Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Тенденції розвитку земельного обігу

Читайте также:
  1. II. Сучасний стан розвитку освіти
  2. Акты органов государственной власти субъектов РФ и акты органов МСУ как источники земельного права (на примере нормативно-правовых актов Тверской области и г. Твери).
  3. Аналіз системи, що автоматизується у заданій предметній області, напрямків її розвитку, бізнес-процесів, принципів моделювання
  4. Аналіз тенденції перспективного
  5. Більш повну практику ціноутворення в сучасних умовах у розвинутих країнах світу допоможе з’ясувати короткий виклад розвитку теорії ціни.
  6. Братський рух та його роль у розвитку української культури.
  7. Ведение государственного земельного кадастра
  8. Використання методів і прийомів роботи з метою розвитку зв'язного мовлення. Загальна характеристика методів, прийомів та форм роботи над зв'язним мовленням
  9. Виробнича структура підприємства та фактори її розвитку
  10. Возмещение убытков, причиненных нарушением земельного законодательства.

Рух землі в аграрній сфері країни - невідворотний процес. Практично він уже розпочався в умовах самоврядування, у ході проведення земельної реформи. У власності громадян і юридичних осіб, які самостійно господарюють на землі, станом на 01.07.2000 р. знаходилося 29,4 млн га сільськогосподарських угідь, із них використовуються в товарному сільськогосподарському виробництві 26,3 млн га. Власниками сертифікатів на право на земельну частку (пай) було 6,3 млн громадян, їхнє право вимоги поширюється на 25,2 млн га сільськогосподарських угідь. Крім того, у резервному фонді поки що залишалося 3,14 млн га сільсько­господарських угідь, а в запасі - 3,88 млн га, з яких 1,04 млн га взагалі не мають землекористувача.

Майже 10,94 млн громадян приватизували свої ділянки на площі 3,27 млн га. Ці землі використовуються переважно для ведення особистого підсобного господарства (57,8%), індивіду­ального житлового будівництва (38,6%) та садівництва (3,5%). У країні зареєстровано 37,6 тис. фермерських господарств, се­редній розмір сільськогосподарських угідь яких становить 54,8 га2. Сучасний стан сільськогосподарського землеволодіння не зможе довго зберігатися незмінним. Очевидно, що 6,4 млн власників невеликих (у середньому в країні по 4,05 га) часток землі не одержуватимуть із них прибуток, який забезпечить їм про­житковий мінімум, не кожен із цих громадян може і бажає працювати на землі.

Станом на 01.07.2000 р. зафіксовано 206,2 тис. нотаріально посвідчених переходів прав на земельну частку, з них 6,9 тис. -на підставі договорів купівлі-продажу. Укладено 5,5 млн договорів оренди земельних часток. Крім того, орендується 7,5 млн га земель різних форм власності, у тому числі 23,9 тис. га земель несільськогосподарського призначення. Має місце оренда земельних ділянок іноземними громадянами (Київська і Хер­сонська області, Автономна Республіка Крим, Севастополь). Постійно відбуваються купівля-продаж земельних ділянок, переданих громадянам у власність для будівництва та обслуговування житлових будинків і ведення особистого підсобного господарства.

Які ж тенденції розвитку земельного обороту в країні? Конституція України гарантує громадянам право розпоряджатися власністю на свій розсуд відповідно до Закону. В найближчий період украй необхідно, щоб держава і територіальні громади прискорено розвивали цивілізований ринок земель як систему юридичних, економічних та соціальних відносин, за якою права на володіння, користування і розпорядження земельними ділянками вільно обмінюються за цивільно-правови­ми угодами між громадянами та юридичними особами без втручання в процеси обміну держави чи органів місцевого самоврядування. У суспільстві поширені побоювання щодо імовірного сплеску спекуляції землею і створення латифундій. Як показує історичний досвід, таким явищам повністю запобігти неможливо, але зменшити їхні обсяги і негативний вплив можна.



На нашу думку, в першу чергу необхідно здійснити заходи щодо регулювання попиту на землю, особливо у населених пунктах, шляхом:

а) належного територіального планування і функціонального зонування за напрямами дозволеного використання земельних ділянок, що пропонуються на продаж;

б) створення державою та територіальними громадами фонду земель запасу і резервного фонду й узгоджене розміщення їхніх земельних ділянок, здійснення заходів щодо поліпшення землі, у тому числі підготовка земельних ділянок до продажу в інженерному відношенні;



в) регулювання розмірів земельного податку, а також орендної плати.

Як свідчить світова практика, економічні фактори невідворотно спричинятимуть перехід земельної власності у руки великих промислових підприємств, окремих підприємців, банків. Промислові підприємства, окремі підприємці імовірно намагатимуться скуповувати сільськогосподарські угіддя для різних цілей: організації меліоративних робіт, закладання садів, виноградників, а також спекуляції. Але основною метою при цьому буде наступна передача в оренду земель сільськогосподарським товаровиробникам. Вкладення вільних грошей у землю в ряді випадків забезпечить у майбутньому значно більший прибуток у вигляді орендної плати, ніж відсотки по банківських вкладах. Крім того, в умовах нестабільності економічної ситуації діяльність банків не завжди передбачувана, і ризик втрати розміщеного в них капіталу дуже великий. Придбання у власність земельних ділянок буде особливо вигідним для підприємств харчової та переробної промисловості, які зможуть мати стійку сировинну базу створенням вертикально інтегрованої системи виробництва за участю фермері в-орендарів.

Промислові підприємства, деякі великі підприємства зможуть, скупивши значні масиви земель сільськогосподарського призначення, створити великі сучасні сільськогосподарські підприємства, засновані на найманій праці та високому рівні її механізації й сучасних технологіях. Законодавчі гарантії цього, безумовно, позитивного процесу закладені у проекті Земельного кодексу України. Тенденції розвитку сільськогосподарського землеволодіння і землекористування в Європі та у Північній Америці пов'язані не лише з проникненням у цю сферу промислового капіталу, а й з інтенсивним витісненням дрібних сільськогосподарських товаровиробників. Як відомо, від розміру господарств залежать ефективність використання технічних засобів виробництва, собівартість продукції та її конкурентоспроможність. Сучасні фермерські господарства в Україні за розмірами нераціональні. При забезпеченні їх необхідною технікою тільки амортизаційні відрахування будуть більшими, ніж вартість валової продукції. Тому значна кількість цих господарств не можуть впроваджувати сучасні технології і поки що існують за рахунок широкого застосування дешевої ручної праці.

Вчені Інституту аграрної економіки УААН довели, що найефективніше конкурентоспроможне господарство, наприклад, зернового, зернового із вирощуванням соняшнику і цукрових буряків та тваринницького напрямів спеціалізації, можливе лише при розмірі площ орних земель у них понад 400 га. Таким чином, існують об'єктивні економічні передумови концентрації земельної власності в сільськогосподарському виробництві. Основним механізмом забезпечення цього процесу, звичайно, має стати укладення договорів купівлі-продажу. Слід зазначити, що розвиток ринку землі, інтерес до нього промислового і банківського капіталу поряд із невідворотною спекуляцією земельною власністю сприятимуть зростанню цін на землю в більшій мірі, ніж регулятивні заходи держави.

Це не виключає необхідності активізації держави у наступному:

а) розвитку земельного законодавства;

б) удосконаленні системи справляння плати за землю;

в) контролі за меліорацією земель;

г) контролі за виконанням заходів щодо охорони земель;

д) розвитку інфраструктури, планування та забудови населених пунктів;

е) сприянні розвитку інфраструктури ринку землі. Посилення державного регулювання земельних відносин і землекористування через систему урядових органів не виключає можливості створення недержавних органів земельного ринку. До складу цих органів, які частково можуть фінансуватися державою, мають входити представники власників землі та землекористувачів, посередницьких структур, професійних установ, органів місцевого самоврядування, місцевих державних адміністрацій. Недержавні органи земельного ринку, на наш погляд, можуть виконувати такі функції: а) здійснювати аналіз кон'юнктури цін на землю;

б) своєчасно оповіщати про вартість землі потенційних по­купців і продавців, органи місцевого самоврядування та місцеві органи виконавчої влади, посередницькі органі­зації, пресу;

в) придбавати земельні ділянки в основному з метою впорядкування землекористування проведенням культуротехнічних робіт, укрупненням дрібних ділянок, ліквідацією черезсмужжя, вклинювання, дально-земелля тощо;

г) продавати консолідовані земельні ділянки;

д) регулювати обсяги освоєння земель;

е) надавати пільгові умови інвесторам, які погоджуються на освоєння земельних ділянок із складними ґрунтовими та інженерними умовами;

є) встановлювати обсяги відшкодування втрат сільськогосподарських і лісових угідь з урахуванням втрат на повторне освоєння земельних ділянок.

На перехідний період однією з найактуальніших проблем є законодавче врегулювання обороту сільськогосподарських угідь, які використовуються у товарному сільськогосподарському виробництві. Доцільно на найближчі десять років обмежити право громадян придбавати у власність сільськогосподарські угіддя площею до 600 га у степовій, 500 - в лісостеповій і до 400 га. у поліській зонах. На нашу думку, треба не допустити створення загальнодержавного ринку сертифікатів на право на земельну частку (пай). їх купувати повинні лише громадяни, що постійно проживають Н адміністративному районі, де видані ці сертифікати.

Право на відчуження сертифікатів на право на земельну частку (пай) на найближчі п'ять років повинні мати тільки їхні учасники-пенсіонери (колишні члени недержавних сільськогосподарських підприємств), а також громадяни у працездатному міці, які переїздять на постійне місце проживання в іншу місцевість або мають намір вкласти одержані від продажу сер­тифікатів кошти в інше виробництво на території місцевої ради. Інші власники сертифікатів на право на земельну частку (пай) мають відчужувати свої земельні частки лише при виділенні їх у натурі. Потрібно взагалі заборонити юридичним особам придбавати у власність сертифікати на право на земельні частки (пай) шляхом купівлі-продажу, дарування, міни. Ця заборона не повинна стосуватися придбання у власність земельних ділянок у натурі при реалізації продавцями права вимоги земель­ної ділянки, посвідченого сертифікатом.


Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 36; Нарушение авторских прав


<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Зміна, припинення і поновлення договору оренди землі | Розвиток ринку землі
lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2017 год. (0.014 сек.) Главная страница Случайная страница Контакты