Відомі вчені, які займались гувернерською діяльністю.

Аристотель, відомий давньогрецький філософ, на запрошення Філіпа Македонського став домашнім учителем і наставником його сина - Олександра Македонського.

Ян Амос Коменський - чеський педагог - працював домашнім учителем, створив вчення „Про материнську школу” (17 століття).

Джон Локк - англійський філософ і педагог - майже все життя працював гувернером у дворянських сім’ях, виконуючи обов’язки наставника і дитячого лікаря (18 століття).

Ф. Де Ламотт граф де Фенелон був гувернером у синів герцога Бургундського (Франція, 18 століття). Написав твори „Про виховання дівиць”, „Телемак”.

Йоганн Базедов - засновник течії філантропізму і школи „Філантропін” (любов до людини), працював домашнім вчителем (18 століття).

Григорій Савич Сковорода - видатний український філософ, просвітитель і поет, 25 років свого життя присвятив роботі мандрівного вчителя. Свої уроки він проводив у формі бесід (18 століття).

Йоганн Г енріх Песталоцці - швейцарський педагог - керував установою для бідних і притулком для сиріт, де працювала гувернерська система (19 століття).

Іммануіл Кант - німецький філософ - в студентські роки заробляв на життя приватними уроками, потім працював домашнім вчителем (19 століття).

Йоганн Фрідріх Г ербарт - німецький філософ. Його виховували мама і гувернер через слабке здоров’я. Після закінчення університету він сам став гувернером (19 століття).

Фрідріх Фрьобель - німецький педагог, винахідник „дитячих садків”, працював гувернером (19 століття).

Особливості гувернерства як педагогічної системи.

Для гувернерства як форми індивідуального виховання й навчання дітей характерні ознаки: 1) виховання і навчання дитини є індивідуалізованими; 2) навчання й виховання дитини відбувається в домашніх умовах (у сім’ї) або в освітньо-виховній установі закритого типу, де створюється мікроклімат, наближений до умов родинного виховання; 3) педагогічний процес організовується таким чином, щоб діти сприймали гувернера як близьку людину, і його авторитет у їхніх очах був не нижчим, аніж авторитет батьків.

Гувернерство не належить ні до родинної, ні до державної системи виховання. Воно знаходиться на межі цих систем. З одного боку, гувернерству притаманні індивідуальний підхід, неформальність у стосунках між вихованцем і наставником, властиві родинному вихованню. З іншого боку, в рамках гувернерської практики можливий відчутний тиск держави, посилений державний контроль, приєднання системи домашнього виховання і навчання до державної освітньої системи.