Тема 6. Інфляційний механізм

Інфляція (від італійського inflatio, що означає здуття) – стійка тенденція до зростання загального рівня цін.

У цьому визначенні важливо таке:

1) стійка означає, що інфляція – це тривалий процес, стійка тенденція, і тому її слід відрізняти від стрибка цін;

2) загального рівня цін. Це означає, що інфляція не відображає зростання всіх цін в економіці. Ціни на окремі товари можуть поводитися по-різному: підвищуватися, знижуватися, залишатися без зміни. Важливо, щоб збільшився загальний рівень цін, тобто дефлятор ВВП.

Процесом, який протилежний інфляції, є дефляція (deflation) – стійка тенденція до зниження загального рівня цін. Існує також поняття дезінфляції (desinflation), що означає зниження темпу інфляції.

Головним показником інфляції є темп (рівень) інфляції (rate of inflation – π), який розраховується як процентне відношення різниці рівнів цін поточного і попереднього року до рівня цін попереднього року:

де Pt – загальний рівень цін (дефлятор ВВП) поточного року;

Pt-1 – загальний рівень цін (дефлятор ВВП) попереднього року.

Отже, показник темпу інфляції характеризує не темп зростання загального рівня цін, а темп приросту загального рівня цін.

В аналітичній економіці існують різні класифікації інфляції. Залежно від рівня розрізняють три види інфляції:

Ø помірна – темп до 10 % за рік. Помірна інфляція, за якої ціни зростають до 5 % за рік, називається повзучою;

Ø галопуюча – темп від 10 % до 200 % за рік;

Ø гіперінфляція – темп перевищує 200 % за рік або 50 % за місяць протягом трьох місяців.

До найважливіших iнфляційних причин зростання цін можна віднести такі:

1. Диспропорційність – незбалансованість державних видатків і доходів (дефіцит державного бюджету). Часто цей дефіцит покривається за рахунок використання друкарського верстата, що призводить до збільшення грошової маси і, як наслідок, – інфляції.

2. Iнфляційно небезпечні інвестиції – здебільшого мілітаризація економіки. Військові асигнування призводять до утворення додатковогоплатоспроможного попиту і, як наслідок, – до збільшення грошової маси. Надмірні військові асигнування є головною причиною хронічного дефіциту державного бюджету, а також збільшення державного боргу, для покриття якого випускаються додаткові паперові гроші.

3. Відсутність чистого вільного ринку і досконалої конкуренції як його частини. Сучасний ринок в основному олігополiстичний.

Оскільки олігополiст зацікавлений в скороченні виробництва і пропозиції товарів, створюється дефіцит, який використовується ним для підтримання чи підняття цін на товари.

4. Імпортована інфляція, роль якої зростає із збільшенням відкритостi економіки і залученням її до світогосподарських зв’язків тієї чи іншої країни. Можливості для боротьби у держави досить обмежені. Засіб ревальвації власної валюти, що інколи застосовується в таких випадках, робить імпорт більш вигідним, одночасно ускладнюючи експорт.

5. Iнфляційні очікування – набуття інфляцією самопідтримуючого характеру. Це коли населення і господарські суб’єкти звикають до постійного підвищення цін. Населення вимагає підвищення заробітної плати і запасається товарами заздалегідь, очікуючи на їх швидке подорожчання. Виробники побоюються підвищення цін з боку своїх постачальників, які закладають в ціну своїх товарів прогнозоване ними зростання цін на комплектуючі і розгойдують цим “маховик” інфляції. Приклад таких iнфляційних очікувань ми можемо спостерігати у повсякденному житті.

Причиною інфляції також можуть бути такі види монополій:

1. Державна монополія на емісію грошей.

2. Профспілкова монополія.

3. Монополія великих фірм на визначення ціни і власних витрат.

Ці три види монополій пов’язані між собою і кожна з них може порушувати баланс попиту і пропозиції. Причини інфляції можуть знаходитися і за межами держави, тобто у світовій торгівлі.

Залежно від причин і механізму зростання загального рівня цін розрізняють інфляцію попиту та інфляцію витрат. Для ілюстрації механізмів інфляції скористаємося моделлю AS-AD, враховуючи такі вихідні положення:

Ø інфляція – це порушення рівноваги, що відбувається внаслідок зрушень ліній AD та AS;

Ø причиною зрушень лінії AD можуть бути раптові зміни кожного з компонентів сукупних витрат C, I, G, а також зміни кількості грошей, які перебувають в обігу;

Ø необхідно розрізняти довготермінову пропозицію, яка графічно зображується вертикальною лінією, і короткотермінову, яка зображується лінією з правостороннім нахилом;

Ø зрушення в обсягах виробництва, спричинені зрушеннями ліній AD та AS, є тимчасовими. Економіка тяжіє до виробництва на рівні своїх потенційних можливостей, тому необхідно розрізняти короткотермінові і довготермінові наслідки чинників, що спричиняють інфляцію попиту і витрат.

Моделювання інфляції попиту ґрунтується на правосторонньому зрушенні лінії AD, що є адекватним збільшенню сукупного попиту.

Причиною цих змін може бути збільшення кожного з елементів сукупних витрат. Найважливішою серед них є збільшення державних витрат і зменшення податків. Сукупний попит зростає тоді, коли збільшується кількість грошей в обігу. Вважається, що будь-які заходи експансіоністської бюджетно-податкової чи грошово-кредитної політики можуть спричинити інфляцію попиту. Результат дії цих чинників графічно відображений на рис. 6.1.

Рис. 6.1. Модель інфляції попиту

Перехід від точки А до точки В ще не є інфляцією. По-перше, таке підвищення цін здійснюється на короткому проміжку, інфляцією ж вважається тривале зростання загального рівня цін. По-друге, воно супроводжується збільшенням обсягів виробництва і може розглядатисяяк безпосередній його результат.

Перехід від точки А до точки В пояснюється тим, що зростання цін на продукцію кінцевого виробництва стимулює зростання загальних обсягів виробництва.

З часом зростання цін на засоби виробництва починає наздоганяти зростання цін на продукцію кінцевого виробництва. Лінія сукупної пропозиції зсувається ліворуч, і у довготерміновому періоді виробництво, яке зменшується, опиняється на своєму природному рівні. Як наслідок, має місце збільшення цін при незмінних обсягах виробництва.

Модель інфляції витрат графічно відображена на рис. 6.2.

Рис. 6.2. Модель інфляції витрат

Значну роль у лівосторонньому зміщенні кривої сукупної пропозиції (від AS1 до AS2) відіграють передбачення виробників. Раптове збільшення цін на певний елемент виробничих ресурсів підвищує передбачувані ціни на засоби виробництва. Якщо попит залишається на попередньому рівні, виробництво у попередніх обсягах стає нерентабельним.

Однак економіка не може залишатися у такому стані тривалий час, оскільки реальний обсяг (YB) не відповідає природному (YK, L).

Після того, як рівновага досягла точки В, подальший розвиток подій можливий за двома варіантами: повернення в точку А і перехід до точки С. Перший варіант передбачає, що скорочення виробництва і небезпека безробіття змусять робітників погодитися на зменшення зарплати. Зростаючі запаси товарно-матеріальних цінностей спричинять зменшення цін на засоби виробництва. Цьому ж сприятиме і структурна перебудова виробництва. Крива пропозиції почне зсуватися вниз до точки А, але ці перетворення не можуть бути швидкими.

Другий варіант можливий тоді, коли в результаті бюджетно-податкової або грошово-кредитної політики лінія сукупного попиту переміститься вправо (від AD1 до AD2). У результаті досягається нова рівновага за більш високого рівня цін, але на природному рівні виробництва – у точці С. Вважається, що розвиток подій за цим варіантом відбувається швидше.

У результаті поєднання інфляції попиту та інфляції витрат виникає інфляційна спіраль, яка зображена на рис. 6.3.

Рис. 6.3. Інфляційна спіраль

Інфляційна спіраль цікава тим, що достатньо точно відтворює ситуацію в Україні.

Розглянута модель ґрунтується, по-перше, на тому, що коли інфляція виникає в результаті зростаючого попиту, найімовірніше уряд, відчувши негативні наслідки, починає обмежувати її стримуванням сукупного попиту. По-друге, в моделі врахована інерція виробників у ставленні до цін. Проіснувавши певний час в умовах інфляції, навіть, якщо відбувається реальне обмеження сукупного попиту, люди очікують зростання цін.

Припустимо, що центральний банк збільшив пропозицію грошей, що призведе до зростання сукупного попиту. Крива сукупного попиту AD1 рухається праворуч до AD2. У результаті рівень цін збільшується з Р1 до Р2, а оскільки ставка заробітної платні залишається на попередньому рівні, наприклад W1, реальні доходи падають (реальний дохід = номінальний дохід/рівень цін).

Тому чим вищий рівень цін, тим нижчі реальні доходи. Робітники вимагають підвищення ставки заробітної плати пропорційно зростанню рівня цін, наприклад до W2. Це збільшує витрати фірм і призводить до зрушення кривої сукупної пропозиції SRAS1 вліво-вгору до SRAS2. Рівень цін при цьому підвищиться до Р3, реальні доходи знову знизяться (W2/P3 < W2/P2). Робітники знову почнуть вимагати підвищення номінальної заробітної плати і її зростання спочатку сприймають як підвищення реальної заробітної плати та збільшують споживчі витрати. Сукупні витрати зростуть, крива сукупного попиту переміститься праворуч до AD3, рівень цін зросте до Р4.

При цьому зростуть витрати фірм, і крива сукупної пропозиції переміститься вліво-вгору до SRAS3, що зумовить зростання рівня цін до Р5. Падіння реальних доходів призводить до того, що робітники знову починають вимагати підвищення заробітної плати і все повторюється. Рух відбувається по спіралі, кожен виток якої відповідає вищому рівню цін, тобто вищому темпу інфляції (з точки А в точку В, потім в точку С, далі в точку D, потім в точку F і т.д.). Тому цей процес одержав назву інфляційної спіралі або спіралі “заробітна плата – ціни”. Зростання рівня цін провокує підвищення заробітної плати, а зростання заробітної плати призводить до підвищення рівня цін.

За ознакою передбачуваності розрізняють очікувану інфляцію, яка очікується і прогнозується урядом і населенням, і несподівану (неочікувану) інфляцію, яка характеризується раптовим стрибком цін.

Якщо в країні відсутні інфляційні очікування, населення, розраховуючи на короткостроковість зростання цін, менше витрачає на придбання товарів і послуг, а більше зберігає грошей. Попит зменшується і тисне на виробників, спонукаючи їх знижувати ціни. Проявляється дія закону Пігу, макроекономічна рівновага відновлюється. Якщо в країні інфляційні очікування великі, раптове зростання цін змушує населення скуповувати товари про запас. У результаті попит зростає, що призводить до подальшого зростання цін і збільшення інфляції.

Інфляційні очікування – важливий елемент сучасної макроекономіки, в якій існує дві альтернативні теорії: теорія адаптивних очікувань і теорія раціональних очікувань. Згідно з теорією адаптивних очікувань економічні суб’єкти при формуванні своїх інфляційних прогнозів спираються на поведінку інфляції в найближчому минулому періоді, скориговану на помилковість інфляційного прогнозування. Логіку теорії адаптивних очікувань можна відобразити за формулою:

Згідно з наведеною формулою інфляційні очікування на прогнозний період ( e ) t π дорівнюють інфляційним очікуванням в передпрогнозному періоді ( e ) t−1 π , скоригованим на помилковість інфляційного прогнозування в передпрогнозному періоді, яка дорівнює ( e ) t−1 t−1 π −π .

Отже, теорія адаптивних очікувань виходить з того, що очікувана у майбутньому інфляція дорівнює інфляції у найближчому минулому періоді.

Відповідно до теорії раціональних очікувань економічні суб’єкти при формуванні своїх інфляційних прогнозів використовують усю наявну інформацію про майбутні зміни в економіці та економічній політиці держави. Тому раціональні очікування інколи називаються очікуваннями, які спрямовані вперед, а адаптивні – очікуваннями, які повернуті назад.

Наслідки високої інфляції здебільшого негативні: зниження реальних доходів населення; знецінення фінансових активів; порушення відносин між позичальниками і кредиторами; зниження мотивації до інвестування; перерозподіл доходів між приватним сектором і державою тощо.

Рівень інфляції певним чином пов’язаний з нормою безробіття, що існує в суспільстві. Безробіття та інфляція відповідно до кейнсіанської теорії – це альтернативні форми макроекономічної нестабільності, які одночасно можуть виникнути тільки у випадку надзвичайних обставин. Безробіття характерне для спаду, а інфляція – для підйому економіки. Отже, оптимальним станом є природний рівень безробіття при невисоких рівнях інфляції.

На основі цих даних і була побудована крива Філіпса (рис. 6.4).

Рис. 6.4. Залежність між щорічним зростанням заробітної плати та відсотком безробіття

Усі міркування, які випливають з кривої Філіпса, можна обґрунтувати за умови, що продуктивність праці залишається незмінною.

Якщо ж продуктивність праці зростає швидше, ніж зарплата, ціни навпаки зменшуються. Отже, зв’язок W – MC – P справедливий лише за двох умов: коли продуктивність лишається незмінною або коли зарплата зростає швидше ніж продуктивність праці.

Традиційно крива Філіпса зображується в координатній площині, де по вертикалі відкладається рівень інфляції, а сама крива розглядається як набір альтернативних комбінацій інфляції і безробіття (рис. 6.5). Ще більш конкретно криву Філіпса можна визначити як криву, що відображає можливий компроміс між безробіттям та інфляцією: із збільшенням безробіття інфляція зменшується.

Аналіз кривої: вище точки N – безробіття менше від природного, що характерно для економічного буму, однак перегрівання економіки призводить до інфляції; відрізок, обмежений точкою N та точкою перетину з горизонтальною віссю, характерний для економічного спаду, відображає зростання безробіття і зниження інфляції, обумовленої скороченням сукупного попиту; нижче точки, де π=0 – дефляція, що супроводжується високим рівнем безробіття. Така ситуація характерна для глибокої депресії в економіці.

Крім підвищення зарплати і граничних витрат, значний вплив на формування рівня інфляції має передбачення зростання цін. Основою кривої Філіпса є припущення, що такі передбачення перебувають на нульовому рівні. Якщо ж вони виникають, це спричиняє зсув кривої Філіпса вгору.

Сума очікуваної інфляції та інфляції, викликаної збуренням сукупної пропозиції, є інфляцією повної зайнятості. Такій інфляції відповідає природне безробіття. Якщо інфляція повної зайнятості змінюється, крива Філіпса зміщується у відповідний бік. Зміни інфляції, що зумовлені циклічним безробіттям, відображаються відповідним переміщенням точки інфляції вздовж нерухомої кривої Філіпса.

Використовуючи криву Філіпса, уряд може обирати між інфляцією та безробіттям, вживаючи заходи, які здатні впливати на циклічний компонент безробіття. Однак зменшення безробіття відбувається за рахунок прискорення інфляції.

За теорією адаптивних очікувань крива Філіпса у довгостроковому періоді має вертикальний вигляд, тобто між інфляцією і безробіттям немає очевидного зв’язку. Згідно з теорією раціональних очікувань домашні господарства і фірми прогнозують заходи уряду з регулювання економіки і протидіють їм, ціни і заробітна плата змінюються пропорційно. Якщо інфляційні очікування домогосподарств збігаються з фактично інфляцією, у підприємств не виникають стимули до збільшення обсягів виробництва порівняно з потенційним ВВП.

Тому безробіття підтримується на природному рівні, а крива сукупної пропозиції має вертикальний вигляд і в довгостроковому, і в короткостроковому періодах. Отже, у довгостроковому періоді між інфляцією і безробіттям не існує вибору.

Тому в кінцевому підсумку стимулююча політика уряду не може зменшити безробіття, вона здатна викликати лише зростання цін. У довгостроковому періоді проблему безробіття можна вирішувати лише із застосуванням неінфляційних методів, здатних забезпечити зростання обсягів виробництва за рахунок нагромадження капіталу і зростання потенційного ВВП.

Рис. 6.5. Крива Філіпса