ЛЕКЦІЯ 11-12. ГЛОБАЛЬНЕ СУСПІЛЬСТВО

6.1. Поняття «суспільство», «міжнародне суспільство» і «світове суспільство»

Термін «суспільство» походить від латинського слова косіеіаз, що означає групу осіб, які об'єднали зусилля для досягнення цілей, недо­ступних одинакам. Нині багато суспільствознавців погоджуються з думкою Н. Лумана про те, що «зі словом "суспільство" не пов'язані однозначні уявлення»¹, як І з твердженням Н. Смелзера, що «вченим важко визначити сутність поняття "суспільство"». Це слово має безліч трактувань і вживається в різних контекстах для позначення певних груп людей, які мають спільні цінності, інтереси, звички, професію тощо. Сам Смелзер пропонує вживати його стосовно конкретного окремого суспільства, що може бути назване «американським», «фран­цузьким», «японським» суспільством і т. д. Таке суспільство має «певні географічні кордони, спільну законодавчу систему і певну національну єдність». Але ознаки суспільства, названі дослідником, цілком уклада­ються в поняття «національна держава».

¹ Луман Н. Понятие общества // Проблеми теоретической социологии / Ред. А.О. Бороноев. — СПб., 1994. — С. 196.

Найширшим визначенням суспільства може бути «об'єднання людей, засноване на діяльнісній взаємодії». До групи близьких понять, поєднаних родовим поняттям «об'єднання людей», належать «попу­ляція», «спільнота», «співтовариство», «суспільство», «держава», «нація», «соціум» тощо.

Одна з найдавніших метафоричних назв суспільства — «людський мурашник»; також суспільство часто уподібнюють до бджолиного вулика. Таке порівняння зумовлене тим, що між об'єднаннями комах і людським суспільством ясно простежуються спільні ознаки — ієрархія й «поділ праці», наприклад у мурашнику є робочі мурахи, мурахи-солдати тощо; у вулику є групи бджіл, що виконують особливі функції. Ці групи комах нагадують соціально-професійні групи — класи, стани та ін. Основною ж ознакою подібності між суспільством і мураш­ником (вуликом) є обмін результатами діяльності (продуктами або послугами), здійснюваний представниками функціонально різних груп. Саме цей обмін результатами діяльності, тобто діяльнісна взає­модія, лежить в основі поділу праці (можливість обміну товарами або послугами є необхідною умовою поділу праці). Отже, діяльнісна вза ємодія пов'язує окремих особистостей у суспільство, виявляючись специфічно соціальною взаємодією.

При визначенні основних ознак суспільства слід спиратися на розу­міння великої групи людей, які об'єдналися на певному ступені істо­ричного розвитку для спільної діяльності, живуть на одній території, підкорюються єдиній системі влади та усвідомлюють свою Ідентич­ність, відмінну від інших груп.

Американський соціолог Е. Шилз виділяє такі критерії суспільства:

— воно не є частиною більшої системи;

— шлюби укладаються між представниками саме цього об'єднання;

— воно поповнюється переважно за рахунок дітей тих людей, які вже є його визнаними представниками;

— має територію, яку вважає своєю власною;

— має власну назву й власну історію;

— має власну систему управління;

— існує довше за середню тривалість життя окремого індивіда;

— його об'єднує спільна система цінностей (звичаїв, традицій, норм, законів, правил}, що називають культурою.

Якщо не враховувати, що серед цих критеріїв немає того, яке вказує на спільну діяльність, можна сказати, що переважною мірою вони від­повідають різним рівням соціальних об'єднань, від племені до гло­бального суспільства. Процеси соціальної еволюції та соціальної інте­грації, справді, ведуть до поступового підвищення рівня соціальної взаємодії аж до глобального, що дає підстави говорити про появу між­народного, а згодом І світового, глобального суспільства.

Британська школа міжнародних відносин, формування якої пов'язане насамперед з іменами Мартіна Уайта й Хедлі Булла, при­близно з 70-х років XX ст. розробляла концепцію міжнародного суспільства. Це суспільство, у якому державним акторам належить центральна роль, а не таке, що витісняє держави з міжнародної арени. Держави превалюють у визначенні діючих у міжнародному суспільстві норм, а існування цих норм — результат свідомих і Історично тривалих зусиль держав з регуляції міжнародної діяльності. Легітимність у цьому суспільстві означає факт визнання державами наявності й дії міжна­родних норм, що здійснюють важливий вплив на їхню поведінку. Вод­ночас міжнародне суспільство розглядалося представниками британ­ської школи не тільки як сфера переважно міждержавних взаємодій, але і як порядок, що створює й підтримує певні цінності й норми.

