Тема 3. Ризик і прибутковість на фінансових ринках.

1.Прибутковість цінних паперів, її складові.

2. Прибутковість та аналіз потоків платежів в статистичних методах оцінки цінних паперів і портфельних інвестицій.

3. Поняття та види фінансових ризиків.

4. Взаємозв'язок ризику, прибутковості та ліквідності цінних паперів.

5. Організація управління фінансовими ризиками .

6.Сучасні методи оцінки, аналізу та моделювання окремих видів фінансових ризиків.

1. Для характеристики процесів, які відбува- ються на фондовому ринку, використовуються показники випуску, розміщення та обігу цінних паперів та їх дохідності. Випуск цінних паперів характеризується показниками вартості і кількості цінних паперів за видами, випущених на визначену дату емітентами — акціонерними товариствами, інвестиційними фондами, фондовими біржами, банками, підприємствами.

Під розміщенням цінних паперів розуміють їх реалізацію на первинному ринку, який займається початковим продажем цінних паперів, суб’єктами якого є як самі емітенти, так і посередники. У статистичних звітах відображаються відомості про первісне розміщення окремих видів цінних паперів за їх кількістю й сумами.

Продаж і купівля цінних паперів на вторинному ринку (фондовій біржі) визначається як їх обіг, який характеризується показниками вартості й суми куплених і проданих (погашених) облігацій, акцій за деякий період.

Доходи за цінними паперами можуть бути у формі відсотків від номінальної вартості, дивідендів і доходу з купона. Під доходами за акціями у формі дивідендів розуміють частку чистого прибутку акціонерної компанії, що розподіляється пропорційно кількості акцій, якими володіє акціонер. Показником рівня дохідності за акціями є ставка дивідендів, яка визначається відношенням ринкової (курсової) вартості акцій до суми отриманих дивідендів. Ставка дивідендів виражається у відсотках.

Рівень чистого прибутку за період являє собою відношення суми всіх доходів і зміни ринкової ціни до початкової ціни активу.

Для забезпечення безпеки інвестицій потрібна диверсифікація, тобто створення портфеля грошових коштів в акції різних компаній. Такий вклад коштів слід здійснювати у вигідній та безпечній пропорції, тобто гроші потрібно вкладати для одержання максимального доходу з найменшим ризиком. Проте важливо враховувати показники окремих активів із співвідношенням ризику і доходу, а також особливий вплив цих співвідношень на ризикованість і прибутковість інвестиційного портфеля.

Для всебічного аналізу ринку цінних паперів застосовуються також системи статистичних показників, які складаються з низки коефіцієнтів, індексів та абсолютних показників. Дана система дозволяє найповніше охарактеризувати ефективність вкладень коштів інвесторів у цінні папери, ступінь використання акціонерного капіталу, вартість цінних паперів. Вона включає такі показники.

2. Коефіцієнт виплат, який визначається як відношення чистого доходу, отриманого компанією, і розподіляється у вигляді дивідендів:

,

де Kb — коефіцієнт виплат; D — дивіденд; D/А — дохід на одну акцію.

Якщо компанією випущено різні види акцій, на які нараховуються різні дивіденди, то величина дивіденду, що стоїть у чисельнику формули, визначається як середнє арифметичне.

Приклад 1. Чистий дохід корпорації становив 20 млн грн., з якого вона виплачує по 1 грн. на кожну акцію у вигляді дивідендів. Усього випущено 2 млн акцій.

Д : А = 20 : 2 = 10 грн.

Квип =1 : 10 • 100 % = 10 %.

Отже, корпорація 10 % свого доходу розподіляє серед акціонерів.

Коефіцієнт дивідендного покриття — показник, зворотний коефіцієнту виплат. Він показує, у скільки разів чистий дохід компанії перевищує суму виплачуваних цією компанією ди- відендів.

Показник вартості акцій за балансом демонструє, яка величина акціонерного капіталу та резервного (страхового) фонду припадає на одну випущену акцію. Акціонерний капітал — це основний капітал акціонерного товариства, який утворюється за рахунок емісії акцій.

Резервний (страховий) фонд являє собою частку власних коштів. Його величина визначається установчими документами і розраховується за формулою:

де ВА — вартість акцій за балансом; АК — акціонерний капітал; РФ — резервний фонд; А — кількість акцій.

