Самостійна робота студента

Самостійна робота студента є основним засобом оволодіння навчальним матеріалом у час, вільний від обов'язкових навчальних занять.

Навчальний час, відведений для самостійної роботи студента, регламентується навчальним планом і повинен становити не менше 1/3 та не більше 2/3 загального обсягу навчального часу студента, відведеного для вивчення конкретної дисципліни.

Зміст самостійної роботи студента над конкретною дисципліною визначається навчальною програмою дисципліни, методичними матеріалами, завданнями та вказівками викладача.

Самостійна робота студента забезпечується системою навчально-методичних засобів, передбачених для вивчення конкретної навчальної дисципліни: підручник, навчальні та методичні посібники, текст або конспект лекцій викладача, практикум тощо.

Методичні матеріали для самостійної роботи студентів повинні передбачати можливість проведення самоконтролю з боку студента. Для самостійної роботи студенту також рекомендується відповідна наукова та фахова монографічна і періодична література.

Самостійна робота студента над засвоєнням навчального матеріалу з конкретної дисципліни та виконання індивідуальних завдань може виконуватися у бібліотеці вищого навчального закладу, навчальних кабінетах, комп'ютерних класах (лабораторіях), а також в домашніх умовах.

У необхідних випадках ця робота проводиться відповідно до заздалегідь складеного графіка, що гарантує можливість індивідуального доступу студента до потрібних дидактичних засобів. Графік доводиться до відома студентів на початку поточного семестру.

При організації самостійної роботи студентів з використанням складного обладнання чи устаткування, складних систем доступу до інформації (наприклад, комп'ютерних баз даних, систем автоматизованого проектування тощо) передбачається можливість отримання необхідної консультації або допомоги з боку фахівця.

Навчальний матеріал навчальної дисципліни, передбачений робочим навчальним планом для засвоєння студентом в процесі самостійної роботи, виноситься на підсумковий контроль поряд з навчальним матеріалом, який опрацьовувався при проведенні навчальних занять. Види самостійної роботи студентів детально розглядаються нижче.

4.3.1. Самостійна робота студента – специфічна форма навчальної діяльності, головною метою якої є формування самостійності суб’єкта навчання, а формування вмінь, навичок та знань здійснюється опосередковано через зміст та методи усіх видів навчальних занять [2]. Специфічність цієї форми діяльності студента визначається тим, що вона ставить двоєдину ціль: формування самостійності студента (спеціальна мета навчання) та розвиток здібностей, вмінь, знань і навичок студентів ( основна мета навчальної діяльності).

В підходах до організації СРС спостерігається певна циклічність. Так, в 20-і роки ХХ століття розвиваються такі методи навчання, як Дальтон-план, метод проектів, бригадно-лабораторний метод, трудовий метод, активно-трудовий метод тощо.

В 30 – 40 - і роки з’ясувалося, що переоцінка самостійного шляху в добуванні знань призвело до зниження якості знань, акцент зміщується на методи донесення до студентів “готових знань”, які потрібно “зрозуміти та міцно засвоїти”. Це повністю відповідало вимогам часу: перехід країни на рейки командно-адміністративної бюрократичної системи управління вимагав заміни активних самостійних форм і методів навчання на “излагающее слово учителя”.

В 50 – 60 - і роки знову підсилюється увага до методів, що націлюють на розвиток ініціативи та самостійності в оволодінні знаннями, необхідними для розв’язування практичних завдань.

Роки застою та перебудови ( 70 – 80 - і роки) вірні підходу: добрі гасла і ніяких конкретних результатів. Звучать заклики створення єдиної системи неперервної освіти, активно впроваджувати технічні засоби навчання, реалізовувати принцип поєднання навчання з працею, рішуче добиватися підвищення ефективності навчання, корінного поліпшення підготовки молоді до самостійного життя і праці.

Отримання Україною незалежності висунуло на перший план необхідність підготовки фахівців, спроможних в умовах ринкової економіки творчо, самостійно, без “підказок зверху” приймати рішення.

Світовий досвід теж свідчить, що індивідуальна робота студента під час навчальних занять, самостійна робота при виконанні індивідуальних завдань, в наукових лабораторіях, бібліотеках, комп’ютерних залах, а також в домашніх умовах – запорука успішного опанування фахом.

Бути самостійним - це значить щось робити самому без сторонньої допомоги, без зовнішнього збудника, за своїми намірами. В цьому сенсі самостійність - і властивість особи, і показник активності людини, і критерій її зрілості в будь-якій галузі соціальної практики.

Найбільш повно самостійність студентів проявляється в різних формах СРС, частка якої в навчальних планах зростає. Наприклад, якщо протягом 1992 - 2002 р.р. в навчальних планах Київського національного університету імені Тараса Шевченка співвідношення аудиторної та самостійної роботи було 2 : 1 (36 годин на тиждень навчальних занять, 18 годин на тиждень СРС), то з 2002/2003 навчального року це співвідношення складає 5 : 4, а в магістерських програмах: 1 : 2.

