Завдання роботи. Комп’ютерний набір та верстка: І.Ф

Комп’ютерний набір та верстка: І.Ф. Пасичнюк

Редактор: В.Є. Костюхіна

Підписано до друку. 2012. Формат 60х84/16. Папір офс.

Гарн. Times New Roman. Умовн. друк. арк. 2,00. Обл.-вид. арк.2,5.

Тираж 100 прим. Зам. 620

Редакційно-видавничий відділ

Луцького національного технічного університету

43018 Україна м. Луцьк вул. Львівська, 75

Друк – РВВ ЛНТУ

План.

1. Предмет і завдання курсу. Побудова навчального курсу.

2. Міжпредметні зв’язки педагогіки вищої школи.

3. Система вищої освіти в Україні.

4. Болонський процес і освіта в Україні.

Завдання роботи.

1. Ознайомити студентів з метою, завданнями та побудовою навчального курсу “Педагогіка вищої школи”.

2. Схарактеризувати міжпредметні зв’язки дисципліни.

3. Визначити, сутність, завдання системи вищої освіти в Україні та її структуру.

4. З’ясувати особливості впровадження Болонського процесу у вищу освіту України.

5. Почати формувати поняття про сутність сучасного погляду на професію викладача ВНЗ.

6. Формувати мотивацію до оволодіння науковими засадами та практичними вміннями майбутньої професії.

7. Вчити аналізувати, структурувати і фіксувати інформацію, встановлювати міжпредметні зв’язки, порівнювати.

Основні поняття. Педагогіка вищої школи (сутність, предмет, функції), освіта, людський потенціал, система вищої освіти в Україні, освітні рівні, освітньо-кваліфікаційні рівні, типи ВНЗ, Болонський процес.

Список літератури.

1. Закон України “Про вищу освіту” // Законодавство України про освіту. Збірник законів. – К. : Парламентське вид-во, 2002.

2. Про Національну доктрину розвитку освіти : Указ Президента України від 17 квіт. 2002 р. № 347 // Нормативно-правове забезпечення освіти : у 4 ч. – Х. : Основа, 2004. – Ч. 1. – С. 3–24.

3. Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти України. Історія. Теорія : Підручник. – К. : Либідь, 1998. – 560 с.

4.Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи : Методичний посібник для студентів магістратури. – К. : Центр навчальної літератури. – 316 с.

5.Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. – К. : Либідь, 1997. – 374 с.

6.Джуринский А.Н. Развитие образования в современном мире : учебное пособие для студентов вузов / А.Н. Джуринский. – М. : ВЛАДОС, 2004.

7.Краевский В.В. Методология педагогической науки. – М. : Центр «Школьная книга», 2001.

4. Лекції з педагогіки вищої школи : Навчальний посібник / За ред. В.І. Лозової. – Харікв : «ОВС», 2006. – 496 с.

8.Сучасна вища школа : психолого-педагогічний аспект: Монографія / За ред. Н.Г. Ничкало. – К., 1999

9.Фіцула М.М. Педагогіка вищої школи : навч. посіб. – К. : Академвидав, 2010. – 456 с.

10. Хрестоматія з педагогіки вищої школи : Навчальний посібник / Укладачі : В.І. Лозова, А.В. Троцко, О.М. Іонова, С.Т. Золотухіна. За заг. ред. В.І. Лозової. – Х. : Віровець А. П. “Апостроф”, 2011. – 408 с.

1. Предмет і завдання курсу.

У постіндустріальнім суспільстві найважливішим фактором розвитку суспільства став людський капітал. Для нас капітал – термін з економіки. Але поступово він переходить в галузь соціології й педагогіки, як людський потенціал.

Теодор Шульц і Гэри Беккер Нобелівські премії, що одержали, за дослідження людського капіталу визначали його як сукупність шести основних показників — трьох видів здоров'я (фізичне, психічне й соціальне), двох видів інтелекту (формально-логічного й інтуїції) і совісті.

Людський потенціал – сукупність потреб, здатностей і готовностей різних соціальних груп виконувати суспільно-необхідну діяльність, основні соціальні ролі й функції.

Зараз учені відзначають, що в розвинених країнах, виникає креативний, творчий клас — люди творчої праці, що створюють інновації в ході своєї звичайної роботи. Саме ці люди будуть забезпечувати вирішальні конкурентні переваги в змаганні економік XXI ст.

Дані дослідження людського потенціалу, проведеного Лабораторією проблем розвитку людського потенціалу й відтворення трудових ресурсів регіону ИПРЭ РАН в 2011 році в 11 суб'єктах Російської Федерації:

- в 75 % людей не вироблене прагнення створювати нове

- 85 % вважають, що простіше бути виконавцем, ніж продукувати ідеї,

- 65 % пишуть про те, що система освіти не формує потреби бути новатором.

Виникає питання про те, хто буде створювати необхідне середовище для розвитку «творців» — цілісних особистостей з інноваційним людським потенціалом, здатних до корінних перетворень у суспільстві. Логічно припустити, що творчий клас, так необхідний суспільству, повинна створювати вітчизняна система освіти, в тому числі й вища освіта.

На освіту можна дивитися як на подарунок одного покоління іншому. У слові “освіта” (образование) є слово образ, тобто створення, формування самого себе.

Освіта є найважливішим конструктом цивілізації, визначаль­ним чинником соціально-економічного поступу суспільства. Кож­на країна відповідно до свого історичного розвитку, національ­них традицій, умов, перспектив формує свою систему освіти.

Завдання сучасної освіти – розвити й сформувати в людини такі якості, які допоможуть їй бути успішною у світі, який змінюється, і змінювати сам мир, створювати якісно новий соціальний простір.

Недавно виникло ще одне поняття – “ідеал освіченості”. Ми не знаємо точно, яким буде мир у майбутньому. Але цей мир виникає вже сьогодні. Нову реальність буде конструювати сучасна молода людина. Конструювати нове можна тільки, якщо використовуєш культуру, історію, досвід минулого. Таке своєрідне створення миру починається сьогодні. Для того, щоб бути успішним у житті, треба спостерігати за собою, планувати своє життя, намагатися знайти її зміст, тобто скласти свій сценарій життя, опираючись на суспільство й інших людей. Сучасна людина – менеджер свого життя.

Сучасна соціально-педагогічна ситуація, що склалася у суспільстві вимагає оновлення змісту, форм і методів виховання й навчання, забезпечення їх гнучкості, диференціації, динамізму, оперативності, здатності адекватно реагувати на зміни в суспільстві, максимально враховуючи інтереси і потреби кожної людини і, насамперед, підготовку педагогічних фахівців, здатних вирішувати ці завдання в нових історичних умовах.

Від вчителів очікується готовність реалізувати нову парадигму виховання й освіти. Тривалі наукові пошуки та аналіз діяльності педагогів-майстрів призвели до розуміння особистості сучасного викладача ВНЗ як суб’єкта професіональної діяльності, що бере на себе відповідальність за результат здійснення навчально-виховного процесу, систематично підвищує професійну майстерність, сприяє формуванню студентів як суб’єктів власної життєдіяльності. Cуспільству потрібний спеціаліст, що має функціональну готовність до професійної педагогічної діяльності та сформований як творча особистість, яка здатна створити умови для творчої самореалізації нового покоління.

В свою чергу, процес опанування професійною діяльністю починається у ВНЗ в ході професійної підготовки майбутнього викладача. Саме студент, що навчається у магістратурі, повинний з’ясувати роль особистості викладача у сучасному педагогічному процесі, опанувати теоретичними засадами педагогічної діяльності, визначити суттєві особливості професії та встановити рівень власної готовності до виконання професійних обов’язків.

Педагогіка вищої школи — галузь педагогічної науки, яка вивчав педагогічні закономірності й засоби організації та здійснення освітнього процесу (самоосвіти), навчання, виховання (самовиховання), розвитку (саморозвитку) і професійної підготовки студентів (слухачів) до певного виду діяльності й суспільного життя.

Тому предмет педагогіки вищої школи охоплює:

- вищий навчальний заклад як педагогічну систему;

- функціонування та ефективність педагогічного процесу у вищому навчальному закладі;

- педагогічну діяльність науково-педагогічних працівників, "їхню професійно-педагогічну підготовку;

- педагогічні закономірності формування й розвитку особистості студента;

- процес вищої освіти і самоосвіти;

- навчання у вищому навчальному закладі;

- виховання і самовиховання студентів;

- моральну і психологічну підготовку;

- форми, методи і педагогічні технології у вищому навчальному закладі;

- педагогічні аспекти неперервної самостійної роботи студентів під час навчання у ВНЗ та після його закінчення;

- особистість науково-педагогічного працівника;

- педагогічні особливості взаємодії студентів і науково-педагогічних працівників у педагогічному процесі ВНЗ у ході реалізації завдань Болонської конвенції;

- колектив (соціальну групу) науково-педагогічних працівників кафедр, факультетів, ВНЗ;

- студентські колективи (соціальні групи).

У Законі "Про освіту" мету вищої освіти сформульовано так: "Вища освіта забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації". Стратегічні завдання системи вищої освіти, її пріоритетні напрями реформування викладено у Державній національній програмі "Освіта" ("Україна XXI століття").

Педагогіка вищої школи має забезпечити реалізацію таких функцій: освітньої, науково-пізнавальної, спонукальної, перетворювальної, прогнозуючої, проективної, культурологічної, адаптивної, формуючо-виховної та формуючо-професійної.

Педагогіка вищої школи має свій тезаурус і оперує такими основними поняттями: розвиток, навчання, освіта, виховання, професійна підготовка, самовиховання, самоосвіта, педагогічна система, педагогічний процес, педагогічна діяльність та ін.

Мета викладання курсу “Педагогіка вищої школи”– теоретична підготовка майбутніх магістрів до професійно педагогічної і науково-педагогічної діяльності у вищій школі, формування інтересу та готовності до самостійного пізнання проблем дидактики, теорії і методики професійної освіти, історії розвитку освіти шляхом опанування засад загальної методології педагогічного знання та методики психолого-педагогічної діагностики.

Реалізація даної мети передбачає розв’язання наступних завдань:

забезпечення теоретичної підготовки студентів до професійно-педагогічної та науково-педагогічної діяльності у вищій школі;

формування у студентів позитивної мотивації й готовності до самостійного пізнання проблем дидактики й теорії виховання, теорії і методики професійної освіти, сучасних тенденцій розвитку освіти та інтеграційних процесів у ній шляхом опанування засад загальної методології педагогічного знання та методики педагогічної діагностики;

озброєння майбутніх фахівців сучасними педагогічними технологіями, методами організації творчого пошуку, засобами навчання, виховання та розвитку особистості;

удосконалення вмінь та навичок студентів щодо реалізації методик педагогічної діагностики, розширення їх досвіду організації безперервної самоосвітньої діяльності та науково-дослідної роботи в умовах сучасного педагогічного процесу вищої школи, її інтеграції в Європейський освітній простір.