Громадський земельний контроль

Громадський земельний контроль в Україні визначається як допомога громадських організацій, яку вони можуть надавати державним органам земельного контролю. Разом з тим громадські організації не повинні розглядатися як слухняні виконавці вказівок державних контрольних органів, що було характерно для їх діяльності в СРСР. Практика показує, що громадські організації недовго залишаються під опікою державних служб. Рано чи пізно відбувається процес "самопізнання", під час якого громадські організації починають усвідомлювати, що вони не завжди і не в усьому повинні залишатися придатком державних органів і виконувати лише їх завдання. Контроль за діями порушників нерідко приводить ці організації до конфліктів з контролюючими органами, якщо (на думку громадськості) останні незадовільно ведуть боротьбу з порушниками природи.

З іншого боку, посилилась просвітянська роль багатьох природоохоронних організацій. За допомогою засобів масової інформації тепер майже всі верстви населення інформовані про велику кількість екологічних небезпек, пов'язаних з безконтрольним використанням земель та інших природних ресурсів. Цьому сприяло введення екологічних дисциплін у навчальних закладах, а також пропаганда екологічних знань. Природоохоронні організації проявляють здібність "на рівних" виступати з державними органами і під час визначення природоресурсної політики, і в ході здійснення контролю за її виконанням. Іноді природоохоронні протиставляють громадські організації дер-жанним наглядовим службам у тому розумінні, що не довіряють останнім і вважають необхідним, щоб громадський рух виступав незалежно і не обов'язково в союзі з державою. Це примушує державні органи в ряді випадків шукати підтримки громадськості під час проходження спірних проектів чи природоресурсних законів.

Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 26 червня 1991 р. із змінами і доповненнями станом на 5 березня 1998 р. передбачає участь громадськості в охороні природних ресурсів. Зокрема ст. 28 даного Закону передбачає участь громадськості в проведенні державної екологічної експертизи.

Закон України "Про природно-заповідний фонд України" від 16 червня 1992 р. також передбачає участь громадян в охороні навколишнього природного середовища. Статті 26, 28, ЗО, 38 цього Закону вказують на те, що власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів, оголошених заказниками, пам'ятками природи, заповідними урочищами, парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Громадськість має право активно здійснювати свої права в повному обсязі, виступати з власними ініціативами з різних питань екології, вносити пропозиції в органи державної влади. Позиція громадського об'єднання не обов'язково повинна співпадати з рішенням державних органів і їх посадових осіб.

Для широких кіл громадськості ближчі і доступніші питання охорони природи, оскільки вони торкаються здоров'я громадян і їх життєвого благополуччя. Питання господарського ви­користання земель перебувають на другому плані. Практично право звернення в суд мають лише громадські організації, які спеціалізуються на охороні природи, оскільки складні питання доказування забруднення земель і навколишнього середовища та виявлення винних вимагає спеціальних знань, поєднання зусиль цілого ряду експертів, включаючи правознавців. Судові позови можуть бути надіслані не лише проти забруднювачів, а й проти ініціаторів проектів, що можуть привести до забруднення довкілля. Останній вид позовів полегшується тим, що крупні проекти, що вимагають затвердження з боку державних уста­нов, повинні містити екологічні прогнози, що відносяться до наслідків здійснення цих проектів. Відсутність чи неповнота таких прогнозів, невиконання процедури суспільного їх обговорення дають судам підстави відхиляти проекти і не дозволяти їх здійснювати.