4.3.2. Основні елементи системи СРС:

- студент як суб’єкт діяльності;

- предмет діяльності;

- процес як сукупність дій студента над предметом;

- продукт як наслідок перетворення предмета;

- умови дій студента над предметом;

- мета як проекція на продукт результату діяльності;

- мотив як внутрішні умови діяльності;

- вихідний досвід студента: знання, уміння, навички, необхідні для дій над предметом;

- результат - сформовані вміння, набуті знання, розвинуті рисиособистості студента.

Предмети навчальних дій студента можна розподілити на дві великі групи:

- безпосередні;

- опосередковані.

До першої групи предметів входять такі об’єкти діяльності студентів, для яких запланований викладачем склад дій студента достатньо визначений і його потрібно здійснити (наприклад виконати вправу).

До другої групи предметів діяльності студента включаються предмети, опосередковані через продукти навчання (наприклад, підготовка реферату). Опосередковані предмети в кінці-кінців приводяться до суми безпосередніх, але через самостійні дії студента.

Вимога виконати певні навчальні дії – вид педагогічного доручення, яке називається завданням.

Продукти виконання завдань-дій – це відповіді на вправи, питання, задачі, а завдань-продуктів – власне конспекти, тексти доповідей, рефератів, оглядів, звітів, курсових робіт, проектів тощо.

Результати незалежно від видів завдання – набуті вміння та навички, і засвоєнні для цього знання. Кількісна характеристика результату визначається сукупністю виконаних дій, якісна – мотивованністю та доцільністю цих дій.

Основні завдання-дії в навчальному процесі підготовки фахівців з спеціальності "Міжнародна інформація".

Вправа – вид завдання, що потребує багаторазового виконання дії з метою її засвоєння. Дії, на які направлені вправи: мисленні, психомоторні, мнемонічні, орієнтуючі, виконавчі тощо. В процесі виконання вправи здійснюється уяснення змісту дії, її закріплення, узагальнення. За сутністю, вправа – це завдання, яке дозволяє домогтися певної сукупності характеристик дії: диференційованість, автоматизованість, узагальненість, усвідомленість, міцність, швидкість, легкість тощо. Дія, засвоєна у вправах до автоматизму, стає навичкою.

Основна мета вправи – формування окремих психічних актів для засвоєння навичок і вмінь шляхом самоконтролю, оцінки та уточнення повторних дій. Для досягнення мети необхідна система вправ. За рахунок багаторазового виконання вправ досягаються певні нормативи вірності дій, далі – точності, а потім – швидкості.

Вимоги до вправ:

- визначеність конкретної цілі кожної вправи (чому навчитися);

- наявність критеріїв, показників правильності, точності та

швидкості дії;

- знання про послідовність та техніку виконання майбутніх дій;

- попереднє засвоєння правил виконання дій, що засвоюються;

- багаторазове виконання дій;

- постійний самоконтроль ходу та результатів дії;

- контроль за ходом та результатом дії з боку викладача.

Таким чином, вправа – це форма завдання, в змісті якого для студента повинна бути повна ясність як за кількістю, так і за якістю дій, що засвоюються.

Питання – вид завдання, виконання якого передбачає відтворюючу діяльність студента. Питання – це звернення, яке потребує відповіді.

Мета питання усунути сумніви, невизначеність знань або підкреслити устремління до отримання нового, більш повного, точного знання.

Питання що?, де?, коли?, чому?, з якою метою? Ставляться у зв’язку з виникненням труднощів та протиріч у розвитку знань. Ці питання фіксують пізнавальні потреби. Питання який? використовується для позначення категорії властивості або стану. Питання коли?, де?, скільки?, для чого?, чому? позначають категорії часу, місця, кількості, мети, причини відповідно. Вірно сформульоване питання повинно точно вказувати на категорію або множину, до яких відноситься пошукуване.

Логічна структура питання:

- деяке невідомепошукуване;

- неповна, невизначена, незавершена характеристика знання про невідоме;

- визначене знання, яке складає логічну посилку питання, вихідну

інформацію, необхідну не лише для постановки питання, але і для відповіді.

Основні пізнавальні функції питання:

- інформаційна, коли мета питання – отримати певну інформацію (відомості, дані, факти) про об’єкт, подію;

- інтерпретаційна, коли мета питання полягає в поясненні накопиченої інформації.

В залежності від пізнавальної цілі питання поділяють на:

- закриті питання, для яких наводиться повний набір варіантів відповіді, і студенту необхідно вибрати вірну відповідь;

- відкриті питання, які не містять підказок, не нав’язують варіанти відповідей, дають можливість сформулювати їх у вільній формі.

Задача – вид завдання, яке якісно та кількісно характеризує результат (ціль-образ) і може бути представлене як кінцевий результат діяльності.

Задача містить:

- невідоме (ясна, але недоступна мета);

- відоме, тобто те,що дано, відомі дані, об’єкти тощо;

- необхідні умови, що конкретизують зв’язок між даними і метою.

Типова навчальна задача – задача при розв’язуванні якої студент засвоює найбільш характерні для спеціальності, професії види дій на основі необхідних для цього знань.

