КАТЕГОРИИ:
АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Дії у навчанні
При проектуванні предмета діяльності студента педагог передбачає певний склад дій. Спроектований предмет діяльності студента - це продукт діяльності педагога, а результат діяльності педагога - це ті уміння, які набуде студент, перетворюючи свій предмет (продукт педагога) в продукт своєї праці.
За провідним в структурі психічним актом дії поділяють на:
- емоційні;
- мислені;
- психомоторні;
- мнемонічні;
- вольові;
- робочі.
5.3.1Емоційні дії студента - короткочасні психічні явища, що у формі переживання відображають не предмети та явища навколишньої дійсності, а ставлення до них.
Основні емоційні стани:
- цікавість;
- радість;
- здивування;
- страждання;
- гнів;
- відраза;
- презирство;
- страх;
- сором.
Цікавість (зацікавленість, інтерес) - позитивний емоційний стан, який сприяє здобуванню знань, розвитку вмінь і навичок, мотивує навчання.
Радість - позитивний емоційний стан, пов’язаний з можливістю досить повно задовольнити актуальну проблему, ймовірність чого була до цього невелика або невизначена.
Здивування - емоційна реакція, яка не має чіткого позитивного або негативного знаку і гальмує усі попередні емоції, скеровуючи увагу на раптовий об’єкт або обставини. Може переходити у зацікавленість, страх або гнів.
Страждання - емоційний стан, пов’язаний з отриманням достовірної, або такої, що здається достовірною, інформації про неможливість задоволення важливих життєвих потреб, які досі здавалися більш-менш імовірними.
Гнів - емоційний стан, який протікає у формі афекту і викликається раптовим виникненням значної перешкоди на шляху задоволення важливої потреби (афект - короткочасна, бурхлива, надзвичайно інтенсивна реакція).
Відраза - негативний емоційний стан, що його спричинюють об’єкти (предмети, люди, обставини), зіткнення з якими (взаємодія, спілкування тощо) заходить у суперечність із моральними або естетичними принципами і установками суб’єкта.
Презирство - негативний емоційний стан, що виникає в особистих стосунках і породжується неузгодженістю життєвих позицій, поглядів, поведінки з об’єктом почуттів.
Страх - негативний емоційний стан, що виникає в разі отримання суб’єктом інформації про реальну або уявну небезпеку. Страх блокує важливі потреби людини на основі дійсного або уявного прогнозу.
Сором - негативний емоційний стан, що характеризується усвідомленням невідповідності власних помислів, вчинків, зовнішності не тільки очікуванням інших людей, а й власним уявленням про належну поведінку і зовнішній образ.
Розробляючи майбутній предмет діяльності студента педагог планує розв’язати щонайменше два завдання:
- формування позитивних емоцій у студента;
- формування уміння володіти своїми емоціями.
Наприклад:
1) емоції радості або незадоволення при виконанні якої-небудь дії багато в чому визначають, чи стане ця дія звичкою, чи ні. Враховуючи, що емоційна пам’ять краще зберігає задоволення, ніж незадоволення, можна дійти до висновку, що заохочення - сильніший виховний момент, ніж покарання. В цьому контексті недопустимо погрожувати студенту “ускладненнями” при складанні іспиту, заліку.
2) при проектуванні педагогом предмету діяльності студента потрібно зводити до мінімуму емоції напруги. При цьому необхідно враховувати, що будь-яка зміна в життєдіяльності проходить п’ять стадій емоційних станів:
- заперечення (шок);
- гнів;
- прихід до внутрішнього погодження про невідворотність зміни;
- депресія;
- прийняття.
5.3.2Мислена дія - це акт мислення, при якому суб’єкт вирішує елементарне завдання, не розкладаючи його на більш прості.
Етапи мисленої дії:
- усвідомлення завдання;
- виявлення асоціацій;
- відсів асоціацій та виявлення пропозиції;
- перевірка пропозиції, уточнення або ігнорування;
- вирішення завдання.
З цього переліку висвітлимо ряд мислених дій-етапів:
- асоціації;
- пропозиції;
- умовиводи.
Асоціаціями називають елементарні зв’язки понять та пропозицій між собою, що є причиною виникнення понять та пропозицій після появлення одного з них.
Якщо в процесі розв’язування завдання студент відображає зв’язки предметів та явищ, їх ознак, то можна припустити, що звершився найпростіший мислений акт - судження.
Якщо з декількох суджень суб’єкт створює нове судження, то з’являється більш висока форма мислення - умовивід. Умовивід знімає невизначеність, дає відповідь на питання, що усвідомлюється як розуміння.
Розуміння - пізнання зв’язків між предметами та явищами, що переживаються як задоволення пізнавальної потреби.
Умовиводи базуються на двох процесах:
- індукції;
- дедукції.
Індуктивний умовивід (індукція) - це процес переходу від одиничних, часткових суджень до загальних.
Дедуктивний умовивід (дедукція) - це процес переходу від загальних суджень до суджень, що визначають часткові випадки.
Формування понять, створення на їх основі суджень та умовиводів - процес, що складається з ряду мислених операцій:
- аналіз;
- синтез;
- порівняння;
- абстракція;
- конкретизація.
Аналіз - мислений поділ предмета, явища, поняття на окремі частини, ознаки, властивості та виділення цих компонентів.
Синтез - мислене об’єднання в єдине ціле окремих частин, ознак, властивостей предметів, явищ або понять.
Порівняння - встановлення подібності або різниці між предметами, явищами та поняттями.
Абстракція - мислене відділення суттєвих особливостей групи предметів, явищ або понять з вилученням у них несуттєвих ознак.
Конкретизація - дедуктивний мислений процес переходу від загального поняття до часткового.
Сукупність мислених операцій складає процес мислення - відображення загальних властивостей та явищ, знаходження закономірних зв’язків і відносин між ними.
В процесі мислення людина оперує поняттями.
Поняття - відображення загальних, найбільш суттєвих властивостей предметів ті явищ дійсності і виражених словом або словосполученням так, щоб це подавало найбільш узагальнений образ навколишньої дійсності.
Мислення як процес складається з окремих актів, кожний з яких - процес розв’язування задачі пізнання або практичної діяльності.
Види мислення:
- наочно-дійове (практичне), опирається, як правило, на попередній досвід і не використовує такі операції як аналіз та абстракція;
- образне, характеризується тим, що для розв’язування завдання застосовуються в основному образи предметів та явищ, що знаходяться в пам’яті і засвоєні в минулому;
- абстрактно-логічне мислення, відображає такі факти, зв’язки та закономірності, які не піддаються ні практичному, ні образному мисленню;
- розуміння усної та письмової мови - пізнання таких зв’язків між предметами та явищами, які вже подані джерелом інформації і відповідній системі понять та суджень, що відображають ці зв’язки;
- мислення ймовірностями - опирається не на безпосередні предмети та явища, а на ступінь ймовірності очікуваних подій;
- планування - перелік можливих дій, засобів, умов і нормативів результатів прогнозування, мисленні дії, що направлені на подолання неясностей, труднощів та перешкод, які виникають на шляху до цілі;
- уява (фантазія) - створення в процесі мислення нових образів на основі минулих відчуттів та наявних понять;
- мрія - вид творчого мислення, що створює образи бажаного майбутнього.
Мисленні дії складають основу пізнавальної діяльності. Їх характерна особливість - повна самостійність, індивідуальність.
5.3.3 Мнемонічні дії пов’язані з процесом запам’ятовування, тобто з пам’яттю.
Пам’ять - це процеси організації та збереження минулого досвіду, що робить можливим його використання в діяльності.
Пам’ять лежить в основі розвитку та навчання суб’єкта. Для успішної реалізації навчального процесу студенту потрібно знати деякі особливості її функціонування:
- вибірковість пам’яті полягає в тому, що насамперед і найкраще запам’ятовується те, що необхідно для розв’язування конкретних завдань, від установки залежить активізація оперативної або довготривалої пам’яті;
- оперативна пам’ять забезпечує запам’ятовування інформації лише для виконання певної дії, а довготривала - зберігає сліди, що складають основу умінь, знань, навичок та звичок, наприклад: після одноразового прослуховування матеріалу в довготривалій пам’яті залишається лише до 10% змісту, після самостійного читання - до 30%, після активного спостерігання процесу - до 50%, а після виконання практичних дій - до 90%;
- краще запам’ятовуються ті частини навчального матеріалу, що сприймаються студентом на початку та в кінці лекції;
- запам’ятовується насамперед те, що пов’язано з виконанням дій;
- забуванню можна запобігти коротким, але своєчасним повторенням матеріалу;
- найменш продуктивним є механічне запам’ятовування (багаторазове стереотипне повторювання матеріалу), а найбільш продуктивним є логічне запам’ятовування (аналіз інформації, виявлення найбільш суттєвих думок, узагальнення і запам’ятовування узагальнення). Продуктивність механічного та логічного запам’ятовування відносяться як 1:25.
Основні принципи запам’ятовування:
- акцентувати увагу на формуванні інтересу до матеріалу, якій необхідно запам’ятати;
- користуватися детальними описами та першоджерелами, а не тільки конспектом;
- необхідно не лише прочитати текст, а й мислено повторити його;
- користуватися асоціаціями, зіставляючи нову інформацію з уже відомою;
- використовувати мнемонічну техніку, в якій застосовуються штучні зв’язки між інформацією, що підлягає запам’ятовуванню, та “опорними” знаками, сигналами.
Приклади:
1. Побудова змістовних зв’язків - співставлення деякої інформації з уже відомою. При цьому необхідно поставити перед собою питання:
- в чому полягає зміст нової інформації?;
- що відомо про неї?;
- до якої області знань її доцільно включити?
2. Побудова асоціативних зв’язків - використовується тоді, коли не вдалося побудувати змістовні. Чим незвичніше асоціація - тим краще вона запам’ятовується.
3. Формування структурних зв’язків - застосовується у випадках, коли важко сформувати змістовні або асоціативні зв’язки, наприклад: ряди чисел, ізольовані та незрозумілі факти.
Найбільш характерні види структурних зв’язків:
- алфавітний порядок;
- групування (інформацію розподіляють за певними ознаками);
- рангування (інформацію упорядковують за певною ознакою в порядку зростання або зменшення величини значення цієї ознаки);
- формування речень з початкових букв слів, що несуть інформацію, наприклад “Каждый охотник желает знать где сидит фазан”;
- ритмізація - інформація пов’язується з певним ритмом;
- римування - інформація впорядковується за допомогою рими.
5.3.4Психомоторні дії - досягнення елементарної усвідомленої цілі одним або кількома рухами. Психомоторні дії включаються як вправи для формування певних навичок, наприклад: робота з комп’ютером.
5.3.5 Вольові дії - це дії, при яких мета досягається одноразовим вольовим рішенням, вольове зусилля спрямовується на подолання перешкод, що стоять на шляху досягнення цілі.
Етапи вольової дії:
- усвідомлення цілі і намагання їх досягти;
- усвідомлення ряду можливостей досягнення цілей;
- поява мотивів, що стверджують або заперечують ці можливості;
- боротьба мотивів та вибір;
- прийняття однієї з можливостей досягнення цілі в якості рішення;
- здійснення прийнятого рішення.
Центральним етапом вольової дії є боротьба мотивів, результат цієї боротьби і визначає вибір рішення. Можливі крайні прояви таких варіантів:
а) проявилася воля - студент змусив себе щось зробити, незважаючи на перешкоди, які в одних випадках могли бути мізерними, а в інших - вимагати значних вольових зусиль;
б) проявилося безвілля - тобто надана перевага мотиву “хочеться” (“не хочеться”), а не мотиву “потрібно”. Цей стан визначає, що на питання мети “що я повинен робити?” відповідь була, а на питання мотиву “чому я повинен це робити?” суб’єкт відповіді, адекватної меті, не знайшов.
Якщо сенс дії визначається співвідношенням мети та мотиву, а критерій - виявлення волі або безвілля, то при однозначному визначенні мети безвілля свідчить про слабку мотивацію навчальної діяльності.
Студент повинен знати свої вольові якості, що визначають поведінку студента на різних етапах вольової дії:
1) якщо у студента сильна воля, то йому притаманні:
- чітке усвідомлення цілі та інтенсивне бажання її досягнення;
- у нього достатні можливості та мотиви;
- боротьба мотивів відбувається обґрунтовано та швидко;
- рішення завжди обґрунтовані з інтенсивним спрямуванням;
- при здійсненні рішення виявляється стійкість та активність;
2) студенту, якому притаманна наполегливість, мета видається дещо віддаленою, наступні етапи вольових дій реалізуються нормально, при здійсненні рішення виявляється стійкість та активність;
3) впертість, як вольова якість, характеризується тим, що цілі і намагання їх досягти об’єктивно не виправдані; можливості та мотиви, боротьба мотивів та їх вибір визначаються не об’єктивним врахуванням усіх можливостей, а передвзятою установкою; рішення приймається не обґрунтовано, але з інтенсивним спрямуванням; рішення здійснюється твердо;
4) конформній особистості властиво, що цілі і устремління легко змінюються; можливості, мотиви, їх боротьба та вибір визначаються думкою інших осіб; рішення легко змінюється, а його реалізація - пасивна;
5) для такої вольової якості як покірність характерно: відсутність цілі, устремління, мотивів, їх боротьби та вибору, рішення дається ззовні, а його реалізація - пасивна;
6) для такої вольової якості як рішучість характерний набір етапів як і для сильної волі, наполегливості. Єдина відмінність полягає в тому, що коли мотивів багато, то їх вибір не завжди усестороннє обґрунтований;
7) для такої вольової якості як нерішучість, при чіткому усвідомленні цілі, наявності можливостей та мотивів, їх боротьба та вибір - затяжні й незавершені, рішення - відсутнє або часто змінюється, а реалізація рішення взагалі відсутня;
8) для слабої волі характерно: слабке устремління до цілі; невеликі можливості; незавершеність боротьби та вибору мотивів; відсутність намагання до прийняття рішень; нестійка реалізація рішень.
5.3.6.Робочі дії - за своїми цілями поділяються на орієнтуючі, виконавчі, корегуючі, завершальні.
Орієнтуючі дії визначають цілі діяльності, умови, засоби та шляхи досягнення цілі. На цьому етапі отримують відповіді на питання:
- “що робити?”,
- ”як робити?”,
- “які необхідні умови?”,
- “які потрібні засоби?”,
- “де ці засоби дістати?”,
- “в якій послідовності необхідно діяти?”.
Отримавши відповіді на ці питання виробляють робочу гіпотезу, в якій визначені: ціль, процес і результат діяльності (дії).
Виконавчі дії - послідовна реалізація виконання визначених дій досягнення цілі діяльності. Успіх виконавчої діяльності визначається сформованими уміннями, знаннями, навичками, звичками та здібностями.
Корегуючі дії - внесення поправок, уточнень та змін в орієнтуючі та виконавчі дії на підставі зворотної інформації про неточності, помилки, відхилення та невдачі. Корегуючі дії студента - це результат контролю з боку педагога та самоконтролю студента. Тому важливо оцінювати корегуючі дії студента та підводити його до прийняття правильних рішень.
Завершальні дії зводяться до перевірки результату усіх попередніх дій. Тут проводиться оцінка досягнення цілі. Сама оцінка - це відповіді на питання:
- “чи досягнуто те, що планувалось?”;
- “які висновки ?”;
- “що необхідно зробити в майбутньому?”.
Людина народжується вже людиною. Факт належності до людського роду фіксується у понятті індивід.
Особистість - суспільно-історична категорія. Це - свідомий індивід, який посідає певне становище в суспільстві та виконує певну громадську роль.
Індивідуальність - це особистість у її своєрідності. Коли кажуть про індивідуальність, мають на увазі оригінальність особистості, якусь найголовнішу рису, яка робить її відмінною від інших людей. Індивідуальність може проявлятись в інтелектуальній, емоційній, вольовій сферах або в усіх сферах одночасно.
Основні компоненти особистості:
- скерованість;
- можливості;
- характер;
- самоуправління.
Скерованість особистості визначає її вибіркове ставлення до дійсності.
На скерованість особистості впливають:
- потреби;
- інтереси;
- психологічні установки;
- інші властивості особистості.
Можливості особистості:
- здатність;
- здібність;
- талант;
- геніальність.
Характер - складне синтетичне утворення, де в єдності проявляються зміст і форма духовного життя людини. Провідні властивості характеру:
- моральні якості;
- вольові якості;
- темперамент.
Самоуправління - "Я" - утвердження самосвідомості. Власна структура "Я":
- уявлення про те, яким "Я" повинно бути в ідеалі;
- сумління (совість), яке визначає наближення реальної поведінки до ідеальної.
Типи самоуправління:
- морально-вольовий;
- аморально-вольовий;
- абулічний;
- імпульсивний;
- проміжні.
Морально-вольовий тип саморегуляції - позитивний тип, здатний на пориви та значні звершення. Така людина - господар своїх слів, здатна досягти соціально та особистісно значимих цілей попри будь-які труднощі. Її здібності використовуються на повну силу та розвиваються.
Аморально- вольовий тип - це індивідуаліст, який завжди і скрізь переслідує егоїстичні цілі. Він - цілісний у своїй аморальності, розумний у визначенні способів досягнення намірів.
Абулічний тип характеризується в’ялістю і пасивністю, байдужістю до всього, легко піддається впливу, залишаючись бездіяльним. Не може змусити себе працювати, долати труднощі. Слабкі внутрішні спонукання, слабовілля, нездатність до зусиль. Іноді - це наслідок сформованого почуття власної неповноцінності. Відтак опускаються руки, "засинають" здібності.
Імпульсивний тип поведінки характеризується наявністю багатьох сильних імпульсів, захоплень, але людина діє нерозважливо через недосконалість механізму зіставлення імпульсних спонукань з реальною ситуацією.
Увага - форма психічної діяльності людини, що виявляється в її спрямованості й зосередженості на певних об’єктах з одночасним абстрагуванням від інших.
Розрізняють мимовільну та довільну увагу.
Мимовільна увага визначається орієнтувальним рефлексом організму.
Довільна увага зумовлена метою діяльності, вона є наслідком свідомих зусиль людини, вияву її інтелекту і волі.
Відчуття - психічний процес, що полягає у відображенні мозком властивостей предметів і явищ об’єктивного світу. Матеріальними органами відчуття є аналізатори.
Сприйняття - психічний процес, що полягає у відображенні мозком властивостей предметів і явищ об’єктивного світу за безпосередньої дії їх на органи відчуття з розумінням цілісності відображуваного.
В залежності від переважної ролі аналізатора, визначають:
- зорове сприйняття;
- слухове спийняття;
- тактильне спийняття.
Буває сприйняття:
- простору, часу, руху;
- предмета, мови, музики;
- людини людиною.
Висновки
1.Якість підготовки фахівця повинна визначатися умінням студента вирішувати поставлені завдання. Якщо студент може вирішити будь-яке завдання з переліку, то якість підготовки - відмінна. Успішність навчальної діяльності студента визначаються, в першу чергу, загальною спрямованістю особи та її устремлінням оволодіти тим чи іншим видом діяльності. Таким чином, інтереси та потреби особи є найбільш могутніми соціальними факторами.
2. Успішність навчання визначається загальним рівнем розвитку пізнавальних процесів студента, а це значить, що засвоєння змісту навчального матеріалу залежить від розвитку сприйняття, уяви, пам’яті, мислення, уваги та мови студента, визначається його вольовими якостями, умінням долати перешкоди та спонукати себе до роботи.
3. Засвоєння навчального матеріалу включає:
- сприйняття, для чого потрібна сконцентрована увага студента до матеріалу, що викладається;
- переробку та з’ясування змісту, що веде до розуміння повідомлення, для чого потрібно в пам’яті відшукати аналогічні знання та пов’язати їх з новими;
- чітку фіксацію переробленого та з’ясованого змісту.
При цьому для першого фактору важливі вольові та емоційні характеристики особи, її уміння сконцентруватися, внутрішня дисципліна. Для другого фактору необхідна активна пізнавальна діяльність, яка включає постановку та формування завдання самим студентом, усвідомлення його змісту. Для третього фактору необхідно засвоєння знань та дій, формування практичних характеристик, коли знання перетворюються в уміння та навички студента.
4. На пам’ять можна впливати:
- моторну - шляхом запису прослуханого або прочитаного;
- зорову - шляхом уявного відтворення побаченого;
- слухову - повторенням вголос найбільш суттєвих означень, висловлювань;
- емоційну - шляхом висловлювання всього, що необхідно запам’ятати, з підвищеною увагою.
Провідне значення у навчанні належить словесно-логічній пам’яті. Для її мобілізації необхідно розуміння прочитаного або прослуханого, на неї впливає обговорення, коли одночасно беруть участь і слухова, і рухова та емоційна пам’ять.
Усі види пам’яті тісно пов’язані між собою, тому одночасна мобілізація їх позитивно впливає на запам’ятовування. Мислене повторення прочитаного ефективніше для запам’ятовування ніж повторне читання.
5. Матеріал, що відкладений у довготривалій пам’яті забувається за експонентою. Частка, що залишається, не перевищує 20-50 % від початкового рівня, тому робота з додатковими джерелами інформації допомагає підвищити обсяги сприйнятого матеріалу та краще його запам’ятати.
Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 109; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав |