Управління залученням позикового капіталу підприємства

Ефективна фінансово-господарська діяльність підприємства неможлива без залучення позикових коштів. Використання по­зикового капіталу дозволяє істотно розширити обсяг виробничо-господарської діяльності підприємства, забезпечити більш ефек­тивне використання власного капіталу, прискорити формування різних цільових фондів виробничого і невиробничого призначен­ня і у кінцевому рахунку - підвищити ринкову вартість підприєм­ства.

До складу позикового капіталу підприємства включають: ко­роткострокові кредити і позики; довгострокові кредити і позики; кредиторську заборгованість (виступає у формі залучених коштів).

Короткострокові фінансові зобов'язання. Короткострокові кредити і позики служать джерелом покриття оборотних активів. До них належать усі форми залученого позикового капіталу з терміном його використання до одного року. Попередню оплату покупцем товарів і послуг розглядають як безпроцентний кредит постачальникам, що часто генерує неплатежі в господарстві.

Терміновою вважають заборгованість за отриманими пози­ками і кредитами, термін погашення якої за умовами договору не настав або продовжений (пролонгований) у встановленому порядку. Нарешті, до простроченої відносять заборгованість за отриманими позиками і кредитами з терміном погашення, що минув умовами договору

Довгострокові фінансові зобов'язання. До них належать всі форми функціонуючого на підприємстві позикового капіталу з терміном його використання більше одного року Основними формами цих зобов'язань є довгострокові кредити банків і дов­гострокові позикові кошти, термін погашення яких ще не настав, або не погашені в передбачений термін.

Довгостроковий позиковий капітал направляється на фінан­сування необоротних активів (капітальних) і частини оборотних активів. Довгострокові кредити і позики показують у бухгалтерському балансі як довгострокові зобов'язання з терміном погашення більше року.

Аналітичний облік довгострокових кредитів і позик
здійснюють за їхніми видами, кредитними організаціями та іншими позикодавцями, що надали їх.

У складі інформації про облікову політику підприємства-позикодавця необхідна наявність такої інформації:

- про переведення довгострокової заборгованості в корот­кострокову;

- про склад і порядок списання додаткових витрат за позиками;

- про вибір способів нарахування і розподілу належних до­ходів за позиковими зобов'язаннями;

- про порядок обліку доходів від тимчасового вкладення позикових коштів.

Розглянемо управління залученням банківського кредиту.

Діяльність підприємства щодо залучення позикового капіталу пов'язана безпосередньо з функціонуванням кредитного ринку, розвитком його видів і сегментів, станом його кон'юнктури.

Безпосередніми учасниками фінансових операцій на кредитному ринку є кредитори і позичальники. Основна функція кредиторів - продаж кредитних ресурсів у грошовій або іншій формах для задоволення різних потреб підприємств і організацій у позиковому капіталі.

У складі фінансового кредиту, що залучається підприємства­ми для розширення фінансово-господарської діяльності, пріори­тетна роль належить банківському кредиту. Цей кредит має ши­року цільову спрямованість і залучається в найрізноманітніших видах.

Під банківським кредитом розуміються кош­ти, що надаються банком у борг клієнту на певний термін під певні відсотки і для цільового використання.

Середньозважену ставку витрат за кредитами і позиками, призначеними для активізації фінансово-господарської діяльності підприємства, можна визначити за формулою:

Середньозважена сума кредитів і позик, не погашених протягом звітного періоду - Середньозважена сума кредитів і позик для

фінансування придбання інвестиційних активів

Загальна сума витрат, пов'язаних з використанням кредитів і позик у звітному періоді - Сума витрат за кредитами і позиками для фінансування придбання інвестиційних активів

Порівняно з фінансуванням через позики, що залучаються з фондового ринку, використання довгострокових кредитів забез­печує позичальнику такі переваги:

- відсутні витрати на друк документарних емісійних цінних паперів, їх розміщення, оплату послуг фінансових посе­редників;

- правові відносини між позичальником і кредитором відомі небагатьом особам;

- умови надання кредиту визначаються партнерами з кож­ної кредитної угоди;

- зменшується термін між поданням заявки й одержанням кредиту від банку порівняно з надходженням коштів з фондово­го ринку. Різноманітність джерел і умов надання позикового капіталу у формі банківських кредитів передбачає необхідність порівняль­ної оцінки ефективності формування позикових коштів.

Основу такої оцінки становить розрахунок вартості залуче­них позикових коштів у розрізі їхніх елементів. Оцінка вартості позикового капіталу має ряд особливостей:

- порівняну простоту формування базової оцінки вартості позикових коштів;

- урахування в процесі оцінки вартості позикового капіталу податкового коректора;

- залучення позикового капіталу завжди викликає зворот­ний грошовий потік зі сплати відсотків і погашення основної суми боргу;

- вартість залучення позикового капіталу взаємозалежна з оцінкою кредитоспроможності позичальника з боку банку.

Вартість банківського кредиту визначається на основі про­центної ставки, що формує основні витрати позичальника з об­слуговування боргу і може бути розрахована за формулою:

Вкр= ,

де Вкр - вартість позикового капіталу, що залучається у формі банківського кредиту;

СП - ставка процента за банківський кредит, %;

Пс - ставка податку з прибутку, частки одиниці;

Рв- рівень витрат позичальника щодо залучення банківсь­кого кредиту в його сумі, частки одиниці.

Наприклад, ставка процента за банківський кредит у гривні, залуче-
ний 01.10.2010р. TOB «ТранзитСервіс» у розмірі 900000 грн,
складала 24,3%. Ставка податку з прибутку - 0,25. Рівень витрат позичальника на залучення банківського кредиту - 0,02. Тоді

Вкр= 24,3 • (1 -0,25) /1 - 0,02 = 17,357%.

Якщо позичальник не має додаткових витрат на залучення банківських кредитів або вони мінімальні стосовно до обсягу по­зикових коштів, то формула використовується без знамен­ника. Тоді ціна позикового капіталу складає тільки 17% (24,3 • 0,75).

Політика залучення банківського кредиту включає такі ос­новні етапи:

1) визначення цілей використання залучуваного банківсько­го кредиту;

2) оцінка співвідношення між короткостроковим і довгостро­ковим кредитом;

3) вивчення та оцінка комерційних банків - потенційних кре­диторів позичальника;

4) зіставлення умов можливого залучення окремих видів кре­дитів у різних банків.

Для вирішення питання про вибір банку-кредитора необхід­но враховувати такі фактори:

- загальну характеристику банку: склад засновників, орга­нізаційно-правову форму, цілі і політику банку на ринку позичко­вого капіталу контингент його клієнтів тощо;

- результати діяльності банку за останній рік: розмір влас­ного капіталу позиції на фінансовому ринку, фінансову стійкість та ін.;

- якість і різноманітність послуг, що надаються банком, та ін. ;

- швидкість здійснення розрахункових операцій;

- можливість одержання недорогих кредитів;

- мінімізація витрат на відкриття розрахункових, валютних і спеціальних рахунків та якість їх обслуговування.

Одержати уявлення про надійність і фінансову стійкість банку можна з публікованої звітності за ряд років і порівняння прове­дених у ній показників з іншими фінансово-кредитними організа­ціями.

Розробка політики залучення банківського кредиту являє собою частину загальної політики підприємства щодо залучення позикових коштів. Спочатку визначаються цілі використання за­лучуваного банківського кредиту Потім проводиться оцінка власної кредитоспроможності. При цьому розроблювана підприєм­ством політика залучення позикового капіталу повинна збігати­ся за параметрами з відповідними параметрами кредитної по­літики банків.

У сучасній банківській практиці оцінка рівня кредитоспромож­ності позичальника при кредитуванні виходить з таких критеріїв: рівня фінансового стану підприємства; характеру погашення підприємством раніше отриманих ним кредитів. Рівень фінансового стану підприємства оцінюється систе­мою фінансових коефіцієнтів, серед яких основна увага при­діляється коефіцієнтам платоспроможності, ліквідності та рен­табельності.

Клас кредитоспроможності позичальника і умови надання кредиту (розмір позички, термін, форма забезпечення, процент­на ставка) визначаються на основі показників та їх відносної оцінки. Клієнтів за характером кредитоспроможності банки поділяють на 3-5 класів. В основу визначення класу кре­дитоспроможності покладено критеріальний рівень показників та їхній рейтинг. Середні розміри цих показників є підставою для віднесення позичальника до другого класу, вище середніх - до першого, а нижче середніх - до третього.

Рейтинг або вагомість показника в системі визначають спе­ціалісти банку для кожного позичальника окремо, виходячи з кре­дитної політики, особливостей клієнта і ліквідності його балансу

Перший клас умовно має від 100 до 150 балів; другий клас -від 151 до 250 балів; третій клас - понад 251 бал.

Крім банківського кредиту, у складі позикових фінансових ре­сурсів підприємств усіх галузей народного господарства велике зна­чення має кредиторська заборгованість усіх видів, яка виникає в роз­рахунках з іншими юридичними і фізичними особами, постачальни­ками, покупцями, бюджетом, органами соціального страхування, по­забюджетними фондами, а також у розрахунках з робітниками і служ­бовцями підприємства. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» кваліфікує частину кредиторської заборгованості, залу­ченої до складу позикових фінансових ресурсів, як товарний кредит і кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики. Вони яв­ляють собою дві форми позабанківського кредиту.

Товарний кредит виникає в розрахунках за матеріальні цінно­сті, виконані роботи, надані послуги. Вони передаються у влас­ність підприємства-боржника на умовах угоди, що передбачає від­строчення кінцевого розрахунку на певний строк та під процент. Товарний кредит передбачає передання права на товари (результа­ти робіт, послуг) покупцеві в момент підписання договору або в момент фактичного отримання товарів (робіт, послуг), незалежно від часу погашення заборгованості. У відношеннях товарного кре­диту кожний суб'єкт підприємницької діяльності має право висту­пати або як кредитор, або як одержувач кредитів. Поширеною фор­мою одержання товарного кредиту є видача підприємством вексе­лів своїм постачальникам.

Кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики, — це кошти, які залучаються підприємством-боржником від інших юридичних або фізичних осіб шляхом випуску (емісії) і продажу об­лігацій згідно з чинним законодавством.

Кредитоспроможність — наявність у потенційного позичаль­ника передумов для отримання кредиту і здатність повернути йо­го. Інакше кажучи — це здатність підприємства в повному обсязі й у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми бор­говими зобов'язаннями. Кредитоспроможність позичальника визна­чається показниками, що характеризують його акуратність при роз­рахунках за раніше отриманими кредитами, його поточний фінансо­вий стан, спроможність у разі необхідності мобілізувати кошти з різних джерел, забезпечити оперативну трансформацію активів у грошові кошти.

Виділяють кількісні та якісні критерії кредитоспроможності. Кількісні кри­терії пов'язані з оцінкою поточного та перспективного фінансового стану позичальника, а якісні виявляються на основі оцінки менедж­менту підприємства, перспективність продукції на ринку, факторів виробницт­ва і збуту продукції.

У разі, якщо позичальник не в змозі виконати свої зобов'язання у передбачені кредитним договором строки, кредитор може задово­льнити свої вимоги за рахунок кредитного забезпечення. Саме тому наявність у позичальника достатнього кредитного забезпечення є складовим елементом його економічної кредитоспроможності. До основних видів забезпечення кредиту належать:

а) застава (майна, майнових прав, цінних паперів тощо);

б) гарантії (банків, підтверджені фінансами чи майном третьої особи);

в) інші види забезпечення (поручительство, свідоцтво страхової
організації).