Одиничне Серійне Масове. Одноразово Періодично Безперервно

Ознака:

- Номенклатура

Широка Обмежена Вузька

- Обсяг продукції

Малий Середній Великий

- Випуск протягом року

Одноразово Періодично Безперервно

або дуже рідко партіями

- Обладнання

Універсальне Змішане Спеціалізоване

- Кваліфікація робочого

Найвища Середня Нижче середньої

- Доля ручної праці

Найвища Середня Мінімальна

- Собівартість продукції

Висока Середня Низька

Окремо вирізняєтьсядослідне виробництво — виготовлен­ня зразків або партій виробів для дослідних робіт, випробувань, до­опрацювання конструкцій тощо. На їх основі розроблюють конст­рукторську та технологічну документацію для серійного або масо­вого виробництва.

За типами виробництва класифікуються підприємства, дільниці та окремі робочі місця. Тип виробництва підприємства визначається типом виробництва провідного цеху, а тип виробництва цеху - характеристикою ділянки, де виконуються найбільш відповідальні операції і зосереджена основна частина виробничих фондів.

Віднесення заводу до того чи іншого типу виробництва носить умовний характер, оскільки на підприємстві і навіть в окремих цехах може мати місце поєднання різних типів виробництва.

Тип виробництва робить вирішальний вплив на особливості організації виробництва, його економічні показники, структуру собівартості (в одиничному виробництві висока частка живої праці, а в масовому - витрати на ремонтно-експлуатаційні потреби та утримання обладнання), різний рівень оснащеності.

Залежно від форми спеціалізації виробничі підрозділи підприємства організуються за наступними типами виробничої структури: технологічному та предметному .

Технологічна структура визначає чітку технологічну відособленість, тобто устаткування розташоване не по ходу технологічного процесу, а по групах. Наприклад, на металургійних - доменні, сталеплавильні, прокатні. Усередині цехів за принципом технологічної однорідності створюються ділянки, на яких виконуються певні операції на встаткуванні, розташованому по однотипних групах. Цей тип виробничої структури спрощує керівництво цехом або ділянкою: майстер, відповідальний за групу однорідних верстатів, може всебічно вивчити їх; при надмірному завантаженні одного верстата робота може бути передана на будь-який звільнившийся верстат.

Технологічна структура полегшує перебудову виробництва з однієї номенклатури виробів на іншу, що особливо важливо в умовах ринкової економіки. Але даний вид виробничої структури вважається самим неефективним, бо потрібне часте переналагодження устаткування, обмежуючи цим можливість застосування спеціальних верстатів та інструментів. Крім того, при технологічній виробничій структурі немає відповідальності за якість кінцевої продукції, тому що кожний цех, ділянка виконує тільки частину технологічного процесу. Зростають транспортні перевезення, зустрічні вантажопотоки, тому що встаткування розставлене не по ходу технологічного процесу.

Не дивлячись на неефективність такої побудови виробничої структури, її застосування неминуче в умовах одиничного й дрібносерійного типу виробництва з великою номенклатурою деталей.

Предметний тип виробничої структури - самий прогресивний, але його застосування в чистому виді можливо лише в крупносерійному і масовому виробництві. Всі цехи й ділянки спеціалізуються за предметним принципом. Це дозволяє розташувати встаткування по ходу технологічного процесу, що різко скорочує шлях руху оброблюваних деталей і витрати часу на їхнє транспортування, застосовувати високопродуктивні верстати, інструменти, штампи, пристосування. Устаткування встановлюється так, щоб забезпечити прямолінійний рух деталей, що закріплюються за ділянкою. Предметні ділянки прагнуть по можливості здійснити закінчений (замкнутий) цикл виробництва виробів. Виникають сприятливі передумови для організації потокових і автоматичних ліній, більш повно використовується устаткування, робітники спеціалізуються на виконанні вузького кола операцій, у результаті чого підвищується їхня кваліфікація, поліпшується організація праці, підсилюється відповідальність за якість виробів, що випускаються. При цьому майстер повністю відповідає за весь цикл виготовлення виробу. Все це веде до росту продуктивності праці й зниженню собівартості продукції. До недоліків, властивих предметним цехам і ділянкам, можна віднести неповне завантаження устаткування на окремих операціях внаслідок невеликого обсягу робіт.