Приклад 2. Із щорічного звіту корпорації виходить, що її акціонерний капітал становить 60 млн грн., а резервний — 20 млн грн. Акціонерний капітал поділено на 1 млн акцій номінальною вартістю 60 грн., які продаються на фондовій біржі по 65 грн.

грн.

Вартість акцій за балансом, як правило, менша за їх дійсну вартість. Відповідно, чим меншим буде розрив, тим краще оцінюються ці акції.

Дивідендна віддача акцій, яка встановлює зв’язок між величиною дивідендів і ціною акції:

,

де DВ — дивідендна віддача акції; D — дивіденд; PА — ціна акції.

Цей коефіцієнт є основним статистичним індикатором, що дозволяє порівняти ступінь дохідності акцій різних корпорацій, а також акцій з іншими, альтернативними видами заощаджень.

Приклад 3. По акціях корпорації виплачуються дивіденди 5 грн. на одну акцію. Дана акція продавалась на фондовій біржі за ціною 200 грн.:

.

Коефіцієнт ціна-дохід, який встановлює зв’язок між ціною акцій та величиною чистого доходу компанії, що припадає на 1 акцію:

,

де P : D — коефіцієнт ціна-дохід; D — дохід на одну акцію; P : А — ціна акції.

Чим нижча величина цього коефіцієнта, тим вища оцінка акції і корпорації.

Приклад 4. Із звіту корпорації виходить, що її чистий дохід за шість місяців становить 1,5 млн грн. Акції корпорації продаються за ціною 80 грн.; в обіг випущено 0,5 млн акцій.

Д = 1,5 : 0,5 = 3 грн.

Коефіцієнт ціна-дохід = 80 : 3 = 26,6.

Показник капіталізованої вартості акцій, який визначає ринкову вартість усіх акцій корпорації:

КВА = А • КА,

де КВА — капіталізована вартість акцій; А — кількість акцій; КА — курс однієї акції.

Приклад 5. Корпорація випустила в обіг 0,3 млн акцій, які продаються за ринковою ціною 30 грн. за акцію.

КВА = 0,3 • 30 = 9 млн грн.

Показники віддачі (рентабельності) акціонерного капіталу на чистий дохід і за обсягом реалізації (продажу) являють собою відношення:

1) чистого доходу корпорації за досліджуваний період до капіталізованої вартості акцій;

2) обсягу реалізації (продажу) до капіталізованої вартості акцій:

КРД = ЧД : КВА,

де КРД — коефіцієнт рентабельності акціонерного капіталу на чистий дохід; ЧД — чистий дохід; КВА — капіталізована вартість акцій.

КРК = Р : КВА,

де КРК — коефіцієнт рентабельності акціонерного капіталу за обсягом реалізації (продажу); Р — обсяг реалізації (продажу).

Перший коефіцієнт за значенням є зворотним коефіцієнтом ціна-дохід.

Чим менший коефіцієнт рентабельності, тим вищий рівень капіталомісткості виробництва і менша віддача акціонерного капіталу.

Приклад 6. Обсяг реалізації корпорації за досліджуваний період становить 2000 млн грн., а величина чистого доходу 300 млн грн. Капіталізована вартість акцій (ринкова вартість акціонерного капіталу) обчислювалась в 3500 млн грн.

КРД = 300 : 3500 = 0,086; КРК = 2000 : 3500 = 0,571.

Розрахункова вартість акцій після збільшення капіталу. Збільшення акціонерного капіталу і пов’язана з цим додаткова емісія дає право власникам старих акцій купувати нові з деякою знижкою — одна нова акція за N старих — і за нижчою ціною, яка розглядається як «приз за передоплату». Оскільки ціна нових акцій нижча за ціну старих, то біржове котирування акцій зменшується після нової емісії. Для підрахунку нової ціни використовується формула:

,

де РВА — розрахункова вартість акцій після збільшення капіталу; N — кількість старих акцій, за наявності яких видається одна нова; ЦС — ціна старих акцій; НЦ — нова ціна.

Наведена формула може інтерпретуватися таким чином. Для того щоб мати право придбати одну нову акцію за новою ціною і одержати «приз за передоплату», необхідно стати акціонером корпорації, тобто купити N акцій попереднього випуску за старою ціною. Тоді інвестор стане власником (N + 1)-ї акції, а середня ціна однієї з них визначається за формулою середнього арифметичного. При цьому слід мати на увазі, що дійсна ціна акцій при біржових угодах може відрізнятися від розрахункової за цією формулою, оскільки біржові котирування визначаються тенденціями попиту та пропозиції.

Приклад 7. За наявності чотирьох старих акцій акціонер корпорації може купити одну нову за ціною 1,5 грн. Стара акція коштує 2,5 грн.

Показник повного доходу від капіталу відображає всі доходи та збитки, які приносять акції.

Приклад 8. Банк на початок року придбав акції корпорації по 60 грн. У кінці року вони продавались по 70 грн. Величина дивідендів за цей період становить 3 грн. на кожну акцію.

.

Показник середньої ціни акції — це величина вартості однієї акції пакета, що формується, як правило, протягом деякого періоду часу, на кількість куплених акцій.

Середня ціна акцій = (Сума регулярних перерахувань • Час) : : Кількість куплених акцій.

Приклад 9. Протягом чотирьох років клієнт щомісяця перераховує 100 грн. для придбання акцій корпорації. За цей час було придбано 200 акцій.

Середня ціна акції = (100 • 48) : 200 = 24 грн.

Курсова вартість акцій — це її поточна ціна, яка створюється на фондовому ринку внаслідок попиту та пропозиції цінних паперів.

Дійсна вартість акцій визначається з урахуванням необхідного рівня прибутковості й суми отриманого доходу. Якщо відома дійсна вартість цінного папера, то можна порівняти її з курсовою вартістю і дійти висновків про доцільність її придбання. Дійсна вартість акцій визначається за такою формулою:

,

де СА — дійсна вартість акції; Д — сума дивідендів; К — необхідний (що вимагається) рівень прибутковості.

Якщо врахувати зростання дивідендів акціонерного товариства у майбутньому, то формула дійсної вартості набуває такого вигляду:

,

де р — передбачуване щорічне зростання дивідендів.

Дійсна ціна акції визначається множенням очікуваної суми прибутку у розрахунку на одну акцію на співвідношення поточної ринкової ціни акції й річного прибутку на одну акцію. Співвідношення ринкової ціни і річної суми прибутку однієї акції (Ц) визначається за формулою:

,

де Д1 — частка очікуваних наприкінці першого року дивідендів у сумі прибутку; К — необхідний (мінімальний) рівень прибутковості; р — очікуване зростання дивідендів.

3. Поняття ризику характеризує невизначеність настання певних подій у майбутньому, а ступінь ризику відображає міру цієї невизначеності. Комерційний ризик характеризує невизначеність в успішній реалізації стратегій фірми та в досягненні цілей фірми. Цей ризик включає в себе ризики, пов'язані з майновим становищем підприємства, його виробничою та фінансовою діяльністю. Комерційний ризик характеризує загрозу настання таких подій, які будуть протидіяти успішній діяльності фірми.

Деякі несприятливі для бізнесу події можуть бути малоймовірними і мати зовнішній характер, наприклад пожежа, землетрус, погіршення політичної чи економічної ситуації. Таких подій важко уникнути, а отже, важко уникнути чи суттєво знизити рівень відповідних їм ризиків.

Розглянемо основну частину комерційних ризиків, а саме фінансові ризики, які пов'язані з невизначеністю майбутніх фінансових результатів діяльності підприємства, або, іншими словами, з прийняттям фінансових рішень в умовах невизначеності.

Фінансовий ризик — це ризик не отримати задовільний фінансовий результат. Оскільки прибуток є основним фінансовим результатом будь-якої підприємницької діяльності, фінансовий ризик можна трактувати як невизначеність в отриманні майбутніх прибутків. Це не лише ризик отримати прибуток від фінансової діяльності, менший від запланованого, чи зазнати збитків. Це також ризик не використати сприятливу ситуацію на ринку, тобто ризик упущених можливостей.

Фінансові ризики є основними в діяльності фінансових інститутів і посідають чільне місце в діяльності підприємницьких структур. Основними видами фінансової діяльності є залучення грошових коштів та інвестування їх у фінансові активи. Непередбачуваність процентних ставок та валютних курсів впливає як на вартість фінансування, так і на дохідність інвестицій. І якщо для суб'єктів господарювання інвестування коштів пов'язано зі створенням більш-менш стабільного за структурою портфеля цінних паперів, для фінансових посередників залучені на ринку кошти використовуються як для здійснення торгівлі фінансовими ресурсами, так і для надання іншим суб'єктам ринку фінансових послуг, а також для проведення різноманітних фінансових операцій.

