Садово-парковий газон

Садово-парковий газон – це декоративний газон, який можна використовувати. На ньому можна грати в спортивні ігри, але рідко і в різних містах. За таким газоном потрібен більш детальний догляд, ніж за звичайним. Садово-парковий газон необхідно стригти раз в 5-7 днів, весною проводити аерацію (проколювання газону), а також і восени в місцях ущільнення.

Весною проводять підживлення комплексними мінеральними добривами з перевагою азоту, а восени з перевагою фосфору і калію. Полив проводять при необхідності, не допускаючи пересихання газону під час посухи. На садово-парковому газоні є допустимим поява деяких видів диких злакових трав.

Третій клас– лучні газони. Їх створюють, покращуючи вже існуючий травостій, поверхнево обробляючи дерен і підсіваючи відповідні травосуміші.

Лучні газони можуть бути представлені різнотрав’ям, що складаються із трав багатьох родин. В склад травосумішок доцільно включати такі бобові трави, як лядвенець рогатий, конюшина червона, біла і гібридна;, люцерна синя, жовта і хмелевидна; еспарцет посівний і ін. Із злакових може бути присутня тимофіївка, костриця і ін лучні злакові трави. Допускається висів ромашки, можлива наявність деяких бурянів, наприклад кульбаби. В результаті можна отримати красиво квітучі поляни і галявинки.

Він потребує меншого догляду, ніж звичайний газон, його можна скошувати тільки кілька раз на сезон. Щднак для того, щоб лусний газон після укосу виглядав краще і зеленіше, його краще косити частіше. Справа в тому, що якщо газон довгий час не косити, він сильно відростає і трава біля коріння блідніє, чахне і сохне, і при укосі газон виглядає жовтим і некрасивим.

В деяких класифікаціях часто згадується і такий тип газонного покриття, як мавританський (строкатоквітучий) газон. Являє собою яскраву живописну галявинку із низькорослих трав і польових квітів, що цвітуть ціле літо. Створюють його на місці звичайних садово-паркових газонів, додатково підсіваючи до трав квіткові рослини або ж самого початку використовують суміш насіння злаків і квітів.

Найчастіше в мавританському газоні можна зустріти мак, маргаритку, васильок, гіпсофілу, немезію, календулу, лен, ешшольцію і інші квіти.

Мавританські газони часто створюють в містах, приближених до природнього ландшафту. Мавританські газони бувають однобарвними і строкатими за забарвленням. Мавританські газони, як правило, не косять. Або ж такі травостої скошують тільки один раз за вегетаційний період після закінчення фази масового цвітіння. Видовий склад рослин на подібних газонах намагаються підібрати з таким розрахунком, щоб вони цвіли, змінюючи один одного, протягом всього сезону. Тому використовувують як однорічні так і багаторічні квіти, що різняться по строках цвітіння для створення тривалого декоративного ефекту. Мавританський газон завлікає бджоли і метеликів, що надає саду особливості.

Газони спеціального призначення використовуються для реконструкції пошкоджених або зруйнованих ландшафтів, закріплення відкосів залізнодорожних і шосейних доріг, каналів, водосховищ, а також ярів і схилів по берегах рік в містах.

Такі покриття попереджують водну і вітрову ерозію і знижують утворення пилюки.

Рулонний газон. Багаторічний дерен за кілька днів. В наші дні продовжують появлятися нові види посадкового матеріалу – тепер є можливість придбати сіяний дерен в рулонах, який розкочується як коврик. Настилка звичайного дерену - самий швидкий із прийнятих способів створення газону.

Всього за кілька тижнів получається досить готовий до використання газон, якому не небезпечними проблеми, що підстерігають молоді сходи: чорна ніжка, птахи, коти і однорічні буряни. Немає необхідності детально розпушувати грунт, дерен моментально оформлює голу ділянку, при цьому межі нового газону виражені дуже чітко. Настилка сіяного дерену - самий новий метод створення газону.

Найчастіше це травяні покриви на поверхнях з сильним схилом або в важких для виживання умовах (парковки, АЗС, стоянки, роздільні смуги на автострадах). Покриття дереном і укріплення таких поверхонь особливо важко виконати із-за того, що до них важко доступитися, із-за імовірності вимивання насіння чи слабкого укорінення рослин під час осипання чи здвигів грунту. Головною метою такого типу насадження є збереження грунту від ерозії. Крім того слід звернти увагу на їх декоративне призначення. Для засіву відкосів служать, перш за все низькі трави, розлогі, що вільно кущаться з сильною кореневою системою (тонконіг лучний, пирій, костриця червона), а також деякі сорти високих трав (грястиця збірна, костриця очеретяна).

На автостоянках застосовуються найчастіше сумішки, в яких міститься костриця червона і овеча, тонконіг лучний. Поверхні з великим нахилом засіваються найчастіше методом гідропосіву. Догляд за ними дуже обмежений (з одноразовим чи двохразовим скошуванням за рік, відсутністю чи малою кількістю внесеного удобрення).

Спортивні газони створюють на стадіонах, іподромах і інших спортивних площадках. Спортивні газони характеризуються добре сформованим, еластичним і одночасно пружним травостоєм, нп якому зручно проводити різні види ігор і змагання.

Спортивні газони, в свою чергу, можна розподілити на газони:

- для футбольних полів,

- ігрових площадок (для гольфу і ін.),

- іподромів,

галявинки для масових ігор в лісопарках.

Газон для спортивних, детячих площадок чи інших місць, що підлягають великому навантаженню. Такі газони відрізняються високим ступенем стійкості до витоптування і швидким відновленням, так як в склад травосумішок для них входять швидкоростучі злакові трави з широкими і пружними стеблами, а також трави, що утворюють щільний дерен. Зазвичай використовують насіння райграсу пасовищного, костриці червоної і тонконогу лучного.

Існують і інші класифікації. Для прикладу, за якістю їх поділяють на: газони вищої якості, першосортні, другосортні і запущені, а також нетрав'яні (незлакові) газони.

Садові або звичайні газони - це ті газони, які ми звикли у множині бачити в скверах і на садових ділянках. Для створення подібних газонів найчастіше використовують суміші трав, як вузьколистий, так і широколистий. Такі газони стійкі - вони рідко толочаться і менш складні у догляді, хоча й поступаються за зовнішнім виглядом партерним газонах.

Садові газони можуть бути першого сорту - тобто являти собою майданчик з доглянутою, вчасно підстригаємо травою, без нерівностей, лисин, бур'янів та інших вад, властивих газонах.

Газони другого сорту найбільш часто можна побачити на садових ділянках і в парках. На них зустрічаються бур'яни, незначні нерівності грунту, окремі жовтуваті або коричневі плями, гірки свіжої землі, наритої кротами, собачий, витоптані залисини і т.д. У цілому ж трав'яний покрив на таких газонах виглядає цілком задовільно.

Запущені газони, на жаль, також нерідко можна зустріти на дільницях і, особливо, - біля багатоповерхових будинків і в громадських парках. Трава на таких газонах може мати великі залисини, злакові трави замінюються великими плямами конюшини та інших бур'янистих трав. Нерідко на грунті суцільним килимом розростаються мохи та лишайники. Такий трав'яний покрив лише здалеку нагадує газон, при найближчому розгляді ж він виглядає досить непривабливо.

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ДЕКОРАТИВНОГО ЛУКІВНИЦТВА (ГАЗОНІВ)

Газони були відомі більше 3 тис. років тому. Перші згадування про травосіяння містяться в Біблії – як в Старому, так і в Новому Завітах. В Персії так звані коври із трав створювалися ще до нової ери. За сотні років до ново ї ери в китайському імператорському парку Чеу був створений один із перших газонів.

В історичних описах згадуються газони, які були в садах персів, греків і римлян ще до Різдва Христового, хоча конкретних доказів цьому вкрай мало.

В Європі газони появилися значно пізніше – після Хрестових походів. Починаючи з 16 століття почали створювати газони для різних видів ігор. Спочатку в Нідерландах – для гольфу. Потім ця гра, а і відповідно під неї газон широко поширилася в Шотландії і Англії, а пізніше і в США.

Самий ранній малюнок газону виявили в одному із рукописів європейського походження, що датується періодом між 14-16 ст.

Твір «Достоинства заміського життя» (The Advantages of Country Living) наводить правила створення газонів. Ділянку очищали від бур’янів і коренів багаторічних бур’янів і поливали кип’ятком. Потім на вирівняний грунт вкладували зрізаний на луках дерен.

В “Романі про розу” (The Romance of the Rose) описаний газон періоду середньовіччя. З цієї книги, а також із інших джерел ми знаємо, що в ті часи газон засівали не тільки травами, а вирощували квітучі луки з гвоздиками, барвінком, першоцвітами і багатьма іншими низькорослими рослинами. Часто забувають, що повідомлення про газони в історичних описаннях відносяться до газону в континентальній Європі - про англійський газон того часу письмових повідомлень не має. Ми знаємо, що життя в середньовічній Англії була неспокійною і залишала мало можливостей для садівництва, так що майже скоріш за все англійські газони в ті часи були блідою копією елегантних трав’яних коврів Італії і Франції.

Англійські газони зародилися всередині стін замків. Спочатку газон представляв собою галявинку, по якій на свіжому повітрі прогулювались рицарі і їх дами. На ній встановлювали покриті дереном лавиці і створювали прямокутні площадки для ігор. Цікаво, що декоративний і спортивний газони, мабуть, розрізняли з самого початку.

Іншим предком сучасного газону був внутрішній монастирський сад. В тюдоровські і єлизаветинські часи (15-17 ст.) ввійшли в моду сади. Навкруги помість і заміських замків між клумбами з квітами прокладали довгі трав’яні доріжки, створювали великі площадки для гри в кеглі, а також інших ігор, і засівали травою пагорби, з яких відкривався вид на величчя багатих помість. Газони робили не тільки із трав: достовірно відомо, що покриття газона часто створювали із ромашки. В книгах того часу на рахунок цього наводились відповідні рекомендації; шекспірівський Фальстаф відмічав, що «чим більше ходиш по ній, тим швидше вона росте»; відомо також, що сер У. Дрейк грав в кеглі на ромашковій галявинці в той момент, коли Іспанська Армада вже була готова до бою. Так виник англійський газон, але по якості він нічим не відрізнявся від галявинок по іншу сторону Ла-Манша.

В 1610 рр. почався якобінський період в садівництві, і, нарешті, появився англійський газон з низько стриженою травою, який викликав заздрість у садоводів всього світу. Створення газону не можна приписати якомусь конкретній людині, хоч в числі його найбільш ярих проповідників зазвичай називають Френсіса Бекона, який писав: 'У галявинки є дві позитивні якості: по-перше, нема нічого приємнішого для очей, ніж низько підстрижена зелена трава, а по-друге, галявинка красиво оформляє сад'. Появилося багато рекомендацій по створенню газону, хоч найчастіше всього зсилались на англійський переклад французької книги “Сільський будинок “(La Maison Rustique), зроблений Дж. Маркемом (John Markham). В цій книзі Маркем вказував, що дерен потрібно вкладати на галявинку вниз травою. Багато хто відмічали незвичайність цих рекомендацій, але ніхто не висловив припущення, що скоріш за все, вони появились із-за помилки в перекладі або ж в результаті типографічної опечатки!

До кінця якобінського періоду англійський газон завоював хорошу репутацію. Один із авторитетніших французьких садоводів Д'Аргенвіль в 1709 р. писав: 'Травяні галявинки такі чудові, що у себе у Франції ми вряд чи можемо надіятися виростити дещо подібне'. Мода міняється, і на початку 18 ст. У. Кент перескочив через пліт і виявив, що вся природа - сад'. Наступила епоха пейзажного саду і Кейпабіліті Брауна (англ. садовод, який створив пейзажний стиль.). Всю площу саду стали займати трава, дерева і вода, і по всій Англії на великих просторах почали регулярно косити і прикатувати траву.
На початку 19 ст. з настанням індустріальної революції і появою незчисленних маленьких садків попри котеджах сади змінилися: в них стали розбивати клумби, створювати тераси і встановлювати статуї. Газон став меншим - викошувати його було так складно, що він і зовсім зник би із невеликих садів, якби не винахід сором’язливого бригадира текстильної фабрики в м. Страуд Едвіна Бадінга (Edwin Budding), який в 1830 році створив циліндричну газонокосилку, видозмінивши машину, яка підрівнювала краї рулонів з тканиною на текстильній фабриці, на якій він працював. В 1832 р. винахід побачив світ; фірма 'Ренсомс' налагодила виробництво і продаж газонокосилок, і зразу ж стало зрозуміло, що для утримання газону в порядку не потрібно ні особливого уміння, ні багато часу. Газонокосилка була зроблена в двох варіантах - маленька вартувала 7 гіней і передбачалась 'для джентльмена, який хотів би попрацювати нею сам', а більша модель вартувала 10 гіней і була передбачена 'в основному для робочих'.

До винаходу Бадінга ріст трави стримували різними способами. В Середньовіччя для того, щоб призупинити ріст траву топтали і били по ній палками. В 18 ст. в пейзажних садах крупних заміських помість на галявинках випасали овець і коров. Однак найчастіше траву викошували косою. В самих перших рекомендаціях по догляду за газоном це рекомендували робити 2 рази в рік, але англійські газони вже в 17 ст. викошували 2 рази в місяць. Таке відносно часте викошування викликало заздрість гостей із-за океану, хоч робота ця була важкою. За кілька днів до косіння дерен прикатували, а після скошування жінки збирали і сушили траву. Ми ніколи не взнаємо як виглядав газон в ті часи - до створення газонокосилок. Один із авторів писав, що після досвідченого косаря “галявинка стає такою рівною і гладкою, немов зелена скатерть, що вкриває стіл, за яким я зараз пишу”. Скоріш за все більш правдиве положення речей було ближче до описання в заявці Бадінга на патент, а саме: “округлі шрами, нерівності і плішини… які бувають добре помітні протягом кількох днів”.

Після винайдення газонокосилки викошувати газон косою майже повністю перестали.

Після 1830 р. появлялись все нові ідеї відносно конструкції косилки, реєструвались патенти і пропонувалися вдосконалення вже існуючих типів машини. В 1860-і рр. в Британії появилась американська газонокосилка із спіралеподібним ножем, а разом з нею – “революційна” ідея про те, що стрижену траву потрібно залишати на газоні, тому що вона 'допомагає зберегти траву свіжою і яркою навіть в саме жарке літо і ніяким чином не спортять вид газону'.

Одно із самих важних вдосконалень стосувалось можливості позбавити людину від важкої роботи і не возити газонокосилку самому. Газонокосилка на кінній тязі появилась в 1842 р., а перша косилка з паровим двигуном була виготовлена в 1893 р. Бензинові косилки появились ще на початку 20 ст. і спочатку були доступні тільки заможним людям. В 1960-і рр. було розпочато виробництво легких електричних газонокосилок, і в кінці 1960-х рр. - газонокосилок на повітряній подушці, розпочате фірмою 'Флімо', які мали вагоме значення для великої кількості садоводів.

Окрім газонокосилки, в вікторіанські часи появилось багато інших пристосувань по догляду за газоном: пристосування для обрізання краів і граблі на колесах, заплечний оприскувач, але саме важливе - резиновий шланг, який виготовляла компанія 'Гуттаперча'.

Вид газонного покриття залежить від того, якими травами засіяний газон, і навіть самі ранні посібники попереджали від використання для газону звичайних широколистяних трав. 'Самий хороший дерен [для газону] беруть з чахлих лук' - писав в 1665 р Джон Рі. Тому дивує, що виведенням особливих сортів газонної трави почали займатися досить пізно. Перші польові досліди відносяться до 1885 р., коли американські дослідники доказали, що найбільше підходять трави для партерного газону – костриця і мітлиця. Роботи в області селекції трав спонукав в Сполучених Штатах інтерес до гри в гольф. В 1890 р. там була закладена перша експериментальна площадка по вивченню дерена, а згодом такі площадки появились в багатьох районах США.

В Британії подібні дослідження почали проводити ще пізніше. Тільки в 1924 р. Зелений комітет Королівського і Старовинного гольф-клубу запропонував почати роботи по вивченню дереноутворюючих рослин, а в 1929 р. в м. Бінглі була заснована дослідна станція. В 1951 р. дослідна лабораторія, відома під назвою Рада по вивченню дереноутворюючих рослин, була переформована в Інститут спортивних газонів.

В кінці 19 ст. газони спортивного типу вперше появилися і в Росії.

Утворення великих площ газонів в декоративних садах в Росії почалося в 17 ст. В 1715 році Петро І вказав В Петергофі “ низкие мокрые весьма места, также где у дерев коренья кочками, … засыпать вырытою глиною с песком, который брать с тракта. Где насыпано будет, тут весною посеять овсом и, когда будет колоситься, скосить.

Основи вітчизняного газоноведення заклав Р. Шредер (1822-1903). Його роботи довгий час служили основною допомогою для спеціалістів, що займалися створенням газонів.

В середині 20 ст. відбулася революція в науці про газони: були виведені спеціальні сорти трав, створені високоефективні пестициди для боротьби з шкідниками і хворобами, стали застосовувати складні міндобрива для газонних травостоїв, були механізовані основні процеси при догляді за травами.

Без сумніву, виробники насіння, хімічних препаратів і інструментів по догляду за газоном вели і продовжують вести свої особисті дослідження. В останні роки появилось багато нових винаходів, що стосується підживлення, боротьби з бур’янами і хворобами, пристосувань для створення газону и т. п., і судячи по всьому, потік нових товарів в цій області припиниться не скоро.

БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ТРАВЯНИСТИХ РОСЛИН

План лекції.

1. Фази вегетації трав.

2. Типи рослин за скоростиглістю, тривалістю життя та характером розвитку.

3. Типи пагонів у багаторічних трав та умови їх формування.

4. Види розмноження трав.

5. Типи травянистих рослин за характером пагоноутворення, облистяності, висотою та розміщенням листя.

6. Сезонна динаміка забезпечення трав запасними речовинами.

Трав'янисті рослини - рослини , які утворюють нездерев'янілі надземні пагони ; в помірному кліматі щороку відмирають наприкінці вегетаційного періоду: вся рослина ( однорічні рослини ) або тільки її надземні частини ( дво- та багаторічні рослини ) .

Фази вегетації трав.У трав’янистих рослин виділяють повне висняне кущіння, вихід у трубку (у злакових і осок), гілкування (у бобових і різнотрав’я), колосіння (бутонізація), цвітіння плодоношення, літній спокій, початок і повне літньо-осіннє кущіння, стан перед зимівлею і зимовий спокій.

Весняне відростання розпочинається при середніх денних температурах 3-5^оС. Залежно від погодних умов різниця в початку відростання може становити до 20 і більше днів.

Весняне кущіння насиає через 12-18 днів після початку вегетації, в цій фазі багаторічні трави досягають висоти 10-15 см. Після цього настає фаза – вихід у трубку і гілкування (галуження). В цей період відбувається інтенсивний ріст пагонів (до 5 см на добу), який продовжується і в фазі колосіння (бутонізації). Ця фаза закінчується початком цвітіння, яке триває 6-12 днів і більше. Далі настає фаза плодоношення тривалістю 10-12 днів і більше – від зав’язування насіння до його повної стиглості.

Від початку весняного відростання до повного дозрівання насіння минає від 80 до 95 днів.

Після плодоношення у трав настає літній спокій, який при достатньому зволоженні триває недовго, а в посушливих умовах – більше місяця. Наступна фаза – початок і повне літнє кущіння.

З початком морозів вегетація трав припиняється. Настає зимовий спокій, який триває 4-5 місяців.