4.Організація виробничого процесу вивчає також розташування ро­бочих місць і їх груп на території підприємства, що забезпечує пересу­вання предметів праці технологічними операціями найкоротшим мар­шрутом. Розрізняють непотоковий і потоковий виробничі процеси.

Непотокове виробництво має такі ознаки: на робочих місцях об­роблюються різні за конструкцією і технологією виготовлення пред­мети праці, бо кількість кожного з них невелика і недостатня для нормального завантаження устаткування, робочі місця розташовуються однотипними групами без певного зв'язку з послідовністю виконан­ня операцій, предмети праці переміщуються при обробці складними маршрутами, внаслідок чого виникають тривалі перерви між техно­логічними операціями. Застосовується цей метод переважно в оди­ничному і дрібносерійному виробництві.

Потокове виробництво є високоефективним методом організації виробничого процесу. Уявімо собі потокову лінію або конвеєр, робо­та на якому характеризується високим ступенем раціональності й має такі ознаки:

• за групою робочих місць закріплюється обробка або складання предметів одного найменування або обмеженої кількості подіб­них предметів;

• робочі місця розташовуються послідовно за перебігом техноло­гічного процесу;

• предмети праці передаються з операції на операцію поштучно або невеликими транспортними партіями згідно з ритмом роботи, що забезпечує виконання принципів паралельності й безперервності процесу.

Потоковий метод організації виробництва застосовується у масо­вому та великосерійному виробництвах. Потокове виробництво має багатопереваг: високий рівень продуктивності праці, механізації, спеціалізації й чітку організацію.Як наслідок скорочується трива­лість виробничого циклу і незавершеного виробництва, збільшується коефіцієнт використання виробничих потужностей і зменшуються витрати на виробництво.

Разом з тим потоковий метод організації виробництва маєйнедо­ліки. Для працівників — це примітивізація та монотонність їх праці, що суперечить загальній тенденції підвищення освітнього і кваліфі­каційного рівня працівників. Крім того, одноманітність роботи на потокових лініях не дає можливості працівникам реалізувати індиві­дуальні можливості. Для підприємства вузька спеціалізація робочих місць може спричинитися до ускладнень при переході на випуск іншої продукції.

Попри все потокове виробництво як високоефективне широко за­стосовується у різних галузях промисловості; воно використовує новітні наукові досягнення і має певні тенденції для розвитку.

Основними з них є такі:

• автоматизація потокового виробництва;

• підвищення гнучкості технологічних систем і схем, застосування верстатів з ЧПУ;

• упровадження багатофункціональних роботів-маніпуляторів;

• створення гнучких автоматизованих систем.

Перед запровадженням потокового виробництва розраховують параметри потокових ліній і спеціальних допоміжних засобів — кон­веєрів.

Вперше ввів потокове виробництво на своїх заводах американський інженер і промисловець Генрі Форд (1863-1947).

Всі потокові лінії ( конвейєри ) можна класифікувати за такими ознаками:

За кількістю типів виробів, що збираються (оброблюються) на ПЛ :

- однопредметні; - . багатопредметні.

II. За ступенем механізації технологічних операцій :

-механізовані; - комплексно-механізовані; - напівавтоматичні; - автоматичні.

ІІІ. За ступенем синхронізації операцій :

1. безперервно-потокові – повна синхронізація операцій, тобто всі операції мають однакову тривалість, тому проходження деталей від першого до останнього робочого місця не переривається, простої виключені;

2. преривно-потокові – можливі періодичні простої на окремих робочих місцях.

ІV. За ритмом відрізняють :

1. З регламентованим ритмом, тобто швидкість конвеєра узгоджується з тривалістю виконання операції, використовується на безперервно-потокових лініях;

2. З вільним ритмом – використовуються на преривно-потокових, де швидкість підтримується самими робочими, а не регламентована.

V. За об’єктом охоплення відрізняють :

1. дільничні;

2. цехові;

3. загально-заводські, наскрізні.

