Сутність та організація міжбюджетних відносин в Україні

Суб’єктами міжбюджетних відносин виступають ті органи влади і управління, до компетенції яких включені повноваження щодо складання, розгляду, затвердження і виконання бюджетів. І тому у Бюджетному кодексі міжбюджетні відносини розглядаються як відносини між державою, АР Крим та територіальними громадами щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України.

Держава в особі відповідних органів влади та управління, наділених бюджетними повноваженнями здійснює регулювання міжбюджетних відносин. Бюджетний кодекс України визначає мету регулювання міжбюджетних відносин, це – забезпечення відповідності повноважень на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами за бюджетами, та фінансових ресурсів, які мають забезпечувати виконання цих повноважень. Іншими словами основною ціллю міжбюджетних відносин визнається проведення перерозподілу бюджетних ресурсів.

Основою в організації міжбюджетних відносин є розмежування доходів і видатків між рівнями бюджетної системи та видами бюджетів, проведене у відповідності до розподілу повноважень органів державної виконавчої влади і місцевого самоврядування. Проте, розмежування доходів, здійснене на єдиних засадах для бюджетів відповідного рівня не дає можливості збалансувати абсолютно усі бюджети. Причиною цього є значні відмінності у формуванні доходів та складі і обсягах видатків бюджетів територіальних одиниць, які мають об’єктивний характер і спричинені:

— різним рівнем економічного розвитку господарського комплексу адміністративно-територіальних одиниць і його спеціалізацією;

— різноманітністю природно-кліматичних умов; різним екологічним станом територій;

— особливостями розташування населених пунктів, зокрема адміністративних центрів; насиченістю шляхами сполучення;

— кількістю населення, його віковим складом;

— сформованою протягом тривалого історичного періоду мережею об’єктів соціальної та побутової інфраструктури та їх станом тощо.

Вплив даних та багатьох інших факторів визначає різний податковий потенціал, який безпосередньо впливає на формування дохідної бази місцевих бюджетів; різну вартість послуг, що надають місцеві органи у розрізі адміністративно-територіальних одиниць; неоднакову потребу в коштах, які спрямовуються на утримання об’єктів соціально-культурної сфери, підтримку соціально незахищених верств населення і тощо.

Остаточне збалансування бюджетів одного рівня, яке неможливо провести лише шляхом розмежування їх доходів та видатків, досягається за допомогою бюджетного регулювання, тобто перерозподільних процесів у межах бюджетної системи, шляхом надання коштів менш забезпеченим у фінансовому відношенні територіям за рахунок вилучення коштів з місцевих бюджетів тих територій, де виникає „надлишок” бюджетних ресурсів. Основними формами надання бюджетних ресурсів місцевим бюджетам з метою їх збалансування і здійснення запланованих видатків є бюджетні трансферти. У вітчизняній бюджетній практиці застосовуються чотири види бюджетних трансфертів, це – дотації вирівнювання; субвенції; кошти, що передаються до державного бюджету та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів; додаткові дотації (рис. 6.1).

Рис. 6.1. Види бюджетних трансфертів

Організація міжбюджетних відносин будується на основі концепції бюджетного федералізму, суть якої полягає у забезпеченні функціонування бюджетів всіх рівнів влади (державної, регіональної та місцевої) на основі: розмежування завдань і повноважень органів влади і управління; розподілу бюджетних ресурсів, необхідних для виконання даних повноважень; зменшення і подолання вертикальних та горизонтальних дисбалансів в межах бюджетної системи з метою забезпечення однакових можливостей у наданні суспільних послуг населенню всієї країни.

Важливим призначенням принципу бюджетного федералізму стає забезпечення витрачання завжди обмежених бюджетних коштів на тому рівні державної влади, де вони дають максимальний ефект за умови адекватних пропорцій розподілу зібраних податків.

Бюджетний федералізм виконує важливу політичну і соціальну функції. Рух бюджетних ресурсів у напрямку від територій до центру об’єднує регіони з різним фінансово-економічним потенціалом в єдиний державний організм і тим згуртовує націю.

Бюджетний федералізм вимагає забезпечення бюджетної децентралізації, основною метою якої є покращення якості суспільних послуг, що надаються громадянам за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів. Причому відповідальність за надання таких послуг несуть загальнодержавні або місцеві органи влади. За своїм змістом бюджетна децентралізація представляє передачу повноважень, функцій і компетентності від центрального уряду до органів місцевого самоврядування, що супроводжується передачею відповідних фінансових ресурсів.

Бюджетна децентралізація в сучасних умовах розглядається як необхідна умова успішної децентралізації державних функцій в контексті демократичних перетворень. Справа в тому, що за умови проведення бюджетної децентралізації:

— зростає активність й ініціатива місцевої влади; відкриваються додаткові можливості щодо формування місцевих бюджетів;

— збільшується свобода у використанні коштів органами місцевого самоврядування;

— посилюється відповідальність за вирішення місцевих проблем;

— підвищується результативність трансфертної політики;

— проводиться ефективне фінансове вирівнювання.