен ліквідував племінні філії і утворив нові, територіальні. Кожна філа поділилася на десять лемі в, які мали окремі храми з жерцем, якого обирали голосуванням або жеребкуванням. Філа теж була релігійним утворенням, храм філи був державною власністю, релігійними справами філи керувала держава. Так утворилася державна релігія. Але влада жерця вже відокремлюється від влади воєначальника, судді і адміністратора.

 

Трохи інакше розвивалася держава Спарта в південній частині Пелопоннесу. Це був аграрний поліс. На землі працювали лише ілоти (раби), торгівлею і ремеслом займалися періеки, а громадяни Спарти - лише військовою справою. Це була держава воїнів, влада належала військовій аристократії. Спартанське релігійне життя було схоже з афінським.

 

Релігія архаїчної Греції зберігала і навіть прирощувала численний пантеон гомерівських олімпійських богів, вносила зміни в їхню ієрархію.

 

Цей період був періодом подальшого розвитку старогрецької культури.

 

Ще в IX ст. до н.е. греки запозичили у фінікійців семітський алфавіт. Поступово на ньому створюється ряд культурних пам'яток. У VIII ст. була записана (чи написана) Гомером "Іліада" та "Одіссея", які містять розгорнуту картину давньогрецького життя та інформацію про міфологічну релігію Еллади, якою ми користуємося й донині.

 

Ясний світ Гомера заселений богами і людьми. Вони мають багато спільного між собою. Ті й інші живуть у природі, вони мають походження від матері-землі, народилися, мають тіло, їдять, сплять, діють, мають своїх царів і владик. Але люди живуть у видимому вигляді, а боги - невидимі. Люди їдять плоди землі, а боги - нектар, амбросію, люди смертні, а боги - безсмертні.

 

У Гомера ще немає ідеї потойбічного осягнення


Поделиться:

Дата добавления: 2015-04-16; просмотров: 90; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.007 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты