Тема 2. Державна інноваційна політика

Складність об'єкту і широта спектру аспектів регулювання обумовлюють розгортання державної участі в інноваційних процесах в систему цільових установок і способів їх здійснення. Під державною інноваційною політикою розуміється комплекс цілей, а також методів дії державних структур на економіку і суспільство в цілому, пов'язаних з ініціацією і підвищенням економічної і соціальної ефективності інноваційних процесів. У даному зв'язку слід зазначити комплексність та взаємозв'язок інструментів державної інноваційної політики. Спонтанні, ізольовані заходи по стимулюванню інновацій, навіть вельми радикальні, як правило, малорезультативні, і часто приносять протилежний ефект.

Провідне місце|місце-миля| в регулюванні науково-технічного потенціалу займає| підтримка його кадрової складової. Держава повинна гарантувати талановитим вченим і інженерам життєвий рівень, достатній для плідної| діяльності, а також затребуваність|зажадати| після|потім| проходження піку|пік-фактора| творчих здібностей. Держава організовує атестацію наукових кадрів і сприяє постійному зростанню|зросту| їх кваліфікації. На державні структури в значній мірі|значною мірою| лягає забезпечення спадкоємності в науці, що досягається розвитком систем підготовки наукових кадрів і стиму­люванням| притоку|припливу| талановитої молоді в сферу НДДКР. Держава безпосередньо фінансує з|із| бюджетних коштів фундаментальні наукові| дослідження і найважливіші прикладні НДДКР загальнодержавного, міжгалузевого, соціального значення. Одночасно держава сприяє| широкому залученню в сферу НДДКРкоштів інвесторів недержавного сектора. Необхідно підтримувати на певному рівні індика­тори| ресурсного забезпечення досліджень і розробок (наприклад, частку|долю| ви­трат| на НДДКР у валовому внутрішньому продукті). Держава організовує виробництво| і розміщення замовлень на випуск унікальних наукових приладів і устаткування|обладнання|, зокрема на науково-технічні засоби|кошти| національного значення (космічні апарати, науково-дослідні судна, радіотеле­скопи|, прискорювачі елементарних частинок|часток| і ін.). Необхідно надавати|робити| сприяння раціональному, зокрема колективному, використанню дорогого устаткування|обладнання|.

Однією з цілей державної політики повинна бути раціоналізація структури науково-технічного потенціалу країни по напрямах|направленнях| і видах досліджень. Зокрема, як показує практика, в провідних державах частка|доля| витрат|затрат| на фундаментальні дослідження не опускається нижче 10%. Зараз вельми|дуже| актуальною стає підтримка міждисциплінарних досліджень, результати яких багато в чому визначають зовнішність|подобу| постінду­стріального| суспільства|товариства|. Процеси формування науково-технічного потенціалу| носять кумулятивний характер|вдачу| (визначаються всією попередньою траєкторією), їм властивий тривалий лаг між вкладеннями і отриманням|здобуттям| результатів. Відновлення втраченого «інтелектуального капіталу» може зажадати декількох десятиліть і значно великих в порівнянні зі своєчасною підтримкою витрат|затрат|.

У критичних умовах державна політика повинна бути орієнтована| на збереження|зберігання| найбільш продуктивного ядра науково-технічного потенціалу, підтримку наукової еліти — генераторів ідей, запобігання| масштабного безповоротного «витоку розумів|глузду|», тобто еміграції кваліфікованих науково-технічних кадрів за кордон і їх переходу в інші сфери економіки. Подібні заходи вимушено носять селективний характер, у зв'язку з цим особливої гостроти набуває проблема вибору пріоритетів.

Статистичне спостереження за ходом виконання державних науково-технічних програм здійснюється в рамка| статистики асигнувань державного бюджету на наукові дослідження і розробки. Воно охоплює об'є| їх фінансування за рахунок коштів державного бюджету з виконанням наукових досліджень і розробок, науково-технічних послуг і інших видів діяльності, а також за рахунок інших джерел. Внутрішні поточні витрати на наукові дослідження і розробки розглядують у розрізі напрямів (програм) і крупних областей науки.

Таблиця 3.1

Таким чином, на уповноважений орган виконавчої влади у сферіінноваційної діяльності лягають повноваження з проведення такої роботи:

• здійснення заходів щодо єдиної науково-технічної та інноваційної політики;

• підготовка та подання до Кабінету Міністрів України пропозицій щодо пріорітєтних напрямів інноваційної діяльності, державних інноваційних програм і щодо необхідних обсягів бюджетних коштів для їх кредитування;

• координація роботи у сфері інноваційної діяльності інших цент­ральних органів виконавчої влади;

• створення свого окремого підрозділу для кваліфікування інно­ваційних проектів з метою їх державної реєстрації;

• здійснення державної реєстрації інноваційних проектів та веден­ня державного реєстру інноваційних проектів;

• підготовка та надання Кабінету Міністрів України пропозицій що­до створення спеціалізованих державних інноваційних фінансово-кредитних установ для фінансової підтримки інноваційних прог­рам і проектів, розробка статутів чи положень про ці установи;

• затвердження порядку формування і використання коштів підпо­рядкованих йому спеціалізованих державних інноваційних фінан­сово-кредитних установ і контроль їх діяльності;

• делегування державним інноваційним фінансово-кредитним уста­новам здійснення конкурсного відбору пріоритетних інновацій­них проектів та фінансова підтримка цих проектів у межах коштів, передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік;

• організація підвищення кваліфікації спеціалістів у сфері інно­ваційної діяльності.

Державне регулювання міжнародних зв'язків в інноваційній сфе­рі повинно базуватися на ряді загальних принципів, таких як взаємна вигода, недопущення дискримінації, еквівалентна технологічна залежність сторін, раціональне поєднання лібералізації і протекціо­нізму і т.п. Як і при впливі на внутрішні науково-інноваційні проце­си, тут використовуються прямі й непрямі зв'язки.

З метою ефективної концентрації науково-виробничого по­тенціалу на реалізації пріоритетних проблем, які вимагають акумуляції значних інвестицій розробляються науково-технічні програми. Розроблені програми дозволяють комплексно вирішити галузеві, міжгалузеві, регіональні та державні проблеми і базуються на основі розроблених прогнозів. Прогнозування є найважливішою функцією державного регулювання інноваційної діяльності і служить інфор­маційним середовищем для формування державних науково-технічних пріоритетів і розробки відповідальних науково-технічних програм. У прогнозі повинні бути погодженні напрямки розвитку всіх галузей національної економіки.