Переконання як метод державного управління

Сьогодні в нашій державі щохвилини вчиняється велика кількість правопорушень. Значна частина з них – це адміністративно карані діяння, які виявляються працівниками правоохоронних органів, найчастіше – працівниками органів внутрішніх справ. Зрозуміло, що адміністративні правопорушення, з якими в бі­льшості стикаються працівники міліції у сфері правоохоронної діяльності, не являють такої суспільної небезпеки як злочини, а особи, що їх вчиняють, звичайно, не є небезпечними і злісними порушниками. Тому переконання в адміністративній діяльності ОВС є дійовим засобом запобігання і припинення адміністратив­них правопорушень, а також виховання правопорушників.

Переконання є важливим інструментом здійснення державної політики, адже передбачає можливість забезпечення інтересів суспільства без застосування примусу, фізичної сили, спеціальних засобів тощо. Широке застосування переконання в державному управління дозволяє не лише попереджати вчинення протиправних діянь, але й суттєво заощаджувати на фінансуванні засобів боротьби з адміністративними правопорушеннями та кримінальними злочинами, іншими проявами протиправної поведінки суб’єктів.

В адміністративній діяльності державних органів переконання має на меті:

а) виховання в громадян внутрішньої потреби і стійкої звички правомірної поведінки, коли особа усвідомлює необхідність діяти так, як це зазначено в законі, незалежно від власних потреб, амбіцій чи бажань. Наприклад, водій не перевищує дозволену швидкість руху транспортного засобу не тому, що не хоче або ж нікуди не поспішає, а тому, що усвідомлює шкідливість такої поведінки та передбачає можливість настання негативних наслідків як для себе особисто, так і для інших осіб;

б) запобігання протиправним вчинкам – подання інформації про шкідливість, недозволеність окремих дій, можливість застосування покарання відіграє роль стримуючого фактору при виборі правомірної або ж протиправної поведінки суб’єктом;

в) позитивний вплив на правопорушників полягає у схилянні останніх не вчиняти діянь, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Переконання не завжди дає бажаний результат, проте воно обов’язково має передувати примусу; для досягнення поставленої мети працівники різних державних органів можуть застосовувати наступні фо­рми переконання:

· виховна робота серед населення та індивідуальна робота з громадянами, схильними до вчинення правопорушень (робота у так званих ризико-орієнтованих групах, зокрема, робота з особами, звільненими з місць позбавлення волі, неповнолітніми, що перебувають на обліку в органах внутрішніх справ тощо);

· особистий приклад – може бути як позитивним, так і негативним;

· роз’яснення змісту завдань і функцій державного управління, необхідності існування окремих державних органів та їх структурних підрозділів, в тому числі й шляхом використання засобів масової інформації;

· агітаційно-пропагандистська діяльність, зокрема, пропаганда здорового способу життя;

· критика роботи та антигромадської поведінки окремих осіб, створення навколо осіб, що її допустили, обстановки загального засудження;

· інструктаж осіб підпорядкованого апарату й громадськості з питань найдієвішого виконання поставлених завдань;

· організація державних і громадських заходів, спрямованих на розв’язання конкретних завдань (облік, прийняття необхідних документів, проведення семінарів, зборів тощо);

· вивчення, узагальнення та поширення кращого досвіду охо­рони громадського порядку, профілактики правопорушень як інших держав, так і окремих місцевостей в межах України;

· інформування державних органів, громадських організацій і населення про стан охорони громадського порядку на конкретній території;

· моральне та матеріальне заохочення працівників державного апарату та громадян за активну участь в охороні громадсь­кого порядку, боротьбі з правопорушеннями і злочинністю.

Останнім часом зростає питома вага заохочень як форми переконання. Це є важливим проявом посилення ролі переконання як методу регулювання управлінської діяльності, адже додержання правил співжиття у правовій державі має здійснюватися свідомо й добровільно.