Онкологічна деонтологія.

Деонтологія (наука про належне) розглядається в медицині як вчення про професійну поведінку медичного робітника.

Кожний медичний робітник несе велику відповідальність перед хворою людиною і суспільством. Він повинен бути на рівні сучасних медичних знань, уміти встановлювати психологічно контакт з хворими і їхніми родичами. Хто працював на прийомі хворих в поліклініці, той знає, що вже одне повідомлення про направлення в онкологічну установу пригнічуючи діє на психіку хворого, а обстеження хворого в кабінеті онколога, різноманітні діагностичні процедури, біопсія і інші види досліджень дуже його хвилюють. Встановлено, що психологічна реакція на госпіталізацію в онкологічну установу виявляється почуттям страху і депресії майже у 50% хворих. При всій своїй витримці онкологічний хворий стурбований; зворушення його зв’язане з думками про майбутнє, про родину, про роботу. Тому весь колектив медичних робітників зобов’язаний створювати хворому умови, що б зводили до мінімуму нанесену йому психічну травму. Лікар-онколог, середній і молодший медичний персонал повинні направити всі свої зусилля на те, щоб вселити хворому оптимізм, певність в можливості його видужання. Підхід до хворого в поліклініці повинен бути строго індивідуальним, бо хворий, що спрямований в онкологічну установу, дуже обережний і з заворушенням очікує “вироку” лікаря, тобто підтвердження або відхилення діагнозу. При спілкуванні з хворим його слід спочатку уважно вислухати, а після цього вже задавати необхідні питання. Грубим порушенням правил деонтології є неувага до скарг хворого, поспішність, недовіра, що висловлюється до хворого і невиконання лікарем даної хворому обіцянки.

Лікар зобов’язаний, згідно існуючому законодавству, строго зберігати лікарську таємницю, якщо вона не представляє загрози суспільству. Одним з важливих принципів онкологічної деонтології є охорона психіки хворих, тому хворому злоякісним новоутворенням краще всього сказати про наявність у нього якогось хронічного захворювання, що повинно бути проведене оперативне або променеве “протизапальне” лікування.

Не можна повідомляти хворому про передбачуваний або встановлений діагноз небезпечного для життя онкологічного захворювання, завдяки цьому віднімаючи у нього останню надію на вилікування. Людина, що страждає важким захворюванням, звичайно сама прагне захистити себе від цієї жорстокості. Навіть всупереч очевидним фактам він продовжує вірити в порятунок. Він шукає при цьому не правду, а надію В такому стані виникають серйозні зміни особистості хворого, починають діяти особливі механізми психологічного захисту. Необхідність приховування діагнозу не є обманом. Це елемент терапії, позиції хворого в боротьбі з недугою, і, крім того, це акт, що зміцнює гуманність. Інформація про діагноз і прогноз захворювання повинна бути дана хворому в зрозумілій для нього і не викликаючої особливої тривоги формі. Якщо вилікування хворого можливе тільки шляхом операції, то треба наполягати на ній, роз’яснюючи хворому можливість несприятливого результату в випадку відмови від оперативного втручання.

Тільки в тому випадку, коли хворий категорично відмовляється від лікування, необхідно повідомити його про характер захворювання в доступній і м’якій формі, а також про можливі фатальні наслідки хвороби. Крім того кожна людина має право знати свій діагноз. Тому на вимогу, для консультацій в інших провідних спеціалізованих установах і навіть за кордоном, хворим дають повністю інформацію про дані обстеження та виписку про лікування і патогістологічне заключення препаратів. В окремих випадках видають для консультації в інших лабораторіях препатати видаленої пухлини.

Великого такту, культури і уміння онкохірурга вимагає пояснення приводу до таких радикальних операцій як, наприклад, мастектомія, екстирпація прямої кишки та ін., щоб переховати від хворого істинний діагноз раку і провести до кінця весь комплекс необхідного лікування. Деякі лікарі-хірурги беруть розписку про згоду хворого на операцію. З юридичної точки зору така розписка не викликає заперечень, однак, з деонтологічної точки зору розписка про згоду хворого на операцію неприйнятна, бо стає очевидним, що згоду, яку дав хворий немов би приймає відповідальність за те, що може з ним трапитися під час або після операції. Це, по-перше. А по-друге, це дасть привід думати хворому про небезпеку його захворювання і “безнадійність” його стану. В переважній більшості випадків хворі погоджуються на всяке лікування, однак бувають випадки відмови. Тоді рекомендується консультація суміжних фахівців, стаціонарне обстеження з метою переконати хворого, що в клініці роблять операції з сприятливим результатом Основні відомості про операцію і метод знеболення, про їх відчуття, які будуть, заздалегідь повідомляються хворому в доступній і розумній формі. Підтримка близьких людей (родичів і друзів) особливо важлива для пацієнта, якому буде виконана операція.

Якщо хірургічне втручання закінчилося тільки ревізією через неможливість видалення пухлини, то всі учасники операції повинні домовитися про те, що і в якій формі в подальшому сказати хворому, створити “деонтологічну легенду”. Про інкурабельний стан онкологічного хворого можна виявити тільки дуже близьким йому людям. Такий хворий, де б він не знаходився (вдома або в стаціонарі) повинен бути забезпечений знеболюючими і симптоматичними засобами.

Всі довідки, що видаються хворим на руки, необхідно належним чином відредактувати, медичні документи краще пересилати в лікувальну установу, куди направлений хворий