Групування у правовій статистиці.

Групування і зведення – це по суті єдиний процес, взаємопов’язані дії. Спочатку підраховують загальну кількість усіх зібраних статистичних карток, потім картки поділяють за якоюсь ознакою на однорідні групи, тобто групують, підраховують абсолютну кількість карток за групами, зводять ці дані у таблиці, підраховують результати і порівнюють їх із загальною кількістю (контрольні рівняння).

Групування– це метод дослідження масових суспільних явищ, найважливіший етап статистичного зведення, який здійснюється шляхом об’єднання оди­ниць сукупності в однорідні групи за істотними ознаками.

Та ознака, що покладена в основу групування, тобто за якою утворюються групи, має назву групувальної.

Щоб здійснити науково обґрунтоване групування, необхідно до­тримуватися таких вимог:

• групуванню повинен передувати попередній якісний аналіз, що дає можливість чітко уявити досліджуване явище і з’ясувати ос­новні типові риси й особливості одиниць сукупності;

• слід чітко визначити істотні ознаки, на підставі яких проводити­меться групування;

• необхідно мати об’єктивно обґрунтоване визначення групування, щоб у групи були об’єднані однорідні одиниці сукупності, а гру­пи істотно відрізнялися.

З допомогою групувань вирішують три типи завдань:

а) виявити якісно однорідні сукупності, типи явищ;

б) охарактеризувати структуру сукупності та структурні зрушення;

в) дослідити взаємозв’язок між юридично залежними показ­никами.

Відповідно до цих завдань статистика застосовує три основні види групувань: типологічні, структурні та аналітичні.

Типологічне групування дає змогу виділити найхарактерніші групи, типи явищ, з яких складається неоднорідна сукупність, визначити істотні відмінності між окремими одиницями статистичної сукупності, а також спільні ознаки. Наприклад, групування підприємств за формами власності; населення за суспільними група­ми; злочинів за формами і видами провини – умисні, необережні та за категоріями тяжкості; обвинувачених осіб – неповнолітні, до­рослі, засуджені, виправдані; злочинців за розділами або статтями Кримінального кодексу тощо.

Типологічне групування передує структурному, адже структурне групування можна побудувати лише для якісно однорідної статистичної сукупності.

Структурне групуванняхарактеризує розподіл якісно однорідної сукупності на групи за розміром певної варіативної ознаки. Потреба у структурному групуванні зумовлена тим, що виділення якісно однорідної сукупності ще не означає, що в ній усі одиниці однакові. Навпаки, кожна одиниця статистичної сукупності обов’язково відрізнятиметься від іншої за розміром ознаки, тобто варіюються числові значення різних одиниць сукупності. За допомогою структурних групувань можна визначати віковий склад злочинців або осіб, які вчинили конкретний вид злочинів; віковий склад відповідачів та позивачів; склад сімей за кількістю осіб чи за кількістю дітей тощо. Якщо побудувати структурне групування за два і більше періодів, то можна встановити наявність або відсутність структурних зрушень у цьому явищі за цей проміжок часу.

Аналітичне групуваннядає змогу виявити взаємозв’язки між до­сліджуваними явищами і процесами. В основу аналітичного групування по­кладено щонайменше дві ознаки: факторну і результативну.

Факторною називається така ознака, під впливом якої змінюєть­ся інша ознака, що називається результативною.

Предметом групувань можуть бути численні дані, що показують залежність злочинності від рівня виховання, наявності в сім’ї батьків, від рівня безробіття тощо.

Аналітичне групування будують за факторною ознакою й у кож­ній групі визначають середнє значення результативної ознаки або результативну ознаку, у свою чергу, поділяють на групи. У деяких випадках у правовій статистиці аналітичне групуван­ня – єдиний метод виявлення наявності або відсутності зв’язку.

Три види групувань тісно пов’язані між собою, доповнюють один одного і часто застосовуються одночасно.

Мета тієї чи іншої аналітичної розробки зумовлює різні варіанти групувань показників, що характеризують ті чи інші правопорушення. Так, відповідно до методичних рекомендацій "Статистичний ана­ліз показників моральної статистики, що характеризують злочин­ність" Держкомстат України у кримінальній статистиці використовує групування за юридичними та соціально-демографічними ознаками. В основі групувань кримінальної статистики повинна лежати найповні­ша і всебічна характеристика злочинності, осіб злочинців у розподілі за причинами, що спонукають до скоєння злочинів.

Групування злочинів за їх видами дає змогу встановити структу­ру судимості та злочинності за об’єктами посягань, виявити ступінь поширеності видів злочинів, частку кожного в загальній їх кількості, проаналізувати за ступенем тяжкості. Перелік останніх наведений у Кримінальному кодексі України.

Різні явища в часі змінюються з різною інтенсивністю. Так, кількість зареєстрованих злочинів міняється щодня, в період інфляції швидко зростають ціни на товари, повільними темпами зростає виробництво в процесі виходу з кризового стану тощо. Якщо явище змінюється у часі повільно, то розмежування об’єктів буде сталим, і в такому раз групування набуває вигляду класифікації. Наприклад, галузі народного господаства, види економічної діяльності, форми власності тощо.

Класифікація – це фундаментальне, стійке групування статистичної сукупності на певні класи, розряди, категорії за атрибутивною ознакою. Вони розробля­ються на тривалий час і мають фундаментальне значення (класифіка­ція галузей економіки, товарів, професій та ін.). В правовій статистиці, наприклад, види злочинів за главами Кримінального кодексу, класифікація злочинів за їх тяжкістю тощо. Аналогічний підхід до групувань використовується і щодо інших галузей правової статистики.