Фінансові ризики насамперед пов'язані зі змінами на фінансовому ринку та змінами в економіці. (Це можуть бути зміни процентних ставок, валютних курсів, зміни в діяльності галузей господарства чи в діяльності конкретних позичальників.) До фінансових ризиків відносять кредитний, процентний, валютний, галузевий ризики, ризик ліквідності та структури капіталу, операційні ризики (ризики невиконання угоди партнерами), а також ризик країни. Різні види ризиків можуть посилювати або нейтралізувати один одного.

Ефективна стратегія поведінки в умовах ризику дає змогу суб'єктам фінансового ринку успішно здійснювати свою діяльність і досягати поставлених цілей з найменшими втратами. Така стратегія, яку можна назвати стратегією управління ризиком, полягає у: виявленні схильності до ризиків; аналізі ризиків та їх оцінюванні; виборі методів управління ризиком; застосуванні вибраних методів; здійсненні фінансового контролю.

До основних методів управління ризиком належать:

• ухилення від ризику;

• зниження рівня ризику;

• поглинання та фінансування ризику;

• передача ризику іншій особі.

Ці методи можна використовувати як незалежно, так і в комплексі.

Метод ухилення від ризику застосовують у тому випадку, коли реалізація певного проекту може призвести до неприйнятних для суб'єкта господарювання наслідків і коли можна відмовитись від реалізації проекту. До способів ухилення від ризику можна віднести припинення операцій з суб'єктами, що знаходяться в країнах з дуже нестабільною економічною та політичною ситуацією, в регіонах з екстремальними погодними умовами.

До методів зниження ризику належать раннє виявлення процесів, що можуть призвести до збитків, обмеження розмірів можливих втрат тощо.

Поглинання ризику може бути як частковим, так і повним. Метод полягає у визнанні втрат і їх прямому чи непрямому фінансуванні за рахунок внутрішніх або зовнішніх джерел. Поглинання ризику, часткове чи повне, завжди є навмисним. Джерелами прямого фінансування є спеціальні фонди чи резерви, які створюються підприємницькими структурами та фінансовими інститутами. До непрямого фінансування належать страхові поліси, придбані даним суб'єктом ринку. Купуючи страховий поліс, підприємство тим самим частково фінансує свої можливі майбутні втрати.

Методами передачі ризику іншим суб'єктам ринку є передача ризику страховим компаніям з допомогою укладання страхового полісу, фінансовим посередникам з допомогою укладання різного роду строкових угод (хеджування), гарантам при укладанні кредитних угод та ін.

У багатьох випадках методи управління ризиком застосовуються послідовно. Якщо деякі чинники ризику усунені, рівень ризику знижений доступними засобами до певного рівня, частина ризику поглинута, досліджується можливість передачі ризику, що залишився, іншим суб'єктам ринку. Найбільш ефективними і поширеними засобами передачі основних видів фінансових ризиків є строкові угоди, а саме: фінансові форварди, ф'ючерси, свопи та опціони. Основною причиною появи їх на ринку була потреба в ефективному управлінні фінансовими ризиками — процентним та валютним.

Основним в оцінюванні ризику є обчислення певних числових характеристик і в кінцевому підсумку кількісна оцінка ризику. На сьогодні методи аналізу та оцінювання ризику базуються на поняттях і методах теорії ймовірності, оскільки саме поняття ризику тісно пов'язане з ймовірністю настання чи ненастання певної події в майбутньому.

Ймовірність характеризує міру невизначеності в настанні певної події в майбутньому. Вона позначається Р і приймає значення від 0 до 1. Ймовірність настання певної події дорівнює 1, коли ця подія безсумнівно відбудеться, і 0, коли настання події неможливе. Можна сказати, що існує значний ризик настання події, якщо ймовірність настання цієї події незначна. Фінансовий актив можна вважати високоризиковим, якщо ймовірність отримання доходу за ним та його ліквідність незначні.

4. Визначення ризику і доходу всього портфеля починається з підрахування стандартних відхилень та очікуваного доходу від окремих активів портфеля. Завдання полягає в тому, щоб розподілити ризик на кілька активів або цінних паперів, аби зменшити загальний ризик. Цього можна досягнути двома способами: перший — додатково вкласти гроші в цінні папери портфеля, другий — знайти і придбати цінні папери, доходи від яких мають іншу амплітуду коливань, ніж ті, що вже є в портфелі. Наповнення портфеля активами та цінними паперами певною мірою зменшує ризик. Проте, коли інвестори додають цінні папери з такими ж відхиленнями і коливаннями, як і ті, що вже є в портфелі, ризик не зменшується.

Отже, необхідно знайти цінні папери з різною амплітудою коливань. Пошуки таких цінних паперів полегшуються, якщо скористатись коефіцієнтом кореляції, що змінюється від –1 до +1 і визначає межі, в яких доходи змінюються в тому чи іншому напрямі. На практиці для визначення коефіцієнта кореляції використовують таку формулу:

,

де х — доходи компанії А; y — доходи компанії В.

Якщо при порівнянні характеристик одних активів, наявних у портфелі, з іншими визначено коефіцієнт кореляції +1, це означає, що напрям руху доходів від цих активів однаковий. І навпаки, коефіцієнт кореляції –1 свідчить про те, що напрями змін доходів протилежні. Використовуючи коефіцієнти кореляції, можна визначити та обрати активи, що зводять ризикованість портфеля до мінімуму.

Визначити ризик непросто, тому слід враховувати багато факторів. Математичні розрахунки рівня ризику вимагають знання теорії ймовірностей та розуміння того, як ризик портфеля і доходи поєднуються у своїй взаємозалежності. Для узгодження прогнозованого ризику з очікуваними доходами від проекту використовують модель оцінки капітальних активів (МОКА).

МОКА ділить ризик на дві основні складові: диверсифікований і недиверсифікований ризик. Йдеться про тісний зв’язок між доходами окремих власників і загальними доходами ринку цінних паперів. Ці доходи, взяті окремо для акцій або для всього ринку, складаються з капітальних доходів і дивідендів. Якщо доходи від акцій зростають або зменшуються більше (у відсотковому відношенні), ніж на ринку, то їх називають ризикованішими за ринок. Отже, ризикованість різних цінних паперів можна визначити простим порівнянням їх дохідності із загальним індексом ринку. Наприклад, інвестор підрахував, що протягом останніх 5 років середні річні доходи на ринку цінних паперів становили 10 %, а за підсумками по акціях виявилось, що дохідність акцій А в середньому становила 15 %, акцій В — 10 %, акцій С — 5 %. Чутливість акцій до ринку можна вирахувати за допомогою формули:

Чутливість = Дохідність акцій : Дохідність ринку;

акції А = 0,15 : 0,10 = 1,5;

акції В = 0,10 : 0,10 = 1,0;

акції С = 0,05 : 0,10 = 0,5.

За цією формулою акції А чутливіші за ринок, акції В мають ринкову чутливість, акції С менш чутливі, ніж ринок.

Рівень ризику оцінюється величиною бета (b), яка дорівнює тангенсу кута нахилу лінійної залежності між прибутками за конкретними акціями й загальноринковими прибутками за всіма акціями на біржі в цілому.

Чутливість акцій від ринку можна також визначити за допомогою рівняння регресії, яке має вигляд

Rs = bRm + a + e,

де а — константа; b — коефіцієнт регресії; е — величина помилки; Rm — дохідність ринку; Rs — дохідність акцій.

Параметр b рівняння регресії має назву коефіцієнта регресії, або бета. Він показує, наскільки в середньому змінюється значення дохідності акцій зі збільшенням значень дохідності ринку на одиницю.

На етапі оцінки лінії регресії необхідно визначити невідомі параметри обраного рівняння за методом найменших квадратів. З математичної статистики відомо, що основна умова цього методу полягає в мінімізації суми квадратів відхилень емпіричних значень Rs від теоретичних Y:

Sе2 = S(Rs – Y)2 = min.

Отже, існує можливість отримати найкращу оцінку параметрів b і а лінійного рівняння регресії. Для їх обчислення треба скласти і розв’язати систему нормальних рівнянь. Лінійній моделі відповідає така система рівнянь з двома невідомими:

Зрозуміло, що МОКА дозволяє легко порівняти ризикованість окремих акцій. Проте важливою передумовою є те, що дисперсія навколо характерної лінії не повинна бути значною. Якщо дисперсія велика, слід враховувати додаткові елементи ризику, а сам ринок цінних паперів може й не виявитися надійним показником ризикованості окремих цінних паперів.

При виборі фінансового активу необхідно враховувати безпечний рівень прибутковості й плату за ризик, які разом створюють необхідний (мінімальний) рівень прибутковості. За безпечний рівень прибутковості звичайно беруть відсоткову ставку державних облігацій.

