Універсальні акцизи

Універсальні акцизи відрізняються від специфічних універсальними ставками на всі групи товарів та ширшою базою оподаткування. Поширення універсальних акцизів зумовлене рядом чинників. Широка база оподаткування забезпечує стійкі надходження до бюджету, які не залежать від змін в уподобаннях споживачів та асортименті реалізованих товарів. Універсальні ставки полегшують контроль податкових органів за правильністю сплати податку. Універсальні акцизи доволі нейтральні до процесів ціноутворення, оскільки податковий тягар рівномірно розподіляється між усіма групами товарів. Такі недоліки непрямих податків, як значний вплив на інфляційні процеси і регресивність в соціальному аспекті виражені в універсальних акцизах яскравіше ніж в інших непрямих податках.

У податковій практиці існують три форми універсальних акцизів: податок з продажів (купівель) у сфері оптової або роздрібної торгівлі, податок з обороту і податок на додану вартість.

Митовстановлюється при переміщенні товарів через митний кордон держави, тобто при ввезенні, вивезенні або транспортуванні транзитом. На відміну від інших непрямих податків стягнення мита має на меті не стільки фіскальні потреби держави, скільки формування раціональної структури експорту і імпорту. В залежності від мети введення розрізняють такі види мита: статистичне, фіскальне, протекціоністське, антидемпінгове, преференційне, зрівняльне.

Ввізне мито нараховується на товари та інші предмети в разі ввезення таких на митну територію держави. Воно є диференційованим:

· стосовно товарів, які надходять з держав, що входять разом з Україною до митних союзів або утворюють спеціальні митні зони;

· стосовно товарів, котрі надходять з країн або економічних союзів, які користуються в Україні режимом найбільшого сприяння.

Вивізне мито нараховується на товари та інші предмети за їх вивезення за межі митної території держави.

Сезонне мито застосовується на окремі товари на строк не більший ніж чотири місяці від моменту його встановлення. Сезонне мито може бути ввізним і вивізним.

Спеціальне мито - вид мита, рівень ставок якого встановлюється на більш високому рівні в порівнянні зі звичайним як міра захисту внутрішнього ринку від надмірного імпорту. Спеціальне мито застосовується:

· як спосіб захисту українських виробників в цілому;

· як спосіб захисту національного товаровиробника, коли товари ввозяться на митну територію України в обсягах або за умов, що можуть завдавати шкоди національному товаровиробнику;

· як запобіжний засіб проти порушення національних інтересів учасниками зовнішньоекономічної діяльності;

· як заходи у відповідь на дискримінаційні або недружні дії інших держав, митних союзів.

Антидемпінгове мито застосовується в разі:

· увезення на митну територію товарів за демпінговими цінами, що завдає шкоди національному товаровиробнику;

· вивезення за межі митної території товарів за ціною, істотно нижчою від цін інших експортерів - конкурентів.

Компенсаційне мито застосовується в разі:

· увезення на митну територію товарів, які є об'єктом субсидованого імпорту, що завдає шкоди національному товаровиробнику;

· вивезення за межі митної території товарів на виробництво, переробку, продаж або споживання котрих надавалася державна субсидія, якщо таке вивезення завдає шкоди державі.

Міжнародна практика, а також український досвід свідчать, що найпоширенішим є мито на імпорт.

1. Сучасні податкові системи зарубіжних країн

Сутність податкових систем реалізується за принципом цілісності і ґрунтується на системному підході. Системний підхід означає реалізацію обох функцій податків.

3 позиції фіскальної— податкова система зобов'язана забезпечувати гарантоване і стабільне надходження прибутків у бюджет, з позиції регулюючої— забезпечити державі можливість впливу на всі сторони соціально-економічного розвитку суспільства. При цьому слід керуватися тим, що фіскальна функція буде реалізовуватися у всіх податках. Регулююча функція при подібних умовах може і не виявлятися.

Сучасним податковим системам властива значна частка податкових надходжень бюджетів у ВВП (податкового тягаря). У 1990-х pp. XX ст. вона становила: у США— 30 %, Японії 31, Великій Британії і Канаді — 37, Німеччині — 38, Італії — 40, Франції— 44, Бельгії— 46, Нідерландах і Норвегії— 48, Да-нії-- 52, Швеції— 61 %. У країнах з перехідною економікою, таких як Хорватія, Угорщина, Чехія, Словаччина, Польща та Естонія, цей показник був вищий 37 %. На зламі XX—XXI століть податковий тягар став нижчий по всіх країнах приблизно на 10 %.

Відмінності в загальному рівні оподатковування різних країн показують існування зв'язку між часткою податкових надходжень у ВВП і моделлю ринкової економіки з властивими їй масштабами та формами державного регулювання. Так, найменші масштаби перерозподілу державою ВВП характерні для американського варіанта ліберальної ринкової економіки і японської моделі. У США це обумовлено використанням податкової політики як засобу державного регулювання економічних процесів і насамперед як засобу створення умов, сприятливих для діяльності промислових компаній, що вимагає низького рівня податкового преса в країні. У Японії невелика частка податків у ВВП є наслідком того, що податкова політика як метод державного регулювання відіграє другорядну роль. Провідна роль належить іншим методам — державному програмуванню, прямій державній підтримці певних галузей і підприємств (цільові субсидії і т. п.).

властивим їй державним втручанням насамперед не у виробництво, a у відносини розподілу, що обумовлює необхідність акумулювання в руках держави значної частини ВВП із її подальшим використанням на соціальні потреби.

Більшості країн, у тому числі із соціально орієнтованою ринковою економікою, властиве помірне оподатковування, яке оптимально поєднує дві мети: створення сприятливого податкового клімату для господарської діяльності (ця мета визначає верхню межу оподатковування) та ефективного вирішення соціальних проблем (ця мета визначає нижню межу оподатковування).

Важливою характеристикою сучасних податкових систем розвинутих країн є їхня структура. На практиці часто розрізняють прямі і непрямі (або податки на споживання). Хоча такий розподіл багато в чому носить умовний характер, передбачається, що прямі податки стягуються безпосередньо з одержувачів доходів — фізичних та юридичних осіб, непрямі — у процесі руху доходів чи обороту товарів і призначені для перекладання на кінцеві носії податкового тягаря.

Загальноприйнятий розподіл податків на прямі і непрямі має на увазі, з одного боку, обкладання доходів, а з іншого боку -видатків. У дійсності межа між ними умовна і залежить від можливостей перекладання цих податків. Так, прямий, за визначенням, податок на прибуток компаній за умови перекладання його в ціни стає непрямим, а непрямий, за визначенням, податок на додану вартість при неможливості включення його в ціну стає прямим податком. Умовна тільки класифікація податків на прямі та непрямі, а не сама система прямого і непрямого обкладання доходів, котра реальна і постійно діє на основі всієї сукупності податків. На практиці вичленовування прямого і непрямого обкладання не є можливим, тому для їхньої характеристики доводиться

Завдання для самостійного опрацювання:

1. Сучасні податкові системи зарубіжних країн

Контрольні запитання:

1. Прямі податки та проблеми їх формування

2. Непрямі податки

3. Податкова політика зарубіжних країн