Основні параметри потокових ліній:

1. Такт потоку – інтервал часу, за який здійснюється випуск деталей, які слідують одна за одною (виробів). Такт (t )показує кількість часу, необхідну для випуску одиниці виробу.

t = F д * 60 / N,хвилини ( 1 )

В свою чергу : F д - дійсний фонд часу роботи потокової лінії в годинах ( за рік, місяць, добу). Взагалі, F д = F н * n зм * ( 1 – К п / 100 ),

де F н - номінальний фонд часу роботи потокової лінії, який обчислюється, як

F н = F календ – ( вихідні + святкові ) ;

n зм- кількість робочих змін на підприємстві;

К п - коефіцієнт планових втрат робочого часу потокової лінії через простої на профілактичні роботи, у капітальному ремонті ( 3 – 8 % );

N - виробнича програма випуску виробів ( за рік, місяць, добу ), нат одиниці.

2. Ритм потоку – інтервал часу між черговими випусками транспортних партій виробів.

R = t * n,хвилини ( 2 )

де n - кількість деталей в транспортній партії. При поштучній передачі : R = t

3. Темп роботипотокової лінії – величина, яка є оберненою до такту, вона показує кількість виробів, що випускаються за одиницю часу, наприклад, за годину.

T = 60 / t, виробів / годину ( 3 )

4. Необхідна(розрахункова) кількість робочих місць.

Q р = t шт / t, робоч. місць ( 4 )

де t шт - штучний час для даної операції (хвилин)

5. Ступінь завантаження робочого місця.

η = Q р / Q пр * 100 %( 5 )

де Q р - розрахункова кількість робочих місць.

Q пр-прийнята кількість робочих місць, одержана шляхом округлення Q р в більший бік.

6. Швидкість конвеєру.

V = L 0 / t , м / хвил ( 6 )

де L 0 - крок конвеєру, тобто відстань між двома робочими місцями.

7. Довжина конвеєру : L = L 0 * Q пр, м ( 7 )

8. Чисельність основних робочих на поточній лінії.

Ч осн. роб = Q пр * n зм * К яв, чол ( 8 )

де К_ЯВ - коефіцієнт приведення явочної чисельності до спискової ( 1.1…1.2 ).

Синхронізація - це процес вирівнювання тривалості операції технологічного процесу згідно такту потокової лінії. Час виконання операції має дорівнювати такту лінії або кратно йому.

Існують такі способи синхронізації, тобто узгодження різної тривалості технологічних операцій у часі:

1. Якщо час операції більше такту і кратний йому то операцію розділяють на кілька складових операцій і кожну закріплюють за окремим робочим місцем. Наприклад :

2. Якщо час операції не дорівнює і не кратний такту, то операції, які ідуть послідовно, з‘єднуються в одну, час якої повинен приблизно дорівнювати або бути кратним такту.

Наприклад :

Розглянемо приклад застосування способів синхронізації та розрахунків основних параметрів поточної лінії.

Задача : N = 80 000 вир., Fн = 305 роб.дн * 7 год, n зм = 2, Кп = 8% Lo = 1,8 м,

Т₁ = 2,9 хвил, Т_{2_}= 9 хвил, Т₃ = 5,9 хвил.

Знайти всі параметри поточної лінії.

5. Прогноз ( гр. “ передбачення ” ) – це спроба визначити стан якогось явища чи процесу в майбутньому. Прогнозування розвитку підприємства – це наукове обґрунтування можливих кількісних та якісних змін його стану у майбутньому, а також альтернативних способів і строків досягнення очікуваного стану.

Можливі методи прогнозування :

1. Фактографічні методи прогнозування базуються на використанні фактичних матеріалів, які детально характеризують зміни показників об’єкта прогнозування. Ці методи поділяються на :

· метод екстраполяції – один з основних методів. Його сутність полягає в поширенні закономірностей розвитку об’єкта у минулому на його майбутнє.

· методи кореляційних моделей полягає в пошуку математичних формул, які характеризують статистичний зв’язок одного показника з іншим ( парна кореляція ) або з групою інших ( множинна кореляція ).

2. Евристичні методи прогнозування передбачають використання логічних прийомів і методів досліджень. Ці методи поділяють на інтуїтивні та аналітичні.

До інтуїтивних відносять :

· метод експертних оцінок – в його основу покладено спосіб збирання необхідної інформації переважно шляхом анкетування. При цьому експертна оцінка об’єкта прогнозування може бути індивідуальною або груповою, тобто одержаною від групи експертів.

