Характеристика основних елементів місцевих фінансів

Бюджет регіону – складова ланка місцевих фінансів (рис.1).

Рис.1. Система державних фінансів

Фінанси місцевих органів влади як система містять у собі кілька взаємозалежних структурних основних елементів. Це витрати, доходи, способи формування доходів, інститути, суб’єкти і системи, а також відносини між суб’єктами. Перераховані структурні елементи системи не можуть бути дзеркальним відображенням її внутрішньої структури. У реальному житті ця система набагато складніша і має свої особливості.

Головним елементом фінансів місцевих органів влади є витрати. Саме з витрат варто починати аналіз фінансових систем цих органів влади. Витрати є точним відображенням функцій і завдань, що покладені на місцеву владу.Витрати місцевих органів влади, у залежності від їх цілей, підрозділяються на кілька видів. У першу чергу, законодавство виділяє так звані обов’язкові витрати. Це витрати, спрямовані на виконання обов’язкових завдань, що покладені на всі органи місцевої влади. До обов’язкових витрат відносять також витрати місцевих органів влади, пов’язані з їх борговими зобов’язаннями по кредитах і позиках.

У структурі витрат місцевих органів влади виділяються витрати, що здійснюються з метою реалізації завдань у рамках своєї компетенції, а також так званих добровільних або факультативних зобов’язань. Ще один вид витрат – витрати для реалізації делегованих (доручених) центральною владою завдань.

Крім функціонального розподілу, існують дві великі групи витрат. Це поточні або адміністративні, капітальні й інвестиційні витрати.

Доходи місцевих органів влади можуть бути класифіковані за їх джерелами і за економічним призначенням.За джерелами доходи місцевих органів влади поділяються на:

Ø податкові доходи;

Ø неподаткові доходи (платежі, доходи від майна, що належить місцевої влади, і від господарської діяльності підприємств комунальної (муніципальної) власності, притягнуті місцевими органами влади на ринку позичкового капіталу);

Ø доходи за рахунок кредитів і позик;

Ø інші доходи, передбачені законодавством.

До власних доходів місцевих бюджетів відносять доходи, що визначені ст.69 Бюджетного Кодексу України, і які формуються і збираються на відповідній території, а саме:

ü місцеві податки і збори, що зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування;

ü надходження сум за користування тимчасово вільними бюджетними коштами;

ü надходження дивідендів, нарахованих на акції господарських утворень, що знаходяться у власності відповідних територіальних громад;

ü коштів від відчуження майна, що знаходиться в комунальній власності, у тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що знаходяться в комунальній власності;

ü плата за оренду майнових комплексів, що знаходяться в комунальній власності;

ü трансферти, одержувані від центральної влади й органів влади вищого територіального рівня.

Структура доходів за джерелами у кожній країні має свої особливості.

За економічним значенням доходи місцевих органів влади поділяються на:

o Власні доходи.

o Доходи, передані вищестоящим органом місцевої влади.

Власні доходи – це доходи, що мобілізуються місцевою владою самостійно за рахунок джерел, визначених місцевими органами влади.

До власних доходів відносяться:

ü місцеві податки і збори;

ü доходи від майна, що належить місцевій владі і від сільськогосподарської діяльності комунальних (муніципальних) підприємств.

ü комунальні платежі.

ü доходи за рахунок комунальних кредитів і позичок.

До переданих доходів відносяться доходи, що передаються місцевій владі центральною владою або органами влади вищого територіального рівня.

Закріплені доходи – це форма передачі доходів місцевим органам влади на стабільній довгостроковій основі. Перелік закріплених доходів визначений законодавством про місцеве самоврядування. Природа закріплених доходів місцевих органів влади відрізняється від природи власних доходів.

Регулюючі доходи – це також одна з форм доходів, що передаються центральною владою місцевим органам або з бюджетів територій вищого адміністративного рівня до бюджетів територій нижчого адміністративного рівня.

3. Місцеві фінанси як фінансовий інструмент перерозподілу внутрішнього валового продукту (ВВП)

Через систему місцевих органів влади здійснюється розподіл і перерозподіл значної частини ВВП. Експертами Робочого комітету місцевих і регіональних органів влади Ради Європи ця проблема розглядається в двох аспектах:

1. Обсяг муніципальних витрат у сукупних джерелах витрат у ВВП регіону;

2. Обсяг муніципальних витрат у сукупних джерелах витрат у ВВП країни.

До європейських країн з високими показниками муніципальних витрат ВВП належать:

ü Швеція – 25%;

ü Данія – 19,9%;

ü Норвегія – 18,9%;

ü Угорщина – 19%;

ü Фінляндія – 18%;.

ü Литва – 13,1%

У Польщі 10% ВВП перерозподіляється через муніципальні витрати. Близько 10% – у Болгарії, Чехії, Німеччині і Люксембурзі.Є країни, де частина муніципальних витрат у ВВП дуже низька. На Кіпрі вона складає 1,4%; у Греції, Румунії, Туреччині – 2,41%; у Португалії – 4,6%.

В Україні сукупні витрати міст і сіл, тобто витрати, що можуть бути визначені як муніципальні, у 2010 р. склали 8% ВВП. Таким чином, Україна належить до числа європейських країн із середніми показниками перерозподілу ВВП через муніципальні витрати.

Показники, що характеризують рівень муніципальних витрат у сукупних державних витратах, також досить різноманітні. Найбільш високі вони в Норвегії – 60%, у Литві – 58,8%, в Угорщині – 53,7%, у Швеції – 36%, у Данії – 31,28%. Дуже низькі показники муніципальних витрат у сукупних державних витратах на Кіпрі – 4,1%, у Греції – 5,6%, на Мальті – 0,629%, у Сан-Марино – 0,19% і в Португалії – 9,7%.Співвідношення муніципальних витрат в Україні, а також в інших державах, не може дати повної картини. За абсолютними обсягами муніципальних витрат Україна відстає від більшості європейських держав.

Перерозподіляючи ВВП, місцеві органи влади України постійно втручаються в процес соціального відтворення. Таким чином, від політики місцевих органів влади залежить напрямок розвитку економіки і соціальної сфери по всій Україні.Місцеві органи влади, крім перерозподілу ВВП, мають досить високу перевагу економічного і соціального регулювання. У більшості розвинутих країн органи місцевого самоврядування мають право приймати статути міст, регіонів, а також інші нормативні акти.

Статутним правом регламентуються особливості у природокористуванні, порядок користування ресурсами, ведення господарства і фінансових взаємин з місцевим самоврядуванням та інші питання на відповідній території.

Особливу роль відіграє політика ціноутворення, яку в багатьох країнах мають право здійснювати місцеві органи влади в частині регулювання цін на продукцію і тарифів на послуги підприємств комунального сектора. Це стосується тарифів на воду, газ, теплопостачання, послуги каналізаційного господарства, ритуальні послуги, а також плати за проживання в муніципальному житловому фонді і розмірів відшкодування зі збирання й утилізації сміття, викидів шкідливих речовин у навколишнє середовище й ін.