ДИНАМІКА РОЗВИТКУ ГРУП РОЗРОБЛЮВАЧІВ ПРОГРАМНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФОРМУВАННЯ, ШТОРМ, НОРМУВАННЯ, ФУНКЦІОНУВАННЯ, РУЙНУВАННЯ.

У процесі суспільного розподілу праці виникає необхід­ність розв'язання певних соціальних завдань, що й поро­джує потребу у створенні малих груп, покликаних орієнту­ватися на ці завдання. Наприклад, студентська група ство­рюється у зв'язку із вступом випускників шкіл до вищого навчального закладу. Отже, об'єктивні причини виникнен­ня малої групи перебувають поза нею, вони закорінені в ширшій соціальній системі. Важливою психологічною пере­думовою виникнення групи є потреби індивідів у спілкуванні. На цьому процесі позначаються соціальний досвід, самооцін­ка індивіда, пов'язані груповим членством очікування, спе­цифіка діяльності, можливість досягнення певної мети та ін.

Мала група, як і кожен соціаль­ний організм, переживає у своєму розвитку зміни етапів, стадій, які різняться характером домінуючих тенденцій у внутрігрупових взаєминах. Кожен із представників різних соціально-психологічних шкіл по-своєму виокремлює ці етапи. Наприклад, американський психолог Б. Такмен, надаючи перевагу двовимірній моделі розвитку групи, роз­глядає дві основні сфери (виміри) групової життєдіяльнос­ті: інструментальну (ділову) сферу, пов'язану з розв'язан­ням групового завдання, та експресивну (емоційну) сферу, домінантою якої є міжособистісний контекст розвитку групової структури (рис. 4.1). Обидві сфери групового роз­витку, хоч і впливають одна на одну, наділені своїми внут­рішніми особливостями та закономірностями. У кожній сфері існує по чотири стадії, які послідовно змінюють од­на одну.

Рис.4.1. Двовимірна модель розвитку групи (за Б. Такменом)

Модель, запропонована І. Волковим, відображає влас­не емоційну динаміку групи. Охоплюючи чотири послідов­них фази розвитку міжособистісного контакту - від пер­винного сприймання і впізнавання до зчеплення (рис. 4.2.), вона містить детальний аналіз розвитку емоційних взає­мин у малій соціальній групі.

Рис.4.2. Модель емоційної динаміки групи (за І.Волковим)

Попри певні відмінності, кожна модель утворення ма­лих соціальних груп не залишає поза увагою такі основні етапи:

Ø орієнтування у ситуації. Особливість цього етапу полягає в орієнтації осіб групи у міжособистісних взає­минах;

Ø конфлікт. Він є результатом суперечності між інди­відами, між групою та індивідами, а також між різними уявленнями про групові цілі і засоби їх досягнення;

Ø динамічна рівновага. Забезпечує функціонування групи як єдиного цілого, не застраховуючи від виникнен­ня нових непорозумінь.

Виокремлення цих етапів представниками різних нау­кових шкіл свідчить, що вони є неминучими у соціально­му бутті кожної малої соціальної групи.

Формування колективу відбувається під впливом багатьох чинників:

1. уявлення про мету створення колективу;

2. позитивна оцінка організацією результатів діяльності колективу;

3. психологічна і соціально-психологічна сумісність членів колективу;

4. раціональний розподіл функцій між працівниками;

5. наявність сильного лідера (керівника).

Динаміка колективу. Стадії:

Ø формування,

Ø притирання,

Ø нормалізація,

Ø повна інтеграція.

Стадія формування.

Починається з відповідного рішення, оформленого юридично.

На цій стадії стосунки формуються стихійно. Спершу індивіди поводяться обережно, кожен намагається знайти собі роль, що забезпечила б збереження його індивідуальності і водночас відповідала б вимогам групи. Кожен перевіряє себе, чи годиться він для роботи в цій групі, чи відчуває себе повноправним членом цієї групи, чи можуть бути стосунки у цьому колективі дружніми чи тільки діловими, хто з ким взаємодіє, хто до нього ставиться добре, а хто - погано, хто в групі має найбільший вплив. Люди намагаються діяти, не дратуючи колег, і такої самої поведінки очікують від інших.

Виникає своєрідний психологічний цейтнот, який може бути ліквідований активнішою, ніж інші, людиною, що прагне якось спрямовувати діяльність групи.

Однак такого активіста за спиною засуджують та критикують, а до тих, хто самоусувається від проблем, ставляться доброзичливо.

Такий стан називається груповим позиційним негативізмом, який необхідно перебороти за допомогою зовнішнього впливу.

У цьому разі природним чинником, що об'єднує членів групи, є нагальна робота.

Вона повинна бути всім достатньо знайома, проста і настільки швидко виконана, щоб не було часу вникати у психологічні проблеми.

Ефективність виконання цієї роботи залежатиме від чіткості вказівок керівника.

Тому на цій стадії використовується переважно вказівний стиль управління. У процесі трудової діяльності члени групи пізнають одне одного, між ними встановлюється психологічна спорідненість.

Стадія притирання.

Настає тоді, коли група працює над завданням, яке передбачає трудовий внесок кожного.

У цьому разі з'являються конкретні проблеми. Ефективну співпрацю можуть гальмувати відсутність чітко визначених цілей, нераціональний розподіл праці, несприятливі зовнішні обставини.

Перед індивідами постають запитання:

хто краще знає про найближчі цілі?

хто має уявлення про найкращі способи їх досягнення?

чий стиль роботи є найкращим?

Між членами колективу формуються певні стосунки, подальший розвиток яких значною мірою зумовлює здатність людей ефективно співпрацювати.

Це:

Ø дружня кооперація - взаємодопомога, що ґрунтуються на повній довірі;

Ø товариське суперництво в окремих сферах діяльності у межах позитивних відносин;

Ø невтручання - дистанціювання одне від одного за відсутності і суперництва, і співробітництва;

Ø агресивне суперництво - орієнтація на індивідуальні цілі навіть за умов спільної роботи, взаємна недовіра;

Для спрямування розвитку групи в необхідне організації русло потрібна авторитетна людина - лідер, який би брав на себе відповідальність за рішення і згуртовував людей для досягнення спільних цілей.

Лідерство завойовується професіоналізмом, компетенцією, досвідом, нестандартним мисленням тощо.

Претендувати на лідерство можуть кілька осіб, кожна з яких прагне створити собі «групу підтримки».

Виникають фракції та коаліції, боротьба між якими триває доти, поки не з'ясується картина лідерства у групі.

Стадія нормалізації.

На цій стадії група вже постає як команда, хоч і неідеальна.

Члени групи мають чіткі уявлення про інших працівників і їхні методи роботи.

Відпрацьовуються власні способи роботи, визначається взаємодія між працівниками, формується відповідна система стосунків.

Формується внутрішньогрупова неформальна ієрархічна структура відносин.

Стадія повної інтеграції.

Працівники визнають цінність кожного для групи.

Атмосфера тепла, приятельська і безпечна. Всі пишаються своєю належністю до цієї групи.

Таку команду називають ідеальною. Співробітництво і комунікації здійснюються гнучко і цілеспрямовано.

Ролі й норми розмиті. До такої групи можна легко приєднатися.

Однак і в такій групі є проблеми, що переважно стосуються змін у зовнішньому середовищі.

Тоді виникає потреба у залученні нових людей, що може порушити баланс сил і призвести до розпаду існуючих коаліцій.

Отже, на кожній зі стадій існують певні проблеми, пов'язані з налагодженням стосунків і усвідомленням кожним індивідом свого місця (ролі, статусу) у групі.

Для усунення цих проблем керівник групи мусить застосовувати різні стилі управління.

Не кожна група у своєму розвитку досягає повної інтеграції, коли стосунки в ній стають ідеальними.

Здебільшого розвиток завершується стадією нормалізації, що теж забезпечу, ефективну роботу групи.

Щоб сформувати ідеальну систему міжособистісних стосунків у групі яка відповідає поняттю «єдність», її керівникові потрібні час, чуття психолога неабиякий досвід організаторської роботи, відповідні лідерські якості.