· метод “ мозкової атаки ” є різновидом методу групових експертних оцінок і полягає у творчій співпраці певної групи експертів способом проведення дискусії ( “мозкової атаки” ). Учасники такої дискусії мають дотримуватися двох правил поведінки :

- не допускати критики та негативних коментарів щодо міркувань опонентів;

- не заперечувати нової ідеї, якою б абсурдною вона не видавалася.

До аналітичних методів відносять :

· метод морфологічного аналізу, який грунтується на використанні комбінаторики, тобто дослідження всіх можливих варіантів, виходячи із закономірностей побудови ( морфології ) об’єкта прогнозування.

· метод побудови “дерева цілей” дозволяє поділяти основні завдання на підзавдання і створення системи “ виважених ” за експертними оцінками зв’язків. Цей метод широко використовує теорію графів.

Діяльність сучасних підприємств в основному зв'язана з жорсткою конкуренцією і капризами (у гарному розумінні) споживачів. Задача підприємства при прогнозуванні та плануванні є в тому, щоб сприйняти "на вході" фактори виробництва, переробити їх і "на виході" видати продукцію ( із мінімумом витрат).

Починати будь-яку справу без плану занадто ризиковано. Грамотні керівники добре знають, що усі великі битви спочатку виграють на папері - на плані, а тільки потім у реальній дійсності. План - документ, що визначає стратегію і тактику ведення бізнесу, організацію і технологію виробництва та реалізацію продукції.

Наявність такого плану дозволяє:

• активно розвивати підприємництво, залучати інвесторів, партнерів і кредитні ресурси;

• максимально використовувати конкурентні переваги підприємства,

• запобігати помилковим діям;

• вчасно приймати захисні заходи проти різного роду ризиків;

• об'єктивно оцінювати результати виробничої і комерційної діяльності підприємства.

Протягом реалізації і при зміні обставин план може уточнюватися шляхом коригування відповідних показників.

Плануванння - це розробка і коригування плану, що включає передбачення, обґрунтування, конкретизацію й опис діяльності господарського об'єкта на найближчу і віддалену перспективу.

Плануванням на підприємстві поетапно охоплюється робота людей і рух ресурсів (матеріальних і фінансових), націлених на одержання заданого кінцевого результату. Затверджений керівником план має силу наказу для зазначених у ньому осіб і структурних одиниць. У ньому гранично чітко і докладно вказуються:

· мета діяльності підприємства на плановий період, кількісно виражена системою встановлених показників;

· засоби досягнення мети (фінансові, матеріальні і трудові);

· етапи і терміни виконання робіт;

· виконавці плану по термінах і видам робіт;

· методи, етапи і засоби контролю виконання плану.

Основні форми планування

Форми планування в залежності від тривалості планів діляться на п'ять видів:

~ стратегічний;

~ довгостроковий;

~ середньостроковий;

~ поточний;

~ оперативно – календарний.

Групування планів на довгостроковий, поточний і оперативно-календарний носять умовний характер. Розходження між ними перебуває в термінах одержання кінцевого результату, а не в об'єкті планування, бо, як правило, він не змінюється. Той самий виріб може включатися в усі види планів .

Наприклад, підготування виробництва і продажу виробу включається в довгостроковий план. Проектування виробу, закупівля устаткування і матеріалів для його виробництва включається в поточні плани. Розподіл персоналу по об'ємах, зв'язаних із виробництвом нового виробу, і оплата поточних витрат включаються в оперативні плани.

Стратегічне планування полягає в основному у визначенні головних цілей діяльності підприємства. При цьому розробляються нові можливості фірми, наприклад, розширення виробничих потужностей шляхом будівництва нових підприємств або придбання устаткування, зміни профілю підприємства або радикальна зміна технології. Стратегічне планування охоплює період у 10-15 років, впливає на функціонування всієї системи керування і ґрунтується на величезних ресурсах. Як правило, установлюється лише основний відповідальний виконавець, тому що при першому етапі ще не ясний ні зміст робіт, ні їхні об'єми. Точний адресний розподіл завдань по термінах виконання, об'ємам витрат і кінцевих результатів визначається в поточних і особливо в оперативно-календарних планах.