Необхідна величина дохідності акцій складається з безпечної ставки та премії за ризик. Якщо застосовується оцінка за допомогою b, то премія за ризик складається з ринкового доходу (Rm) плюс або мінус вищий чи нижчий недиверсифікований ризик, пов’язаний з акціями. За певного рівня ризику дохідності ринку можна визначити необхідну величину дохідності акцій. Необхідно розрахувати безпечну ставку, взяти середню ринкову ставку та скоригувати її з урахуванням ризикованості окремих акцій. Формула для визначення необхідної ставки доходу:

,

де K — необхідний рівень прибутковості, або необхідна дохідність акцій; і — безпечна ставка; Rm — середня дохідність ринку; b — бета, або недиверсифікований ризик.

Так, якщо середня дохідність цінного папера 15 %, а середня дохідність ринку в цілому за певний період 10 %, то бета — коефіцієнт акції дорівнюватиме 1,5, а необхідна дохідність акцій:

К = 0,1 + 1,5 (0,15 – 0,1) = 0,175, або 17,5 %.

Величина 17,5 % означає, що будь-які акції з ризиком, або бета 1,5, повинні приносити дохід не менш ніж 17,5 %. Дохід, нижчий за 17,5 %, робить акції непривабливими — їх слід продати. Дохід, вищий за 17,5 %, означає, що на акції занижена ціна і їх слід купувати.

Існує так званий метод лінії надійності ринку (ЛНР), який дає базис для оцінки відносних переваг цінних паперів. Модель ЛНР починається з безпечної ставки, потім додається премія, що складається з середньої дохідності ринку та поправки коефіцієнта бета, або недеверсифікованого ризику. Метод ЛНР дає змогу вирахувати ставку доходу, яку повинні одержувати інвестори від цінних паперів. Якщо дохідність цінних паперів нижча за цю ставку, то це означає, що інвестори одержують менше, ніж належить. Отже, ціна на цінні папери завищена. Якщо дохідність вища за необхідну ставку, то інвестори одержують більше, ніж повинні одержувати, а це означає, що гроші вкладені вигідно. До того ж, враховуючи дисконтну ставку, метод ЛНР допомагає інвесторам визначити сучасну вартість і прибутковість інвестицій.

5. Диверсифікація являє собою один з найбільш ефективних шляхів нейтралізації фінансових ризиків. Диверсифікація дозволяє знижувати окремі види фінансових ризиків: кредитний, депозитний, інвестиційний, валютний. На рис. 3.1. подано такі форми диверсифікації:

		Диверсифікація фінансової діяльності підприємства

Рис. 3.1. Види диверсифікації, що використовуються для нейтралізації фінансових ризиків

– диверсифікація фінансової діяльності підприємства, яка передбачає використання альтернативних можливостей одержання доходу від різних фінансових операцій, безпосередньо не пов'язаних одна з одною. Якщо в результаті непередбачених подій одна з фінансових операцій виявиться збитковою, інші операції будуть приносити прибуток;

– диверсифікація портфеля цінних паперів, яка дозволяє знижувати інвестиційні ризики, не зменшуючи при цьому рівень доходності інвестиційного портфеля;

– диверсифікація програми реального інвестування. В частині формування реального інвестиційного портфеля підприємства рекомендується віддавати перевагу програмам реалізації декількох проектів відносно невеликої капіталомісткості перед програмами, які складаються з одного великого інвестиційного проекту;

– диверсифікація покупців продукції (робіт, послуг) підприємства, спрямована на зниження кредитного ризику, що виникає при комерційному кредитуванні;

– диверсифікація депозитних вкладів підприємства, яка передбачає розміщення великих сум тимчасово вільних грошових коштів з метою одержання прибутку в декількох банках. Умови розміщення грошових активів у різних банках істотно не відрізняються, тому при диверсифікації депозитних вкладів знижується рівень депозитного ризику, але рівень доходності депозитного портфеля при цьому не знижується;

– диверсифікація валютної корзини підприємства, яка передбачає вибір кількох видів валют у процесі здійснення підприємством зовнішньоекономічних операцій, що дає можливість мінімізувати валютні ризики;

– диверсифікація фінансового ринку, яка передбачає організацію роботи одночасно у декількох сегментах фінансового ринку. Невдача в одному з них може бути компенсована успіхами в інших.

