Економічний розвиток та економічне зростання

В економічній літературі суть економічного зростання трактується по-різному. Одними вченими воно визначається як збільшення загального обсягу ВВП за певний період або як збільшення ЧНП на душу населення, іншими – ототожнюється з розвитком економіки взагалі – зростанням продуктивних сил, суспільного продукту, добробуту населення тощо. Однак більшість економістів визначають економічне зростання як кількісне збільшення та якісне вдосконалення за відповідний період результатів виробництва (товарів, послуг) та його основних факторів, що знаходить свій вираз також в комплексному вдосконаленні соціально-економічних відносин у суспільстві.

Поняття «економічне зростання» слід відрізняти від поняття «економічний розвиток». Останнє є ширшим за змістом і позначає процес переходу економіки країни від одного стану економіки до іншого, більш досконалого (якісно нового) коли на основі відповідних стрктурних та інституціональних зрушень. При цьому не просто збільшується виробництво тих самих товарів і послуг, а й має місце виробництво нових товрів і послуг з використаннм нових технологій порівняно з попереднім періодом.

Економічне зростання та економічний розвиток тісно взаємопов’язані. Але економічне зростання може відбуватися і за умов відсутності економічного розвитку, в той час як економічний розвиток без економічного зростання неможливий.

Основною метою економічного зростання є збільшення обсягів економічних благ, що сприяє поліпшенню життя населення, створенню стабільної, сприятливої соціально-політичної ситуації в країні, підвищенню її міжнародного авторитету.

Економічне зростання має свою систему показників, за допомогою яких характеризується його кількісний чи якісний стан. До них належать: річні темпи зростання ВНП (ВВП) або національного доходу у відсотках; абсолютний приріст ВНП (ВВП) або національного доходу за рік; приріст національнго доходу на душу населення за відповідний період.

Ефективність вимірюється дина­мікою таких макроекономічних вартісних показників як ВНП, ВВП, НД до загальних витрат, тобто ефективність суспільного виробництва на рівні країни — це співвідношення:

До основних факторiв, що зумовлюють здатнiсть економiки до зростання належать:

1) наявiсть природних ресурсiв, їх кiлькiсть та якiсть;

2) кiлькiсть трудових ресурсiв та їх якiсний стан (рiвень освiти, кваліфікації, здоров’я тощо);

3) обсяг основних виробничих фондiв (капiталу) та їх технiчний стан (зношенiсть, продуктивнiсть, надiйнiсть);

4) технологiя (її новизна, впроваджуванiсть, швидкiсть її змiни, результативнiсть, окупнiсть).

Виокремлюють два основних типи економічного зростання: екстенсивний та інтенсивний. Екстенсивний тип економічного зростання забезпечується за рахунок кількісного збільшення обсягів функціонуючих факторів виробництва і практично за збереження незмінними їх попередніхтехніко-технологічних параметрів. Інтенсивний тип економічного зростання характери­зується розширенням виробництва на основі якісного поліпшення всіх його факторів, тобто раціонального використання всього виробничого потенціалу. Як відхилення від закономірного процесу економічного розвитку в окремі періоди для ряду країн може мати (і має) місце регресивний тип зростання, для якого характерне тривале зниження обсягів суспільного виробництва. Зокрема, таке явище спостерігалось протягом 90-х рр. у всіх країнах СНД, у тому числі і в Україні, що в літературі отримало назву трансформаційного спаду.

Визначальну роль в обумовленості як типів, так і темпів економічного зростання відіграє процес нагромадження капіталу. Це суттєві зміни в структурі капіталу, пов’язані з науково-технічним прогресом. Із впровадженням у виробництво досконаліших машин, обладнання та технологій збільшується кількість матеріально-речових засобів з розрахунку на одного працюючого, тобто зростає технічна будова капіталу.

Процес нагромадження капіталу органічно пов’язаний з процесами інвестування.

Інвестиції – це сукупність витрат, що реалізуються у формі довгострокових вкладень капіталу в різні галузі та сфери економіки. Головною метою інвестування є отримання в перспективі більшого підприємницького доходу, прибутку, відсотку, ренти.

Виокремлюють фінансові та реальні інвестиції.

Фінансові інвестиції в основному складають вкладення, в цінні папери (акції, облігації та ін.), що випускаються приватними компаніями або державою.

Вкладення в основний капітал і на приріст матеріально-виробничих запасів називають реальними інвестиціями. Особливістю сучасної підприємницької діяльності є те, що переважну більшість становлять приватні інвестиції.

Ефективність нагромадження характеризується коефіцієнтом приросту капіталомісткості, який розраховується як відношення валових інвестицій в основний капітал до приросту валового національного продукту за відповідний (той самий) період у незмінних (базових) цінах.

Норма нагромадження (виражена у процентах) характеризує відношення між часткою чистого доходу (прибутку), яку господарюючий суб’єкт спрямовує на розвиток виробництва або будь-якої власної справи, до загальної суми отриманого ним прибутку (доходу). Норма нагромадження – це відношення фонду чистого нагромадження (тобто інвестицій, що йдуть на розширення виробництва) до загального обсягу національного доходу, створеного за відповідний період.

В основі сучасного типу економічного зростання лежить поглиблення науково-технічної революції.

Революційна форма НТП, тобто науково-технічна революція, – це швидкий перехід масового виробництва на якісно нові науково-технічні і технологічні принципи функціонування. Головною особливістю сучасного етапу НТР є поєднання нових індустріальних технологій з мікроелектронікою та комп’ютерною технікою.

Основними складовими НТР є:

· глибокий процес інтеграції науки і виробництва, для якого характерне перетворення виробництва економічних благ на специфічний «технологічний цех науки»;

· принципові зміни в підготовці кадрів;

· кардинальні зміни в організації виробництва, праці та системі управління цими процесами.

НТР охоплює всі сфери і напрями діяльності людини, що свідчить про її універсальний, загальний характер.

Моделі економічного зростання. Науковий інтерес до проб­лем економічного зростання особливо посилився серед представників неокласичної школи в 50-х рр. XX ст. Зокрема, економісти почали займатися уточненням і конкретизацією кейнсіанських положень щодо цієї проблеми та розробляти відповідні моделі економічного зростання1. Такі моделі створювали з метою пошуку оптимального співвідношенняміж факторами виробництва, визначення умов, які забезпечують бажані темпи та стабільність економічного розвитку, дослідження найважливіших пропорцій, у тому числі між нагромадженням і споживанням тощо.

Однофакторна модель зростання. В економічній літературі відома модель Харрода—Домара. У ній автори враховують як єдиний фактор економічного зростання лише капітал, тобто це однофакторна модель. Вихідною умовою такої посилки є те, що капітал (як фактор) наче «вбирає» в себе потенції решти виробничих факторів.

Ця модель базується на ряді припущень (абстракцій). Так, передбачається, що задіяні всі фактори виробництва, зберігається рівновага попиту і пропонування та рівні їхніх приростів, залишаються постійними співвідношення між заощадженнями S та інвестиціями І. На практиці це далеко не так.

Модель Харрода—Домара слугує допоміжним інструментом у розв’язанні проблем економічного зростання в довгостроковому періоді, допомагає виявити характер взаємозв’язків у динаміці та проілюструватиїх.

Формула (рівняння) Харрода—Домара має такий вигляд:

G = S / C, або G / C = S,

де G—темп економічного зростання; C — відношення капіталу до випуску продукції (національного доходу), тобто коефіцієнт капіталомісткості; S—частка заощаджень у національному доході.

У наведеному вище рівнянні автори моделі виходять з того, що S = I; G / С — частка чистих інвестицій у національному доході.

Таким чином, знаючи основні економічні параметри (національ­ний капітал, національний дохід та їх співвідношення, розміри чистих заощаджень та інвестицій), можна прогнозувати приблизні темпи зростання економіки на перспективу. Проте реальні тем­пи можуть відрізнятись від розрахованого середнього показника, оскільки вони ще залежать від структури інвестицій, викорис­тання технічних досягнень, фази економічного циклу та інших змінних факторів, які впливають на економічну кон’юнктуру.

Модель виробничої функції. Економічне зростання може бути забезпечено за рахунок паралельних вкладень у різні фактори, що робить їх більш високопродуктивними. Так, раціональне співвідношення між працею і капіталом у разі їх зміни розраховується за допомогою виробничої функції, в основі якої — найкращий варіант граничної продуктивності кожного із залучених факторів. Це виражається такою формулою:

Q = F (L, K, N),

де Q — обсяг виготовленої продукції (національного доходу); L—сукупні витрати праці; K — вкладений капітал; N — земельні ресурси.

На основі виробничої функції американський економіст П. Дуг­лас і математик Х. Кобб побудували двофакторну модель зростання економіки, продемонстрували пряму залежність між обсягом (результатом) виробництва і величиною виробничих витрат.

Модель Кобба—Дугласа виражається такою формулою:

Q = F (L, K).

Згідно з даною формулою при збільшенні затрат праці і капіталу на х % обсяг продукції (національного доходу) зросте також на х %.

Багатофакторні моделі зростання. У подальшому були запропоновані інші моделі, які враховували умови, що впливають на ступінь взаємозамінюваності факторів та їх диференціацію, а також на економічне зростання прямо та опосередковано, тобто багатофакторні моделі (наприклад, розрахунки факторів економічного зростання американського економіста Е. Денісона).

Важливо звернути увагу і на універсальну модель В. Леонтьєва, яка дістала назву «витрати—випуск». Її автор проаналізував систему взаємозалежностей в економіці як єдиного цілого на основі таблиці міжгалузевого балансу. У таблиці взаємозв’язок між «витратами» (по стовпцях) і «випуском», або виготовленою продукцією (по рядках), дозволяє з’ясувати, яку кількість однієї продукції потрібно використати для виробництва іншої.

Теоретична модель «витрати—випуск» стала основою для побудови міжгалузевої моделі економіки США, а також набула поширення в інших країнах, у тому числі в колишньому СРСР.

Показники економічного зростання:

1)Продуктивность суспільної праці, що визначається як відношення (у грошовій формі) випуску продукції (в масштабах країни — національного доходу) до затрат живої праці. Зворотний показник продуктивності праці — це трудомісткість праці.

2) Показник капіталовіддачі – це відношення (у грошовій формі) обсягу продукції до основного капіталу. Протилежний йому показник — капіталомісткість продукції.