Оболонки головного і спинного мозку

Оболонки головного мозку складають безпосереднє продовження оболонок спинного мозку – твердої, павутинної та м’якої. Тому для зручності у вивченні їх будови ми будемо наводити будову оболонок головного мозку і зазначати відмінності у будові оболонок спинного і головного мозку.

Тверда оболонка головного та спинного мозку

Тверда оболонка головного мозку, dura mater encephali, – щільна, білувата сполучнотканинна оболонка, яка лежить зовні від інших оболонок. Її зовнішня поверхня прилягає до внутрішньої поверхні кісток черепа, для яких вона служить окістям, у чому і полягає її відмінність від аналогічної оболонки спинного мозку. Внутрішня поверхня, звернена до мозку, покрита ендотелієм, внаслідок цього вона є гладкою і блискучою. Між нею і павутинною оболонкою є щілиноподібний простір, spatium subdurale, виповнений невеликою кількістю спинномозкової рідини. Місцями тверда оболонка розщеплюється на два листки. Таке розщеплення має місце у ділянці венозних пазух (синусів), а також у ділянці ямки на верхівці піраміди скроневої кістки (втиснення вузла трійчастого нерва). Тверда оболонка віддає від своєї внутрішньої поверхні кілька відростків, які, проникаючи між частинами головного мозку, відділяють їх одну від іншої.

Серп великого мозку, falx cerebri, розміщений у сагітальному напрямку між обома півкулями великого мозку. Прикріплюючись по серединній лінії черепного склепіння до країв борозни верхнього сагітального синуса, він своїм переднім вузьким кінцем приростає до петушиного гребеня, а заднім широким зростається із верхнім краєм мозочкового намету.

Мозочковий намет, tentorium cerebelli, являє собою горизонтально натягнуту пластинку, трохи випуклу уверх. Ця пластинка прикріплюється до країв борозни поперечного синуса потиличної кістки і вздовж верхньої грані піраміди скроневої кістки. Намет мозочка відділяє півкулі великого мозку від півкуль мозочка.

Серп мозочка, falx cerebelli, розміщується так же, як і серп великого мозку: вздовж серединної лінії від внутрішнього потиличного гребеня до великого потиличного отвору, розмежовуючи півкулі мозочка.

Діафрагма сідла, diaphragma sellae. Плстинка, яка відмежовує зверху вмістище для гіпофіза на дні турецького сідла. У середині вона містить отвір для лійки гіпофіза.

Окрім власних вен, у твердій оболонці головного мозку є низка вмістищ, які називаються пазухами (синусами), sinus durae matris.

Синуси являють собою венозні канали, позбавлені клапанів (трикутні у поперечному розрізі), стінки яких утворені розщепленням твердої оболонки головного мозку. Через їх тугого вони при ушкодженні не спадають, а зяють. Венозний кровоток у них має пульсуючий характер. Ударна хвиля у замкненому просторі порожнини черепа створюється внутрішніми сонними артеріями. Відносна неподатливість стінок поряд із пульсацією забезпечує відтік венозної крові із черепа при зміні внутрішньочерепного тиску, що важливо для безперервної роботи головного мозку. Цим пояснюється наявність синусів тільки у порожнині черепа.

Є наступні синуси:

Поперечний синус –найбільший і найширший, розміщений по задньому краю намету мозочка у борозні поперечного синуса потиличної кістки. Звідси він опускається під назвою сигмоподібного синуса в борозні сигмоподібного синуса і далі у яремний отвір, утворений яремними вирізками потиличної і скроневої кісток. Із яремного отвору черепа бере початок внутрішня яремна вена, яка входить до складу судинного пучка шиї.

Завдяки цьому поперечний синус разом із сигмоподібним служить головним колектором для всієї венозної крові порожнини черепа. У поперечний синус (частково опосередковано, а частково безпосередньо) впадає решта синусів. Безпосередньо у нього впадають:

Верхній сагітальний синус, sinus sagittalis superior, іде по верхньому краю мозкового серпа від петушиного гребеня до внутрішнього потиличного виступу; з боків борозни верхнього сагітального синуса. У товщі твердої оболонки головного мозку закладені так звані кров’яні озера – невеликі порожнини, які сполучаються, з одного боку, із синусом і диплоетичними венами, а з іншого – з венами твердої оболонки головного мозку і мозковими венами.

Потиличний синус, sinus occipitalis – продовження попереднього вздовж лінії прикріплення мозочкового серпу до внутрішнього потиличного гребеня і далі (після роздвоєння з обох боків великого потиличного отвору).

Прямий синус, sinus rectus, знаходиться на лінії прикріплення мозочкового серпу до намету мозочка. Він спереду приймає нижній сагітальний синус, який іде по вільному нижньому краю мозкового серпа, а також глибоку вену мозку, vena cerebri magna, в яку надходить кров від глибоких вен мозку.

В місці, де сходяться вказані синуси (верхній сагітальний, прямий і потиличний), утворюється спільне розширення, яке називається стоком синусів, confluens sinuum.

Окрім названих, на основі черепа є ще низка синусів: печеристі, міжпечеристі, верхній та нижній кам’янисті та інші.