Довгострокове планування ( від 5 до 10 років ) полягає у визначенні проміжних цілей на шляху досягнення стратегічних цілей і задач. При цьому більш детально розробляються засоби і способи рішення задач, використання ресурсів, упровадження нової технології.

Середньострокові плани найчастіше охоплюють 5 - тирічний термін, як найбільше відповідний періоду відновлення виробничого апарату й асортименту продукції. Середньострокові плани передбачають розробку послідовності заходів, спрямованих на досягнення цілей, намічених довгостроковою програмою розвитку.

Поточне планування здійснюється шляхом детальної розробки оперативних планів для фірми в цілому і її окремих підрозділів, зокрема, програм маркетингу, планів по наукових дослідженнях, планів по виробництву, матеріально-технічному постачанню.

Основною ланкою поточного плану виробництва є оперативно-календарні плани , які включають:

· деталізацію поточного плану і доведення його завдань до кожного цеху, відділу або ділянки;

· організацію доставки на робочі місця матеріалів, палива, вивіз готової продукції, організацію контролю якості;

· забезпечення суцільного контролю за ходом виробничого процесу й оперативне усунення неполадок і збоїв у роботі.

У цілому довгострокове, поточне і оперативно-календарне планування взаємозалежні і являють собою єдину систему планування. За допомогою планування зв'язується в єдиний цілісний комплекс весь механізм керування підприємством.

Тема 7 ВИРОБНИЧА ПОТУЖНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА

Одними з найбільш важливих питань, які стоять перед підприємством під час розробки бізнес-плану, є такі:

· які виробничі потужності потрібні підприємству для виконання виробничої програми ?

· яке конкретне обладнання для цього необхідне?

· де, в яких постачальників, на яких умовах його слід придбати?

Таким чином, виробнича потужність є важливим фактором у питаннях стратегії і тактики фірми.

Виробнича потужність підприємства – це його потенційна можливість випускати максимальну кількість продукції в одиницю часу, виходячи з наявної технології виробництва і того рівня організації праці, якого підприємству вдалося досягти.

Одиниці виміру виробничої потужності на різних підприємствах залежать від характеру виробництва та галузевої підпорядкованості. Найчастіше це натуральні вимірники, залежно від виду продукції. Так, потужність текстильних підприємств визначається максимально можливим випуском тканин у погонних і квадратних метрах, прядильних фабрик - у тоннах прядива, цегельних заводів - у тис. штук умовної цегли, металургійних комбінатів - у тоннах виплавленої сталі, на підприємствах цукрової та молочної промисловості виробнича потужність характеризується кількістю сировини, яка переробляється за добу і т.п.

Використання натуральних показників для виміру виробничої потужності можливе тільки на вузькоспеціалізованих підприємствах підприємствах, що випускають однорідну нескладну продукцію. При багатономенклатурному виробництві сумарна потужність підприємства визначається в грошовому вираженні.

Розрізняють три види виробничої потужності підприємства: проектну, поточну (фактично досягнуту), резервну.

- проектною є потужність, яка визначається ще в процесі проектування та будівництва нового підприємства або під час реконструкції ( розширення ) діючого підприємства. Вона має бути досягнута протягом нормативного терміну її освоєння.

- поточна (фактично досягнута) виробнича потужність визначається періодично у зв’язку зі зміною умов виробництва (наприклад, номенклатури продукції).

- резервна виробнича потужність повинна формуватись і постійно існувати в певних галузях:

·в електроенергетиці і газовій промисловості – для покриття так званих “пікових” навантажень в електро- і газових мережах;

·в харчовій промисловості – для переробки збільшеного обсягу сільськогосподарської сировини у високоврожайні роки;

·на транспорті – для перевезення збільшеної кількості пасажирів у літні місяці або у “час пік” протягом дня.

Поточна потужність – величина змінна, тому визначають її 3 види:

- вхідна виробнича потужність – визначається на початок планового періоду на основі наявного обладнання, досягнутого рівня організації праці, середньої трудомісткості виготовлення одиниці продукції;

- вихідна виробнича потужність – визначається на кінець планового періоду з урахуванням введення нового обладнання, виведення застарілого обладнання, зниження трудомісткості одиниці виробу завдяки організаційним заходам;

- середньорічна виробнича потужність – визначається на основі вхідної та вихідної виробничої потужності за формулою: