Зміст і структура політичної діяльності

Політичне життя тісно пов´язане з найрізноманітнішими формами політичної діяльності.

Політична діяльність — індивідуальна чи колективна, спонтанна чи організована діяльність соціальних суб´єктів, яка прямо чи опосередковано випливає з інтересів великих суспільних груп і цінностей, що їx вони поділяють.

Ця діяльність відбувається в межах існуючих відносин з владою або всупереч їм, регулюється правовими нормами та статусними ролями. Її можна розглядати у широкому й вузькому значеннях. У широкому розумінні політична діяльність постає як реалізація суспільно-політичних відносин, взаємодія класів, націй, організацій, органів, інших соціальних спільнот й окремих осіб для здійснення певних політичних інтересів щодо завоювання, використання та утримання влади. У вузькому значенні політична діяльність — це методи й засоби виконання владних функцій певними політичними силами, соціальними групами, а також засоби протидії їм.

Розрізняють теоретичну й практичну політичну діяльність.

Для теоретичної основними формами є:

- пізнавальна;

- прогностична;

- ціннісно орієнтована.

Практична політична діяльність — це вироблення й реалізація внутрішньої та зовнішньої політики держави, різні форми участі в політичному житті суспільства партій, громадсько-політичних об´єднань, рухів. Основні її форми:

- ухвалення політичного рішення;

- вибори;

- політична реформа;

- страйк;

- демонстрація;

- дипломатичні, міжурядові переговори;

- офіційний візит тощо.

Умовою й формою політичної діяльності є політичні відносини, які виникають внаслідок соціальної диференціації суспільства і вияву інтересів великих суспільних груп.

Суб´єктами політичних відносин є:

- класи;

- нації;

- соціальні групи;

- індивіди;

- політичні інститути й організації.

Політичні відносини — реальні практичні відносини, взаємозв´язки соціальних суб´єктів, у яких відображені їхні інтереси і здійснюється політична діяльність — співробітництво чи боротьба (вибори, референдуми, мітинги, зібрання, маніфестації, страйки тощо).

Вони охоплюють зв´язки між різними соціальними групами та індивідами, політичними інститутами та організаціями щодо завоювання і реалізації політичної влади, певних суспільних інтересів. Характер відносин соціальних суб´єктів визначає політичну ситуацію, стратегію, тактику, зміст політичної діяльності. Політичні відносини встановлюють, у який спосіб соціальні суб´єкти можуть здійснювати політичну діяльність через політичні інститути, норми, процедури, визначають методи й засоби політичної діяльності, регламентують її.

У процесі суспільного розвитку нові потреби та інтереси зумовлюють необхідність виходу за межі існуючих норм, пошук нових методів і засобів діяльності, процедур, винесення рішень. Для цього соціальні суб´єкти повинні усвідомити необхідність політичних перетворень, розвитку нових методів і засобів діяльності. Потреби та інтереси людей відповідно спонукають їх дії. Схожість, близькість, збіг інтересів соціальних суб´єктів забезпечує співпрацю, узгодженість їх дій. Суперечливість інтересів виявляється в різних формах суперництва, антагонізму, конфліктів. Засобом залагодження політичних протистоянь і розв´язання конфліктів є влада, яка використовує механізм узгодження суспільних, групових і особистих інтересів — ідеологію, фізичний і психологічний примус, традиції тощо.

Існує певна ієрархія інтересів: загальнолюдські, інтереси суспільства, народу, класу, групи. Координація, узгодження політичних інтересів, їх взаємне уточнення та обмеження з урахуванням об´єктивної реальності досягаються у процесі активної політичної діяльності.

Політична діяльність класів, націй, соціальних груп, індивідів, політичних інститутів і організацій супроводжується певним типом політичної поведінки. Така поведінка зумовлена вибором мотивів у винесенні рішень щодо політичних відносин, добором засобів досягнення цілей, здатністю сприймати загальний суспільний ін­терес, розумінням співвідношення з ним інтересу приватного, групового, вмінням їх поєднати. Політична поведінка охоплює як внутрішні реакції — думки, сприйняття, судження, настанови, переконання, так і конкретні дії, які можна спостерігати, — участь у виборах, вияв протесту, лобіювання, проведення зборів, політичних кампаній. Політична поведінка може виявити себе як у діяльності мас, класів, соціальних груп, націй, виборців, індивідів, політичних партій, владних структур, політичних лідерів, так і в будь-якій інституціональній ситуації — сім´ї, бізнесі, церкві тощо, але обов´язково в межах або через посередництво держави.

Характер її значною мірою залежить від наявних у суспільстві традицій легітимації (визначення, обґрунтування правомірності, законності певних рішень і дій). Традиції легітимації трансформуються від визнання правомірності певних засобів, способів досягнення мети, правоти сили до усвідомлення необхідності співвідносити свої наміри з інтересами й позиціями інших учасників політичної взаємодії, базувати рішення й дії на невід´ємних правах людини. Тому й форми політичної поведінки соціальних суб´єктів можуть бути різними. Розрізняють відкриту (політична дія) і закриту (політична бездіяльність) форми політичної поведінки. За своєю цілеспрямованістю політична поведінка може бути конструктивною щодо існуючого суспільного ладу і політичної системи (спрямованою на їх зміцнення) або деструктивною і навіть екстремістською. Залежно від мотивації розрізняють соціальне усвідомлену, ціннісне орієнтовану, афектну і традиційно зумовлену політичну поведінку.