Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


Відношення „управління -тиск" як елемент багатовимірної моделі владного спілкування.




Другий аспект аналізу владного спілкування окреслюється відношеннями «управління-тиск», пов’язаними з самим механізмом владарювання, державного управління, а також механізмами „зворотного зв’язку”, тобто підтримкою і тиском „знизу” громадянського суспільства. Практичне здійснення владних повноважень охоплює вже не так відносини людей з ресурсами, я власне взаємини між людьми, які відтворюються через інституційні форми та інструментальні засоби силового тиску. Процес владарювання (управління) розкривається у послідовності двох його фаз - стадій:

вольової, у якій владний агент (суб’єкт) відповідно до своїх інтересів і волі формує зверху політичне рішення, кориговане залежно від рівня соціального представництва, політичної участі, а також особливостей волевиявлення підвладних. Воно спрямовується на спонукання об’єктів до певних, влаштовуючих суб’єкта, дій;

силової, пов’язаної як з інструментальними засобами реалізації управлінського рішення „зверху”, так і з інституційними способами тиску „знизу” різних груп громадянського суспільства, що підтримують чи заперечують його ухвалення або здійснення. Влада в даному випадку зацікавлена у блокуванні небажаних для неї різновидів тиску і досягненні підтримки чи бездіяльності підвладних. Зі свого боку громадяни у випадку незадоволення певним рішенням владоможців виявляють свою суб’єктність через контрсилу, зростанню потенціалу якої сприяє мобілізація, формулюючи за допомогою інститутів (груп інтересів, політичних партій, ЗМК тощо) власну волю і тим самим пропонуючи діючій владі подальші кроки – корекцію раніше ухваленого рішення і переконання соціуму в його виправданості, чи навязування власного бачення шляхом силового примусу.

При цьому і держава, і соціум постають абстрактно-узагальненими агентами або безпосередніми носіями влади, тобто її суб’єктами та об’єктами. Проблема співвідношення формального владного суб’єкта і реального носія владних повноважень досі залишається предметом гострої дискусії, ініційованої в США у 50-ті роки ХХ ст. книгою Ч.Р.Мілза „Владна еліта”. В ній він стверджував, що попри декларовану в країні розвинуту плюралістичну демократію нею керує згуртована і кількісно обмежена група людей, яка монополізує розподіл суспільних ресурсів, фактично позбавляючи суспільство реального доступу до влади. Першим відреагував на такі ідеї Р.Дал у книзі „Хто управляє? Демократія та влада в Америці”, яка була видана в 1961 році. Тут обстоюється плюралістичне або одновимірне уявлення про владу, котра в демократичній системі вбачається поділеною серед конкуруючих (і не лише елітних) груп, що мають доступ до ключових рішень.

Наступний етап дискусії в 1970 р. відкрила монографія П.Бараха і М.Бараца „Влада і бідність. Теорія та практика”, де доводиться, що плюралісти з їх акцентом на вивченні через спостереження конкретної поведінки недооцінюють вкрай важливий аспект влади – мобілізацію пристрастей як схильність тих, хто контролює організаційне ухвалення рішень, до експлуатації певних різновидів конфлікту і придушення інших. Головуючи й встановлюючи порядок денний, вони мають змогу проблеми, котрі суперечать їх інтересам, відкладати простим посиланням на відсутність достатнього часу, необхідного для їх розгляду. Наприклад, лідери політичної партії можуть створювати перебільшене уявлення про її монолітну єдність, не надаючи доповідачам „радикальних” фракцій можливості виступати на засіданнях. Наявні й багато інших „неочевидних” проблем і аспектів соціальної динаміки, які мають прямий вплив на зовнішньо – унаочнені прояви життєдіяльності суспільства. А отже влада є двовимірною і може здійснюватися ефективно без виявлення будь яких наочних ознак конфлікту.

Нарешті, третій етап уособлює Ст.Лакс. У книзі 1974 р. „Влада: радикальний погляд” він пропонує тривимірний погляд на неї. На його думку, „невидимий” конфлікт, до якого звертаються П.Барах і М.Барац, - це конфлікт між інтересами тих, хто зацікавлений у неухваленні рішення, і тих, кого вони виключають з заслуховування в межах політичної системи. Однак владні відносини включають ще й прихований конфлікт як суперечність інтересів владоможців і реальних інтересів тих, кого вони виключають з влади. Реальними автор вважає ті речі, акторів, які мали б отримати перевагу задля здійснення вільного вибору. В більшості випадків учасники політики неспроможні зробити останній і погоджуються з тим, що їх свідомі, суб’єктивні інтереси привласнюються прихованим джерелом влади, котре може породжувати „викривлену свідомість” і спонукати індивідів до залучення у проекти, що суперечать їх реальним інтересам. Дещо в іншому ракурсі з таким висновком погоджується М.Фуко, підкреслюючи, що влада не лише тяжіє над нами як сила, котра встановлює заборони, вона також стимулює задоволення, формує знання, продукує дискурс. Тому її варто розглядати як творчу продуктивну потугу, мережу і каркас, які пронизують кожне соціальне тіло, а не лише негативну сутність, чия єдина функція – репресія. М.Фуко солідаризується з Ст.Лаксом щодо необхідності брати до уваги виміри влади, котрі слугують структуруванню інтересів і подій ще до їх вкорінення в свідомості чи емпіричній дійсності.


Поделиться:

Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 103; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.007 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты