Мета, особливості і структура курсу методики мови

Мета курсу методики викладання української мови у початкових класах — озброїти майбутнього вчителя не тільки теорією цієї науки, а й найефективнішими формами організації навчального процесу, найдоцільнішими методами і прийомами навчання молодших школярів на сучасному етапі розвитку школи;

Особливість цього курсу полягає в тому, що його предметом є методика початкового навчання. Як зазначено в «Пояснювальній записці» до шкільної програми з української мови, предмет «українська мова» у 1—4 класах є почат­ковою ланкою у вивченні рідної мови. Його роль полягає у розв'язанні тих завдань, які перед ним стоять. Програма визначає їх так: сформувати у молодших школярів уміння осмислено читати, говорити й писати, збагачувати мовлення учнів, дати початкові відомості з мови і літератури, розвивати увагу й інтерес до мовлення (свого й чужого), читання книжок, розширювати уявлення дітей про навколишню дійсність, сприяти їхньому загальному розвитку і вихованню.

Ці завдання виконуються протягом чотирьох років, як це передбачено «Основними напрямами реформи загальноосвітньої і професійної школи». Здійснюються вони з урахуванням вікових особливостей дітей, їхнього життєвого досвіду, набутих умінь і навичок. У процесі їх втілення формуються і розвиваються всі види мовленнєвої діяльності школярів: слухання, говоріння, читання, письмо, від успішного освоєння яких залежить усе подальше навчання дітей у школі. Від педагога вимагається досягти на кінець чотирирічного вивчення цього предмета відносно однакового і стабільного рівня сформованості всіх видів мовленнєвої діяльності учнів.

Реалізацію завдань регламентує програма з української мови, яка містить три розділи: перший — навчання грамоти, у процесі освоєння якої першокласники працюють над розвитком мовлення, набувають умінь читати і писати, навичок роботи з дитячою книжкою; другий — читання і розвиток мовлення: для учнів початкових класів читання, як зазначено в програмі, є основним предметом і ефективним засобом навчання, виховання і розвитку; т р е т і й — мова, мовлення, правопис і розвиток мовлення, відповідно до змісту якого учні одержують елементарні відомості з мови на різних рівнях — фонетико-графічному, граматичному, орфоепічному, орфографічному, на рівні тексту, на яких ґрунтується й удосконалюється розвиток учнівського мов­лення.

Учні початкових класів вперше знайомляться з такими поняттями, як звук, буква, слово, речення, текст, іменник, дієслово, підмет, присудок та ін. Переважної більшості понять молодші школярі не знають. Це повинен постійно пам'ятати класовод. Тому він має пильнувати за тим, які слова уживає в розмові з учнями (чи відомі вони дітям?), піклуватися про те, щоб кожен термін був пояснений; упевнитися в тому, що викладене на уроці діти зрозуміли.

Перший розділ програми припадає на перший рік навчання — першокласники оволодівають грамотою. Другий і третій розділи наскрізні — діти працюють над читанкою і підручниками з української мови до завершення почат­кової школи.

Специфіка будови програми для 1—4 класів у тому, що в її основі лежить принцип концентризму — педагогічний принцип шкільного навчання, за яким передбачається повертатися до раніше вивченого матеріалу для збагачення його новими науковими даними. Освоєння програми певного концентру дає учням молодших класів необхідний мінімум знань, умінь і навичок, що відповідають їхнім, віковим особливостям, рівню підготовки і життєвому досвіду, а значить, забезпечують їм порозуміння в колективі одноліток.

Принцип концентричності взаємодіє з іншими принципами, які визначають будову програми як документа, що спрямовує навчальний процес на досягнення освітньої і виховної мети навчання. У розташуванні матеріалу програма керується принципом послідовності і наступності, у вимогах до його змісту — принципом науковості і посильності, що враховує вікові особливості молодших школярів.

Своєрідність методики початкового навчання полягає ще й в тому, що її предметом є шкільний курс української мови, який має суто практичний характер. Увесь навчальний процес спрямовано на практичне оволодіння мовою. Не випадково провідним завданням цієї навчальної дисципліни є удосконалення усного і писемного мовлення. Тому-то у кожному розділі шкільної програми зазначено «розвиток мовлення», наприклад: «Навчання грамоти і розвиток мовлення», «Читання і розвиток мовлення», «Мова, мовлення, правопис і розвиток мовлення». Обов'язок учителя — будувати роботу так, щоб кожен урок, будь-яка тема становили грунт для розвитку мовленнєвої діяльності учнів, для здобуття навичок культури мовлення. Поринаючи в мовну стихію, учень повинен уміти добирати таке мовне оформлення думки, яке відповідає ситуації мов­лення і сприяє якнайкращому порозумінню мовців. Виробити у дітей таке мовлення — мета розвитку мовлення, запроваджуваного в початкових класах.

Будова цього посібника не в усьому збігається з розділами шкільної програми з української мови. Як і в програмі, на перше місце в ньому поставлено навчання грамоти. У розміщенні подальших розділів ураховано послідовність оволодіння учнями граматичних термінів і понять, вивчення елементів лексики, граматики, фонетики й орфографії. Окремо розглянуто методику читання.

Самостійний розділ висвітлює завдання і форми роботи вчителя над розвитком учнівського мовлення. Зумовлено це методичними міркуваннями. Посібник викладає теоретичні основи методики і рекомендує доцільні прийоми навчання грамоти або читання, орфографії чи граматики, роботи над розвитком мовлення. У цьому й полягає сенс посібника з методики мови.

Перед тими, хто вивчає курс методики рідної мови, стоять завдання: 1) усвідомити вимоги шкільної програми; 2) зрозуміти структуру шкільних підручників; 3) засвоїти теоретичні основи методики в обсязі, викладеному в цьому посібнику; 4) ознайомитись з практикою роботи вчителів початкових класів, звернувши увагу на позитивний досвід учителів країни і республіки; 5) навчитись визначати конкретні методи, прийоми і навчальний матеріал з кожного розділу шкільного курсу мови.