Виконання індивідуальних завдань-продуктів формує вміння і навички самостійної роботи студента з виконання та оформлення результатів цієї діяльності.

Доповідь(повідомлення) - документ, або усне публічне оприлюднення наукових результатів та результатів самостійної роботи студента.

Структура доповіді:

- вступ (підстави, причини, проблемна ситуація, що зумовили підготовку доповіді);

- основна частина, в якій аналізується стан проблеми, обґрунтовується основна ідея автора;

- підсумкова частина, яка містить висновки, рекомендації, пропозиції.

Існують два підходи до написання (підготовки) доповіді. Перший полягає в тому, що спочатку готується план доповіді, потім - тези виступу, на основі тез готується доповідь. Другий , навпаки, пов’язаний з повним написанням доповіді, а потім у скороченому вигляді ознайомленням з нею аудиторії.

Специфіка усного виступу полягає у відмінності від друкованого змісту та форми. Слід пам’ятати, що частина матеріалу може бути подана в тезах, на плакатах, слайдах, схемах, діаграмах, табицях тощо, тому доповідь повинна містити коментарі, а не повторення ілюстративного матеріалу. Емоційність, впевненість доповідача, його вміння вести полеміку забезпечує контакт з аудиторією, увагу слухачів. Головне в доповіді - зміст та аргументація. Виразність і дохідливість змісту доповіді суттєво залежать від темпу, гучності та інтонації. Спокійна манера викладу завжди імпонує слухачам. Доповідачу необхідно слідкувати за вірною літературною вимовою, вживати слова відповідно до їх сенсу. Доцільним є полемічний характер доповіді: це викликає інтерес слухачів.

При підготовці доповіді слід зважати на те, що людина може прочитати одну сторінку формату А4 (текст у півтора інтервали) за 3 - 4 хвилини. Тому доповідь до 30 хвилин повинна містити 8 - 10 сторінок. Якщо наукова доповідь містить 4 - 6 сторінок, вона називається - повідомленням.

Реферат - короткий виклад змісту одного або декількох документів з певної теми. Як результат завдання - продукту СРС найчастіше використовують інформативний реферат, що найповніше розкриває зміст документу (документів), основні теоретичні та фактичні відомості. Розширений, або зведений (багатоджерельний, оглядовий) реферат містить відомості про певну кількість опублікованих і неопублікованих документів з однієї теми, викладені у вигляді зв’язного тексту. Більш детально це питання буде розглянуто в темі 10 "Аналіз змісту документів та аналітико-синтетична обробка інформації".

4.3.3 Конспектування лекцій як форма самостійної роботи студента

З позицій діяльнісного підходу конспектування - це робота студента з безпосереднім предметом навчання. Мета - засвоєння навчального матеріалу, конспектування - система дій над заданим викладачем матеріалом.

Навчання під час лекції припускає активну розумову діяльність, у ході якої студенти повинні

- сприймати інформацію;

- сортувати її, не втрачаючи логіки міркування;

- погоджуватиїї з раніше пройденим матеріалом;

- розуміти;

- запам'ятовувати;

- записувати по ходу пояснення формулювання, графіки, висновки.

Однак навички конспектування при цьому часто виявляються недостатніми. Швидкість запису явно уступає швидкості викладу матеріалу викладачем, спроба повного конспектування приречена на невдачу. Лектор вимовляє 80 - 100 слів за хвилину, дослівний запис студент може вести зі швидкістю до 20 слів за хвилину. Отже, або викладач вказує, що і коли потрібно записувати, або до студентів це уміння приходить після багатьох проб і помилок. Але ж темп пояснення зростає, кількість інформації, що видається на кожному занятті, збільшується. Матеріал новий, незрозумілий, хочеться і формулу записати, і висновок, і пояснення до нього, а там і графік з'явився. У поспіху це часто переноситься в конспект з помилками і перекручуваннями. Словесні ж зв'язки, міркування, логічні переходи з розповіді викладача до конспекту практично не потрапляють. А вони дуже важливі при виконанні індивідуального завдання, при підготовці до семінарського заняття або контрольного заходу тощо.

У цьому світлі представляється доцільним видача студентам видрукуваних матеріалів, що відбивають суть матеріалу і розвантажують їх від непродуктивної писанини, але при такому підході зменшується вплив на запам’ятовування на основі моторної пам’яті.

У процесі СРС у студентів не завжди є можливість проконсультуватися у викладача, також виникають проблеми сприйняття, сортування інформації, диференціації її за критеріями «головне - другорядне» тощо. І тут на допомогу можуть прийти опорні сигнали й опорні конспекти.

За Шаталовимопорний сигнал - це «асоціативний символ, що заміняє деяке значення; він здатний відновити в пам'яті відому раніше і зрозумілу інформацію». Під опорним конспектом розуміють «систему опорних сигналів, що мають структурний зв'язок і представляють собою наочну конструкцію, яка заміщає систему значень, понять, ідей як взаємозалежних елементів»[2].