Держави розглядалися X. Буллом як такі агенти, що соціалізуються під впливом інших держав. Вони поєднуються в найбільш всеосяжну форму суспільства на Землі — глобальну мережу взаємно визнаних неформальних традицій і формальних правил (дипломатичний про­токол, посольства, багатосторонні договори, міжнародне право). Ці традиції й закони, що обмежують суверенітет держав, X. Булл і називав міжнародним суспільством, що ставало необхідною передумовою сві­тового порядку.

X. Булл підкреслював, що анархічна природа міжнародних від­носин не є перешкодою для розуміння їх у форматі «міжнародного суспільства», або «суспільства держав». На погляд ученого, анархіч­ність міжнародних відносин не слід зводити до «механічного» і досить обмеженого розуміння «природного стану». У сучасній міжнародній системі представлені всі елементи боротьби за владу між державами: і війни, і конфлікти, що проходять по інших розмежувальних лініях, ніж міждержавні, і транснаціональна солідарність, а також елементи спів­робітництва й відносин між державами, що регулюються правилами й нормами. Домінування кожного з них залежить від конкретних обставин часу й місця.

Розгляд міжнародних відносин як міжнародного суспільства перед­бачає, що «держави втягнені не просто в зіткнення, подібно гладіаторам на арені, вони обмежені у своєму протиборстві один з одним загальними правилами й інститутами» суспільства, сформованого ними не тільки правилами доцільності, але й моральними Імперативами й правовими нормами. Саме тому X. Булл визначав специфіку міжнародних відносин як «анархічне суспільство».

У цьому сенсі дослідник розмежовував поняття міжнародної системи і міжнародного суспільства. Система держав (або міжнародна система) формується, коли дві й більше держави встановили між собою контакти, достатні для функціонування як частини від цілого. Спів­товариство держав (міжнародне суспільство) з'являється, коли група держав (уже утворюючи систему) усвідомлює окремі спільні інтереси і цілі, формує суспільство в сенсі усвідомлення пов'язаності один з одним спільним набором правил і наявності спільних інститутів.

Поява міжнародного суспільства держав у Європі була ознаменована виникненням нової для того часу концепції міжнародного права, а

також існуванням транскордонної і кроскордонної солідарності як у межах суспільних груп, так і між державами. Для формування трансна­ціональних ідентичностей такого роду необхідно декілька умов:

— спільна характеристика, що може стати основою для транснаціо­нальної суспільної групи (наприклад, етнічність, релігія, форма держави, політична або економічна система, рівень розвитку);

— виняткове ставлення до інших держав (або суспільних груп), важливе для групової згуртованості й підкреслення розходження між тими, хто поділяє спільні характеристики, і тими, хто їх не поділяє;

— високий рівень позитивної взаємозалежності, за якою взаємоза­лежність мусить бути взаємовигідною, у протилежному випадку вона може вести до конфлікту.

Ці чинники є матеріальними передумовами для формування спільної ідентичності. Однак для реалізації їхнього потенціалу необхідно сфор­мувати відповідну політичну свідомість.

У межах міжнародного (міждержавного) суспільства визрівають передумови для складнішого й багатовимірного процесу — форму­вання світового суспільства. У ньому домінуючу роль починають віді­гравати не держави, а недержавні актори — транснаціональні суб'єкти й Індивіди, що поділяють не тільки спільні цінності й норми, але в пер­спективі набувають щось на кшталт «глобальної соціетальної ідентич­ності».

Загалом широкого поширення набули щонайменше два твердження англійської школи:

1) міжнародне суспільство, що поділяє спільні цінності й норми держав, — факт міжнародних відносин; зразком такого міжнародного суспільства є трансатлантичне співтовариство західних держав; цін­ності й норми, що циркулюють у міжнародному суспільстві, охоплюють дедалі ширше коло держав, набуваючи (у тому числі завдяки глобалі­зації) загальнопланетарного значення;

2) міжнародне суспільство перебуває в процесі переходу від суспільства держав до співтовариства Індивідів і транснаціональних акторів (до «світового суспільства», як воно визначалося класиками британської школи).

Характерно, що міжнародна анархія, Існування якої визнають тео­ретики британської школи, представлена як відсутність міжнародного уряду, а не як відсутність будь-якої керованості й легітимності у від­носинах між націями. Розвиваючи таку логіку, Б. Бузан сформулював поняття «зрілої анархії», яка принципово вирізняється міцністю своїх нормативних обмежень, що накладаються на діяльність державних акторів².

² Buzan B. People, States, and Fear.— N.Y.: Columbia University Press, 1991. — P. 12.

Проте державоцентрична концепція міжнародного суспільства вия­вилася нездатною пояснити зовсім недавню появу неурядової сфери, названої глобальним громадянським суспільством.