Залежно від джерел ризики можна класифікувати як діловий і фінансовий. Знання джерел ризику допомагає менеджерам та акціонерам підприємства визначити його ринкову вартість.

Діловий, або операційний, ризик (ореrating risk) пов'язаний з розмахом коливань чистого доходу і руху коштів, які супроводжують різні стратегії комерційної діяльності підприємства. Саме коливання доходу і становлять сутність ділового ризику. Причинами ділового ризику для акціонерів виступають невизначеність товарних і сировинних ринків, виробнича або комерційна діяльність підприємства.

Якщо єдиним джерелом фінансування підприємства є акціонерний капітал, то коливання доходів на інвестиції, прибутку на акцію (earnings per share – ЕРS) і норми доходності власного капіталу (return on equity – ROE) можуть бути використані для визначення ділового ризику.

При вивченні моделі оцінки доходності основних активів (capital asset pricing model – САРМ) необхідно враховувати основні параметри інвесторів та фондового ринку:

1. Інвестори намагаються уникнути ризику.

2. Модель розраховано на конкретний період, оскільки припускається, що інвестори намагаються максимізувати прибуток на кінець кожного періоду.

3. Поле ефективності для всіх інвесторів одне, у них однакове уявлення про доходність та ризикованість активів.

4. Портфелі та цінні папери мають середню доходність і однакове середньоквадратичне відхилення доходності.

5. Існують безризикові активи з доходністю R_f. За цією ставкою вони доступні кожному інвесторові.

6. Усі активи продаються на ринку. Обсяг кожного активу обмежений.

Модель оцінки доходності з урахуванням названих параметрів така:

Е(Ri) = Rf ₊ βi [Е(R_m) – Rf]

де Е(Ri) – очікувана доходність активу i;

Rf – доходність безризикового активу;

βi – показник систематичного ризику («бета») для активу i;

Е(R_m) – очікувана доходність ринкового портфеля.

Це рівняння дає можливість припустити, що систематичний ризик щодо активу (Bi) є єдиним достовірним показником ризику як для окремих активів, так і для портфелів.

Підприємства-інвестори, які прагнуть до максимізації прибутку, будуть обирати такі можливості, які розташовані на прямій ринку капіталів, і тільки частину їхнього портфеля становитимуть активи із сукупного ринкового портфеля ризикованих активів.

Модель оцінки доходності активів (САРМ) передбачає, що сукупний ринковий портфель ризикованих активів не має альтернативи. Тому для вимірювання ризику щодо будь-якого активу використовується показник коваріації з ризиком сукупного ризикового портфеля. Спочатку для цього визначається коефіцієнт «бета» за такою формулою:

де σi – середньоквадратичне відхилення доходності активу i;

σm – середньоквадратичне відхилення ринкової ставки доходності;

ri, m – коефіцієнт кореляції Ri і R_т.

Якщо ri, m = 1, тоді рівняння зводиться до такого виду:

При цьому вважається, що перед нами ефективний портфель, а якщо це окремий актив, то він має однакове співвідношення доходності і ризику, як і ринок в цілому.

Отже, модель прямої ринку капіталів можна виразити такою формулою:

де R_m – доходність ринкового портфеля Мp;

R_р – доходність портфеля, який включає безризикові активи та портфель Мp;

σi i σm – середньоквадратичне відхилення портфеля і ринку;

Е – оператор, що означає очікування.

Безризикові активи дають доходність Rf, ринковий портфель – середню доходність R_m і ризик σm, портфель Р – середню доходність Rp і ризик σp. Різницю між R_т і R_f називають ринковою премією за ризик (market risk premium).

Фінансовим називається ризик можливого непогашення заборгованості, внаслідок чого підприємство може виявитися банкрутом. Фінансовий важіль (financial leverage) збільшує прибутки та збитки, одержувані за допомогою кредитів. Отже, існує взаємозв'язок фінансового ризику та фінансового важеля. Сила фінансового важеля визначається часткою короткострокових і довгострокових боргів у структурі капіталу підприємства. Співвідношення власних і позикових коштів є одним з показників фінансового ризику.

В умовах ринкової економіки необхідно враховувати і політичний ризик (political risk), пов'язаний з політичним кліматом та умовами ведення господарства. Особливо це стосується підприємств, залучених до міжнародного бізнесу. Цей вид ризику входить до ділового ризику, який є компонентом сукупного ризику.