Роль центрального банку в проведенні грошово-кредитної політики.

Грошово-кредитна політика – це сукупність заходів, які проводить держава в особі НБУ в сфері грошового обігу і кредитних відносин.

Щорічно Національний банк інформує Верховну Раду України про основні напрями грошово-кредитної політики, розробленої Національним банком на наступний рік.

Основні засади грошово-кредитної політики, які розробляє НБУ, ґрунтуються на основних критеріях та макроекономічних показниках валового внутрішнього продукту, рівня інфляції, розміру дефіциту державного бюджету та джерел його покриття, платіжного та торгового балансів.

Основними економічними засобами і методами грошово-кредитної політики НБУ є регулювання обсягу грошової маси через:

1) визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків;

2) процентну політику;

3) рефінансування комерційних банків;

4) управління золотовалютними резервами;

5) операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права), у тому числі з казначейськими зобов'язаннями, на відкритому ринку;

6) регулювання імпорту та експортукапіталу;

7) емісію власних боргових зобов'язань та операції з ними.

В умовах високорозвиненої ринкової економіки в основі грошово-кредитної політики лежить принцип "компенсаційного регулювання". Принцип компенсаційного регулювання реалізується через механізми політики рестрикції та експансії.

Політика обов’язкових резервів базується на функції центрального банку як банку банків, зокрема на розрахунково-касовому обслуговуванні комерційних банків. Законодавчо йому надається право встановлювати норми обов’язкових резервів, які комерційні банки повинні зберігати в центральному банку.

Якщо ЦБ підвищує норму обов’язкових резервів, то в такій же мірі зменшиться сума обов’язкових резервів, тобто кредитний потенціал банку. Ще в більшій мірі знизиться розмір депозитів банківської системи і загальна маса грошей в обігу.

Якщо ЦБ знизить норму обов’язкових резервів, то відповідно збільшиться обсяг вільних резервів, розшириться кредитний потенціал банків, активізується їх кредитна діяльність, загальна маса грошей збільшується.

Облікова політика базується на функції центрального банку як «кредитора останньої інстанції». Комерційні банки звертаються до нього за кредитом при появі тимчасового дефіциту резервів на їх розрахунках в ЦБ. Такі позички банки просять на короткий строк і одержують в порядку обліку комерційних векселів (обліковий кредит) чи під заклад інших ЦП (ломбардний кредит). Підвищуючи свою облікову ставку, центробанк робить свої кредити більш дорогими і менш привабливими для комерційних банків.

Національний банк забезпечує управління золотовалютними резервами держави, здійснюючи валютні інтервенції шляхом купівлі-продажу валюти цінностей на валютних ринках з метою впливу на курс національної валюти щодо іноземних валют і на загальний попит та пропозицію грошей в Україні.

Операціями на відкритому ринку Національного банку є купівля-продаж державних цінних паперів та боргових зобов'язань. Політика відкритого ринку полягає в змінах обсягів покупок та продажів цінних паперів центральним банком.

Якщо ЦБ потрібно збільшити грошову масу, він буде продавати ЦП комерційним банкам, фірмам та населенню. Це підвищить попит на ЦП і рівень їх ринкової ціни й одночасно знизить рівень процентної ставки на них. Якщо потрібно зменшити грошову масу, то НБУ здійснює викуп цінних паперів.